Розділ 102 — Розділ 102

«…!»

У ту ж мить Ів чітко усвідомила, що саме вона робить.

Вона цілувала Мікаеліса, спрагло вдихаючи повітря з його вуст. Ба більше — вона сама міцно стискала його потилицю, не даючи відсторонитися.

«А... а?! А-а-а-а?!»

Щойно до неї повернулася свідомість, вона ледь не знепритомніла знову — тепер уже від шоку. Проте, попри внутрішній хаос, її тіло продовжувало жадібно приймати кисень, який дарував Мікаеліс. Це було питання виживання, тому вона не мала іншого вибору.

За мить Мікаеліс підвів погляд і зустрівся з нею очима. Від цього в голові Ів миттєво запанувала порожнеча, а серце пропустило удар. Його очі були напівзаплющені, а погляд — глибокий і сповнений такої ніжності, що здавався майже відчутною пасткою.

Ів не могла поворухнутися. Вона просто завмерла, широко розплющивши очі під його пильним поглядом. Коли вона заспокоїлася, відчуття стали ще гострішими. Губи були неймовірно м'якими, а подих, що проникав у неї, здавався чистим, як небо, і солодким, наче мед.

Ту-дум .

Саме тоді серце Ів гучно калатало. Злякавшись власної реакції, вона інстинктивно спробувала трохи відсторонитися.

Буль-буль .

Як тільки їхні губи злегка розімкнулися, дорогоцінне повітря почало виходити назовні бульбашками. Мікаеліс розтиснув обійми на її плечах та талії , натомість обережно взяв її обличчя в долоні. Він притягнув її до себе так ніжно, ніби тримав найбільший скарб у світі. Їхня шкіра на мить зіткнулася, і наступної миті їхні губи знову злилися без жодного просвіту.

Ту-дум, ту-дум .

Серце Ів тепер не просто калатало — воно кричало. У цю мить вона подумала: хоча вона й отримує повітря, їй здається, що вона ось-ось задихнеться від цього почуття.

В голові все паморочилося. Здавалося, не її тіло дрейфує у воді, а сама її душа витає десь поза простором. Немов заворожена, Ів вбирала все, що давав їй Мікаеліс: і дихання, і ці відчуття.

Нарешті час, який здавався вічністю, добіг кінця.

— Ху-у...

Мікаеліс виніс Ів на руках з води. З них обох потоками стікала вода. Пройшовши трохи берегом, він обережно опустив її на чистий плаский камінь. Потім Мікаеліс опустився перед нею на одне коліно. Тепер їхні очі були на одному рівні. Ів глибоко вдихнула і, набравшись неабиякої мужності, подивилася на нього.

Проте Мікаеліс, чомусь, не міг відповісти на її погляд і дивився в землю. Їй здалося, чи кінчики його вух справді почервоніли?

Запала ніякова тиша, яку ніхто не наважувався порушити. Зрештою, Ів вирішила взяти ситуацію у свої руки.

— Може... повернемося?

Почувши її звичний лагідний голос, Мікаеліс різко підвів голову. Він виглядав здивованим. Очевидно, він стояв на колінах, почуваючись винним і очікуючи на покарання.

Ів розуміла, що як володарка вона не має права змушувати Мікаеліса почуватися невпевнено. Хоча від однієї згадки про те, що сталося, у неї все ще йшла голова обертом, вона змусила себе відновити рівновагу.

— Ходімо, Мікаелісе.

Вона першою підвелася і простягнула йому руку. Мікаеліс довго дивився на цю руку. Цей ніжний жест означав лише одне: сьогоднішня подія залишиться таємницею, про яку більше не згадуватимуть. Він прийняв її руку і піднявся.

— Добре.

Він мав би відчути полегшення, але в його голосі прозвучала ледь помітна гіркота.

***

Коли мана Ів трохи відновилася, вони висушили одяг за допомогою магії. Коней, на яких вони приїхали, ніде не було — ймовірно, вони злякалися безчинства непентеса і втекли. Довелося повертатися пішки.

Насправді Мікаеліс міг би взяти Ів на руки і полетіти за допомогою магії. Але обидва, ніби змовившись, навіть не згадали про такий варіант.

Крок, крок .

Дорога назад минала у цілковитій тиші. Було чути лише звук їхніх кроків та шелест вітру в сухому чагарнику.

Тиша змушує замислюватися. Мікаеліс, що йшов на пів кроку попереду Ів, був охоплений важкими роздумами. Відтоді, як вони вийшли з води, він не міг прийти до тями.

«Що я, в біса, накоїв?»

Він ніяк не міг збагнути, як наважився на такий зухвалий вчинок. Очевидно, це був не тверезий розрахунок, а суміш інстинкту порятунку об'єкта таврування та якогось невідомого імпульсу.

«Це зводить мене з розуму»

Його розум, підпорядкований тавру, здавався тепер вкрай безвідповідальним. Мікаелісу було важко впоратися з наслідками, адже спогад про те, як вони з Ів ділили один подих під водою, знову і знову прокручувався в його голові.

«Благаю, досить...»

Хоч як би він не вмовляв себе, його мозок не зупинявся.

М’які губи, що щільно притискалися до його власних, і дихання, що змішувалося так, що вже неможливо було розрізнити, де чиє.

Він пам'ятав, як її тендітна рука торкалася його потилиці, а він пригортав її за щоки. Дія, спрямована на виживання, виявилася напрочуд ніжною.

Мікаеліс мимоволі подумав: наскільки ж це романтично, що люди можуть дихати ротом...

«Ні, про що я взагалі думаю?»

Він відчув справжню огиду до власних думок. Проте спогади не відпускали. Він згадав, як Ів, прагнучи отримати повітря, без вагань втискалася своїми губами в його. У той момент здавалося, що вона жадає не просто повітря, а самих його губ...

«Я з'їхав з глузду».

Самоприниження знову накрило його з головою. Він щиро намагався обірвати ці роздуми. Він провів рукою по обличчю, але пальці мимоволі зупинилися біля губ. І знову накотило: губи принцеси були неймовірно м'якими та солодкими. А те відчуття, коли їхні язики випадково зіткнулися кінчиками...

«Божевілля».

Огида до себе затопила його свідомість, наче річка, що вийшла з берегів. Він точно збожеволів. Навіщо було торкатися язиком під час дії, яка була фактично штучним диханням?

«Невже я підсвідомо намагався зробити те, чого мене навчали в розпліднику? Як я посмів вчинити таке з імператорською принцесою?»

Це було порушенням усіх законів лицарства та неймовірною зухвалістю щодо принцеси. Мікаеліс навіть відчув імпульс вихопити «Нічний промінь» і покарати самого себе за таку нечестивість.

— Мікаелісе?

— А...

Він раптом усвідомив, що зупинився посеред дороги, занурений у внутрішній конфлікт. Ів, яка вже встигла випередити його, тепер пильно дивилася йому в обличчя. Мікаеліс запанікував — а що, як вона прочитала хоч дещицю його думок? Він би не витримав такої ганьби.

— Нічого, все гаразд. Не зважайте.

— Добре…

Він поспіхом прискорив крок. Це була найбільш ніякова подорож за весь час їхнього знайомства.

***

Будівництво акведука, що мав з'єднати селище Лапіс та озеро Мелуд, розпочалося. Це був масштабний проєкт, завершення якого очікувалося через три тижні.

— Шкода, що я не побачу фіналу. Але впевнена, ми ще сюди повернемося. Якщо щось знадобиться — дайте знати.

— Так, принцесо. Я буду надсилати звіти.

Настав день повернення до столиці. Каделін зі сльозами на очах проводжала Ів. Прощання відбувалося біля магічної копальні, тож гомункули також могли бачити від'їзд делегації.

Здавалося, вони вже почали розуміти справжні наміри Ів. Вони відірвалися від роботи і мовчки спостерігали за нею. Коли принцеса подивилася в бік копальні, вони всі як один схилили голови в поклоні.

Це була найкраща нагорода, на яку вона могла сподіватися. Ів усміхнулася. Вона розуміла: те, що вона зробила зараз — лише тимчасове полегшення. Умови залишаються жахливими, тому вона обов'язково має повернутися. І коли вона повернеться, вона матиме достатньо влади, щоб змінити все докорінно.

Гомункули також ледь помітно вклонилися Мікаелісу. Вони робили це обережно, щоб не помітили наглядачі, але щиро проводжали свого короля.

— Щасливої дороги, Ваша Високосте.

Для перевезення магічних каменів було вирішено використати повітряний транспорт. На вітряному причалі на Ів та її супутників уже чекав величезний «Небесний ковчег».