Розділ 110 — Розділ 110

Повернувшись до своїх покоїв, Ів на деякий час відклала думки про Мікаеліса й сіла за стіл у своєму кабінеті.

Оскільки через тривале перебування на місії вона довго була відсутня, відразу після повернення на неї чекало безліч справ.

«Проте Седелла чудово впоралася з обов'язками моєї заступниці, тож мені залишається лише вислухати звіти».

Справа Ів із виготовлення засобів для купання вже розрослася: окрім мила, вона охоплювала очищувальні засоби, шампуні та масажні олії, що викликало справжній фурор серед підданих. Навіть попри наближення літа, популярність гарячих ванн не лише не згасала, а й стрімко набирала обертів.

— Особливо шалений попит має шампунь проти облисіння. Чутки про нього так швидко розійшлися столицею, що аристократи масово цікавляться, як його придбати.

Створення стипендіального фонду від імені Ів в академії Гнозис також просувалося повним ходом. Оскільки Седелла вже завершила всю базову підготовку, залишалося лише провести безпосередній відбір стипендіатів. Завершивши розгляд поточних справ та звітів про громадську діяльність, Ів віддала нове розпорядження:

— Зв'яжися з Вальбо Ріблом від мого імені й оголоси, що я офіційно беру його кузню під своє повне покровительство.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Невдовзі мала розпочатися подія під назвою «Літній турнір» — Турнір бойових мистецтв гомункулів. Цей турнір проводився не на закритій території палацу, а на столичному стадіоні й тривав упродовж п'ятнадцяти днів. Тобто він був повністю відкритим для простих громадян, через що масштаби дійства приваблювали людей з усього континенту.

Головна суть цього змагання полягала в тому, аби продемонструвати всьому світові непереможну міць лицарів особистої гвардії й тим самим ще більше зміцнити авторитет та велич імператора. Відповідно, прискіплива увага була прикута не лише до самих гомункулів, які брали участь у поєдинках, а й до зброї, яку вони тримали в руках.

«Нічний промінь, яким володіє Мікаеліс — це справжній витвір мистецтва та легендарний меч, тож тут і сумніватися нічого».

Ів збиралася діяти рішуче й зіграти на випередження, поки маркіз Ченслі не встиг поневолити Вальбо своїм несправедливим і кабальним контрактом.

Поки вона розбиралася зі справами, в її голові промайнула ще одна думка:

— Мені щойно спало на думку: окремі житлові будинки, які зараз зводяться в районі освоєння для лицарів особистої гвардії, найімовірніше, розподілятимуть відповідно до результатів цього турніру.

— У такому разі, мені варто заздалегідь придивитися, який із цих будинків найкращий?

— Ні, не потрібно. Алвен напевно вже все вивідав.

— І то правда.

Ів та Седелла розмовляли так невимушено, наче беззаперечна перемога Мікаеліса на турнірі була давно доведеним і очевидним фактом. Закінчивши з основними доповідями, Седелла підійшла ближче, тримаючи в руках вишукану скриньку. Всередині лежав стосик із п'яти чи шести листів.

— Листи? Седелло, невже це щось таке, з чим ти не змогла розібратися самостійно?

— Так, Ваша Високосте. Це листи, на які Ви повинні відповісти особисто.

— Що ж це за поважна особа?

Ів здивовано взяла найвищий лист. Проте, щойно її погляд упав на ім'я відправниці — «Рімона Рунд» — її бурштинові очі вражено округлилися. Седелла з посмішкою пояснила:

— За кілька днів після того, як Ви вирушили на місію, Рімона прийшла до маєтку Арпелів. Тоді я змушена була збрехати, сказавши, що Ви занедужали, і відправила її назад. Проте після того вона почала надсилати листи кожні два дні.

Ів квапливо взялася за читання. У листах, написаних милим і акуратним почерком, перепліталися щирі хвилювання про здоров'я Ів, розповіді Рімони про власне життя, а також розлогі вибачення за те, що через надмірну зайнятість вона ніяк не може особисто провідати подругу під час хвороби. Ів швидко перечитала всі шість листів, а потім почала перечитувати їх знову, повільно вчитуючись у кожне слово. Ці теплі, сповнені щирості рядки мимоволі викликали на її обличчі лагідну посмішку. Проте під кінець її серце стислося від почуття провини. Адже виходило, що вона завоювала таку зворушливу турботу за допомогою звичайної брехні. До того ж вона досі приховувала свій справжній статус, і це усвідомлення боляче кололо її сумління.

Ів вирішила поділитися своїми побоюваннями з помічницею:

— Послухай, Седелло. Якщо Рімона колись довідається, що її таємничою покровителькою весь цей час була я... Як вона відреагує? Чи сильно вона злякається? А що, як вона розлютиться на мене?

— Ну, на це питання важко відповісти однозначно. Дехто, відчувши себе ошуканим, може стиснути кулаки й гірко розплакатися. Хоча це, звісно, крайній випадок.

— Ой.

Цього разу Седелла виявилася незвично прямолінійною, хоча зазвичай завжди беззастережно підтримувала свою принцесу.

— З іншого боку, злитися на членкиню імператорської родини — хіба це не винятковий привілей, дозволений лише справжній подрузі?

— О...

Ів, яка вже збиралася в розпачі притиснути долоню до грудей, завмерла, і на її обличчі з'явилося просвітлення. Седелла додала, знову повертаючись до своєї звичної ролі відданої захисниці:

— Те, що Ви приховали свій статус, було абсолютно вимушеним кроком. Якби Ви відразу оголосили, що є принцесою, ці стосунки не змогли б навіть розпочатися.

— Тоді я можу розраховувати на пом'якшувальні обставини?

— Усе залежить виключно від серця Рімони. Якщо вона щиро любить Вашу Високість, вона обов'язково з часом усе зрозуміє і прийме.

— Я повинна ставитися до неї ще краще.

Сповнена рішучості, Ів випрямила спину й сіла рівніше, сигналізуючи про продовження доповіді.

— А що чутно про світські вечори, які відвідує Рімона?

— Ось список.

Ів, знову перетворившись на зосереджену й розважливу принцесу, уважно вивчила документ. На щастя, імен, пов'язаних із оточенням маркіза Ченслі, там не виявилося, проте вона все одно вирішила перестрахуватися:

— Оскільки інформація про те, що саме я є покровителькою Рімони, поступово починає випливати на поверхню, перекажи Рімоні та керівнику трупи, аби вони залишалися максимально обачними. Бетті зараз перебуває в такому розлюченому стані, що її навряд чи зможе заспокоїти навіть аромат трояндового попурі.

— Слухаюся. І Ваша Високосте, у мене є ще одна вкрай важлива інформація стосовно Третьої принцеси.

— Що саме?

— Повідомляють, що сьогодні вранці до палацу прибув віконт Пріц.

Віконт Пріц з діда-прадіда був радником, який служив родині Бріжіт по материнській лінії.

— Ого, їй мало нареченого, молодого пана Вельтеору, то вона ще й радника залучила? Сестриця взялася за справу серйозно.

Ів глибоко відкинулася на спинку крісла. Її бурштинові очі злегка прикрилися, а сама вона поринула в роздуми. Раптом у неї виникло запитання:

— Але звідки ти дізналася про це, Седелло?

— Справа в тому... Я подумала, що поки Ви, Ваша Високосте, виконуєте імператорський наказ задля великої мети, я не можу просто сидіти склавши руки. Міркуючи над тим, чим можу допомогти, я спробувала переманити на наш бік служниць та покоївок по всьому імператорському палацу.

— Ха, ти перевершуєш усі очікування, Седелло. Як можна бути настільки талановитою?

— Ви перебільшуєте, Ваша Високосте. Мені це вдалося лише завдяки Вашій підтримці.

Хоч би якими причинами вона це пояснювала, але здатність за такий короткий термін розгорнути інформаційну мережу в імператорському палаці викликала захоплення. Седелла безперечно мала всі якості, щоб у майбутньому, коли Ів зійде на трон, стати головною придворною дамою, яка супроводжуватиме її на кожному кроці.

Ів задоволено посміхнулася й перейшла до наступного питання:

— Що там із Хосеном Санчесом?

— Кажуть, що цими вихідними графа Санчеса планують перевести до в'язниці Дебонеа, що на околицях столиці. Молодий пан Редмон зазначив, що відновить допити саме там.

— Ой лихо. В'язниця Дебонеа... Це жахливе місце.

В'язниця Дебонеа була місцем, де сотні років тому, за часів існування богів, найчастіше відбувалися полювання на злих духів, судилища та страти. Інакше кажучи, це було місце з багатими традиціями катувань.

Алвен був із тих тендітних і хворобливих аристократів, які, здавалося, в житті не тримали в руках нічого важчого за столовий ніж. Проте Ів чомусь чітко й жваво уявила, як він із задоволеним виглядом стоїть на тлі старомодних смолоскипів, тримаючи в руках різноманітні виставкові знаряддя тортур. І як його володарка, Ів повністю схвалювала ці специфічні вподобання.

— Перекажи йому, хай діє будь-якими методами та засобами, але виб'є з Хосена Санчеса докази монополізації ринку, яку влаштував Ченслі.

Ченслі — це уособлення корумпованої аристократії. Якщо притиснути його величезними штрафами й загнати в кут, він почне чинити всілякі брудні підлості, намагаючись вичавити кошти, і тоді всі його злочинні схеми вилізуть на поверхню.

***

У той самий час, коли Ів була повністю занурена в державні справи...

Мікаеліс, заледве привівши до ладу розтривожені думки, повернувся до гуртожитку особистої гвардії. У кімнаті вже перебував Сільвестіан, який повернувся трохи раніше. Судячи з усього, він щойно вмився: напівоголений, із рушником на вологому сріблястому волоссі, він зустрів друга.

— Мікаелісе? Ти тільки-но повернувся?

— Так.

— Дивно, що ти прийшов пізніше за мене.

Сказавши це, Сільвестіан пильно подивився на товариша. Через безсонну ніч обличчя Мікаеліса виглядало вкрай виснаженим. Це, у поєднанні з тим фактом, що він ночував поза гуртожитком після бенкету, підштовхнуло Сільвестіана до хибних висновків.

— А, то ти теж учора з сьомою принцесою... Ой, ні. Вибач за нетактовність.

— ...

Атмосфера миттєво стала ніяковою.

«Краще б цей хлопець мав хоч трохи тієї кмітливості, що є в імператора».

Мікаелісу було неприємно через це непорозуміння, проте він, не міг розкрити правду про їхню цілком пристойну спільну ночівлю особистому лицарю Розеніт. Крім того, вони тривалий час не бачилися. Хоча вони й перетиналися на вчорашньому бенкеті, але тоді кожен виконував роль звичайної прикраси при своїх принцесах, тож можливості відверто поговорити не було.

Мікаеліс та Сільвестіан привітали один одного з щирою радістю.

— Як ти поживав?

— Усе як завжди. Будні в імператорському палаці не змінюються.

— Радий чути, що обійшлося без прикрощів.

— А от про тебе, Мікаелісе, кажуть, що ти повернувся з місії, виконавши велику справу.

— Велику справу?

На мить Мікаеліс згадав про інцидент, який стався наприкінці битви з болотяним непентесом. Він мимоволі напружився від почуття провини, але Сільвестіан вів далі:

— Я чув, що ти вилікував тамтешніх гомункулів від гарячкової задерев’янілості за допомогою поглинання мани.

— А, ти про це? Так, усе правильно. Було таке.

— Неймовірно.

— Справжній механізм хвороби виявила, та й метод лікування запропонувала саме сьома принцеса. Я лише допомагав.

— Навіть просто стати знаряддям у такій почесній справі — це вже нечуваний успіх.

Сільвестіан подивився на Мікаеліса з явними заздрощами, вважаючи, що тому дуже пощастило з володаркою.

У цей час Мікаеліс згадував уривки з минулого життя, які побачив уві сні одразу після того, як завершив лікування поглинанням мани.

«У тому сні я був особистим лицарем восьмої принцеси».

Погляд Мікаеліса потьмянів. Те, що він посяде місце Сільвестіана, виглядало занадто неприродно. Якщо так, то чиїм лицарем був сам Сільвестіан у минулому житті?

«Невже... він служив моїй принцесі?»

Від цієї страшної думки, яка обіцяла лише нестерпну трагедію, Мікаеліс злегка здригнувся. До того ж для нього залишалося загадкою, як саме Розеніт спромоглася таврувати його. Навіть таврування Сільвестіана тривало цілих п'ять годин, а Ів ледве змогла підпорядкувати його собі, принісши в жертву алхімічне каміння — тож як Розеніт взагалі отримала над ним владу?

Усе це виглядало вкрай підозріло.

Він подумав, що, можливо, зможе знайти відповідь у самого Сільвестіана. Тож Мікаеліс обережно почав розмову:

— Сільві, можу я тебе дещо запитати? Це питання може видатися трохи делікатним...