Розділ 98 — Розділ 98

Кам’яну криницю, забруднену отрутою запеклих думок, засипали землею, і тепер вона перетворилася на абсолютно рівну ділянку. Там маги, яких прислала Наталі, невпинно творили закляття очищення, аби запобігти подальшому поширенню скверни.

Івієнроуз також залучила фахівця, якого знала особисто. Оскільки отрута запеклих думок була продуктом алхімії зілля, саме майстер цієї справи мав бути найбільш обізнаним у цьому питанні.

Людина, яку Ів терміново викликала, скориставшись своєю печаткою імператорської принцеси, був не хто інший, як Раман Хевіол із майстерні «Зелене зілля».

Завдяки печатці навіть простолюдин Раман зміг скористатися магічним порталом для переміщення на наддалекі відстані. Прибувши всього за пів дня, він, як і очікувалося, виготовив не лише розчин для очищення, а й зілля для лікування мана-інфаркту.

Ів була надзвичайно рада тому, що обсяг роботи значно зменшився. Все ж таки статус імператорської принцеси був дуже зручним, адже не вимагав особисто виконувати кожну дрібницю.

Вона підійшла до Рамана, який саме виливав очищувальне зілля на забруднену ділянку. Коли вона сама взяла флакон і почала допомагати, він був до глибини душі зворушений такою честю.

— Скільки часу знадобиться для повного відновлення?

— Це лише думка нікчемного торговця зіллям, Ваша Високосте, але оскільки площа невелика, за умови постійного догляду відновлення завершиться приблизно за 20 років.

— Мене непокоїть те, що осереддя забруднення розташоване просто посеред селища. Чи не можна якось пришвидшити цей процес?

— Мені вельми прикро це казати, але життєва сила землі в цій місцевості виснажена, тому швидше навряд чи вийде.

— Гм, а якщо спробувати посадити тут якісь рослини-очищувачі?

— Можливо, якби ми мали легендарну «Гілку Світового Дерева», це б дещо допомогло.

Хоча вони вже були знайомі, Раман як простолюдин відчував неабияку ніяковість перед Ів. Очевидно, він боявся, що пряма відмова розгніває представницю імператорської родини, тому згадав про легендарний артефакт, аби натякнути на неможливість швидкого вирішення.

Ів вилила рештки зілля на землю.

— Дякую за твою працю, Рамане.

— О, що Ви, Ваша Високосте! Працювати на Ваше благо — це велика честь для мене.

Раман висловив свою відданість так палко, що важко було повірити, як щойно він почувався ніяково під час їхньої бесіди віч-на-віч. Це були слова, що додавали сил, і кутики вуст Ів трохи піднялися у лагідній посмішці.

— Я рада, що ти так думаєш.

Попрощавшись із Раманом, Ів попрямувала до свого намету. Коли вона сіла за стіл, Піона почала масажувати їй плечі. Від її вмілих рук утома почала потроху відступати.

— Ваша Високосте, чи не краще було б аам перепочити на ліжку? Ви ж минулої ночі майже не спали.

— Все гаразд. Я трохи подрімала в екіпажі, поки їздила до ущелини й назад.

Піона, знаючи характер Ів, не стала далі наполягати на сні. Замість цього вона простягнула флакон із прозорим блакитним зіллям.

— Що це?

— Поки ви були в ущелині, я попросила пана Хевіола приготувати засіб для зняття втоми. Це перевірене й безпечне зілля, яке вже є у продажу, а нещодавно він ще й посилив його склад, аби воно стало кориснішим для здоров’я. Спробуйте, будь ласка.

— О, справді? Давай сюди.

Вона довіряла майстерності Рамана, тому Ів одним ковтком випила блакитну рідину. На диво, ефект виявився миттєвим: вона відчула себе так, ніби щойно прокинулася після тривалого й глибокого пообіднього сну.

— А воно й справді непогане!

— Кажуть, окрім зняття втоми, ці ліки допомагають від похмілля, зміцнюють імунітет, корисні для зору та покращують концентрацію.

— Це ж справжній еліксир від усіх хвороб. Може, замовити трохи для палацу?

Коли Ів із посмішкою повертала порожній флакон, Піона з гордістю додала ще одну деталь про дію ліків:

— До речі, вони також дуже корисні для чоловічої сили. Це якраз той ефект, який додався після нещодавнього підсилення складу.

— …

— Тоді варто закупити їх для палацу вдосталь.

— Ой, е-е...

Тепер було цілком зрозуміло: «підсилення складу» означало, що Раман нишком додав туди тельбухи піщаного черва.

Коли Піона пішла з порожнім флаконом, у наметі залишилися тільки Ів та Мікаеліс. Мікаеліс, як завжди, мав незворушний вираз обличчя. Ів озирнулася на нього й тихо промовила:

— Я сама все вип’ю. Не хвилюйся, Мікаелісе.

— У мене можуть запитати про конкретний результат використання, тож, мабуть, хоча б раз мені теж варто спробувати.

— А що, якщо ти скажеш, що тобі й без цього всього вистачає сил?

— Вже й так ширяться чутки, ніби енергія Сьомої принцеси значно перевершує мою. Це було б зайвим.

— Ох...

Ів притиснула долоню до чола, відчуваючи, що сама потрапила у власну пастку. Піона була занадто турботливою помічницею у таких справах. Мікаеліс, намагаючись втішити Ів, додав:

— Це ж не якесь приворотне зілля, а просто засіб для зміцнення сил, тож нічого страшного.

— Твоя правда. Кажуть, торговці ліками завжди вигадують якісь нечувані властивості, аби краще продавати товар. Навряд чи в столиці знайдеться хоч один аптекар, який би не продавав зілля «для чоловічої сили».

— Що ж, це цілком у дусі столиці, де розташований імператорський палац.

— ...Як представниці імператорської родини, мені навіть трохи соромно за це.

У цей час до намету зайшла Каделін, аби доповісти про стан справ із питною водою.

— Ми возимо воду з річки Ласетора за допомогою магічних літальних апаратів, але це забирає занадто багато часу. Таким чином ми не зможемо забезпечити потреби селища Лапіс.

— Так, річка Ласетора справді надто далеко.

— Я наказала призупинити всі роботи, аби зменшити втрату вологи. День або два ми ще протримаємося, але якщо дефіцит води затягнеться, ситуація стане критичною. Ваша Високосте, чи не можна якось отримати воду за допомогою магії?

Ів похитала головою.

— Магія — це протилежність природи. Повітря в цій місцевості й без того сухе. Якщо ми почнемо силоміць збирати вологу магічним шляхом, селище може постраждати від посухи, і навіть у сезон дощів тут не випаде ні краплі протягом кількох місяців.

— Тоді всі насадження можуть просто загинути. Виходить, зараз залишається лише терпіти спрагу.

Обличчя Каделін спохмурніло. За планом Ів, проблема мала вирішитися зовсім скоро. Вона хотіла було втішити управительку, сказавши, що потерпіти треба лише один день, але раптом у ній прокинулося бажання трохи пожартувати.

— Нічого страшного. Якщо немає води, нехай п’ють молоко.

— Прошу?

Ці слова звучали точнісінько як відомий вислів про те, що замість хліба варто їсти тістечка. Каделін не могла повірити власним вухам — невже сьома принцеса пропонує настільки безглуздий варіант? Саме в цю мить почулося гучне:

— Ме-е-е...

Знадвору пролунало бекання кіз.

— Якраз вчасно.

Ів вивела спантеличену Каделін із намету. Там вони побачили пані баронесу Панелло, Лінрісію, яка пригнала стадо з понад сотні кіз. Лінрісія вийшла з екіпажу й схилилася в поклоні.

— Лінрісія Панелло вітає Її Високість Сьому принцесу. Я привезла провізію з нашого замку, будь ласка, прийміть її.

— Дякую, пані баронесо, ви подолали довгий шлях. Я б залюбки пригостила вас чаєм, але умови зараз не найкращі.

— Що Ви, Ваша Високосте. Я теж прибула сюди, аби працювати. Зараз же розпочну підготовку пасовища.

— Покладаюся на вас, пані.

З того, наскільки злагоджено розмовляли Ів та Лінрісія, було зрозуміло, що це заздалегідь підготовлений план. Проте Каделін все одно не могла збагнути сенсу перебування тут такої кількості кіз.

— І це Ви називаєте провізією?

— Питання з питною водою має інше рішення, тож не турбуйся. Я попросила баронесу надіслати щось корисніше за воду — хіба молоко не краще?

— Але ж надіслати понад сотню кіз... У баронства Панелло навряд чи знайшлися б ресурси для такої щедрої допомоги... О!

Каделін раптом осяяло: ці кози були куплені за особисті кошти Івієнроуз і подаровані селищу від імені Лінрісії. Ів лагідно посміхнулася, ніби прочитавши її думки.

— На відміну від будівництва акведука, створення козячого пасовища потребує лише слушного приводу. Я скористалася своїм правом принцеси, аби пришвидшити справу.

Влада та гроші справді давали змогу робити те, що вважаєш за потрібне. Каделін була вражена до глибини душі, уявивши, як Ів, мабуть, вдавала з себе безглузду правительку, аби знайти цей «слушний привід» і допомогти селищу.

— Ви пішли на такі жертви заради нашого селища, навіть поступившись власною гідністю...

— Ну, я б не сказала, що прям-таки гідністю...

Зніяковівши, Ів кашлянула. Каделін з острахом подивилася на стадо.

— Але вирощування худоби тут — справа нечувана. Чи все буде гаразд?

— Не хвилюйся. Щойно акведук буде завершено, води вистачатиме. Ми будемо періодично запрошувати Рамана, аби він обробляв пасовище добривом із піщаних червів та очищувальним зіллям, тож трава ростиме буйно.

— Тоді за корм можна не переживати.

— Саме так. До того ж для повноцінного харчування молоко просто необхідне — ми будемо робити з нього сир та масло.

Також взимку можна буде отримати пух для одягу та ковдр. Хоча кози дають менше молока за корів і мають не такої гарної вовни, як в овець, їхньою перевагою була універсальність.

— Ваша Високосте, Ви продумали все до таких дрібниць...

Тут вираз обличчя Ів став серйозним.

— Пам’ятай, дамо Каделін Белкрам: я можу лише створити фундамент. А от те, як ти використаєш ці можливості для процвітання селища, залежить уже від твого хисту.

— Я не змарную цей шанс, який Ви нам дарували.

— Я знала, що на тебе можна покластися.

Ів усміхнулася й додала:

— Як я вже казала, щодо нестачі води не турбуйся. Сподіваюся, ми вирішимо це питання ще до кінця сьогоднішнього дня.

— Слухаюсь, Ваша Високосте. Я довіряю Вам.

Каделін та Лінрісія покинули намет. Ів занурилася в роздуми.

«Треба поспішати з підготовкою до видобутку води з озера Мелуд, що поруч, а не з далекої річки Ласетора. Для цього спершу...»

Тук, тук, тук...

Пальці Ів вистукували по столу. Вона на щось чекала. І нарешті з’явилося знайоме обличчя з новинами, яких вона так палко прагнула почути.