Розділ 107 — Розділ 107

Споглядаючи спину Феліоса, який тікав наче з поля бою, Івієнроуз поділилася своїми думками:

— Якщо родина маркіза Лімітієлло прагне уникнути краху, їм безумовно варто передати титул маркіза якомусь іншому синові.

Він виявився пустим брязкальцем, гарним лише зовні. Його спроби всидіти на двох стільцях, заглядаючи в очі то Ів, то Розеніт, аби завоювати прихильність обох, виглядали вкрай жалюгідно та нікчемно.

«Хоча з Розі вони б склали чудову пару».

Феліос, який свято вірив у те, що є найкращим нареченим у світі, дозволив собі зайвого у розмові з Ів. Проте, якщо згадати його вдачу, він був неймовірно схожий на Розеніт, яка так само пашіла пихою та гордістю «Білої Троянди Імперії». Вони справді пасували одне одному, тож Ів навіть стало трохи шкода, що Феліос, який невдовзі втратить статус спадкоємця, так і не зможе побратися з Розеніт.

Мікаеліс тихо промовив:

— З-поміж усіх набридливих мух, що сьогодні кружляли навколо Вашої Високості, цей молодий пан дратував мене найбільше.

— Найбільше? Ну, для таких підсумків іще зарано. Поглянь, онде йде ще один затятий суперник.

Ів із посмішкою кивнула в бік, звідки наближався інший золотоволосий красень. Це був Калікс. Він вештався неподалік від принцеси від самого початку бенкету, чекаючи на зручну нагоду, і лише зараз спромігся підійти. Мабуть, саме тому його обличчя виглядало неабияк виснаженим.

— Нарешті маю честь бачити Вас, Ваша Високосте.

— Треба ж, ви з братом вітаєтеся абсолютно однаковими словами.

Почувши згадку про Феліоса, Калікс миттєво зсупив брови:

— Невже мій старший брат дозволив собі якусь зухвалість щодо Вашої Високості?

— Він збирався привселюдно називати мене «Івієнроуз, графине Селеніта».

— Оце виродок... Тобто, я хотів сказати, мій брат, схоже, остаточно з'їхав з глузду і вирішив власноруч знищити дім Лімітієлло. Прошу Вашу Високість прийняти мої найглибші вибачення за його нечувану грубість.

Ів подумки здивувалася. Адже у словах Калікса крився чіткий натяк на те, що вона тепер володіє достатньою силою та впливом, аби розчавити цілий маркізат. Спершу вона подумала, що це звичайні прораховані лестощі, проте Калікс, промовляючи це, так люто скреготів зубами від гніву, що сумнівів у його щирості не залишалося.

«Хм».

Це неабияк зацікавило Ів. Вона невимушено попрямувала до більш безлюдного куточка зали, захоплюючи юнака за собою, і стишила голос:

— До слова, юний пане, між нами є одна незавершена розмова. Мені вельми цікаво почути, яку ж саме винагороду ви бажали отримати в обмін на той келих вина, що взяли з моїх рук під час святкування дня народження Розеніт?

— Ну... Боюсь, тепер уже занадто пізно про це говорити, Ваша Високосте.

— Дозвольте мені самій вирішувати, пізно чи ні.

Калікс помітно зніяковів, проте, збагнувши, що відкрутитися не вдасться, таки наважився відкрити карти. Слід визнати, він був куди кмітливішим за свого старшого брата і вмів миттєво оцінювати обставини. Принаймні, Ів вважала його кмітливим, аж поки він не промовив:

— Я збирався запросити Вас на побачення.

— Що?

Від несподіванки Ів геть забула про етикет і мимоволі вигукнула це надто просто. Вона поспіхом прикрила долонею вуста, а Калікс, виглядаючи щирим, вів далі:

— А ще прагнув довідатися, чи не бажає Ваша Високість посісти місце майбутньої господарки дому маркіза Лімітієлло.

— ...

Тієї ж миті обличчя Мікаеліса застигло, перетворившись на крижану маску. На щастя для Калікса, очі лицаря приховувала мереживна пов’язка, тож ніхто не помітив цього загрозливого погляду. Тим часом Ів звернула увагу на те, що попри приголомшливий зміст слів, тон Калікса залишався дивовижно спокійним та стриманим. Вона вирішила вдати, ніби нічого не зрозуміла, і перепитала:

— Ви натякаєте, що хочете познайомити мене зі своїм старшим братом?

— Аж ніяк. Я говорю про себе.

— Ой, лишенько. Я лише хотіла перевірити ваші наміри, а ви так сміливо визнали свої амбіції.

— Я завжди віддавав перевагу відвертості.

Ів ледь помітно посміхнулася:

— Тоді мушу вас розчарувати, пане. Не думала, що моя перша в житті пропозиція руки і серця виявиться настільки легковажною.

— Прошу прощення, Ваша Високосте. Я був певен, що Ви вже звикли до подібних зізнань.

— Годі жартів. Хіба місце майбутньої господарки вашого дому не закріплене за «Білою Трояндою Імперії»?

— Восьма принцеса геть не в моєму смаку.

— ...

— І це не жарт, я кажу цілком серйозно. Щоразу, коли я бачу Її Високість Розеніт, вона так сильно нагадує мені мого недоумкуватого брата, що мене починає душити лють.

— О, он воно як...

У його словах відчувалася така глибока, вистраждана щирість, що Ів не знайшла, що заперечити.

Калікс злегка кашлянув, намагаючись розвіяти незручну мовчанку:

— Я чудово розумію, що тоді, під час святкування дня народження, Ваша Високість підійшли до мене з суто політичних міркувань.

— Ой, невже мене викрили?

— Ну, хіба Ваша Високість не була єдиною жінкою, яка намагалася підібратися до нашого академічного кола?

— Що ж, цього разу ви дійсно завдали мені удару у відповідь.

У світському товаристві в разі ніяковості було прийнято чарівно посміхатися. Ів, чудово пам’ятаючи уроки свого минулого життя, прикрила обличчя віялом і примружила очі, тепло всміхаючись. Від цього жесту і Мікаеліс, і Калікс на мить розгублено здригнулися. Швидко опанувавши себе, Калікс серйозно продовжив:

— Тоді, дивлячись на Вас, я миттєво збагнув: Ваша Високість володіє винятковим хистом, аби розгледіти мій справжній потенціал та мої прагнення, а також маєте неабияку рішучість для сміливих дій. Я вирішив, що така видатна жінка, навіть не маючи за спиною підтримки могутнього шляхетного роду, стане для мене ідеальною опорою як господарка дому.

— Справді? І тому ви просто на місці розпланували все — від першого побачення до пропозиції шлюбу... Що ж, мушу визнати, ви вельми рішучий стратег, пане.

— Дякую за похвалу.

Ів відповіла чітко і без жодних вагань:

— Проте змушена повторити: я не маю жодного наміру обговорювати з вами шлюб.

— Так, я розумію.

Його реакція була надзвичайно гідною. Зрештою, він і сам від самого початку зауважив, що ця розмова вже втратила свою актуальність. Адже зараз Калікс прагнув говорити з Івієнроуз зовсім про інше — про політику.

— Те, що того дня Ви підійшли саме до мене, а не до мого брата, я розцінюю як Вашу готовність підтримати мою кандидатуру на місце майбутнього голови дому Лімітієлло.

— Не заперечуватиму цього.

— У такому разі, благаю Вашу Високість прийняти мене на службу.

— Вельми цікаво. Продовжуйте, я слухаю.

— Вам напевно відомо про стан справ у родині Лімітієлло. Попри очевидну прірву в наших із братом здібностях, старійшини роду залишаються засліплені консервативними традиціями й уперто тримаються за право першородства. Я збагнув, що спроби вибороти їхнє визнання зсередини — це марна трата часу. Значно розумнішим кроком буде заручитися підтримкою когось, хто стоїть набагато вище за них усіх. Підтримкою такої видатної особи, як Ваша Високість.

Він знову вправно підкреслив її нинішню могутність. Ів обережно перепитала:

— Чи повністю ви усвідомлюєте значення своїх слів, юний пане?

— Абсолютно, Ваша Високосте.

Калікс приклав долоню до грудей і схилився у глибокому, шанобливому поклоні:

— Я прагну стати Вашим вірним підданим.

Це було прямим і беззаперечним визнанням Ів як майбутньої імператриці. У минулому житті більшість аристократів воліли просто пливти за течією, покірно приймаючи той факт, що Бріжіт стане кронпринцесою. Проте у цьому житті все змінилося — тепер дворяни самі активно шукали інші шляхи та можливості, готові діяти заради нового майбутнього. На вустах Ів розквітла задоволена посмішка. Саме про такий розвиток подій вона мріяла від самого початку, хоча й не сподівалася, що цей момент настане так швидко.

— Юний пане Каліксе Лімітієлло.

— Слухаю Вас, Ваша Високосте.

За ту коротку мить Ів уже встигла вирахувати, як якнайкраще використати цю ситуацію на свою користь. На щастя, зовсім поруч стояв столик із вином. У світському товаристві жест, коли дама підносила юнакові келих, мав безліч значень — це могла бути подяка за вірність, вияв романтичної прихильності, пропозиція миру або ж знак вічної дружби. Ів вирішила сповна скористатися цією мовою світських натяків. Вона взяла порожній келих і почала наповнювати його. Спершу налила вина, а потім щедро розбавила його міцним бренді. Сяючи чарівною посмішкою, Ів простягнула напій юнакові:

— Ось моя відповідь. Сподіваюся, ви не відмовитеся прийняти її?

— ...Ох, Ваша Високосте, а ви вмієте бути нещадною.

Це була її маленька й витончена помста за його колишню зухвалість під час свята. Калікс відповів із легкою скаргою в голосі, проте насправді відчув полегшення, адже тепер його старі провини були повністю спокутувані. Він рішуче перекинув у себе цей пекучий, міцний напій. Тієї ж миті залою прокотилася хвиля шепоту. Молоді пани, які здалеку пильно стежили за розмовою Ів та Калікса, витлумачили цей жест як «вияв романтичної прихильності» і неабияк занепокоїлися.

Особливо лютував Феліос — він був переконаний, що молодший брат зухвало перехопив його власну здобич. Що не кажи, а він і справді був разюче схожий на Розеніт.

— Відтепер усе, що сталося на дні народження Розі, офіційно вважається забутим.

— Безмежно вдячний Вам, Ваша Високосте...

— Ой, здається, вам непереливки.

— Так, є трохи...

— На цьому можете бути вільні.

— Щиро... щиро дякую вам...

Міцний алкоголь миттєво вдарив Каліксу в голову, тож йому було важко навіть просто триматися на ногах. Ів проявила милосердя і не стала мучити його далі. Коли юнак відійшов, Мікаеліс, кинувши погляд на інших панів, які досі з острахом тупцяли віддалік, тихо запитав:

— Ваша Високосте, Ви навмисно піднесли цей келих юному пану Лімітієлло?

— О, ти здогадався?

Ів хитро посміхнулася. Вдавши, ніби вона має романтичний інтерес до Калікса — який до того ж був визнаним красенем із впливової родини, — вона в один мах відвадила від себе всіх інших набридливих залицяльників.

— Прийняли присягу, помстилися за старе і водночас позбулися шкідників. Ви одним ударом поцілили одразу в три мішені, Ваша Високосте.

— Саме так. Вони ж такі нудні. Скажи, я добре вигадала?

— Бездоганно, Ваша Високосте.

Хоч би скільки шляхетних красенів кружляло навколо Ів, розсипаючись у солодких словах, вона залишалася абсолютно байдужою та непохитною. Споглядання цієї її незворушності принесло Мікаелісу дивне, але глибоке почуття полегшення.

Вперше від моменту їхньої появи на бенкеті навколо них утворився омріяний острівець спокою. Ів уже збиралася скористатися цим затишком і попрямувати до «Кімнати перлової скойки», аби нарешті відпочити, як раптом збагнула, що розслаблятися зарано. Її обов'язки вимагали поговорити ще з однією особою, яку не можна було просто проігнорувати.

У супроводі срібноволосого лицаря до них наближалася прекрасна дівчина в ніжно-блакитній сукні.

— Сестро Ів.

— Давно не бачилися, Розі.

— І справді. Я неймовірно рада, що ти повернулася цілою та неушкодженою.

— Дякую тобі.

За час їхньої розлуки Розеніт помітно змінилася. Що не кажи, а вона таки залишалася тією самою особою, яка своїми сумнівними витівками розбещувала палацове світське товариство. «Біла Троянда Імперії» розквітала, набуваючи значно густіших, доросліших та п'янких відтінків.

— Я прибула трохи пізніше, тож пропустила початок, але до мене дійшли чутки, ніби батько обсипав тебе неймовірними дарами.

— Так. Батько дарував мені землі Селеніти та титул графині.

— А, он воно чому всі ці пани раптом так кинулися до тебе. Тепер усе зрозуміло... Хай там як, вітаю тебе, сестро.

Ів ледь стрималася, аби привселюдно не розсміятися від такої приголомшливої відвертості Розеніт. Очевидно, та пильно стежила за раптовим спалахом популярності Ів серед аристократії. І це напевно завдало серйозного удару по її самолюбству. Адже навколо Ів крутилися не лише пусті залицяльники, а й Феліос, якого всі вважали головним кандидатом у наречені самої Розеніт.

Зараз Розеніт чітко відчувала, що її статус першої красуні та головної зірки світських раутів опинився під загрозою. Саме тому вона щосили намагалася заспокоїти себе думкою, ніби увага чоловіків зумовлена виключно отриманими землями та титулом, а не особистою чарівністю Ів.

«Зрештою, в цьому вся Розі, це її звичний спосіб виживання».

Вона завжди чітко розділяла політику та світське життя, повністю ігноруючи першу і зосереджуючись лише на другому. Розеніт не мала за собою сильного роду, як і не володіла видатними талантами до алхімії. Спроба вплутатися у політичні інтриги обернулася б для неї повним крахом та загальним висміюванням. Тому вона обрала єдиний доступний шлях — сяяти у вищому світі настільки яскраво, аби ніхто навіть не наважився оцінювати її за політичними мірками. Навіть її вибір на користь білого кольору — попри те, що він їй не надто пасував, — був продиктований бажанням створити образ чистої, непорочної квітки, абсолютно не заплямованої брудними палацовими інтригами.

Поки Ів розмірковувала про це, мовчки споглядаючи сестру, Розеніт, не витримавши паузи, знову заговорила, виказуючи своє нетерпіння. Вона випалила слова, які за умов етикету краще було б залишити при собі:

— Використовувати титул та землі, аби заманювати в свої тенета молодих панів... Знаєш, сестро, це вельми підступно з твого боку.