Розділ 7 — Розділ 7

— О, он воно як!

Седелла обрала сукню з ніжного кремового шовку, поділ та краї рукавів якої були прикрашені витонченою вишивкою у формі маленьких листочків. Сукня з зеленими акцентами чудово пасувала до золотавого волосся Івієнроуз , яке мало легкий лаймовий відтінок.

— Тепер головне — вирішити, що робити з зачіскою. Я вагаюся, Ваша Високосте . Адже вам доведеться одночасно протистояти третій принцесі, від якої віє елегантністю, та восьмій принцесі, чия зброя — сама чарівність. Якщо ми оберемо лише один стиль, вас неодмінно порівнюватимуть з кимось із них. Тому я вважаю, що важливо знайти золоту середину.

— Твоя правда. Поки що я не збираюся вступати з жодною з них у відкрите протистояння.

Хоча кожна з них думала про своє, їхні серця були сповнені однаковою рішучістю перед ранковим візитом. На відміну від минулого, коли Ів воліла мінімум прикрас, зараз вона активно допомагала Седеллі. У центрі політичного та світського життя — імператорському палаці — зовнішній вигляд був обов'язком. Від того, наскільки вправно ти його виконуєш, залежало те, як тебе сприйматимуть.

«Я маю наполегливо робити все, що необхідно» .

Ів вирішила пристосуватися до законів виживання в палаці. Використовуючи магію, вона звернулася до своїх спогадів з минулого життя, щоб витягнути корисну інформацію для свого перетворення.

— Хм, Седелло . Це лише моє передчуття, але мені здається, що сестра Бріжіт обере високу зачіску з масивними косами, а Розі зробить об'ємні низькі хвостики.

— Чи варто мені довіритися вашій інтуїції? Якщо ми хочемо стиль, що не повторюватиме їхні, але поєднуватиме обидва образи... О, я придумала! Як щодо того, щоб заплести бічні пасма, зібрати їх ззаду, а нижню частину волосся залишити розпущеною та завити у локони, щоб підкреслити вашу чарівність?

— Так, мені подобається.

На бліду, ідеальну шкіру нанесли легкі рожеві відтінки — на повіки, щоки та губи. Коли макіяж був завершений, з дзеркала на Ів дивилася прекрасна принцеса, що випромінювала свіжість і здоров'я, кліпаючи бурштиновими очима.

Нарешті прийшла черга обирати прикраси. Зазвичай вона обмежилася б лише намистом та сережками з ніжно-зеленими гранатами, але не сьогодні.

— Сьогодні мені знадобиться сила моєї матері. Седелло , принеси скриньку з коштовностями мами. Прикрасимо мене ними.

— Слухаюсь. Давайте сьогодні зробимо справді розкішний образ, Ваша Високосте .

У скриньці розміром з невелику коробку для печива дбайливо зберігалися витончені дорогоцінні камені та аксесуари. Ів вправно відібрала серед них лише каміння гранатового кольору, ближчого до рожевого.

— Заколи якомога більше шпильок.

Наче навмисне намагаючись зробити свій образ якомога важчим, Ів одягла безліч прикрас. Але залишалася ще одна справа.

— Здається, останнім часом у батька сильні головні болі. Потрібно приготувати чай, який допоможе їх втамувати.

— Його Величність імператор буде в захваті. Адже чай, який готуєте ви, — неймовірно смачний.

Змішування чаю було хобі Івієнроуз . Вона підійшла до витонченого дерев'яного робочого столу, що нагадував поєднання туалетного столика та книжкової полиці. Там у металевих банках, захищених магією збереження, лежали різноманітні чайні листи, пелюстки квітів та шматочки фруктів, які вона власноруч сушила та подрібнювала. У шухляді під столом, під захистом магії безпеки, зберігалися рецепти купажів, які вона цінувала не менше за алхімічні трактати.

— Часу залишилося небагато, треба поспішати.

Вона обрала перший ліпший рецепт, що мав допомагати при головному болі. Відважила інгредієнти згідно з інструкцією та змішала їх. Чай з легким ароматом меліси вона налила в гарну скляну пляшечку та загорнула в оксамитовий мішечок.

— Тепер ідемо.

Східний палац, де була кімната Ів , призначався для принцес. У імператора Десмонда II було аж десять доньок. Тож щойно вона вийшла, як одразу почала зустрічати інших принцес.

— Івієнроуз вітає сестру Айсель. Чи добре вам спалося?

— Привіт, Ів . Оце так, ти сьогодні чепурна. Я б тебе й не впізнала без тієї простацької коси.

Згідно з етикетом палацу, член імператорської родини з нижчим рангом престолонаслідування мав першим підійти до вищого за рангом і привітатися, і лише після отримання відповіді міг піти. Оскільки Ів була тринадцятою в черзі на престол, їй доводилося схиляти голову перед кожним, кого вона зустрічала.

— Вітаю сестру Стефанію. Доброго ранку...

— А, привіт. Я поспішаю, тож бувай.

У цей час Ів уже ставала вигнанкою у палаці. Те, що старші сестри проходили повз, навіть не вислухавши її привітання до кінця, було звичною справою. Вона не зважала на це і терпляче чекала, поки принцеса з золотавими локонами зникне з виду, перш ніж підняти голову.

— Це занадто. Як можна проходити повз, навіть не прийнявши привітання як слід? — обурено прошепотіла Седелла замість неї.

— Тішся хоч тому, що вона бодай щось відповіла. Якби сестри вдавали, що не бачать нас, нам довелося б стояти на місці, не ворухнувшись.

У минулому житті старші принци та принцеси часто знущалися з неї саме так. Одного разу кронпринцеса Бріжіт , вочевидь, вирішивши провчити її, залишила Ів стояти в холодному коридорі на пів дня. Хоча зігрітися можна було магією, саме приниження — стояти отак на очах у інших принцес — було нестерпним.

Поруч продовжувала обурюватися Седелла:

— Бог із нею, з шостою принцесою. Але навіть служниці проходять повз, удаючи, що не бачать нашу Високість !

— Як ти це помітила? Ти ж схилила голову разом зі мною.

— Навіть з опущеною головою все видно. Коли справа стосується вас, у мене наче очі на потилиці з'являються!

— Неймовірно. Це ж здібність, що не поступається магії спостереження.

За розмовами вони дійшли до виходу. На вулиці їх зустріла прохолодна, але ясна весняна погода. Після місяця в ув'язненні до того, як вона повернулася в минуле, відчуття сонячних променів на шкірі здавалося чимось майже забутим.

Коли вона впевнено крокувала мармуровою доріжкою, хтось гукнув її.

— Ой, сестро!

Ів ледве втрималася, щоб її обличчя не перетворилося на крижану маску.

« Розі !»

Людина, яка так відчайдушно кликала її солодким голосом, була Розеніт . Час зустрічі з її вбивцею настав раніше, ніж вона очікувала.

«Фух, спокійно» .

Лише після трьох глибоких вдихів Ів змогла опанувати себе і повернутися.

— Сестро... О! Ти обернулася!

Розеніт у ніжно-рожевій сукні сьогодні знову випромінювала красу на весь палац. Побачивши її, Седелла тихо прошепотіла Ів на вухо:

— Восьма принцеса справді зробила два хвостики. Ваша інтуїція була бездоганною, Ваша Високосте .

Бурштинові очі Ів потемніли, коли вона спостерігала за наближенням Розеніт .

— Померла? А-а, нарешті померла!

— Тепер залишилася тільки я! І Мікаеліс, і трон імператриці — все моє! Аха-ха-ха!

Від цього моторошного голосу, що пролунав десь у її пам'яті, плечі Ів злегка здригнулися.

« Розі , тебе всі любили, ти мала все, що хотіла. Ти навіть чекала на дитину від Мікаеліса , тож місце імператриці й так було твоїм».

Засліплена жадобою одноосібної влади, Розеніт отруїла Ів , щоб зміцнити своє становище як єдинокровної спадкоємиці імператорського роду. Вона вбила власну кров лише заради підвищення своєї значущості.

«Ти вдавала, ніби політика тебе не цікавить. А насправді була такою розважливою та страшною дитиною».

Якби вона не повернулася в минуле, вона б напевно перетворилася на злого духа від такої несправедливості. На щастя, все змінилося. Зараз справжня Розеніт стояла прямо перед нею і сяяла усмішкою.

— Сестро, вітаю!

— …

— М-м? Сестро? Чому ти так пильно на мене дивишся?

Ів опанувала себе і природно відповіла:

— Як чому? Бо ти сьогодні особливо гарна.

— Ой, дякую. А ти, сестро... Ти сьогодні доклала чимало зусиль для свого ранкового образу.

Це був сумнівний комплімент. Взагалі-то, Розеніт ніколи не відповідала іншим щирими словами про їхню вроду.

— До речі, чому ти так швидко йшла? Я тебе стільки разів кликала, а ти вдавала, що не чуєш.

За етикетом палацу, для члена сім'ї з нижчим рангом було зухвалістю гукати когось, перебуваючи далі ніж за п'ять кроків. Раніше Ів , як любляча старша сестра, м'яко вказала б на це, але тепер у її серці не залишилося родинного тепла до неї.

Вона просто змінила тему:

— Розі , ти теж ідеш привітати батька?

— Так. Ти ж теж сьогодні йдеш на аудієнцію, сестро? Ходімо разом.

— Давай. Але я бачу з тобою нове обличчя.

Ів кивнула в бік супроводу Розеніт . Там стояв молодий чоловік з ввічливим, але безпристрасним обличчям. Це був красень зі сріблястим волоссям у формі лицаря імператорської гвардії.

«Гомункул-лицар зі сріблястим волоссям...»

Вона здогадувалася, хто це, але чекала, поки Розеніт його представить.

— Його звати Сільвестіан Міллард. Він гомункул-лицар з імператорської гвардії. Я попросила його супроводити мене до головного палацу.