Розділ 125 — Розділ 125

Мікаеліс чудово розумів, що абсолютно все — від першого слова до кожного жесту супротивника — було чистою водою провокацією, проте на нього це подіяло надзвичайно ефективно. Його фіалкові очі потемніли, ставши глибокими й в'язкими, наче болото.

— Яка серйозність. Схоже, навіть «чудовисько повітряної в'язниці» після таврування не має іншого вибору, окрім як стати імператорським псом. Що ж, це було вельми кумедне видовище.

Він додав:

— О, і оскільки я уважно вислухав послання Її Високості Сьомої принцеси, передай їй і мої слова. Скажи, що я незабаром прийду, аби стати до її послуг. Бувай.

Вдаючи із себе тріумфатора, Елайджа першим залишив коридор. Мікаеліс, який залишився стояти на місці, ще довго випромінював навколо себе похмуру й гнітючу ауру.

— Мікаелю, це була всього лише провокація, тому не переймайся так сильно.

Саме тоді, коли Сільвестіан стурбовано звернувся до нього, Мікаеліс, який, здавалося, був повністю поглинутий темрявою, нарешті озвався:

— ……Я свого часу врятував йому життя, тож хіба не маю права тепер забрати його назад?

— Що ти щойно сказав?

— Ні, нічого.

Він не міг дозволити собі піддатися жазі вбивства й розмахувати мечем на очах у Ів, яка також спостерігала за перебігом змагань. Вирішивши виявити ще трохи терпіння, Мікаеліс придушив свою пригнічувальну й величну авру.

***

Наступного дня розпочався півфінал.

Починаючи з цього етапу, до програми змагань додали особливий ритуал: члени імператорської родини дарували лицарям пам'ятні подарунки, бажаючи їм успіху в бою. Фактично це була лише порожня формальність, покликана додати турніру дрібку романтики.

Ів піднесла Мікаелісу хустинку, на якій були вишиті лаврові листочки. Звісно, саму вишивку по черзі виконували її служниці, а Ів лише наклала на неї заклинання очищення.

Прийнявши хустинку з рук слуги, Мікаеліс продемонстрував бездоганний, немов із підручника, лицарський уклін.

— Я обов'язково принесу Вашій Високості перемогу.

Ів відповіла йому, просто помахавши рукою у відповідь.

Урочиста частина для Мікаеліса завершилася. Опустивши руку, Ів споважніла обличчям і кинула погляд по діагоналі назад.

«Бріжіт усе ще не з'явилася».

Це не схоже було на добрий знак. Бурштинові очі Ів злегка звузилися.

І ось, коли підійшла черга Елайджі, цілком очікувано спалахнув новий інцидент.

— Оскільки я вирішив використати своє право на бажання заради Її Високості Сьомої принцеси, хіба не буде правильним, якщо й пам'ятний знак із побажанням успіху я отримаю саме від неї?

Він наполегливо й зухвало підійшов до Ів так, наче для нього не існувало завтрашнього дня.

«Я так і знала».

Не втрачаючи самовладання, Ів спокійно розв'язала стрічку на правому боці голови. Досить стара синя стрічка була передана Елайджі через слугу.

— Це стрічка, яку сестра Бетті подарувала мені на моє дванадцятиріччя. Нехай вона й стара, але цілком зійде за пам'ятний знак від моєї старшої сестри.

Чітко окресливши межі й наголосивши, що діє виключно від імені Бріжіт, вона практично позбулася непотрібної речі.

Проте не варто було недооцінювати вміння Елайджі привертати до себе загальну увагу. Він демонстративно, на очах у всіх, поцілував цю стрічку з таким виглядом, наче тримав у руках найбільшу коштовність у світі.

— Я битимуся, не шкодуючи власного життя, Ваша Високосте.

Його сповнені туги очі виглядали так, ніби він був абсолютно й повністю зачарований нею. Сторонній спостерігач міг би легко подумати, що особистим лицарем Ів є саме Елайджа, а не Мікаеліс.

«Може, все-таки позбутись його?»

У погляді Мікаеліса, який спостерігав за всім цим дійством, знову спалахнула невідомо яка за рахунком жага вбити супротивника.

Йому було до глибини душі огидно ділити з Елайджею будь-що, пов'язане з Ів. Навіть якщо це була річ, яку вона збиралася просто викинути.

«Ні, стривай, про що я взагалі щойно подумав?»

Ось так Елайджа раз у раз змушував Мікаеліса відчувати зовсім нові, незнайомі досі почуття. Якщо так триватиме й надалі, це могло перерости у справжню одержимість Ів. Мікаеліс вирішив, що зараз йому слід остерігатися не так Елайджі, як власного внутрішнього стану.

— [Поєдинок розпочинається!]

У першому бою зійшлися Елайджа та Снорет.

Виявляючи повагу до півфіналу, Елайджа цього разу дістав свою справжню зброю — кинджал та мангош.

Він потіснив Снорет, використовуючи тактику, яка більше нагадувала дії найманого вбивці, аніж лицаря. Серія безперервних атак, яка не залишала суперниці жодної секунди для зміни магічних каменів, виявилася для магічного стилю Снорет абсолютно нищівною протидією.

За пів години все було остаточно вирішено.

— [Сер Елайджа Хальштен, перемога! Це була битва, що нагадувала полювання на здобич!]

Поки навколо лунали шалені овації, Елайджа подивився зверху вниз на Снорет, яка впала на арену, і промовив:

— Дамо Вінт, я гадав, що ви потрапили до півфіналу суто завдяки везінню, але ви виявилися досить вправною.

— А ви, належите до того типу, шо вміють накликати на себе ворожість лише своїми словами.

Хоча його слова звучали неприємно, Елайджа все ж простягнув руку, допомагаючи Снорет підвестися на ноги.

«Яка несподіванка».

У той момент, коли Ів дещо змінила своє враження про Елайджу, Мікаеліс відчув глибокий спалах гніву.

«Намагається вислужитися перед моєю принцесою, вдаючись до таких хитрощів!»

Мікаеліс відчував до Елайджі справжню, непохитну ненависть.

— Гей, Мікаелю. Це чудово, що ти палаєш спортивним азартом щодо сера Хальштена, але щоб битися з ним у фіналі, тобі для початку доведеться здолати мене.

— А, так. Скоро наша черга. Я зосереджуся, не хвилюйся.

Фіалкові очі Мікаеліса знову повернули свій первісний блиск. Погляд на чисту, благородну й піднесену постать свого близького друга після споглядання цієї підступної каштанової потилиці наче очистив його душу.

— [Зіткнення сера Агніто, який досі демонстрував нам лише миттєві й сухі поєдинки, та сера Мілларда, який дарував глядачам неймовірні видовища! Розпочинаємо просто зараз!]

Мікаеліс та Сільвестіан щиро насолоджувалися цим довгоочікуваним двобоєм. Замість того, щоб негайно визначити переможця, кожен обмін ударами виглядав як взаємне випробування майстерності та сил, що мало свій особливий, захопливий ритм.

Оскільки вони незліченну кількість разів тренувалися разом в імператорському палаці, їхній бій не був схожий не на звичайну жорстоку сутичку, а радше на витончений, ідеально злагоджений танець мечів. Глядачі були в повному захваті.

— Неймовірно, подивіться на цих двох!

— Сер Агніто нарешті веде бій, який справді заслуговує називатися битвою!

Ба більше, вони задіяли весь простір величезної арени, розгорнувши масштабну битву в різних її куточках. Хоча це й не було заплановано навмисно, вийшло чудове видовище для публіки.

За деякий час, коли минуло чимало хвилин, їхні запаси мани та фізичні сили помітно виснажилися. Мікаеліс та Сільвестіан, важко дихаючи, продовжували тримати один одного на відстані, а потім одночасно змінили бойові стійки.

Жодного знаку чи команди не пролунало, проте абсолютно всі на арені інтуїтивно відчули, що поєдинок стрімко наближається до свого фіналу.

Бу-у-ух!

Їхні мечі зіткнулися, описавши в повітрі велетенські дуги. Хмара пилу, що миттєво знялася від удару, поглинула обох лицарів із голови до ніг і стрімко поширилася далі, заповнивши собою весь простір арени.

Захисний бар'єр навколо глядацьких трибун небезпечно задрижав, наче крихке скло. Маги, які стежили за порядком, негайно заходилися зміцнювати бар'єр та розвіювати пилову завісу.

Завдяки зусиллям магів у центрі арени зрештою почали проступати силуети.

Поки видимість ще не відновилася повністю, Мікаеліс стояв непорушно. Проте галаслива арена зі стотисячним натовпом глядачів була далеко не найкращим середовищем для того, щоб визначати точне розташування супротивника виключно за допомогою сприйняття енергії.

Сільвестіан не проґавив цю ідеальну можливість.

Сви-и-ист!

Злетівши високо в повітря завдяки силі магічного каменя, Сільвестіан завдав вертикального удару, цілячись Мікаелісу прямісінько в потилицю.

Саме в цю мить Мікаеліс блискавично вклав «Нічний промінь» назад у піхви. Потім, висунувши лезо лише на крихітну частку, він філігранно заблокував випад Сільвестіана.

У цей момент на шляху атаки Сільвестіана постав надпотужний захист, який за своїми властивостями значно перевершував звичайний блок мечем.

— [Ц-це ж…… Егіда! Це захисний бар'єр «Егіда»……!]

Перш ніж коментатор устиг завершити своє пояснення, Мікаеліс перейшов до наступної фази атаки.

Перебуваючи в щільному протистоянні з Сільвестіаном, він почав повільно витягати меч із піхов. У міру того, як оголювалася більша частина клинка, сріблясто-сіра аура меча так само стрімко збільшувалася в об'ємі.

Аура меча не просто огортала відкриту частину леза, вона повністю розійшлася по всьому «Нічному променю», після чого завісу захисного бар'єра «Егіди» буквально закрутило навколо зброї. Таким чином, щит миттєво перетворився на смертоносну зброю.

— Що за……! Покрити захисний бар'єр аурою меча?

У чистих блакитних очах Сільвестіана відбився безмежний жах. Мікаеліс відповів абсолютно байдуже:

— Адже і те, і інше є лише видимим проявом сили, створеної з мани.

Ідея перетворити захист на напад насправді була натхненна магічним бар'єром «Срібна погибель Арахни».

— Пора закінчувати.

Ба-бах!

Супроводжуване потужним вибухом, тіло Сільвестіана відлетіло на самий край арени.

Він ледве не знепритомнів, але коли з останніх сил підвів голову, тьмяно-чорне, схоже на обсидіан лезо «Нічного променя» вже було спрямоване прямо йому в горло.

На арені запанувала мертва тиша. Здавалося, абсолютно всі глядачі затамували подих від побаченого.

Першим, хто оговтався від приголомшливих відлуння битви, став коментатор, який мав надзвичайно високе почуття професійного обов'язку.

— [М-м-мікаеліс Агніто, п-п-перемога!]

— О-о-о-о-о!

Сховавши «Нічний промінь» назад у піхви, Мікаеліс нахилився до Сільвестіана.

— Ноші тобі, здається, не знадобляться…… Тобі допомогти підвестися?

— Я можу сам…… Кхек.

— Я бачу, що тобі потрібна допомога.

Мікаеліс перекинув руку Сільвестіана через своє плече і допоміг йому піднятися.

Глядачі були глибоко зворушені такою турботою про свого суперника. Цілком можливо, що починаючи від сьогоднішнього дня історія міцної дружби між гомункулами стане популярним сюжетом у театральних виставах.

Оскільки через взаємну підтримку їхні обличчя опинилися зовсім поруч, Мікаеліс та Сільвестіан тихо перешіптувалися:

— Не забудь про свою обіцянку поділитися маною.

— Звісно. Оскільки сьогодні через бій із тобою мої запаси суттєво вичерпалися, краще зробити це завтра або післязавтра.

Зберігаючи цей теплий та гідний вигляд до самого кінця, вони залишили арену. Проте в темному коридорі на них уже чекав чоловік, який стояв, схрестивши руки на грудях.

— Ну й довго ж ви порпалися.

Це був Елайджа. Хоча його слова звучали зле й уїдливо, в його руках була пляшечка з еліксиром першої допомоги. Елайджа протягнув її Мікаелісу.

— Маг-цілитель ось-ось підійде. А поки що дай йому випити хоча б це.

— …

— Чого ти на мене так витріщився? Ти мені, звісно, не подобаєшся, але ми з сером Міллардом товариші по нещастю, тож маємо триматися разом.

Звісно, Сільвестіан не був від цього в захваті, проте Елайджу це абсолютно не обходило. Сказавши все, що вважав за потрібне, він, як і завжди, розвернувся і першим залишив коридор.