Розділ 121 — Розділ 121

Що за дурницю вона надумала зробити, якщо навіть попередила про це заздалегідь? Ів не мала жодного уявлення.

— Вааааа!

Невдовзі на арену вийшли лицарі імператорської гвардії. Відповідно до своєї мети — продемонструвати велич — гомункули поверх винно-червоної форми одягнули розкішні плащі.

Коли цей найсильніший лицарський орден вишикувався в ряд, сама їхня подоба випромінювала неймовірну могутність.

Хоча в імператорському палаці налічувалося близько 300 гомункулів, після відбіркового групового турніру їхня кількість скоротилася до третини. Оскільки фінальна частина проходила у форматі турніру на вибування, удача під час жеребкування ставала вагомим фактором.

Тому жеребкування турнірної сітки в перший день турніру бойових мистецтв було видовищем, яке не можна пропустити. Залежно від результатів цього жеребкування, радість і розпач тих, хто поставив гроші на гру, різко розділялися.

— [Результати негайно з'являтимуться на магічному екрані. А тепер, будь ласка, виходьте по черзі вперед!]

Лицарі виходили вперед по три особи й витягували кулі з номерами.

У черзі Елайджа зиркнув на двох чоловіків, які стояли з ним в одному ряду, і промовив:

— Який дивовижний збіг, чи не так?

Мікаеліс, Сільвестіан та Елайджа, які цього року вважалися головними фаворитами на перемогу, опинилися в одній групі жеребкування. Звісно, це не могло бути випадковістю.

— Здається, окрім самого жеребкування, нас змусять зробити щось іще.

Сільвестіан, ніби здогадуючись про щось, тихо зітхнув. Мікаеліс хотів запитати, що саме він має на увазі, але їхня черга тягнути жереб підійшла швидше.

— [Оце так! Яке диво, три головні фаворити на перемогу зібралися разом! У такому разі, було б нудно просто провести жеребкування, чи не так?]

Мікаеліса охопило лихе передчуття. І зазвичай подібні передчуття його ніколи не підводили.

— [Прямо тут і зараз ми заздалегідь дізнаємося про бажання трьох лицарів!]

— Ооооо!

— [Ну ж бо, піддані імперії спостерігають за вами. Просимо відповідати зважено. Тож почнемо з особистого лицаря Її Високості Cьомої принцеси — сера Мікаеліса Агніто!]

Прямо перед обличчям Мікаеліса раптово з'явився магічний інструмент для посилення голосу.

«Лихо».

Через скрутне становище обличчя Мікаеліса закам'яніло. Адже він усе ще не знайшов відповіді на питання, яке саме бажання — достатньо захопливе, романтичне та класичне — підійде найкраще.

«Я гадав, що мені потрібно визначитися лише до останнього дня турніру, і втратив пильність».

Відповідь, яку він не міг знайти протягом тижня роздумів, не могла з'явитися зненацька. Змирившись, Мікаеліс промовив, ніби визнаючи провину:

— Я ще... не визначився.

— [Овва!]

Сто тисяч глядачів одночасно видали невдоволений гул. Ситуація була такою, ніби він налаштував проти себе весь світ.

— [Не обов'язково ж аж так освистувати!]

Ів ледь не підхопилася зі свого місця, щоб захистити Мікаеліса.

— [Ви не подумали про це, бо не впевнені у своїй перемозі?]

— Це не так.

— [Тоді обов'язково обміркуйте це.]

Алвен, який спостерігав за ситуацією з трибуни для аристократів, скорботно приклав руку до чола.

— Ааа, отакої! Я так вірив у сера Агніто і довірив це йому, а тут таке! Моє розчарування настільки глибоке, що серце крається.

— Заспокойтеся, пане Редмоне. Хто ж знав, що інтерв'ю проводитимуть у перший же день?

— Кхи-хи-хи. Панна Арпель має рацію. Раз уже так сталося, залишається лише сподіватися, що інші особисті лицарі виступлять ще гірше за сера Агніто... Ааа, але сер Агніто настільки опустив планку, що надії немає.

— Ну, спершу погляньмо, що буде далі.

На імператорських трибунах також лунали уїдливі оцінки.

Ів, яка із засмученим виглядом дивилася вниз на арену, повернула голову на звук тихого смішку. Поруч сиділа Розеніт, прикриваючи рот рукою.

— Ой, сестрице Ів. Як ти могла справді залишити вибір бажання на розсуд свого особистого лицаря?

— То ти хочеш сказати, що сама визначила бажання для сера Мілларда?

Замість відповіді Розеніт усміхнулася так, що на її щоках з'явилися ямочки. Сама вона вважала свою посмішку чарівною, але в очах Ів вона виглядала огидно.

— [Далі ми послухаємо бажання сера Сільвестіана Мілларда. Сподіваймося на чудову відповідь, яка виправить атмосферу, на яку сер Агніто вилив цебро холодної води!]

— Я...

Сільвестіан обернувся в бік далеких імператорських трибун. Завмерши у витонченому офіційному вітанні, наче зійшовши з картини, він промовив:

— В обмін на присвящення слави перемоги Її Високості Восьмій принцесі, я благаю, щоб вона обдарувала мене поцілунком.

— …!

Багато людей, включно з Ів та Мікаелісом, здригнулися. І наступної миті шквал бурхливої реакції сколихнув глядацькі трибуни.

— Оооо!

— Ваааа!

На Сільвестіана посипалися вигуки захоплення та гучні оплески, ніби переможця вже було оголошено.

Побачивши це, Алвен від розпачу почав бити себе в груди.

— Ось воно, саме воно! Романтичне, захопливе та класичне бажання! Кхи-хи-хи! Наскільки ж чудово це бажання відображає звичаї та традиції?!

— Тепер Її Високість Восьма принцеса може підкорити не лише витвори мистецтва, а й тренди в театральних колах.

— Оскільки вона влаштувала церемонію обрання, то явно діє рішуче.

— Тоді це бажання було висловлене не з власної волі сера Мілларда, а за вказівкою Її Високості Восьмої принцеси?

— Звичайно. Це цілком частина гри на публіку, орієнтована на підданих. Ааа, наш сер Агніто мав зробити саме це!

Почувши останні слова, Седелла висловила занепокоєння:

— Але якби це зробила наша принцеса, хіба публічний поцілунок не зашкодив би гідності імператорської родини? Як можна робити подібне на очах у такої кількості людей...

— Що? Навіщо цілуватися на очах у інших?

— ...?

Алвен раптово змінив тон, удаючи розсудливу людину.

— Підданим потрібна лише романтична історія. Кого обходить, цілуватимуться вони насправді десь наодинці чи ні? Чесно кажучи, ніхто й не прагне дивитися на чужі поцілунки, панно.

Висловлюючи думку публіки, Алвен навіть махнув рукою, наче відганяв комах.

Трохи здивована Седелла перепитала, намагаючись зрозуміти:

— Тобто доводити виконання бажання не потрібно? Тоді можна просто загадувати будь-що?

— Саме так. Можна було просто без вагань озвучити це, але наш сер Агніто, як лицар, не вміє так чинити. Ха!

Тим часом Мікаеліс також легко зрозумів, що Сільвестіан озвучив фальшиве бажання за вказівкою Розеніт.

Він не міг спокійно уявити, як Розеніт триматиме його друга за голову й розмазуватиме помаду по його губах. Поставивши на кін їхню дружбу, Мікаеліс рішуче пообіцяв Сільвестіану:

— Не хвилюйся, Сільві. Я обов'язково переможу.

— ...Я щиро вдячний, але це та послуга, якій я не радий.

На імператорських трибунах Ів зітхнула, дивлячись на тріумфуючу Розеніт.

«Розі... У минулому житті ти не заходила так далеко».

У цьому житті Розеніт, незважаючи на пристойність, перетворювалася на Червону Троянду Імперії.

— Перестань уже знущатися з сера Мілларда.

— Не розумію, сестро, чому поцілунок від Білої Троянди Імперії має вважатися знущанням?

— Сер Міллард — лицар.

— Так. Він мій особистий лицар.

— …

Вона мала на увазі, що він є прикрасою імператорської особи й зобов'язаний служити їй своїм тілом.

Помітивши невдоволення Ів, Розеніт не упустила можливості докорити їй:

— Здається, ти надто переймаєшся через Сільвестіана?

Вона уїдливо пробурмотіла собі під ніс, ніби розмовляючи сама з собою: «Ой, і що ж робити? Він же мій особистий лицар».

Коли Ів, не бажаючи продовжувати розмову, відвернулася вперед, Розеніт додала:

— Якщо ти так сильно хвилюєшся за нього, хочеш обмінятися?

— ...

Що це за дурниці в стилі Бріжіт?

З обличчя Ів миттєво зникли будь-які емоції.

— Розеніт.

— Так, сестро.

— Залиш мого лицаря в спокої.

— ...

Як для Ів, це були досить різкі слова.

Розеніт на мить здригнулася. Проте вона швидко приховала своє збентеження за посмішкою.

— Не сприймай це так серйозно. Це просто жарт.

— Ти навчилася поганого у сестриці Бетті. Стримуй себе.

— Добре, я так і зроблю. Мені просто цікаво, невже Мікаеліс Агніто настільки припав тобі до душі? Я вперше бачу, як ти так ревно мітиш свою територію.

Це був вислів, цілком гідний тієї, хто залишив синці на тілі Сільвестіана, щоб похизуватися цим перед усім світом.

Ів хотіла була відповісти їй у такому ж тоні, але стрималася, бо не хотіла знову згадувати Сільвестіана.

Тим часом магічний інструмент для посилення голосу передали Елайджі.

— [І нарешті черга сера Хальштена. Сподіваємося почути відповідь, яка перевершить прекрасні слова сера Мілларда!]

Лимонні очі Елайджі зблиснули чарівним блиском, наче у хижака з родини котячих.

— Перш ніж оголосити своє бажання, я б хотів дещо сказати.

Він повернувся в бік імператорських трибун і продовжив:

— Право на бажання на турнірі бойових мистецтв — це давня традиція нашої імперії. Як усім відомо, в історії, що започаткувала цей звичай, один гомункул відчайдушно боровся й здобув перемогу лише тому, що палко бажав служити певному члену імператорської родини як своєму володарю. Тобто, прохання до того члена імператорської родини, який ще не є твоїм господарем, стати ним — і є першоджерелом цієї прекрасної традиції.

— [Сер Хальштен, навіщо ви згадуєте про це саме зараз…]

— Хіба це не означає, що я не зобов'язаний загадувати бажання, яке стосується виключно моєї нинішньої господині?

Через такий логічний висновок глядацькі трибуни загомоніли.

Шокувати публіку потрібно було серією швидких ударів, аби досягти максимального ефекту. Елайджа негайно опустився на одне коліно і спрямував свій погляд прямо на імператорську трибуну.

Його погляд зупинився точно на Ів.

— Я використаю своє право на бажання на Її Високості Сьомій принцесі.