Розділ 97 — Розділ 97

— А-а, Алвен? Раптом чому він... до дідька, що ви таке кажете?

Це були слова, які він зовсім не міг збагнути. Проте ім'я Алвена, що зненацька пролунало посеред розмови, відгукнулося зловісно, наче прокляття. Здавалося, ніби місце, куди він потрапив, було не просто вирвою, а справжньою пасткою.

«Ні, це не так. Я точно досяг успіху. Все пройшло за моїм планом. Сьома принцеса має бути надто заклопотана вирішенням проблеми з питною водою, а тим часом маги, що залишилися на моєму боці, зламають пошукових големів...»

Саме тоді, коли він намагався заперечувати реальність, почулося:

Шу-у-ух! Бабах!

У нічному небі один за одним спалахнули сліпучі спалахи. Три кулі білого світла злетіли в небо з боку ущелини Зелькатос. Це були магічні сигнальні ракети, про які домовилися ще тоді, коли загін із пошуку магічної руди вирушав зі столиці Імперії Хаделамід.

«Це... неможливо. Це ж...!»

Обличчя Хосена вмить зблідло.

— Ваша Високосте Сьома принцесо!

Ті, хто раніше розійшовся за наказом Івієнроуз, знову зібралися разом. Причина, яка змусила їх автоматично скликатися посеред напруженої роботи, могла бути лише одна.

— Ваша Високосте! Схоже, пошуковий загін в ущелині щось знайшов!

— Це напевно нове родовище магічної руди!

— Вітаю Вас, Ваша Високосте!

Усі з піднесенням вітали Ів. Вона лагідно усміхнулася й відповіла:

— Треба буде доповісти про це і батькові, імператору Десмонду II.

Її тон звучав так, ніби вона була дуже заклопотана, а роботи лише додалося. Дивлячись на її незворушну манеру, огорнуту гідністю та спокоєм, Хосен відчув це інтуїтивно:

«Це не просто вдалий збіг обставин. Принцеса знала, що так станеться».

Хосен затремтів усім тілом, усвідомивши, що його переграли в цій інтризі.

Але було вже занадто пізно.

***

Переплелися гарні новини та негаразди. До полудня наступного дня Ів була зайнята як ніколи через видобуток магічної руди та проблеми з питною водою. Протягом півдня вона постійно курсувала в екіпажі між селищем Лапіс та ущелиною Зелькатос.

Нестачу сну вона компенсувала дрімотою в кареті. Щоразу, коли вона розплющувала очі, то виявляла, що спирається на плече Мікаеліса або лежить, поклавши голову йому на коліна. На щастя, здавалося, вона ще не встигла осоромитися, пустивши слину уві сні.

— Дозвольте супроводити Вас, Ваша Високосте.

— Так.

Залишивши екіпаж на поверхні, Ів разом із Мікаелісом спустилася вглиб ущелини. Хоча глибокі тіні кидали темряву, подібну до нічної, повсюди сяяли магічні ліхтарі, тож усе було гаразд.

— Вітаємо, Ваша Високосте!

Щойно вони прибули на місце, маги, які завзято працювали, водночас привітали її. Магічна руда була глибоко захована в стінах ущелини. Кожен маг за допомогою магії польоту тримався на стіні й пробивав тунель. Те, що чотири години тому нагадувало кратер від метеорита, тепер заглибилося настільки, що нагадувало лігво магічного дракона.

Оскільки родовище було вже зовсім близько, маги почали використовувати магію ще тонше. Адже застосування магії поряд із магічною рудою могло призвести до великої аварії.

— Ваша Високосте!

Наталі з великим хвилюванням підійшла зустріти Ів. В її руках був чималий уламок скелі, у який була вкраплена необроблена магічна руда.

— Схоже, це перший видобуток, дамо Емрік.

Ів вважала, що цьому варто порадіти. Однак Наталі була збуджена не лише через це.

— Подивіться на це, Ваша Високосте. Чистота магічного каменю надзвичайно висока. Це щонайменше клас А.

— У всьому родовищі?

— Цілком можливо.

Навіть за однакового розміру, ефективність використання та максимальна потужність магічних каменів кардинально відрізнялися залежно від концентрації мани в них. Клас А мав настільки високу ефективність, що його використовували для руху магічних літальних апаратів або магічних потягів. Ів зраділа такій гарній новині. Але це був ще не кінець.

— Знаєте, що ще дивовижніше? Використаний магічний камінь вбирає ману з навколишнього середовища.

— Вбирає? Ти хочеш сказати, що можливий «дренаж мани»?

Коли здивована Ів перепитала, Наталі енергійно кивнула.

— Так. Можливо, це акумуляторний магічний камінь, який бачили лише тоді, коли було переможено першого магічного дракона Авалока!

Більшість магічних каменів є одноразовими — щойно накопичена мана вичерпується, вони стають непридатними. Магічні пристрої виготовляються так, щоб камінь можна було замінити, і такий спосіб називають «картриджним».

Проте існують надзвичайно рідкісні камені, які називають акумуляторними, і вони придатні для майже вічного використання. Оскільки сама структура кристала виконує роль ядра мани, його можна заряджати знову. Такі камені були вкрай рідкісними, адже раніше їх видобували лише в невеликій кількості з тіла першого магічного дракона Авалока.

Мікаеліс, який стояв поруч з Ів і роздивлявся необроблений камінь, промовив:

— Схоже, за властивостями він подібний до магічного каменю, який ви мені подарували.

— Саме так. Я рада, що ти помітив.

Акумуляторні магічні камені продаються за дуже високу ціну. Тому їх використовували переважно для створення високовартісних речей, таких як магічні чи алхімічні камені або ядра големів.

Наталі знову доповіла:

— Спершу ми розраховували обсяг родовища на 10 років використання. Але якщо вони акумуляторні, то справа зовсім інша. Це не 10 років, а 20, 30... або навіть 100 років використання!

Хоча в минулому житті хвіст магічного дракона навіть не розкопували, він мав потенціал забезпечувати Імперію Хаделамід так само, як і основне тіло. Від надлишку почуттів Наталі навіть просльозилася.

— О-о, все ж таки Галамут був справді величним драконом.

У ту ж мить гострий погляд Мікаеліса вп'явся в Наталі. Тільки тоді вона згадала, що Ів ледь не загинула через інкарнацію думок Галамута, і схаменулася. Втім, Ів не звернула на це уваги, бо була занурена в інші думки.

— Якщо подумати, то перший магічний дракон Авалок теж мав форму з дуже виразним хвостом. Він був схожий на довгу змію.

Саме тоді Ів та Наталі висунули ймовірну гіпотезу.

— Зрозуміло. Виходить, найцінніша частина магічного дракона — це хвіст.

— Мабуть, оскільки це ящіроподібні істоти, у хвості зосереджена сила регенерації.

— Слушно.

— Це варте дослідження.

Ів кивнула й знову озирнулася довкола. Усі були в захваті від знахідки, що перевершила сподівання.

«Це й не дивно».

Саме лише відкриття родовища з акумуляторними каменями означало, що спосіб підвищення ефективності магічних каменів сам іде до рук. Якщо перевести основні об’єкти столиці з картриджної системи на акумуляторну, у довгостроковій перспективі це дозволить значно скоротити споживання магічних каменів.

«Проте є один момент...»

Для того, щоб зарядити магічний камінь, звісно, потрібна мана. Найкраще для цієї роботи підходили гомункули, наділені від природи величезним запасом мани.

«Залежно від того, як ми це спрямуємо, це може стати або ще більшою експлуатацією, або можливістю покращити їхнє становище».

До цього треба було підготуватися.

— Дамо Емрік. Я напишу листа володарці Вежі Слонової Кістки.

— Так, Ваша Високосте. Прошу, пройдіть сюди.

Передавши написаного в наметі листа Наталі та віддавши дрібні вказівки на місці, Ів завершила справи. Разом із Мікаелісом вона сіла в екіпаж. Тепер належало повернутися до селища Лапіс і перевірити проблему з джерелом питної води.

Цок-цок, цок-цок.

Екіпаж рушив. Мікаеліс мовчки приготував своє стегно та плече для Ів, проте цього разу вона не спала. Вона лише дивилася вдалину, спершись підборіддям на руку біля вікна, здавалося б, глибоко замислившись.

Її бурштинові очі, що нагадували ідеал, виблискували золотом у ранковому сонці. Цей вигляд змусив Мікаеліса захотіти дізнатися, про що вона думає.

— Ваша Високосте, про що ви так серйозно думаєте?

— Про те, що все буде не зовсім так, як каже дама Емрік.

— Можу я попросити детальнішого пояснення?

Ів прибрала руку від підборіддя й повернулася до Мікаеліса. На той час усередині екіпажу вже був встановлений бар’єр тиші, який вона активувала. Це було зроблено на випадок, якщо кучер виявиться шпигуном, адже очі та вуха імператора, що пишався своєю абсолютною владою, були скрізь.

— Наталі Емрік передбачає використання каменів на наступні 100 років, але я так не думаю. Акумуляторні магічні камені досі цінувалися через свою рідкість. Ніхто не стане раптово викидати велику кількість на ринок, знецінюючи їх.

— Справді.

Завдяки бар’єру вони могли вільно розмовляти віч-на-віч. Мікаеліс погодився з її думкою.

— Дійсно, магічні камені — це основне джерело фінансів імператорської родини. Навіть якщо запасів стане вдосталь, палац буде регулювати постачання.

— Саме так. Хоча певну кількість випустять для стабілізації цін, це стосуватиметься переважно великих інфраструктурних об’єктів, що належать імператорській родині або великим аристократам.

— Я розумію, до чого веде принцеса.

Мікаеліс швидко дійшов висновку.

— Виходить, під час правління нинішнього імператора битви за підкорення магічного дракона не уникнути.

— Так.

Бурштинові очі Ів похмуро опустилися. У пам’яті спливли події минулого життя: розробка родовища та битва за підкорення магічного дракона «Амброкси». Тоді Мікаеліс також брав участь у битві.

Хоча завдяки тому, що він уже пробудив у собі велику силу як Король, усе закінчилося легше, ніж в інших битвах, але втрати все одно були величезними. Лише під меморіалом загиблих у тій битві було поховано близько 500 гомункулів.

«Мені знову доведеться відправляти Мікаеліса на ту жахливу війну».

Щоб вести за собою гомункулів і зменшити втрати, у каральному загоні була необхідна сила Короля. Розумом Ів розуміла, що повинна відправити Мікаеліса на поле бою, і що з його силою проблем не виникне. Проте її серце було в розладді з розумом.

Саме тоді Мікаеліс, не знаючи, що на душі в Ів, промовив напівжартома:

— Мабуть, мені доведеться здобути велику славу заради моєї принцеси. Чи не хороший це шанс для мене, як для воїна, піднятися в ієрархії?

Звісно, Ів не могла посміхнутися. На щастя, Мікаеліс мав перевагу — він був дуже проникливим. Він миттєво помітив, як її вираз обличчя став суворим.

— Схоже, я висловився занадто легковажно. Не гнівайся, моя принцесо. Я сказав це лише тому, що хотів бути тобі корисним.

Вона мала щось відповісти Мікаелісу, який визнав провину. Ів заговорила, маючи на меті дати йому певну настанову:

— Мікаелісе, твоя присутність сама по собі є для мене силою, тому ти можеш просто спокійно залишатися поруч зі мною.

— ...

— Чому ти мовчиш?

— ...Нічого.

Якби йому було приємно чути повчання, це не було б справжнім каяттям. Мікаеліс вирішив промовчати.