Розділ 128 — Розділ 128

— [Ой! Трансформація розвіюється!]

— А-а-а, ні!

Коли колір волосся почав повертатися до свого первісного чорного кольору, глядачі на трибунах буквально заскиглили від розчарування.

— ……

Тим часом Елайджа стояв непорушно, застигши на місці й просто дивлячись на Мікаеліса приголомшеним поглядом.

«Що це таке?»

У цей момент Мікаеліс і сам відчув щось вкрай підозріле в мані, яка почала вливатися в його тіло. Мана Елайджі підкорялася Мікаелісу надто легко й слухняно. Це зовсім не було схоже на енергію, яку виривали силою під час примусового поглинання.

— Що ти задумав? Чому ти добровільно погодився на поглинання мани……

— Ти-и-и!

Саме тоді Елайджа раптово голосно закричав і різко насунувся прямо на нього обличчям до обличчя.

Через таке надто близьке й дискомфортне наближення Мікаеліс миттєво відсахнувся назад, уникаючи контакту. Тоді Елайджа, люто змахнувши мечем, одразу ж кинувся в атаку.

— Чому ти лише зараз?!...

Оскільки він вигукував якісь абсолютно беззмістовні, та ще й обірвані напівслові фрази, зрозуміти його справжній мотив було геть неможливо. Мікаеліс абсолютно байдуже продовжував відбивати його удари.

— Ха, ха-ха……!

Зрештою, Елайджа дійшов до того, що почав істерично й шалено реготати, наче повністю втратив розум.

— Тобі бракує гідності. Поки ти не осоромився ще більше, я поспішу покласти цьому край.

— Хто тобі це дозволив?!

Лимонні очі Елайджі люто спалахнули. Той розгублений і приголомшений вигляд, який він мав ще мить тому, зник безслідно.

Бойовий дух та збудження, які межували зі справжнім божевіллям, зробили рухи Елайджі ще більш гострими, точними та філігранними. Здавалося, він від самого народження був берсерком, якому взагалі не потрібні жодні маніпуляції з магічними каменями.

Звісно, це все одно не йшло в жодне порівняння з Мікаелісом, який народився, щоб стати істинним королем. Навіть перед обличчям настільки стрімких атак, від яких у повітрі залишалися лише розмиті залишки образів, Мікаеліс зберігав абсолютний спокій.

— Що ж, продовжуй свої судоми. Адже глядачі не люблять нудних видовищ.

Мікаеліс слово в слово повернув йому його ж нещодавні повчання.

— [Хоча рожевий колір зник, запекле протистояння спалахнуло з новою силою! Можливо, нам це лише здається, проте рівень цієї битви наче піднялися на абсолютно новий щабель!]

Елайджа, виставивши вперед мангош, стрімко пішов на зближення. Мікаеліс легким рухом ухилився вбік і спрямував «Нічний промінь» так, аби підрізати плече супротивника. Тоді Елайджа перехопив кинджал зворотним хватом і виставив його для захисту.

Дзень!

Верхня частина клинка «Нічного променя» жорстко зіткнулася з лезом кинджала. Брови Елайджі гнівно здригнулися.

— Твої рухи з самого початку цього бою абсолютно інші. Ти що, весь цей час навмисно приховував свою справжню силу?

— Мені просто здалося, що якщо навіть фінал завершиться надто швидко й нудно, глядачі будуть глибоко розчаровані.

— А хто мені щойно розповідав, ніби не можна навмисно тягнути час і принижувати свого суперника? Хто тоді ми з сером Міллардом для тебе такі?

Попри ці звинувачення, Мікаеліс навіть оком не моргнув.

— З Сільві ми вели чесний поєдинок як близькі друзі, а ти — це виняток.

У цю саму мить Мікаеліс різко змінив вектор прикладання сили з горизонтального на вертикальний.

Гр-р-ик!

Кінчик леза «Нічного променя», злісно скрегочучи по металу кинджала, стрімко ковзнув донизу.

Усвідомивши, що в такому положенні його відкритий бік опиняється під смертельною загрозою, Елайджа спробував негайно розірвати дистанцію і відскочити назад.

Проте Мікаеліс не збирався давати йому таку можливість. Повністю витягнувши руку, він розвернув своє тіло на півоберта, виконуючи потужний та масштабний горизонтальний помах.

Ця швидка й нищівна атака, підсилена колосальною відцентровою силою обертання, була спрямована точно в шию Елайджі. Той у повній паніці встиг схрестити мангош та кинджал, блокуючи удар.

Тук!

— …!

Проте вуха оглушив не чистий, дзвінкий металевий резонанс клинка, а глухий, важкий звук удару. Приголомшений Елайджа поспішно подивився на те, що саме він щойно заблокував. Це був зовсім не меч, а порожні піхви.

«От халепа! Оскільки він розвернувся на півоберта, це була його ліва рука, в якій він тримав піхви!»

Тепер справжній меч мав неминуче вдарити в утворену вразливу зону. Відчувши це на рівні чистих інстинктів, Елайджа спробував різко змістити тіло вбік.

Він розрахував, що оскільки Мікаеліс у попередній атаці вже розвернув корпус наполовину, йому знадобиться певний час, аби повноцінно задіяти праву руку. Проте це був фатальний прорахунок.

Па-а-ах!

Мікаеліс, високо викинувши свою довгу ногу, із розмаху вліпив Елайджі прямо в живіт. Цей удар прийшовся точно в ціль, і Елайджа вкрай непривабливо й ганебно відлетів на інший кінець арени.

— Уг!

— Хух, аж на душі трохи полегшало.

Це був удар, сповнений чистого особистого задоволення.

— [А-а-ах! Сере Агніто! Абсолютно не зважаючи на гордість та авторитет сера Хальштена, він просто по-звірячому копає його ногою! Невже між ними й справді існують якісь глибокі особисті порахунки?]

«Коментатор надто кмітливий, це нікуди не годиться».

Якщо більше не було можливості безперешкодно задовольняти власні примхи, то й затягувати цей нецікавий бій далі не мало жодного сенсу. Настав час поставити фінальну крапку.

Мікаеліс навмисно дочекався, поки Елайджа повністю відновить бойову стійку, і лише після цього потужно відштовхнувся від землі.

Коли Мікаеліс за одну мить скоротив відстань між ними, Елайджа різко пригнувся і зробив вертикальний випад мангошем угору. Проте саме в цей момент Мікаеліс злетів високо в повітря.

Використавши лезо ворожого мангоша як зручну опору для поштовху, він одним легким і витонченим рухом перемахнув прямо за спину Елайджі.

— …!

Опинившись у вкрай небезпечному становищі з перекритою спиною, шокований Елайджа поспішно розвернувся всім тілом. Його очі гарячково намагалися відшукати Мікаеліса.

Тук.

Мікаеліс, який приземлився на досить значній відстані від нього, навіть не думав переходити до нової атаки. Навпаки, він абсолютно розслаблено й упевнено стояв, повернувшись до супротивника спиною.

За секунду Мікаеліс легким, невимушеним рухом струснув свій «Нічний промінь». З кінчика леза на землю злетіло кілька дрібних крапель крові.

Тільки тепер Елайджа відчув гострий, пекучий біль у ділянці потилиці. З довгого порізу на його шиї почала повільно проступати яскраво-червона кров.

— Ха.

Схоже, ще до того, як Мікаеліс устиг торкнутися землі після стрибка, весь цей поєдинок уже було остаточно завершено.

Дзи-и-инь.

На знак повної капітуляції Елайджа просто випустив обидва свої клинки з рук.

— [М-м-мікаеліс Агніто, п-п-перемога!]

— О-о-о-о-о!

Щойно пролунало офіційне рішення, Мікаеліс акуратно й плавно сховав «Нічний промінь» назад у піхви. Підійшовши до Елайджі, який застиг на місці наче кам'яна статуя, він тихо й глухо процідив:

— Тільки не вздумай зараз втратити рівновагу і впасти на коліна. Мені зовсім не хочеться допомагати тобі підводитися на ноги перед усіма.

— …

Атмосфера в самому центрі арени була настільки холодною, що це викликало дивовижний дисонанс із шаленим, екзальтованим ревом трибун.

— [О-о-о! Володаря головного трофея цьогорічного літнього фестивалю остаточно визначено! Ним стає наш неперевершений рожевий лицар — сер Мікаеліс Агніто!]

— Рожевий! Рожевий!

У нього з'явилося просто жахливе й максимально безглузде прізвисько. Мікаеліс, що бувало вкрай рідко, спотворив своє обличчя у явній гримасі роздратування.

Одразу після цього пролунало оголошення про те, що учасникам слід тимчасово залишити арену й зачекати в підтрибунному приміщенні, поки майданчик підготують до урочистої церемонії нагородження.

Мікаеліс без жодних вагань розвернувся і пішов геть від Елайджі. Його постать, від якої так і віяло крижаною та похмурою аурою, повільно розчинилася в темряві глибокого коридору.

***

Залишивши позаду яскраве світло та несамовиті крики стадіону, Мікаеліс упевнено крокував коридором. Проте в той момент, коли він просунувся досить далеко по цьому довгому, схожому на нескінченний тунель проходу, його зазвичай ідеально рівна спина раптово небезпечно захиталася. Він змушений був зупинитися і впертися рукою в кам'яну стіну, аби втриматися на ногах.

— Уг……

З його вуст вирвався тихий, придушений стогін. Насправді його фізичний стан почав стрімко погіршуватися ще ближче до фіналу самого поєдинку.

Що більше Мікаеліс поглинав ману представників власного виду, то ближче він підходив до моменту свого остаточного пробудження. Проте тут існувала одна вкрай важлива умова: цей процес вимагав повної взаємної згоди та гармонії між обома сторонами.

«Елайджо Хальштен…… Чому?»

У той момент, коли відбувалося поглинання мани, Елайджа був не просто беззахисним. Його внутрішній стан сигналізував про повну, безумовну згоду прийняти абсолютно будь-які дії з боку Мікаеліса.

«Він що, остаточно з'їхав з глузду?»

Згадуючи той божевільний, істеричний регіт, такий варіант виглядав цілком реалістично.

Проте зараз набагато більшою проблемою був його власний внутрішній стан.

Він уже втретє за своє життя проходив через подібний досвід наближення до пробудження, проте цього разу все відчувалося зовсім інакше, значно гостріше. Якщо зазвичай усе обмежувалося лише легким, приємним теплом у ділянці серця, то зараз усе його тіло буквально палило потужним жаром, а дихання стало важким і переривчастим.

«Я ж висмоктав зовсім крихту……»

Він мимоволі подумав, що мана Елайджі, цілком піддаючись огидному характеру свого господаря, виявилася такою ж бракованою та дефектною.

Невдовзі мала розпочатися офіційна церемонія нагородження. Він ні за яких обставин не міг дозволити собі продемонструвати бодай якусь слабкість чи безпорадність перед стотисячним натовпом глядачів, адже це могло кинути тінь на чесне ім'я та авторитет його любої Ів.

Мікаеліс щосили намагався таємно відновити дихання та стабілізувати свій стан, сподіваючись, що його сил вистачить бодай на час церемонії. І саме в цю мить…

— Мікаелісе Агніто.

— ……

Від звуку голосу, що пролунав за його спиною, Мікаеліс мимоволі насупив брови. Він блискавично випрямився, повертаючи собі бездоганну й горду поставу.

Елайджа впевненими, широкими кроками підійшов ближче і перекрив Мікаелісу шлях, ставши прямо перед ним. Проте, попри всю зухвалість цієї дії, на його обличчі чітко проступало помітне вагання, наче він ніяк не міг наважитися почати розмову.

Роздратований цією затримкою, Мікаеліс заговорив першим:

— Звільни дорогу. Якщо ти зазнав поразки, то май мужність визнати це з гідністю……

Тільки тоді Елайджа поспішно й емоційно вигукнув те, заради чого прийшов:

— Ти що, справді взагалі мене не пам'ятаєш?!

— ……

Мікаеліс миттєво й без жодних зусиль зрозумів справжній підтекст цього агресивного запитання.

«Ось як. Значить, цей виродок теж усе чудово пам'ятає».

Поки Мікаеліс подумки аналізував цю несподівану новину, Елайджа, не маючи терпіння витримати навіть таку коротку паузу, незадоволено скривився:

— Чому ти мовчиш?!

— ……І що з того, що я пам'ятаю? Хіба це може щось змінити? Останнім часом я лише все більше шкодую, що взагалі колись врятував тобі життя.

— ……!

Хоча ці слова звучали вкрай жорстоко й холодно, вони стали для Елайджі вичерпною відповіддю. Його очі шоковано округлилися.

Зважаючи на свій важкий фізичний стан, Мікаеліс прагнув якомога швидше припинити цю непотрібну розмову, тому крижаним тоном додав:

— Нехай кожен із нас іде своєю дорогою. І головне — тримайся подалі від моєї принцеси й припини свої жалюгідні спроби вислужитися перед нею.

З цими словами він просто обійшов Елайджу і рушив далі коридором. І саме в цей момент……

— Ти живий…… Ха-ха…… Ха-ха-ха-ха!

Залишившись позаду, Елайджа знову вибухнув тим самим дивним сміхом, що й на арені. Це не виглядало нормально, проте в його голосі тепер чітко вгадувалися нотки щирої, нестримної радості.

Мікаеліс лише подумки зазначив, що коли божевільні остаточно втрачають розум, їхній настрій, схоже, стрімко покращується, і лише прискорив свій крок. Проте Елайджа, повністю втративши будь-яке почуття такту, одразу ж рушив слідом за ним:

— Слухай, я тут останнім часом поводився дещо дратівливо й уїдливо, правда?

— Чудово, що ти бодай сам це усвідомлюєш.

— Обіцяю, що більше такого не повториться. Нумо відтепер спробуємо ладнати й жити дружно, га?

— Не висувай до мене завідомо неможливих вимог.

— Ну чого ти знову такий неприступний та холодний…… Ей, зачекай!

— Не смій іти за мною.

— Та куди ти так поспішаєш? Давай прогуляємося разом, Мікаелю.

— Що? Тобі що, жити набридло, сере Хальштен?

Від того, як зухвало й фамільярно цей виродок скоротив його ім'я, намагаючись удати близького друга, Мікаеліс миттєво спалахнув концентрованою жадою вбивства. Елайджа, що було вкрай дивно, злякано здригнувся під цим поглядом, після чого поспішно виправив своє звернення:

— Старший брате*!

*Елайджа тут звертається до Мікаеліса використовуючи Хьон ( 형 ), мабуть, хоче підмазатись до Мікаеліса, хаахаха, він тут такий милий, що я не можу стримати сміх.