Розділ 101 — Розділ 101

Через те, що він покинув звичне середовище на дні озера, а також через дію нищівної спеки, болотяний непентес почав стрімко слабшати. Мікаеліс невдовзі зміг дістатися до основного тіла. Він спрямував «Нічний промінь» прямо в горлянку, де було сховане ядро.

Пер-р-р-рах!

Дві велетенські пелюстки розлетілися на шматки. Однак, попри конвульсії, непентес не загинув.

«Через величезні розміри ядро розташоване надто глибоко».

Мікаеліс вирішив покінчити з ним наступним ударом. Але щойно він перехопив меч зручніше, непентес, відчувши смертельну загрозу, раптово змінив тактику.

К-у-о-о-о-о!

Видавши оглушливе ревіння, від якого закладало вуха, магічний звір раптово пірнув під воду. Мікаеліс поспіхом застосував магію польоту, щоб його не затягнуло слідом. Він завмер у повітрі, дивлячись на озеро, що все ще вирувало й парувало від жару.

«Що він задумав?»

Здавалося, непентес сам обрав шлях бути звареним живцем. Проте Мікаеліс не міг позбутися тривожного передчуття.

Гуп! Гур-р-р!

Раптом береги озера почали розмиватися і обвалилися всередину.

«Невже це…!»

Лише тоді Мікаеліс здригнувся, збагнувши задум непентеса. Як для хижої рослини, потвора виявилася надто кмітливою. Вона вирішила змішати воду з холодною землею з глибин, щоб збити температуру водойми.

Саме в цей момент...

— А-а-а-ах!

Крик Ів змусив серце Мікаеліса знову завмерти. Цього разу це був справжній зойк розпачу.

— Принцесо!

Мікаеліс різко озирнувся на звук. Саме тоді він побачив єдину слабкість «Срібної погибелі Арахни», яка досі здавалася абсолютною. Слабким місцем була земля під ногами.

— Мі… Мікаелісе!

Земля, на якій стояла Івієнроуз, обвалилася. Її тіло похилилося, і вона почала сповзати по крутому схилу. На жаль, місце обвалу було поєднане з озером, і гаряча вода вже почала підступати до схилу.

Він був надто далеко. Він не встигне підхопити її.

Навіть у такий критичний момент Мікаеліс зберіг холодний розум. Він не кинувся навперейми. Замість цього він витиснув усю ману, яку дозволяло його ядро, і вдарив магією льоду прямо в озеро.

Мікаеліс, який все життя тренував лише бойову магію, знав, що йому важко даються тонкі маніпуляції з температурою. Тому він звернувся за допомогою до магічного артефакту. Цим інструментом став магічний камінь обігріву, вмонтований у меч. Завдяки йому температура озерної води миттєво стала ідеальною — як для прийому ванни.

І саме в цю мить Ів, наче зі сковзанки, злетіла зі схилу прямо в озеро. Це був ідеальний, хоч і небезпечний момент.

Плюх!

Попри те, що її поглинула вода, Івієнроуз намагалася зберігати спокій. Насамперед вона застосувала магію дихання, щоб отримати кисень.

— Пху!

Найголовнішу проблему було вирішено, але розслаблятися було зарано. Вир води вперто затягував її на самісіньке дно. Через підняту непентесом багнюку вода стала каламутною, що заважало будь-що розгледіти. Принцеса намагалася застосувати магію левітації чи польоту, але у вирі вона втратила відчуття напрямку й не розуміла, де верх, а де низ.

У цей момент на неї накотилася хвиля первісного жаху.

Раптом чиясь рука міцно вхопила її за плече і потягнула до себе. Це був Мікаеліс.

— Мікаелісе…!

Завдяки магії дихання вода не потрапила в легені та рот, тож Ів могла говорити. Мікаеліс же натомість просто затримував дихання. Помітивши це, Івієнроуз негайно наклала магію дихання і на нього.

— Принцесо…

— Зі мною все гаразд.

Ів перервала його спробу висловити провину за те, що він не зміг її захистити. Щойно вона опинилася під опікою Мікаеліса, хаотична вода перестала на неї впливати. Це дало їй можливість застосувати інші закляття. Вона використала магію очищення, щоб втихомирити багнюку і прояснити погляд.

Тепер вони бачили основне тіло непентеса, що затаїлося на дні. Здавалося, він припинив опір, коли температура води впала.

— Спершу повернімося на поверхню…

— Ні, — заперечила Ів, дивлячись, як непентес починає відновлювати свої щупальця. — Здається, зараз найкращий шанс. Атакуймо негайно. Я візьму на себе щупальця, а ти, Мікаелісе, розбий ядро.

Опанувавши «Срібну погибель Арахни», Івієнроуз миттєво зорієнтувалася, як найкраще використати свою силу в цій ситуації.

— Зрозумів.

— Тоді… прошу вибачення.

— …?

Мікаеліс не встиг здивуватися цим словам, як Ів раптом міцно обхопила його за шию обома руками, притискаючись усім тілом.

«Принцесо?!»

На мить Мікаеліс так розгубився, що в голові зовсім стало пусто. Проте він швидко знайшов раціональне пояснення. «Срібна погибель Арахни» потребувала чіткого розпізнавання простору між «своїми» та «чужими». Принцеса, очевидно, хотіла точно позначити Мікаеліса як частину своєї безпечної зони, притиснувшись до нього.

«Ледь серце не вискочило».

Мікаеліс поспіхом спробував вгамувати шалене калатання у грудях.

Тим часом ядро мани Івієнроуз розжарилося, вивільняючи колосальну потужність. Срібні нитки розлетілися під водою на небачену досі відстань.

Хрусь! Трісь!

Відповідно до своєї репутації непереможної магії, «Срібна погибель Арахни» вмить перемолола всі щупальця, що потрапили в поле зору пари. Коли вони наблизилися до основного тіла, у непентеса не залишилося жодного відростка для захисту. Щоб відростити їх знову, йому потрібна була пожива, тож монстр роззявив пащу, намагаючись проковтнути Ів та Мікаеліса.

— Ой! — Ів мимоволі зойкнула.

— Принцесо, заплющте очі, — порадив Мікаеліс.

Він блискавично влив ауру меча в удар і пробив горлянку непентеса, вириваючи ядро.

Кі-і-і-і-і-і-і!

Втративши джерело життя, непентес видав жахливий вереск, що міг би переслідувати в кошмарах, і нарешті сконав. Мікаеліс забрав столітнє ядро як трофей.

Вир в озері почав вщухати. Відчувши довгоочікуваний спокій, Мікаеліс звернувся до Ів, яка все ще висіла в нього на шиї:

— Усе скінчено.

— ...

— Принцесо?

Відповіді не було. Здивувавшись, він відчув, як її руки, що обіймали його, почали безсило слабшати. Переляканий Мікаеліс уважно подивився на неї.

Обличчя Ів було таким блідим, наче вона ось-ось знепритомніє. Як виявилося, магія дихання на ній розвіялася.

«Невже…»

Відповідь була очевидною. «Срібна погибель Арахни» потребувала занадто багато мани. Вона розширила радіус дії до неймовірних масштабів, і це, безперечно, вичерпало її сили до самого дна.

«Але чому я досі дихаю…?»

Мікаеліс поставив собі це питання і тут же зрозумів: воно було надто безглуздим. Хіба могло бути інакше, ніж те, що Івієнроуз поставила його дихання вище за власне?

— Принцесо…!

Його серце боляче стиснулося, а погляд, яким він дивився на Ів у своїх обіймах, став глибоким і тривожним.

Буль-буль .

У цей момент останній видих Ів вирвався з її губ маленькими бульбашками. Вона ще не втратила свідомість, але відчувала, що помирає.

«Швидше… Мікаелісе, я задихаюся. Скоріше на поверхню…»

Замість голосу, який не корився, вона ледь помітно стиснула його передпліччя. Його фіалкові очі несамовито здригнулися.

За мить обличчя Мікаеліса стало рішучим.

— Благаю, пробач мені мою зухвалість, моя принцесо.

«Га?»

Саме в ту мить до Ів повернулося дихання. Хоча було дивно, що воно прийшло не через ніс, а через рот, її тіло, що спрагло потребувало повітря, не мало сил зважати на такі дрібниці. Вона інстинктивно почала жадібно хапати повітря, що надавалося їй через вуста.

— Ха-а, ха-а…

Вона довгий час приймала це рятівне дихання, наче солодкий нектар. Щойно кисень наповнив кров, туман, що застеляв її розум, почав розсіюватися.

Опритомнівши, Івієнроуз повільно розплющила очі. Щось заповнювало все її поле зору.

«Що це?»

Об'єкт був так близько, що вона не могла сфокусуватися. Лише через деякий час, мружачись, вона нарешті збагнула, що бачить.

Чорне волосся, що колихалося у воді, наче шовкові водорості. І густі темні вії, привабливо опущені донизу.

Це було обличчя Мікаеліса.