Розділ 131 — Розділ 131. Перший відбір стипендіатів

У спекотний літній день, коли цикади розривалися від крику, відбулася масова церемонія вступу на посаду командирів імператорських лицарських орденів.

Двісті гомункулів вишикувалися, розділившись на загони по двадцять осіб. Десять лицарських орденів утворювали блоки, вирівнявши шеренги та ряди, і це видовище було величним, наче армія перед виходом у похід.

Переможці турніру виходили перед Десмонда II у зворотному порядку, починаючи з десятого місця. Отримавши золоті емблеми, що знаменували звання командира лицарського ордену, вони ставали перед своїми загонами, якими мали керувати.

Завдяки тому, що процедуру звели до мінімуму, зважаючи на літній захід просто неба, церемонія була короткою.

Члени імператорської родини, включно з Ів, спостерігали за масовим призначенням з-під навісу тенту, обвіювані прохолодним вітерцем від левитуючого голема.

Нечутно підійшла черга Сільвестіана, який був третім до кінця.

Щойно вродливий лицар-гомункул із довгим срібним волоссям піднявся на помост, слуга прикріпив емблему йому на груди. Слідом розлігся величний голос Десмонда II:

— Сільвестіану Мілларду дарую посаду командира третього імператорського лицарського ордену — ордену «Білої ночі».

— Ваша Величність, Ваша милість безмежна.

Навіть у цій монотонній та повторюваній церемонії призначення був свій цікавий момент. Ним стало унікальне ім'я, яке Десмонд II дарував кожному ордену.

— «Біла ніч», значить... — стишений шепіт торкнувся вуха Ів. Це був голос Розеніт, яка вже поводилася так, ніби місце Рондела належало їй.

Коли Ів мимохідь кинула погляд, Розеніт озвучила свою оцінку:

— Я очікувала чогось на кшталт «Білого срібла» чи «Блакитного полум'я», тож трохи шкода. Проте значення мені подобається більше.

Те, що їй до вподоби ніч, яка палає білизною, видавалося цілком логічним. Ів мимоволі кивнула головою.

Наступним був Елайджа. Орден, який він очолив, отримав назву «Блакитна кров», що означало «шляхетність».

— Хм, мені подобається. — Бріжіт виглядала задоволеною.

В імперії «блакитна кров» символізує шляхетне походження, якщо попереду стоїть означення «благородна». Однак, коли це словосполучення вживається самостійно, воно означає нелюдську жорстокість*.

*а тепер зламаємо голову разом, повний вислів звучить так 고귀한 (ось ця частина це благородна) 벽혈 (碧血, ось це блакитна кров). Частина блакитної крові походить від китайської ідіоми, яка означає “кров, пролиту за праве діло” і воно йде від легенди про чиновника Чан Хуна, якого несправедливо стратили за вигадану зраду і люди, коли зібрали його кров в посудину через 3 роки виявили, що та перетворила на зелений нефрит (символ чистоти та благородства). Тому перша частина, яка означає благородство наче направляє нас на європейське трактування блакитної крові, як символ шляхетності.

Це можна було б сприйняти за образу, та смаки членів імператорської родини, які позбулися людяності, вирізнялися з-поміж інших.

І ось нарешті настала черга переможця турніру — Мікаеліса. Під пильними поглядами присутніх він чітким та розміреним кроком піднявся на помост.

— Особистий лицар сьомої принцеси, Мікаеліс Агніто.

— Так, Ваша Величність.

— Дарую тобі посаду командира першого імператорського лицарського ордену — ордену «Кара».

— Ваша Величність, Ваша милість безмежна.

Від дарованого імені члени імператорської родини здригнулися.

«Кара» було вельми зухвалим ім'ям. Хоча раніше звучали й такі назви, як «Винищення» чи «Сяйво», вони були самодостатніми, адже прославляли поодиноку силу чи блиск.

Проте «Кара» була надзвичайно провокаційним словом, оскільки передбачала наявність об'єкта для осуду та суду.

Як і очікувалося, Бріжіт, схоже, вже уявила себе на місці того, кого судитимуть. Тож її наближені метушливо зазирали їй в очі.

Мікаеліс, прикріпивши емблему до лівої сторони грудей, зійшов з помосту.

Це сталося тоді, коли він проходив повз гомункулів, прямуючи до ордену, який мав очолити.

Гомункули, які досі непорушно стояли, коли повз них проходив будь-який інший особистий лицар, виявили ледь помітну реакцію. Щоразу, як Мікаеліс порівнювався з ними, вони відхиляли голови назад або зіщулювали плечі.

Схоже, підсвідомість та інстинкти гомункулів нарешті почали розпізнавати свого Короля.

День поклоніння був уже невимовно близько. Найвиразніше це відчув Сільвестіан.

«Ось він — уплив, який має Король».

Оскільки Сільвестіан знав обставини, він, хоч і був шокований цим тиском, швидко все збагнув. Раптом йому стало цікаво, як реагують інші гомункули, і він крадькома зиркнув убік.

— О? Що це?

Очі Елайджи виблискували, а обличчя нагадувало дитину, яка переживає новий та дивовижний досвід. Схоже, він не був надто хорошим зразком для спостереження.

Ці разючі зміни залишалися виключно внутрішньою справою гомункулів. Члени імператорської родини щонайбільше відчували, що Мікаеліс просто надто виділяється.

І в такі моменти той, на кого це справляло найбільше враження, був наче заздалегідь визначений.

«Розі».

Повернувши голову, Ів зітхнула.

— ...

Рубінові очі Розеніт застигли на Мікаелісі, вона навіть забула кліпати.

Зрештою, хто такий Мікаеліс? Сильний, вродливий, та ще й лицар у яскравих шатах. Ів чітко прочитала в її погляді бажання дивитися на нього, як на жадану коштовність.

«Що ж мені вдіяти, аби її одержимість та власницькі замашки не розквітли?»

Саме тоді, коли вона занурилася в роздуми, зіткнувшись із цією дилемою, Розеніт пробурмотіла так, щоб Ів почула:

— А він же спочатку мав бути моїм лицарем.

— ...Який саме ланцюжок думок привів тебе до такого висновку, сестро?

У Розеніт була власна логіка:

— Тому що найкращі дарунки імператорського палацу завжди належали мені.

— Твій хист розпізнавати Мікаеліса чудовий. Проте ти помилилася в головній передумові.

— У чому ж?

— Мікаеліс ніколи не буде таврований тобою. Яку б пожертву ти не використала.

Кпини з приводу відсутності хисту до алхімії та магії поцілили в саме серце Розеніт. До того ж, оскільки це озвучила та сама особа, яка ще змалечку виплекала в ній комплекс неповноцінності, ефект виявився разючим.

— ...Сестро.

Вродливе, наче квітка, обличчя Розеніт збиралося перекоситися від люті. Це була критична мить, коли спроба отруєння могла відбутися навіть без участі Мікаеліса.

Ів поспішила додати:

— Але хіба це має значення? Ти ж і без особистого лицаря була достеменною Білою Трояндою Імперії.

— ...

В одну мить очі Розеніт сильно здригнулися. Здавалося, нею прокотилося невідоме хвилювання.

Розеніт, яка так і не перетворилася на беладонну, повернувшись до подоби Білої Троянди, якийсь час пильно дивилася на Ів. Погляд, який зазвичай призначався Мікаелісу, зараз був прикутий до Ів.

Проте це тривало недовго. Розеніт швидко оговталася і різко відвернула голову.

— Думаєш, я не знаю? Ти кажеш це лише для того, щоб я не заглядалася на сера Агніто.

Ів хотіла чесно визнати це, але промовчала. Інстинкт підказав їй, що зараз краще вчинити саме так.

Тим часом особисті лицарі, завершивши церемонію призначення, повернулися до своїх господарів. Мікаеліс зробив так само.

— Ваша Високосте, принцесо Івієнроуз.

Мікаеліс звернувся до неї не так, як зазвичай. Можливо, через те, що він назвав її ім'я, його голос здався лагіднішим, ніж зазвичай, і приємно торкнувся вух.

Ів підвелася, взявши Мікаеліса за руку.

— Повертаймося до ваших покоїв, принцесо.

— Хм, ні. Прогуляймося. Раз уже вийшли, хочеться пройтися.

Десмонд II добряче спровокував усіх цією назвою «Кара». Якщо вона зараз повернеться до палацу разом із старшими сестрами, то ймовірність виникнення сутичок буде вкрай високою.

— Слухаюся. Я супроводжуватиму вас.

Знадобилося зовсім трохи часу, щоб помітити: Мікаеліс сьогодні виявляв неабияку шану у своєму ставленні. Він навмисно підніс руку Ів до своїх вуст, засвідчуючи повагу поцілунком.

Що більше, цей поцілунок припав не на тильний бік долоні, а на кінчики пальців, і повторився п'ять разів — по черзі від великого пальця до мізинця.

«Що? Мікаелісе?!»

Ів здивовано округлила очі. Що за палкі пестощі в публічному місці?

Поспішно озираючись довкола, вона зустрілася поглядом із приголомшеною Розеніт. І тоді до неї дійшло.

«А, так це було зроблено для Розі».

Лише після того, як показова поведінка Мікаеліса знайшла своє пояснення, вона змогла заспокоїтися.

— Тоді я піду, Розі.

— А, так...

Під холодним поглядом Розеніт Ів, тримаючись за руку Мікаеліса, залишила місце проведення церемонії.

Для прогулянки вони обрали тінисту перголу* в центральному великому саду.

*садове накриття́, набірна конструкція з повторюваних секцій арок, з'єднаних між собою поперечними брусами, для захисту проходу від палючого сонця.

Вона була вкрита червоними виткими трояндами. Оскільки сезон їхнього пишного цвітіння вже минав, аркова доріжка була вистелена зблідлими багряними пелюстками, наче оксамитовим килимом.

Коли умови дозволили їм поговорити наодинці, Ів одразу ж завела розмову, поглянувши на емблему Мікаеліса:

— Вітаю, сере Мікаелісе, командире лицарського ордену.

— Усе завдяки твоїй милості. Я вправно керуватиму орденом і зроблю їх твоїми вірними лицарями, тож чекай на це.

— Мені достатньо лише тебе одного.

— Що ж, мабуть, так воно і є. Адже володіти мною — означає володіти й моїм лицарським орденом.

Ів злегка здригнулася. З вуст Мікаеліса одночасно злетіли і двозначні слова, і досить інтимний вираз. Особливо її збентежило останнє речення.

Саме тоді Мікаеліс квапливо змінив тему:

— Я бачив, що ти розмовляла з восьмою принцесою.

— Нічого особливого.

Ів замахала руками, намагаючись перервати розмову на цю тему. Звісно, Мікаеліс не був тим, хто пропустить це повз вуха.

— Схоже, між вами велася розмова, яка не принесе мені радості, якщо я її почую.

— Який же ти здогадливий.

— Якщо тобі до вподоби простіші лицарі, я спробую змінитися.

— Ні. Тобі варто залишатися таким, яким ти є.

Ів і сама не помітила, як використала манеру мовлення, притаманну вихованцям розплідника. Мікаеліс на мить розширив очі, а потім примружився в усмішці.

— Тоді нехай усе залишається так.

Оскільки ця усмішка була надзвичайно чарівною, тепер уже Ів злегка округлила очі, аж раптом Мікаеліс різко наблизив своє обличчя до її.

— Мікаелісе?

Тема, пов'язана з Розеніт, ще не була вичерпана. Продовжуючи цю нитку розмови, Мікаеліс запитав знову:

— Тож... невже восьма принцеса зазіхала на мене?

— ...

У цю мить у Ів перехопило подих.