Розділ 100 — Розділ 100

Щоб вирахувати точку, де подих магічного звіра переривається, Мікаеліс крок за кроком, через рівні проміжки часу, методично розрубував його на шматки. Змахнувши мечем приблизно вшосте, він нарешті досяг мети: тулуб потвори похилився і пішов під воду.

Плюх !

Спираючись на здобуті знання, він знову змахнув клинком. Розправившись таким чином ще з двома особинами, Мікаеліс змусив решту шістьох магічних звірів завагатися. Тварюки, охоплені страхом перед ним, почали відступати вглиб озера.

Мікаеліс негайно приклав долоню до поверхні води. Тієї ж миті вирвалася енергія магії льоду. Поверхня озера з тріском замерзла, прокладаючи крижаний міст від того місця, де стояв лицар, аж до самих монстрів.

Мікаеліс миттєво кинувся цим шляхом, наближаючись до ворогів.

Шкварк! Хрусь!

Магічні звіри гинули безпорадно. Відригуючи потоки тілесної рідини, вони зрештою виказали намір втекти під воду. Мікаеліс знову торкнувся плеса і закликав магію. Цього разу холод не розповзався поверхнею, а вгризався вглиб.

Могутня мана за мить створила брили льоду, подібні до айсбергів, усередині яких застрягли тулуби потвор. Магічні звіри, вочевидь вразливі до перепадів температур, почали примерзати до криги.

Мікаеліс не згаяв цієї нагоди і встромив «Нічний промінь» у крижану глиботу. Тієї ж миті він підірвав ауру меча всередині.

Дзинь! Трісь!

Лід розлетівся на друзки разом із замороженими тілами магічних звірів. Гострі уламки, наче бите скло, люто розлетілися на всі боки.

Мікаеліс негайно звів вогняну завісу. Лід, що насувався з шаленою силою, миттєво сублімувався у водяну пару і з шипінням зник.

«Мікаелісе... справді, мій лицарю...»

На обличчі Ів, яка спостерігала за цим приголомшливим боєм, розквітла гордість. Мікаеліс приземлився на берег поруч із нею. Поки Івієнроуз підраховувала кількість переможених ворогів, він промовив:

— У цих істот зовсім не було ядер.

— Га? Тоді у них є окреме основне тіло?

— Ймовірно. Я продовжу бій, тож відійди далі, принцесо.

Сказавши це, Мікаеліс протягнув Ів піхви «Нічного променя». Це був знак, щоб вона захистила себе, використавши магічний камінь бар’єра «Егіда».

Ів відмовилася:

— У мене ж є захист кращий за «Егіду».

— І то правда.

Мікаеліс одразу погодився і забрав піхви назад.

— Я пішов.

— Бережи себе, — Ів помахала йому рукою на прощання.

Раптом Мікаеліс усвідомив, що вона уважно стежить за кожним його рухом. Чи завжди він так сильно переймався тим, як виглядає в бою в чиїхось очах? Почуваючись не зовсім у своїй тарілці, він відчув дивне піднесення, але швидко відкинув ці думки, вважаючи їх завадою для битви.

«Треба зосередитися».

За допомогою магії польоту Мікаеліс дістався центру озера і підняв ману в своєму тілі. Він нещадно змахнув «Нічним променем» прямо в серцевину водойми. Удар, схожий на той, яким він колись розірвав хмари, щоб виплеснути надлишок мани, обрушився на озеро.

Гур-р-р-рах!

Аура меча у формі півмісяця пробила поверхню і врізалася глибоко в товщу води. Від точки удару розійшлися кругові хвилі, подібні до цунамі, що захлиснули берег. Івієнроуз негайно поставила навколо себе бар’єр, щоб її не змило потоком.

Шторм ущух, але озеро ніяк не могло заспокоїтися. Вода колихалася, наче у велетенській чашці чаю, аж раптом земля почала здригатися.

Гуп-гуп-гуп!

Це було попередження про появу магічного звіра.

З води вигулькнуло ще дванадцять велетенських водяних щупалець — таких самих, як ті, яких Мікаеліс впіймав раніше. Тому, хто доповідав про дев’ять особин, варто було б написати пояснювальну записку.

«Як я і думав, ці звірі не є окремими істотами. Це лише щупальця, що відходять від основного тіла».

Щойно Мікаеліс дійшов цього висновку, як один з них — ні, одне зі щупалець — відчувши присутність Ів, кинулося крізь воду до неї.

— О, воно йде до мене! — зраділа Івієнроуз. Це був чудовий шанс випробувати «Срібну погибель Арахни».

Серце принцеси схвильовано калатало, поки вона збирала ману, але...

Шкварк! Хрусь! Клац!

— Ой!

У неї був занадто чудовий особистий лицар. Мікаеліс, який вже встиг опинитися на березі, заступив Ів і розрубав щупальце на п'ять частин. Не здогадуючись про її розчарування, він обтрусив «Нічний промінь» від залишків тілесної рідини і мовив:

— Здається, основне тіло — неабияке боягузливе. Навіть не думає виходити.

— Що робитимемо?

— Доведеться зайти туди самому.

— Під воду?

— Авжеж.

Тієї ж миті ноги Мікаеліса відштовхнулися від землі. Він швидко розправився з рештою щупалець і пірнув в озеро. Звуки суші віддалилися, а специфічне відлуння води створило шум у вухах. Температура була низькою, але завдяки магічному каменю обігріву Мікаеліс не відчував холоду.

Буль-буль.

Бульбашки повітря хаотично розліталися, заважаючи огляду. Мікаеліс довго вдивлявся під ноги, аж поки нарешті не зрозумів ситуацію на дні. Там, наче хащі, переплелися й звивалися неймовірно численні щупальця. Тонкі, як передпліччя, становили більшість, але залишалося ще чимало велетенських відростків, подібних до тих, які він щойно знищив.

«Справжній ліс».

Боягузливе основне тіло точно ховалося десь у цих хащах. Мікаеліс створив магічну світлову кулю розміром з дитячу голову і відправив її донизу.

Шух. Шух.

Сприйнявши це як наближення здобичі, хащі розійшлися, відкриваючи основне тіло. Величезна квітка-гібрид, подібна до тих, що вони бачили за межами озера, розкрила свої пелюстки. У центрі, де мали б бути тичинки, зяяла жахлива паща хижака, схожа на акулячу.

Хрум-хрум!

Велика паща пережувала світлову кулю, миттєво анулювавши магію. Мікаеліс встиг роздивитися зовнішність звіра. Хоч форма була дещо зміненою, сумнівів не лишалося.

«Це був болотяний непентес».

Судячи з розмірів, йому було щонайменше сто років. Він не оселився в озері нещодавно, а завжди був його господарем; вочевидь, монстр з якоїсь причини спав, а тепер прокинувся.

Ядро непентеса зазвичай розташоване в горлянці. Перерізавши шию або встромивши меч у роззявлену пащу, можна було легко з ним впоратися. Проте під водою коріння-щупальця були надзвичайно набридливими. Коріння, що постійно намагалося обвити тіло, не закінчувалося, скільки б він його не різав, тож скоротити дистанцію до основного тіла було вкрай важко. Крім того, виникла й базова проблема.

«От дідько, дихання».

Мікаеліс був змушений піднятися на поверхню. Він поспіхом вибрався на берег, а до його тіла подекуди все ще чіплялися обрубки коріння. Побачивши це, Ів, звісно ж, перелякалася.

— Мікаелісе!

— Все гаразд, — він зупинив принцесу, яка кинулася до нього, і відсапався. Коли голос знову зазвучав спокійно, він запитав: — Принцесо, чи є тут рослини, що мають цінність для збору?

— Га? Та ніби нічого особливого.

— Тоді я можу трохи зруйнувати екосистему.

Мікаеліс вирішив діяти рішуче. Він знову приклав долоню до поверхні озера і закликав магію. Вода почала випускати білу пару. Використовуючи свою безмежну ману, він збирався закип’ятити все озеро. Те, що болотяний непентес уже пожер усе живе в цій водоймі, було навіть на краще. Інакше озеро зараз перетворилося б на гігантську рибну юшку.

«Цікаво, чи зможеш ти тепер не вилізти?»

Гур-р-р-рах!

Як і задумував Мікаеліс, болотяний непентес, ошпарений окропом, вистрибнув на поверхню. Під величезною квіткою розміром з будинок звивалися щупальця, наче голова Медузи Горгони. Жахлива постать магічного звіра повністю постала з води.

— А-а-а-ах!

— Принцесо?!

Мікаеліс миттєво зреагував на крик Ів. Відчувши, як серце ледь не зупинилося, він обернувся.

— Яке ж воно бридке!

— ...Воно заплямувало очі принцеси. Я швидко з цим покінчу.

Мікаеліс заспокоївся і знову кинувся в бій. Непентес, не бажаючи варитися в гарячій воді, розкинув коріння на всі боки, закріплюючи його на краях озера. Коріння-щупальця сплелися в міцну сітку, схожу на павутиння, що дозволило основному тілу триматися над водою.

Р-р-р-а-а-а!

Здавалося, непентес був розлючений. Він витягнув решту щупалець і почав хаотично шмагати ними по землі. Дерева, по яких влучали ці батоги, з тріском ламалися. Мікаеліс, ухиляючись від бездумних ударів, швидко шукав очима Ів.

Проте допомога їй була не потрібна.

— Ого, нарешті я це випробую!

Івієнроуз щиро раділа, бачачи щупальце, що летіло на неї. Вона негайно розгорнула навколо себе «Срібну погибель Арахни».

Хрусь! Трісь!

Доля коріння, що увійшло до зони ураження Ів, була жахливою. Срібні нитки, густіші за невід і гостріші за леза, не просто розрізали щупальце, а розірвали його на шматки.

— Ох... нудить...

Навколо неї розлетілися рештки коріння, що перетворилися на якусь мішанину з фіолетовою тілесною рідиною. Добре, що першим магічним звіром, з яким вона зіткнулася, була хоча б рослина. Інакше б її точно знудило до непритомності. Як би там не було, коріння непентеса не змогло зачепити навіть волосинку на голові Ів.

Мікаеліс спостерігав за цим дещо спантеличено.

«І це вона називає бар'єром? Що за шахрайство...»

Навіть для Мікаеліса, який сам був втіленням могутності, «Срібна погибель Арахни» здавалася неймовірною.

«Хоча цю магію передала Мудриця, талант принцеси, здатний опанувати таке, справді лякає».

Тепер Мікаеліс міг спокійно зосередитися лише на знищенні ворога. Використовуючи коріння-щупальця, якими непентес зачепився за береги, як опори мосту, він почав підбиратися до основного тіла.

Озеро, яке щойно кипіло, випускало густу гарячу пару. Жар був такий, що шкіра могла зваритися, але магічний камінь обігріву ледь-ледь стримував температуру, тож Мікаелісу було просто трохи душно.

«Дякую за вашу далекоглядність, принцесо».

Відсікаючи коріння, що заступало шлях, Мікаеліс наближався до серця монстра.

Примітка: вітаю всіх з 100 епізодом! ми майже на половині історії