Розділ 96 — Розділ 96

— Графа Санчеса.

Алвен відповів так швидко, ніби тільки й чекав на це запитання.

Звісно, Хосен нічого не визнавав. Вирвавшись із рук Мікаеліса, він упав долілиць перед Ів.

— Ц-це наклеп! Ваша Високосте, не вірте йому!

— Це правда. Граф використав магію, щоб потай підійти до криниці й вилити туди чорну рідину. Я та сер Мікаеліс бачили це на власні очі.

Хосен лише пирхнув:

— Бачили? І що ж ви могли бачити? Хіба можливо побачити на власні очі «дії» того, хто перебуває під закляттям невидимості? Очевидно, що це зухвале хлопчисько з дому Редмон так прагне вислужитися, що вирішило оббрехати свого начальника! Ваша Високосте, благаю, будьте розсудливою!

Відчувши, що знайшов слабке місце в їхніх словах, Хосен аж розцвів від гордості. Поки тривали його перебільшені благання, зверху почувся короткий смішок.

Це був Мікаеліс.

Замість того, щоб доводити, що саме він бачив, він вказав на іншу деталь:

— Графе Санчес, а звідки ви дізналися, що це була саме магія невидимості? Пан Редмон сказав лише, що ви використали «магію».

— Ц-це...! Просто для того, щоб приховати свою особистість, магія невидимості підходить найкраще, от я і подумав...!

— Отже, вгадали?

— Т-так, саме так!

Хосен плів нісенітниці на ходу. Від тривоги його очі забігали в різні боки. Звісно, ніхто біля криниці йому не повірив. Навіть гомункули дивилися на нього з недовірою та люттю. Лише одна особа проявила прихильність — Ів.

— Я вірю інтуїції графа Санчеса.

— В-Ваша Високосте...!

На його потворному обличчі промайнув промінь надії. Та саме в ту мить, коли Хосен збирався скористатися наївністю принцеси, Ів миттєво зруйнувала його сподівання.

— Отже, злочинцем виявиться той, на кому залишилися сліди магії невидимості. Оскільки її використали зовсім нещодавно, ми швидко їх знайдемо.

— ….!

Ів простягнула руку, щоб особисто оглянути залишки мани. Хосен з жахом відсахнувся.

— Ц-це наклеп! Це точно наклеп!

— Наклеп? Від кого? Слова про магію невидимості злетіли з ваших власних вуст. Навряд чи ви стали б зводити наклеп на самого себе... Тоді виходить, що це роблю я?

— Н-ні, я не це мав на увазі...!

Часу на виправдання не було. Отримавши формальний привід, Мікаеліс негайно вихопив «Нічний промінь» і зробив випад униз.

Хруск!

Попри легкість руху, земля перед ногами Хосена глибоко розверзлася.

— Як ти смієш мовити такі блюзнірські речі в присутності принцеси. Не смій ображати Її Високість сьому принцесу.

Від цієї крижаної жаги вбивства Хосен ледь не втратив контроль над собою. Гнів Мікаеліса вплинув не лише на графа — гомункули навколо почали тихо стогнати, підкоряючись аурі свого короля.

Тут втрутився Алвен:

— Тху! Хоч ви і загнані в кут, графе Санчес, не варто так розпускати язика. Цей інцидент — спроба зашкодити гомункулам, які є власністю Його Величності Імператора. Невже ви гадали, що сьома принцеса поставиться до справ Імператора легковажно? Наша принцеса — та, хто завдяки своїй відданості зцілила навіть невиліковну хворобу для Його Величності.

— Проте, будь ласка, дотримуйтесь чесності процедури. Я погоджуся на співпрацю, якщо прийде дама Наталі Емрік і виявить сліди магії.

Він явно намагався виграти час, поки сліди невидимості не розсіються. Але Ів лише посміхнулася:

— Гаразд. Вона якраз скоро буде.

Поки Хосен стояв із дурнуватим виразом обличчя, серед натовпу гомункулів знову звільнився прохід. З'явилася Наталі і шанобливо вклонилася перед Ів.

— Наталі Емрік терміново доповідає Вашій Високості.

Її тон був незвично серйозним.

— Виявлено факт змови двох магів Вежі з графом Санчесом. Обох спільників уже зачинено в підземеллі замку барона Панелло. В результаті допиту один із них підтвердив, що передав графу Санчесу сувій магії невидимості.

— Т-це...!

Через зізнання спільників навіть не було потреби використовувати пошукову магію.

— Наклеп...!

— Графе Санчес, ви що, зламаний голем? Ви з самого початку не кажете нічого, крім слова «наклеп».

— А-але мені прикро!

— Прикро? Коли щойно було отримано докази?

Почувши не про свідків, а про «докази», Хосен здригнувся. Ів підняла руку, і Амбер, що сидів на плечі Мікаеліса, перелетів на її палець.

— Дозвольте представити: мій охоронний голем, Амбер. Він щойно повідомив, що спостерігав за вами разом із сером Агніто.

Оскільки охоронні големи є вдосконаленими версіями наглядових, вони мали функцію запису. Як доказ з місця подій, це мало найвищу силу.

— Н-невже...

— Так. Ви — безсумнівний злочинець, спійманий на гарячому.

Шляху для відступу не було. Блідий як смерть Хосен негайно впав ниць.

— Ваша Високосте! Благаю про милосердя... К-а-а-ак!

Він не встиг договорити — з криком Хосен провалився під землю. Це була магія пастки.

— У селищі Лапіс немає в’язниці. Посидьте там, поки вас не перевезуть до підземелля замку барона.

— Б-будь ласка, Ваша Високосте, будь ласка, змилуйтесь!

Алвен, боячись, що Ів може пом'якшити серце через його благання, додав як «вірний підданий»:

— О, Ваша Високосте! Це жахливий злочин. А якби спраглі гомункули вночі не помітили осквернення і випили цю воду? Гомункули — це виключна власність Імператора! Того, хто використав заборонену отруту, щоб завдати такої шкоди, слід судити за державну зраду.

— З-з-зрада?! Це занадто суворо! Ваша Високосте! Помилуйте!

Насправді Ів уже давно вирішила, як вчинити з Хосеном.

— Повноваження щодо допиту я делегую Алвену Редмону. Змусьте графа виплеснути всю інформацію, якою він володіє, а потім самі визначте покарання.

— О?! Мені таку важливу роль? Ваша Високосте, ви справді мудра! Я, Алвен Редмон, просто не тямлю себе від вдячності!

— Віддячте результатом.

— Я вас не підведу! Я дізнаюся все: і про замовника, і про джерело походження отрути запеклих думок!

Очі Алвена засяяли, як у дитини, якій подарували іграшку. Було видно, як зростає його лояльність. Натомість обличчя Хосена спотворилося від відчаю.

— Ні! Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і!

Цей крик нагадував голос із самих глибин пекла. Алвен насолоджувався ним, ніби божественною музикою. Тепер прийшов час розгрібати наслідки того, що накоїв Хосен. Ів почала керувати прямо на місці перед отруєною криницею.

— Оскільки воду осквернено отрутою запеклих думок, криницю не можна використовувати, яку б очисну магію ми не застосовували. Якщо її залишити так, вона отруїть і сусідні землі. Засипте криницю чистою землею і влийте туди максимум очисної магії. Дамо Емрік, виділіть людей для очищення.

— Залиште це мені, Ваша Високосте.

Наталі негайно вирушила до ущелини, оскільки справа була терміновою. Ів звернулася до тих, хто залишився:

— Проблема в питній воді. Не можна виключати, що отрута потрапила до ґрунтових вод. Навіть якщо ми викопаємо нову криницю, поки вона живиться з того ж джерела, дефіцит води в Лапісі залишиться хронічним.

Обличчя Каделін та управителів потемніли. Але Ів миттєво змінила настрій:

— Тому цього разу ми маємо знайти нове джерело води.

— Прошу?

Ів посміхнулася здивованій Каделін і почала роздавати накази:

— Алвене. Зараз же напишіть листа Його Величності. Детально повідомте про злочини графа Санчеса і попросіть дозволу на будівництво акведука, який з’єднає озеро з селищем. Ви підготуєте чернетку, а я завершу її. Ви також особисто вирушите до столиці.

— Буде зроблено, Ваша Високосте.

— Піоно, зв’яжися з молодою графинею Лучіард і передай їй інформацію про ситуацію в Лапісі.

— Так, Ваша Високосте.

— Дамо Белкрам, підготуйте магічні літальні апарати, які ви використовували для транспортування руди. Оскільки в озері живе сильний магічний звір, ми поки не можемо до нього підійти. На перший час возитимемо воду з іншого віддаленого джерела.

— Зрозуміла, Ваша Високосте.

— Тоді — розійтися!

Усе відбувалося неймовірно швидко. Кожен вирушив виконувати свою роль. Лише Мікаеліс залишився поруч із Ів. Хоча була ще одна людина — не з власної волі.

— Хосене Санчесе.

Хосен, який підслуховував команди Ів із ями, здригнувся. Піднявши голову, він побачив принцесу, що дивилася на нього на тлі місячного сяйва.

— В-Ваша Високосте... П-пробачте... Благаю про милосердя...

— Отрута запеклих думок — це вже занадто.

— Ц-це...

— Хоча, щоб це стало «приводом», потрібна була саме вона.

— Що?

Хосен, який досі підлесливо благав про прощення, завмер.

«Приводом?» — у цей момент він відчув, що щось пішло зовсім не так.

Досі Хосен не полишав надії, що Бріжіт його врятує.

Хоча його і спіймали, він досяг мети — створив інцидент, який заважав видобутку та пошуку магічної руди. Він вірив, що Бріжіт не кине того, хто пожертвував собою заради великої мети. Проте тепер, дивлячись у бурштинові очі Ів, що виблискували загадковим світлом, Хосен відчув, як його охоплює тривога. Попри ситуацію, в очах принцеси не було ні краплі занепокоєння.

Ів посміхнулася і сказала:

— Справді... Навіщо ж було так ворогувати з Алвеном?