Розділ 113 — Розділ 113

Почуття знову передалися йому.

Це не були слова докору чи звинувачення на адресу принцеси, як він подумав спочатку. Ні, це було невисловлене, потаємне бажання, яке він так довго й пристрасно плекав у своїй душі наодинці, аж поки нарешті не дозволив йому вирватися на волю. Це було схоже не на докір, а скоріше на слабкий, гіркий жаль.

— Якби ти тоді обрала мене своїм особистим лицарем, з тобою ніколи б не сталося нічого подібного.

Наступні слова були сповнені ще більш очевидних та палких емоцій. Варто було йому лише раз відкрити своє серце, як Мікаеліс із минулого життя вже не міг стримати цього бурхливого потоку. Він відверто, майже благально просив її: обери мене просто зараз, прийми мене. Знаючи, що це збентежить наївну принцесу, він навмисно наблизився до її обличчя впритул, коли говорив це.

Це була відстань, на якій цілком природно міг би відбутися поцілунок. І, здається, єдиною, хто не помічав очевидного й прорахованого наміру в цьому русі, була сама принцеса.

«Боже мій...»

Тепер сумнівів не залишалося: у минулому житті він зовсім не ставився до принцеси зневажливо чи легковажно. Хоч як подивись, його поведінка була чистісіньким, свідомим звабленням. Стало зрозуміло, чому він, навіть не будучи таврованим нею, так нестерпно страждав від усього спектра найболючіших почуттів у світі через цю принцесу.

Психологічний шок виявився занадто сильним.

Попри те, що видіння вже давно розвіялося й перед очима знову постала реальність, свідомість Мікаеліса все ніяк не могла повернутися до тями. Він завмер посеред саду нерухомо, наче кам'яна статуя.

— Ох... — лише через тривалий час Мікаеліс глибоко, судомно вдихнув повітря, ніби до нього нарешті повернулося життя.

Він тремтячою долонею провів по обличчю й раптом помітив, що його щоки палають значно сильніше, ніж зазвичай.

— «Ів»... Я назвав принцесу «Ів»...

Зіткнувшись із найбільшим у своєму житті хаосом у думках, Мікаеліс навіть почав розмовляти сам із собою, що було йому зовсім не властиво. На думку раптом спав один спогад: колись принцеса запитала його, що означає для гомункула виголосити потаємне, пестливе ім'я члена імператорської родини, яке нікому не дозволено використовувати. І тоді Мікаеліс, який ще не знав про свої гріхи з минулого життя, цілком упевнено й прямо трактував це.

Що цей гомункул просто хоче переспати з нею.

«Я... Я божевільний!»

Як він міг плекати такі брудні, підступні помисли та хтиву пристрасть до своєї дорогоцінної, бездоганної принцеси! У цю мить Мікаеліс був готовий буквально вчинити самогубство від сорому.

Він чітко усвідомив: так далі не піде. Щоб зберегти здоровий глузд, йому вкрай необхідно за всяку ціну відокремити себе теперішнього від себе минулого, сприймаючи ту версію як абсолютно чужу особу.

Він почав гарячково повторювати про себе: той зрадник, який осліп від жадоби помсти й занапастив власне тіло і душу, не має до мене жодного стосунку. Той підступний тип, який насмілився жадати принцесу, і я, що йду шляхом шляхетного лицарства, — це абсолютно різні люди.

Таке самонавіювання разом із глибоким диханням справді трохи допомогло. Свіже напівденне повітря початку літа ніби вимивало й очищало його зсередини від цієї раптової скверни.

Але саме в цей момент...

— Мікаелісе?

— ...!

Яка іронія: саме тоді, коли його душевний стан був найбільш вразливим, перед ним з'явилася та сама особа, яка могла завдати йому нищівного удару одним своїм виглядом.

Сховавши занепокоєння за звичною маскою, Мікаеліс чемно вклонився:

— Вітаю Вашу Високість.

— Ми ж тут удвох, розмовляй простіше, — м’яко всміхнулася Ів. — До речі, що ти тут робиш?

— Та просто... замислився над декількома речами...

Він почувався винним без вини, тому боявся, що почне говорити якісь нісенітниці. Намагаючись якнайшвидше повернути самовладання, Мікаеліс поспіхом перевів тему на саму Ів:

— А що принцеса робить тут наодинці, навіть без супроводу служниць?

— А, я теж просто хотіла побути наодинці й поміркувати.

Почувши її ухильну відповідь, він згадав, як Ів поспіхом відправила його відпочивати раніше, а сама буквально втекла, ніби щось приховуючи. Це сталося одразу після того, як вона переглядала список кандидатів для політичного шлюбу. Судячи з усього, питання майбутнього заміжжя досі серйозно турбувало її. Від цієї думки Мікаелісу чомусь стало гірко й похмуро на душі.

«Чекайте, а чому це я маю сумувати через це?»

Усвідомивши свій стан, Мікаеліс здригнувся. Подібні ревнощі та роздуми — це ж якраз те, що личило б тому мерзенному Мікаелісу з минулого життя, який зазіхав на принцесу.

Зі своєю маніакальною праведністю він знову почав відновлювати внутрішні бар’єри: «Я — лицар. Я не маю нічого спільного з тим негідником, який зухвало називав її пестливим ім'ям. Як я взагалі міг подумати назвати Ів... тобто, принцесу — Ів!»

Поки він був повністю зайнятий цим внутрішнім самонавіюванням, Ів раптом звернулася до нього:

— Знаєш, Мікаелісе, я хотіла тебе дещо запитати.

— Питайте про що завгодно, Ів.

— …

— …

Розмова миттєво обірвалася. Атмосфера навколо них стала неймовірно ніяковою та напруженою. Лише за кілька секунд до Мікаеліса дійшло, що саме він щойно бовкнув.

«О ні... Я що, з'їхав з глузду?!»

Йому до смерті захотілося знайти якусь стіну й побитися об неї головою.

— Мікаелісе, ти щойно...

— Ні, ні! Це... Це просто випадкова помилка...

— Випадкова помилка, у якій промайнули справжні думки? — змовницьки примружилася Ів.

— Кажу ж вам, це чиста випадковість!

— Але згідно з граматикою та етикетом імператорського палацу, це означає, що Мікаеліс хоче...

— Зовсім ні! Я до принцеси...

Слова буквально застрягли йому в горлі. Проте, щоб довести свою абсолютну непричетність до будь-яких брудних намірів, він змушений був вичавити з себе продовження:

— Я лише відданий лицар, який служить Вашій Високості. Я ні на мить не забував про свій обов'язок.

Він казав цілком правильні речі, але совість чомусь нестерпно шпигала його зсередини. Мікаеліс був змушений опустити погляд під її пильним поглядом.

Тим часом Ів дивилася на нього вже без колишніх жартів. Невдовзі на її обличчі з'явилася м'яка, але трохи розчарована посмішка:

— Ну так, ти ж зовсім нещодавно дав мені вельми розважливу пораду — шукати надійну політичну опору вже зараз. Мікаелісе, у своїй повній відсутності особистих інтересів та пристрастей ти вже наздогнав Алвена.

Вона прямо вказала на ту щиру, але холодну пораду, яку він дав їй раніше. Його й досі мучило сумління через те, що в той момент в очах Ів промайнув такий сумний і тужливий блиск.

— Ваша Високосте...

— Можеш звати мене Ів.

Мікаеліс завмер, але вона в ту ж мить весело додала:

— Та я жартую. То що ти хотів сказати?

Ретельно підбираючи та зважуючи кожне слово, Мікаеліс нарешті заговорив:

— Я вчинив необачно й недалекоглядно. Намагаючись нав'язати вам єдину мету — завоювання імператорського престолу, я оцінював усе інше лише як інструменти та засоби для досягнення цілі.

— ...

— Тому... Я думаю, вам слід укладати шлюб тільки з тією людиною, до якої по-справжньому лежатиме ваше серце.

Вимовляти ці слова було неймовірно важко й болісно, але він тримався. У його бажанні бачити Ів щасливою не було ні краплі обману чи фальші.

— О, Мікаелісе... — розчулено промовила Ів, і в її очах заблищали теплі іскри. — Тобто ти вважаєш, що шлюб без кохання — це неправильно? Яка ж у тебе, виявляється, романтична та чиста душа.

Вона подумала, що це цілком природно для чоловіка, який у минулому житті пішов на такий відчайдушний крок, як запуск ритуалу повернення в часі заради коханої жінки.

— Чиста душа?.. — Мікаеліс ледве стримав внутрішній протест.

Звісно, подібне визначення вважалося величезним компліментом для лицаря, проте Мікаеліс мимоволі напружився. Перед очима знову постали спогади про те, якими саме брудними та егоїстичними методами його минула версія намагалася загарбати Ів.

Хто знає, можливо, ця потворна, темна пристрасть та егоїстичні бажання досі ховаються десь у глибинах його власного єства.

Від цих думок провина перед нею стала настільки нестерпною, що він просто не міг змусити себе дивитися їй в очі. Перед цим чистим і світлим поглядом принцеси він почувався істотою, значно гіршою та підступнішою за будь-якого магічного змія.

«Якщо подумати, у моєму видінні той я замкнув принцесу в якійсь дивній кімнаті... Сподіваюся, він не вчинив з нею нічого непристойного чи жахливого... Хоч би не вчинив. Будь ласка...»

Дійшовши до цієї межі, він злякався, що йому буде занадто страшно дізнатися справжній фінал їхньої минулої історії.

Раптом у його серці спалахнула щира, глибока вдячність до тієї невідомої особи, яка провела ритуал повернення в часі. Мікаеліс подумки пообіцяв собі: якщо ця людина, що повернула час скоїла це, не знаючи про всі ті неподобства, які відбувалися між ним та Ів, то з чистого милосердя він готовий буде дарувати цій людині життя й не карати її.

— Послухай, Мікаелісе.

М'який голос Ів змусив його миттєво відкинути похмурі роздуми.

Він підвів голову й подивився на принцесу. Ів стояла біля квіткової клумби й розглядала рослини. Її увагу привернули гладіолуси — прекрасні півники з довгими стеблами, на яких рясніли суцвіття. Ів обережно зірвала одну квітку, пелюстки якої переливалися дивовижним градієнтом від білого до фіолетового кольору.

— Тримай.

Вона простягнула її лицарю. Раптово отримавши такий подарунок, Мікаеліс абсолютно розгублено й ошелешено вставився на квітку у своїй долоні.

Ів з посмішкою запитала:

— Мікаелісе, а з якою жінкою ти хотів би пов'язати своє життя й одружитися?

— Це запитання позбавлене будь-якого сенсу, — тихо відповів він. — Хіба гомункулам не заборонено укладати шлюби на законодавчому рівні?

Реальність знову жорстоко нагадала йому про те, що він не має жодного права навіть розглядатись як потенційний супутник для принцеси. Мікаелісу довелося докласти чималих зусиль, щоб не дозволити всепоглинаючому смутку знову взяти гору над його емоціями.

Проте реакція Ів виявилася абсолютно несподіваною.

— Що за дурниці? — впевнено заявила вона. — Коли я стану імператрицею, я повністю перепишу ці старі закони. Я офіційно дозволю гомункулам одружуватися.

— Це...правда? — Мікаеліс здивовано підвів на неї погляд.

— Звісно. І мова не лише про шлюб. Я зроблю так, щоб ви могли отримувати офіційні дворянські титули.

— Навіть титули?..

В очах Мікаеліса спалахнув дивовижний блиск. Перед ним раптом відкрилася неймовірна перспектива: можливість назавжди позбутися статусу «порожнього місця», яким його завжди вважало вище суспільство, коли він супроводжував принцесу на світських раутах.

Проте цей яскравий вогник у його погляді згас так само швидко, як полум'я свічки, що повністю вигоріла. Навіть якщо змінити закони про шлюб та титули, головна, фундаментальна проблема все одно залишалася невирішеною.

Гомункули були позбавлені репродуктивної функції, а отже, не могли мати дітей та продовжувати свій рід.

— Мікаелісе, ти ж любиш дітей, правда?

— ...

Ів знову влучила у найболючіше місце, причому зробила це в такий слушний момент. Проте в її словах не було жодного наміру ранити його.

— Давай разом займемося дослідженням безпліддя за допомогою алхімії.

— Хіба... хіба подібне взагалі можливо?

— По секрету скажу тобі: так. В імператорських архівах зберігаються потаємні алхімічні знання, доступ до яких мають лише сам імператор та його офіційний спадкоємець. Я трохи дослідила це питання й знайшла свідчення, що серед тих записів є спосіб, який дозволяє гомункулу та людині мати спільну дитину.

— ...!

Ця інформація, яку вона так невимушено дістала зі свого минулого життя, запалила в серці Мікаеліса справжній, яскравий промінь надії.

Побачивши таку позитивну реакцію з його боку, Ів, сповнена рішучості, додала:

— Я обов'язково подарую тобі дитину.

— ...

— Обіцяю!

Ця неймовірно щира й надійна обіцянка, залежно від сприйняття, могла звучати дещо двозначно.

«Принцеса збирається подарувати мені дитину...»

Але ж для цього їм, по ідеї, доведеться робити її разом.

Будь це за інших обставин, Мікаеліс уже б злякався й почав прискіпливо розбирати побудову речень та манеру мовлення Ів. Проте сьогодні він цього не зробив.

Він лише опустив очі на квітку гладіолуса, відчуваючи, як кінчики його вух зрадницьки червоніють, і подумав: «Це все через дію таврування. Ну, або через емоційне злиття з моїм минулим втіленням».

Тепер у нього з'явилося одразу два цілком зручних виправдання замість одного.

— Я повністю довіряю тобі, принцесо.

— Угу.

Після цієї розмови вони продовжили неспішну прогулянку садом. Ів, ніби їй було замало одного гладіолуса, зривала кожну гарну квітку, яка траплялася їм на шляху, і слухняно віддавала Мікаелісу.

Подібна поведінка була абсолютно нетиповою для неї. Здавалося, сьогодні вона просто шаленіла від нестримного бажання дарувати Мікаелісу все найкраще й найпрекрасніше, що тільки існувало навколо.

Мікаеліс подивився на величезний оберемок квітів, який ледве поміщався в його руках. Цей розкішний букет здався йому чудовою метафорою їхнього теперішнього життя.

Це було справжнім дивом: завдяки одній лише присутності Ів поруч, саме їхнє життя повністю змінило свій жанр порівняно з минулим втіленням.

«Так. Усе це можливо лише тому, що тепер у мене є моя принцеса».

Йдучи слідом за Ів, Мікаеліс непомітно впустив на землю одну квітку. Це був його символічний дар — квітка від принцеси, яку він подумки передав тому нещасному, самотньому собі з минулого життя.

Примітка: наступного тижня… буде досить неочікуваний хід.