Розділ 122 — Розділ 122

— Що...?!

Бурштинові очі округлилися від подиву. Проте дивуватися було ще зарано.

— Якщо я здобуду перемогу, то благаю, щоб Ваша Високість Сьома принцеса прийняла мене як свого особистого лицаря.

— …!

На мить запала тиша.

Через таку надзвичайно зухвалу заяву стотисячні глядацькі трибуни навіть забули як реагувати. Лише за деякий час навколо почало ширитися розбурхане гомоніння.

«Цей покидьок як тільки сміє».

Мікаеліс люто зиркнув на потилицю Елайджі, а його фіалкові очі сповнилися убивчим наміром.

Тим часом на трибунах для аристократів Алвен та Седелла поспішали проаналізувати ситуацію.

— Оце так, історія про подружню зраду у версії для особистих лицарів? Це надзвичайно смілива та провокаційна тема, тож підданим вона точно сподобається. Проте... — Алвен змінив тон і вів далі: — Це кепсько.

— Так, це справді дуже кепсько, — Седелла погодилася з його думкою, і її обличчя вмить вкрилось тінню. — Навряд чи сер Хальштен зможе перемогти. Однак проблема в тому, що раз він уже оголосив своє бажання, наша принцеса змушена проявити ввічливість і відповісти йому.

— Ваша правда. Якщо наша принцеса погодиться, вона опиниться в центрі скандалу, буцімто зазіхнула на особистого лицаря власної сестри, а якщо відмовить — її звинуватять у зневазі до традицій.

Седелла та Алвен із занепокоєнням подивилися в бік імператорської трибуни. Та й не лише вони — погляди абсолютно всіх присутніх були прикуті до Івієнроуз.

У цьому задушливому вирі загальної уваги Ів залишалася спокійною, пильно дивлячись на Елайджу. Чи, якщо бути точнішою, крізь нього вона бачила ту особу, яка стояла за цією витівкою.

«Ось що, виходить, Бріжіт задумувала в кімнаті відпочинку».

В межах імператорського палацу це була б звична й дріб'язкова політична сутичка, але цього разу все відбувалося на очах у ста тисяч підданих, тож масштаб виявився значним. Вона не могла дозволити собі виявити слабкість.

Ів дивилася згори на шоколадну шевелюру Елайджі, примруживши очі.

«Якщо я зараз заговорю сама, це вже буде поразкою».

У такому разі, замість неї мав виступити хтось інший.

— Ваша Високосте Сьома принцесо.

— …

Якраз у цю мить посеред арени пролунав низький голос, кличучи Ів. Це був Мікаеліс.

— Це питання не варте того, щоб Ваша Високість на нього відповідали. Адже серу Хальштену все одно не судилося використати своє право на бажання.

Мікаеліс виступив уперед, випередивши Елайджу, і вклонився Ів у спрощеному вітанні.

— Я неодмінно здобуду для Вашої Високості перемогу та славу, подібні до символізму лаврового вінка.

Озвучивши це, Мікаеліс кинув побіжний погляд на Елайджу, який стояв позаду. Це був відверто зневажливий погляд. Те, що він використав спрощене вітання замість офіційного, явно мало на меті створити поблажливу атмосферу, де він дивиться на суперника згори вниз.

Таким чином Мікаеліс майстерно перетворив небезпечну політичну пастку на звичайне суперництво та гру м'язами між особистими лицарями.

— Фух! Чудова робота, сере Агніто! — похвалив Алвен. Проте Мікаеліс на цьому не зупинився.

— Я визначився зі своїм бажанням.

— [Охо? Просимо вас озвучити його!]

Мікаеліс ледь помітно розкрив і стулив вуста, непомітно для інших переводячи подих. Наче приймаючи виклик, він підвів погляд на далеку Ів.

Невдовзі його оксамитовий баритон полився ареною, наче ніжна серенада:

— Ваша Високосте Сьома принцесо. Я піднесу Вашій Високості славу цієї перемоги. А тому насмілюся благати... Дозвольте мені поцілувати вас.

— ...!

Очі Івієнроуз розширилися від подиву.

— [О-о-о?! Стривайте, невже це...?!] — першим від імені всіх глядачів вигукнув приголомшений розпорядник.

Бажання Мікаеліса на перший погляд здавалося схожим на ту винагороду, якої просив Сільвестіан, але насправді суть була абсолютно іншою. Його прохання полягало не в тому, щоб отримати поцілунок від члена імператорської родини, а в тому, щоб самому поцілувати її.

Розпорядник захоплено заволав:

— [Суб'єкт поцілунку змінився! Це не отримання, а безпосередня дія!]

— Уоооооо!

— Ваааааа!

Почувши таку зухвалу вимогу, глядачі вибухнули майже звіриним риком. Це була куди шаленіша реакція, ніж під час виступу Сільвестіана.

Алвен аплодував, не шкодуючи долонь і розсипаючись у компліментах:

— Ха! Звісно ж, немає нічого більш захопливого, ніж натяк на непокору нижчого вищому! Блискуче, сере Агніто!

— Щиро кажучи, у мене аж серце затріпотіло, — додала Седелла.

Лише за один сьогоднішній день народилося цілих три інтригуючі сюжети. Глядачі перебували у повному захваті, галасуючи, що ця церемонія відкриття турніру бойових мистецтв стане легендарною.

І поки цей запаморочливий океан емоцій вирував на великій арені...

Ів та Мікаеліс мовчки дивилися одне на одного. Попри величезну відстань, що розділяла їх, і попри те, що обличчя принцеси було сховане під серпанком вуалі, обидва були абсолютно впевнені, що їхні погляди зустрілися.

Насправді ж Ів зовсім не була такою незворушною, якою здавалася збоку. Що довше вона дивилася на Мікаеліса, то сильніше тремтіли її бурштові зіниці. Вона мимоволі піднесла руку, щоб прикрити рот, але згадавши про вуаль, знову опустила її.

«По-поцілунок... як нагорода за перемогу в турнірі бойових мистецтв?!»

Перед очима самі собою постали спогади про те, що сталося на озері Мелуд. Наче наяву, повернулося відчуття його прохолодних і солодких губ. У ту ж мить обличчя Ів палко спалахнуло рум'янцем.

«Ох! Мікаеле, і як ти з цим збираєшся справлятися?!»

Яке ж то було щастя, що вуаль надійно приховувала її обличчя. Якби не вона, Ів би не просто затулила лице обома руками, а, мабуть, узагалі б сховала його в коліна.

Роздратований голос Розеніт змусив Ів повернутися до тями:

— Подумати тільки, що він наважиться на таку зухвалість. То невже те, що він спершу промовчав, теж було продуманим ходом?

Її слова підтверджували, що перша заминка Мікаеліса зрештою обернулася для нього приголомшливим тріумфом. Не чекаючи, що Ів відповість, Розеніт різко відвернулася. Схоже, її розум уже встиг остаточно увірувати у власні вигадки.

Тим часом жеребкування для трьох особистих лицарів завершилося, і результати з'явилися на екрані. Доля розпорядилася ними вельми доречно. За умови, що Мікаеліс виграватиме всі поєдинки, у півфіналі він мав зійтися з Сільвестіаном, а у фіналі — зустрітися з Елайджею.

— [Що ж, жеребкування завершено! Мені доводилося вести чимало турнірів, але я вперше відчуваю таке неймовірне піднесення! Отож, ми розпочинаємо поєдинки!]

* * *

У цей самий час серед глядацьких трибун Рімона перебувала у повному замішанні.

«Що... що це таке?»

Насправді вона була запрошена лише як співачка для виступу на церемонії відкриття. Через розпал театрального сезону її графік у трупі був розписаний по хвилинах. Коли підійшла черга жеребкування, Рімона якраз збиралася підвестися й непомітно піти, щоб встигнути повернутися до театру.

Аж раптово відбулося дещо неймовірне.

— Почнемо з особистого лицаря Її Високості Сьомої принцеси — сера Мікаеліса Агніто!

— Я ще... не визначився.

Зазвичай під час жеребкування особисті та звичайні лицарі виходили разом без жодного розрізнення, просто витягуючи кулі, тому впізнати когось конкретного було неможливо. Проте сьогодні завдяки спонтанній ініціативі розпорядника вся увага була прикута до трьох головних фаворитів. Завдяки цьому Рімона змогла чітко розгледіти Мікаеліса серед сотні інших гомункулів.

«Раз уже мені не вдалося побачити обличчя самої сьомої принцеси, то хоч на її особистого лицаря погляну!»

На відміну від палацових світських раутів, на турнірі бойових мистецтв гомункули не були зобов'язані носити мереживні пов'язки на очах, тож їхні обличчя залишалися відкритими. Рімона негайно дістала свій театральний бінокль.

І в ту саму мить, коли вона з трепетом у серці піднесла його до очей...

— Ох!

У Рімони перехопило подих. І зовсім не тому, що її вразила приголомшлива краса Мікаеліса, здатна руйнувати міста й королівства.

«Е... Еліс...?!»

Побачивши до болю знайоме обличчя, вона ледь не закричала на весь голос.

«Ні, та ну, не може бути. Просто схожий? Певно, так воно і є».

Природно, Рімона намагалася заперечувати очевидне. Вона раз по раз кліпала, то прибираючи бінокль, то знову притискаючи його до очей, але це було марно. Обличчя в лінзах залишалося тим самим.

Гук.

Театральний бінокль вислизнув з її тремтячих рук і впав на підлогу.

— Це... це просто смішно...

Її розгублений погляд блукав порожнечею. Рімона ще довго сиділа непорушно, наче людина, яка раптово втратила душу.

* * *

Навіть якщо боєць доходив до самого фіналу, максимальна кількість поєдинків для однієї особи не перевищувала семи. Тому протягом усіх п'ятнадцяти днів турніру лицарі мали як дні запеклих боїв, так і дні відпочинку.

Найбільш масовий перший тур тривав п'ять днів. Мікаеліс опинився серед тих, чий бій був призначений на найперший день. Його суперником став звичайний лицар гвардії, і Мікаеліс блискавично завершив поєдинок, простим ударом вибивши меч із його рук.

— [Переміг Мікаеліс Агніто! Через очевидну різницю в майстерності цей бій навіть не дав як слід нічого розгледіти! Принаймні вибивання меча було непоганим виступом.]

Глядачі почувалися трохи розчарованими швидкоплинністю видовища, проте лицарський кодекс суворо забороняв навмисно затягувати час і бавитися із суперником, наче кішка з мишкою.