Розділ 106 — Розділ 106

— ...!

Ів широко розплющила очі. Схоже, аристократи були здивовані не менше, адже залою прокотилася хвиля приглушених зойків.

«Землі та титул?»

Маєток Селеніта був лише крихітними володіннями на окраїні імперії, а титулів графа у цій велетенській країні було чимало.

На перший погляд могло здатися, що для членів імператорської родини, які купаються в розкошах та мають владу в самому серці палацу, такі нагороди не мають жодної цінності. Однак насправді це рішення мало надзвичайно глибокий та особливий зміст.

Через згубні наслідки полігамії та поліандрії імператор мав занадто багато дітей. Щоб титули не знецінювалися, а держава не дробилася на безліч князівств, монарх вкрай рідко дарував своїм нащадкам власні землі.

Більшість дітей просто отримували щедрий посаг і укладали шлюби з аристократами, і лише офіційному спадкоємцеві престолу дарували особисті володіння та титул. Тож зараз Десмонд II фактично привселюдно оголосив, що розглядає Івієнроуз як одну з головних претенденток на трон.

«Цього я аж ніяк не очікувала...».

Приголомшена Ів тривалий час не могла відвести погляду від Десмонда II. Раптом згори долинув його тихий смішок:

— Що ж ти мовчиш? Я кілька днів і ночей мізкував над цим дарунком, невже він тобі не до вподоби?

— О, що Ви, батьку! Ваша милість безмежна.

Ів поспіхом схилилася у поклоні. Попри раптовість ситуації, її рухи залишалися бездоганними, і Десмонд II задоволено споглядав за своєю донькою.

— Я б залюбки поспілкувався з тобою довше, проте маю купу невідкладних справ, тому не зможу затриматися на бенкеті.

— Ваша Величносте, навіть посеред Вашої безмежної зайнятості Ваша присутність осяяла цю залу, наче денне світло, за що я безмежно вдячна. Я обов'язково завітаю до Вас завтра, батьку.

— Гаразд. Так і вчинимо.

Після цього Десмонд II повернувся до вельмож і промовив:

— Дякую усім, хто зібрався тут, аби привітати Сьому принцесу з поверненням. Що ж, насолоджуйтеся вечором.

— Благословення та слава Сонцю Хаделаміда!

Щойно імператор залишив залу, серед аристократів здійнявся неймовірний гамір. У цьому гомоні, від якого аж закладало вуха, Ів стояла як укопана, досі не вірячи власним чуттям. Мікаеліс підійшов ближче, занепокоєно заглядаючи їй в обличчя:

— Ваша Високосте.

— Ох...

Ів тихо зітхнула, наче щойно прокинулася від чарівного сну. Щойно вона оговталася, до неї підскочив Алвен і у своїй звичній манері висловив привітання:

— Хе-хе-хе, вітаю Вас, Ваша Високосте! Якщо чесно, я потай сподівався на щось подібне, але щоб Вам дійсно дарували землі та титул графині... Це просто неймовірно! Відтак завтра у «Хаделун Таймс» вийде термінове спростування. Яке там п’яте місце? Тепер Ви розділяєте першу сходинку або, щонайменше, займаєте другу. О, як Вам такий заголовок для першої шпальти: «Третя принцеса стрімко втрачає позиції лідерки й опиняється під загрозою!»? Як Вам ідея?

— Твоя вигадливість у веденні інформаційної війни просто вражає. Я щиро рада, що маю такого відданого та кмітливого підлеглого.

— Хі-хі, щиро дякую.

— І все ж... Власні землі, титул графині... Усе це здається мені таким дивним.

— Ви просто отримали гідну винагороду за свої подвиги.

Одразу після цього Алвен посерйознішав і дав влучну пораду:

— Проте віднині Вам слід бути вельми обачною. Молоді пани почнуть упадати за Вами з подвійною силою. З їхнього погляду, виборовши місце чоловіка Сьомої принцеси, вони автоматично стають щонайменше чоловіками графині, а за найкращого сценарію — майбутніми імператорами-консортами.

— Ох... Це буде неабияк втомливо.

— І не думайте, що навколо крутитимуться лише пусті залицяльники. Знайдуться й такі нахаби, які сподіватимуться, що Ви принесете ці землі як шлюбний посаг у їхню родину. Справжні йолопи, які геть не розуміють куди вітер віє. До речі, онде якраз один такий вичікує.

— Га?

Ів зиркнула в бік, куди кивнув Алвен, і той уточнив координати:

— Біля третьої колони.

— Чекай, невже це...

Золотоволосий, розкішний красень із виглядом справжнього запеклого гульвіси вичікував слушної миті, аби підійти до принцеси.

«Феліос Лімітієло».

Він був старшим сином у родині маркіза Лімітієло. Хоча брати Феліос та Калікс були надзвичайно схожими зовні, вони справляли абсолютно різне враження. Старший здавався приязним, м'яким та усміхненим красенем, тоді як молодший відзначався різким, холодним та цинічним виглядом.

Наразі саме Феліос офіційно вважався спадкоємцем дому маркіза. Оскільки він мав владу, гроші та вроду, його вважали найбільш підхожим нареченим для Розеніт.

Ів спробувала відновити у пам'яті ті крихти світських пліток, які знала з минулого життя.

«У минулому житті Розі не мала офіційного нареченого. Мабуть, спершу вони планували шлюб із майбутнім маркізом Лімітієло, але коли спадкоємцем несподівано став Калікс, усі домовленості зійшли нанівець. Зрештою, приблизно в той самий час Розі була настільки одержима Мікаелісом, що політичні шлюби її взагалі не цікавили...»

Згадка про Мікаеліса з минулого життя відізвалася тупим болем у грудях. Ів швидко опанувала себе. Хай там як, зараз Феліос неофіційно залишався чоловіком Розеніт. А оскільки Ів найменше прагнула мати справу зі своєю ненаситною зведеною сестрою, раптова увага Феліоса лише додавала їй клопоту.

У цей час Алвен низько вклонився:

— Ой-ой, інші юнаки вже спопеляють мене поглядами, вимагаючи, аби я негайно звільнив місце біля Вашої Високості. Вам ще приймати офіційні привітання, тож я краще піду.

— Побачимося згодом.

— Авжеж!

Щойно надійний щит в особі Алвена зник, аристократи миттєво оточили Ів.

— Ваша Високосте, вітаємо Вас із отриманням власних земель!

— Прихильність Його Величності до Сьомої принцеси просто безмежна. Прийміть наші найщиріші вітання!

Ів довелося стояти серед натовпу, вислуховуючи кожного та особисто дякуючи у відповідь. Серед цих дворян не бракувало й тих самих пустих залицяльників, про яких попереджав Алвен. Вони щосили намагалися використати привітання як привід, аби впасти їй в око.

— Я чув, що в Селеніті є дивовижне озеро Півмісяця, таке ж чисте та прекрасне, як і Ваша вдача, Ваша Високосте.

— Озеро, що так нагадує Вашу Високість... Мрію колись побачити його на власні очі.

— Маєток Селеніта розташований зовсім поруч із нашими землями барона Оделона. Для майбутнього Ваших володінь було б вельми корисно підтримувати зв'язки з північною аристократією, чи не так?

— Я також із північних земель і повністю згоден із цим. Сусідські відносини — це надважливо. Я міг би надати Вашій Високості суттєву допомогу в управлінні маєтком.

Вони всіляко намагалися випросити запрошення чи призначити зустріч. Проте Ів, не втрачаючи м'якої посмішки, вміло давала їм відсіч:

— Щиро дякую панам за турботу. Я й сама вважаю, що дружні стосунки з північними родинами є вкрай важливими для мене.

— О, це означає...?!

— Коли цьогорічний світський сезон добіжить кінця, я обов'язково запрошу вас до Селеніти.

— О-о-о!

— Проте наразі мої обов'язки принцеси вимагають моєї постійної присутності в столиці, тому замість себе як управителя маєтку я відправлю Алвена Редмона. Будь ласка, поставтеся до юного пана Редмона з тією ж повагою та теплотою, з якою поставилися б до мене.

— ....

— Що ж, мені час йти.

Отримавши удар у відповідь від такого могутнього «щита», юнаки вмить зажурилися. Залишивши їх, Ів разом із Мікаелісом рушила в інший бік залу.

Та не встигла вона й зітхнути з полегшенням після зустрічі з пустими базіками, як перед нею виріс той самий «нахаба». Феліос наближався, тримаючи в руках два келихи вина.

— Феліос Лімітієло має честь вітати Вас. Нарешті мені випала нагода поговорити з Вами, Ваша Високосте.

— Рада зустрічі, пане Феліосе.

Ів без жодних емоцій прийняла келих, але одразу ж невимушено переправила його Мікаелісу. Тим часом золотоволосий красень щосили намагався продемонструвати свою фірмову, звабливу та «смертоносну» посмішку. Звісно, на Ів, яка щодня бачила обличчя Мікаеліса, ці чари не справили жодного враження.

— Ви отримали нагороду, яка цілком відповідає Вашому великому подвигу. Вітаю Вас.

— Дякую за привітання.

— Коли влада зміниться і Ви станете титулованою принцесою, Вас величатимуть графинею Селеніти. Це прекрасне ім’я неймовірно пасує Вашій Високості.

Можливо, з його боку це мала бути вишукана спроба залицяння, проте для Ів ці слова прозвучали як пряме оголошення війни.

«Коли влада зміниться і я стану титулованою принцесою?»

Ці слова чітко давали зрозуміти: він абсолютно впевнений, що наступною імператоркою стане Бріжіт, а Ів просто залишиться принцесою у відставці при новій правительці.

Не помічаючи, як недоречно виглядає його поведінка, Феліос самовпевнено вів далі:

— Чи дозволите мені вже зараз звертатися до Вас за цим титулом? Подаруйте мені честь стати першим, чиї вуста вимовлять це прекрасне словосполучення.

Він нахабно пропонував називати її не «Ваша Високосте», а просто «Івієнроуз, графине Селеніта». І ось тут у розмову крижаним тоном втрутився Мікаеліс:

— Пане, ви зараз дійсно насмілилися стверджувати, що збираєтеся називати Її Високість принцесу просто на ім'я?

— Ой, сере Агніто, чому Ви так реагуєте? Її Високість щойно отримала титул графині. Я лише подумав, що їй буде приємно почути звертання з додаванням назви її нових володінь Селеніти, тому й насмілився попросити про це.

— Її Високість не була позбавлена статусу чинної принцеси й не переходила до рангу принцес у відставці. Звертатися до неї за нижчим титулом графині — це вже нечувана зухвалість, а ви ще й збиралися привселюдно називати її особисте ім'я?

— Що? Ні, я зовсім не це мав на увазі, зачекайте...

Коли Феліос нарешті збагнув, якого грубого політичного промаху припустився, було вже пізно. Мікаеліс добив його суворим та нещадним попередженням:

— Якщо відсьогодні ви дозволите собі вимовити у присутності Її Високості будь-яке інше звертання, окрім «Ваша Високосте», я вважатиму це прямим викликом на дуель.

— Що за... Я зовсім не хотів образити Її Високість. Сере Агніто, чи не занадто гостро ви реагуєте на звичайні світські слова?

Феліос благально подивився на Ів, сподіваючись, що вона втихомирить свого лицаря. Але Ів, звісно, не збиралася робити йому таких послуг.

— Майстерність сера Агніто у фехтуванні надзвичайно висока, тож вам навряд чи вдасться знайти лицаря, який зможе протистояти йому в поєдинку. Сподіваюся, подібних проявів неповаги більше не повториться.

— ...Прошу прощення. Надалі я буду вкрай обачним.

— Добре. Тоді ви можете йти. Наша розмова і без того затягнулася.

— Прошу?

Бачачи, що він досі не розуміє натяків, Ів спокійно нанесла фінальний удар:

— Пане Феліосе, ви, мабуть, забули, що Розі сьогодні також присутня на бенкеті?

— Ах...!

Феліос зблід і злякано озирнувся на залу. І справді — Розеніт, яка щойно увійшла до бенкетної зали, пильно спостерігала за його жалюгідними спробами всидіти на двох стільцях. Феліос важко ковтнув слину:

— Це... це була надзвичайно приємна розмова. Дозвольте відкланятися, Ваша Високосте.