Розділ 132 — Розділ 132

Коли з його вуст злетіло слово «зазіхала», воно прозвучало з особливим відтінком, так само як і попередня фраза про володіння. Завдяки цьому запитання, що було поставлене невимушеним тоном, набуло оманливої, але водночас стрімкої та наполегливої гостроти.

І в цю саму мить Ів відчула легке капризне небажання відповідати йому щиро.

В основі цього нею досі не знаного відчуття лежав внутрішній спротив: її обурювало, що Мікаеліс, перебуваючи поряд із нею, переймається думками Розеніт.

На щастя, Мікаеліс запитав про це не тому, що справді не знав відповіді. Це запитання було лише прелюдією, тож він одразу перейшов до суті.

— Звісно, я вірю, що моя принцеса дала їй гідну відсіч. Яке саме попередження ти зробила восьмій принцесі?

— О.

Те, що насправді зацікавило Мікаеліса, — це реакція самої Ів. Тільки тоді в неї знову з'явилося бажання відповісти йому з усією щирістю, як вона робила це зазвичай.

У подібних випадках Мікаелісу вочевидь подобалося, коли вона рішуче заявляла про свої права власності. Тому Ів навмисно підібрала вагоміші слова.

— Я сказала, що Мікаеліс буде таврований тільки мною.

— Хм-м.

Проте реакція виявилася доволі стриманою. Вона ж бо висловилася навіть жорсткіше, ніж у початковій репліці, невже цього замало?

Саме тоді Мікаеліс заговорив удавано ображеним тоном:

— Хіба таврування — це все, що існує між нами?

— Що?

— Навіть якщо відкинути таврування, у мене є щирі почуття до моєї принцеси.

— Щирі почуття?

— Саме так. Схоже, моє серце взагалі не здатне достукатися до принцеси.

Мікаеліс притис праву долоню до лівого боку грудей. За звичайних обставин це мало б виглядати як складання клятви, проте через його сповнений туги погляд здавалося, ніби він стискає поранене серце.

Поводження та мова Мікаеліса сьогодні були надто багаті на метафори та символи. Можна було подумати, що він останнім часом щоночі зачитується поетичними збірками.

Ів намагалася витлумачити прихований зміст його слів, але це було нелегко. Усе було настільки заплутано, що хибне тлумачення могло призвести до безглуздого непорозуміння.

Щоки Ів мимоволі спалахнули рум'янцем, і коли вона розгублено поглянула на Мікаеліса, то раптом заціпеніла.

«О...?»

Вона раптом усвідомила, що Мікаеліс пильно дивиться на неї потемнілими очима. Його погляд був уїдливим і наполегливим, наче він намагався не пропустити жодної найменшої зміни в її обличчі.

Ів відчула гостру тривогу: якщо так триватиме й далі, він неодмінно розгледить щось глибоко приховане та сороміцьке в її душі. Швидко оговтавшись, вона заговорила, аби розвіяти цю атмосферу:

— Я ж казала тобі не використовувати манеру мовлення вивчену з розплідника.

Отримавши докір, Мікаеліс глибоко опустив погляд до землі. Його вигляд став похмурим, наче він щойно зазнав нищівної поразки.

Тіниста пергола була доволі довгою. Це пояснювалося тим, що її конструкція не лише огинала край центрального великого саду, а й сполучалася з двома сусідніми садами. Лише після тривалого перебування всередині вони нарешті побачили вихід.

— О?

Надворі помітно потемнішало, хоча час для цього ще не настав. Тієї ж миті перші дощові краплі пробилися крізь листя і впали на перенісся Ів.

— Ой, злива.

Потоки дощу, що вмить посилились, з шумом забарабанили по землі.

Ів та Мікаеліс знову повернулися під захист перголи. Проте даху, утвореного переплетеними виткими рослинами, було замало, аби повністю сховатися від дощу.

Ів підняла руку, збираючись створити фізичний бар'єр замість парасолі. Але Мікаеліс лагідно перехопив її долоню й опустив донизу.

— Принцесі не варто турбуватися.

Мікаеліс міцно стиснув руків'я меча «Нічний промінь», що висів у нього на поясі. Наступної миті над їхніми головами, наче парасоля, розгорнулася захисний магічний бар’єр.

Ів тихо засміялася.

— Ти використовуєш «Егіду» для таких речей?

— Це для захисту моєї принцеси від самої негоди. Я вважаю це за велику честь.

— Але ж це вимагає величезних витрат мани.

— Тобі не варто хвилюватися, адже обсяг мани в гомункулів колосальний.

— Гаразд.

Вона охоче вирішила прийняти його турботу.

— Ми можемо повернутися до Східного палацу, використовуючи цей бар'єр як парасольку.

— Поки ми йтимемо, дощ усе одно вщухне. Зачекаймо трохи.

Літні дощові хмари, що формуються не в сезон дощів, зазвичай поспішають вилити локальні зливи то тут, то там. Не було жодної потреби марно виснажуватись, пробираючись крізь таку негоду.

Ш-ш-ш-ш.

За межами захисного купола дощова вода стікала суцільною стіною, наче водоспад. Через ці потоки, які робили все довкола непроглядним, бар'єр став схожим радше на суцільну стіну, ніж на прозоре скло. З'явилося відчуття, ніби вони з Мікаелісом опинилися зачиненими вдвох під маленьким куполом.

Мікаеліс, схоже, відчув те саме, тому, придивляючись до виразу обличчя Ів, запитав:

— Тобі не душно?

— Тут по-своєму чарівно. А як тобі, Мікаелісе?

Відповідь пролунала після короткої паузи.

— Я був би радий, якби час зупинився просто зараз. Адже я перебуваю разом із моєю принцесою.

— Ну от, знову ти за своє.

Ів відповіла з усмішкою, проте в душі почувалася збентеженою. Коли чоловік із таким вродливим обличчям говорив настільки двозначні речі, це неминуче змушувало її думки плутатися.

«Може, мені теж варто повчитися манері мовлення з розплідника?»

Саме тоді, коли вона серйозно замислилася над цим, дощові хмари розійшлися, і крізь чисте небо на землю ринули яскраві білі промені світла.

— Тепер повертаймося.

— Принцесо, дозволь твою руку.

Вогка земля стала багнистою та слизькою, тож допомога супутника була вкрай необхідною. Ів поклала руку на міцне передпліччя Мікаеліса.

Вони йшли далі, оминаючи брудні калюжі. Коли вони проходили під крислатим старезним платаном, згори пролунав шурхіт. Тієї ж миті Мікаеліс зреагував із дивовижною швидкістю та спокоєм.

— Принцесо.

— Ой?!

Разом із тихим вигуком міцна рука підхопила Ів за плече і притягнула до себе. За мить вона опинилася в його обіймах, майже повністю схована на його грудях.

Хлюп-хлюп-хлюп.

Почувши звук води, що стрімко стікала, Ів рефлекторно розплющила очі й підняла погляд на Мікаеліса.

Обличчя Мікаеліса, який закрив її собою, було повністю залите водою. Тільки тоді Ів збагнула, що сталося.

На широкому листі платана легко збиралася дощова вода. І Мікаеліс власним тілом затримав цей раптовий потік, який увесь за раз ринув донизу.

Ціною такого бездоганного захисту стало те, що Мікаеліс змок до нитки від голови до самих плечей.

Чубчик прилип до чола, а з кінчика носа та підборіддя рясно стікали краплі. Йому, схоже, було важко розплющити очі, тож вологі чорні вії кілька разів повільно сіпнулися, наче крила метелика.

Ів зачаровано дивилася на нього, а потім раптово схаменулася.

— Треба було просто створити бар'єр. Навіщо було закривати мене власним тілом?

Від цього раціонального докору Мікаеліс здригнувся. На щастя для нього, Ів не чекала на виправдання, а лише бідкалася, дивлячись на його мокрий одяг.

— Що ж робити. Ти зовсім змок.

— Головне, що моя принцеса залишилася сухою, тому усе гаразд.

— Що значить «усе гаразд»? Постій-но спокійно.

Ів дістала хустинку і почала власноруч витирати обличчя Мікаеліса.

— Хіба личить принцесі так обтяжувати себе? Я витруся сам.

— Я ж сказала тобі стояти сумирно.

— ...Якщо це наказ.

Чомусь Мікаеліс не став наполегливо відмовлятися. На відміну від інших гомункулів, він мав неабияку здатність чинити спротив наказам імператорської родини, проте зараз поводився підкреслено покірно, наче поступаючись її волі.

Поки Ів витирала воду з його обличчя, Мікаеліс не лише не ворушився, а й навіть не кліпав, пильно спостерігаючи за нею.

Його вигляд справляв враження, ніби він намагався назавжди закарбувати у своїй пам'яті обличчя Ів, яка так щиро хвилювалася за нього, або ж зосередив усі свої почуття, аби ввібрати кожне відчуття від ніжного дотику її руки.

— Ой.

У цю мить стався прикрий випадок: Ів, намагаючись викрутити мокру хустинку, випадково впустила її на землю.

— Тепер усе гаразд... Принцесо?

Зрештою Ів почала діяти голіруч. Її рука, на якій навіть не було рукавички, торкнулася обличчя Мікаеліса. Тильний бік долоні м'яко витирав щоку, а великий палець змахував вологу біля очей.

Навіть для Мікаеліса це виявилося повною несподіванкою. Його фіолетові очі шалено затремтіли.

— Принцесо, почекай-но...

Дотик оголеної руки до його обличчя, що нагадував ніжну ласку, був надто сильним потрясінням. Не взмозі більше терпіти, Мікаеліс перехопив і міцно стиснув обидві її долоні.

— Ах...

Тільки тоді Ів усвідомила, що переступила межу дозволеної близькості у своїх дотиках.

— Ви... вибач. Я сама не помітила, як почала витирати твоє обличчя... Це було нечемно з мого боку.

— Ні, нічого... Не варто перепрошувати, я просто трохи здивувався.

Обличчя обох густо почервоніли. Серед цієї ніякової атмосфери Ів ніяково відступила вбік, а Мікаеліс, удаючи, що витирає краплі води, прикрив вуста тильним боком долоні.

За мить Ів нерішуче запропонувала:

— Оскільки Східний палац зовсім поруч, ходімо до моїх покоїв, де ти зможеш помитися й переодягнутися.

Тієї ж миті в голові Мікаеліса сплив один важливий факт, і він кивнув на знак згоди.

— Це хороша думка. Тим паче, що сьогодні якраз середа.

— Ах.

Тільки тепер Ів теж згадала. Сьогодні був день першого нічного чергування після завершення турніру.

***

Під час проведення турніру в покоях Ів — «Смарагдовій кімнаті» — тривали масштабні будівельні роботи. Вони полягали у зведенні власної купальні.

Кімнату, яку не використовували, перебудували, підвівши туди водопровідні труби та виклавши все плиткою. Довкола круглої ванни встановили мармурові колони, які увінчував купольний дах, що створювало враження витонченого павільйону.

Завдяки тому, що вода стікала зі стріхи суцільними струменями, наче водяна завіса, купальня нагадувала маленький храм водного божества.

Мікаеліс отримав надзвичайну честь очистити своє тіло в купальні, призначеній виключно для Ів. Як і зазвичай, для допомоги під час купання за ним увійшов Х’ю, молодший син родини Бальзамік.

Висипаючи у воду різнокольорові пелюстки квітів, Х’ю промовив:

— Зараз Її Високість зайнята державними справами. Ви можете готуватися неспішно.

— У такому разі, чи можу я якийсь час побути у воді наодинці?

— Звісно, сере Агніто. Але потім обов'язково покличте мене. Не змивайте все самі, як минулого разу.

Він уже встиг звикнути до надмірного завзяття слуг, які повсякчас прагнули допомогти з нічними послугами. Мікаеліс ствердно кивнув головою.

Коли він нарешті залишився наодинці, Мікаеліс зачесав назад мокре волосся і поглянув на стелю.

— Ху-у...

Важке зітхання розчинилося у вологому повітрі купальні. На його вродливому обличчі відобразилися глибокі роздуми.

Мікаеліс подумки у найдрібніших деталях відтворював усе, що сталося під час їхньої прогулянки з Ів.

Він лише супроводжував її під час звичайної прогулянки, як і личить лицарю, проте вкладав максимум зусиль у кожне слово та кожен жест, звернений до неї. Це було схоже на гру на музичному інструменті, яка вимагала настільки сильної концентрації, що виснажувала нерви.

Йому здавалося, що він зробив усе можливе, навіть використав таку варіацію, як поцілунок пальців, попри обмеження свого лицарського статусу. Проте, на жаль, чи то через обмеженість його природного шарму, чи то через розбіжність у смаках, ефект для Ів виявився незначним.

Звісно, він від самого початку не вважав, що це буде легко, тож не було причин піддаватися розпачу чи розчаруванню вже зараз. Проблема полягала в іншому.

Він ледь встиг виявити свої щирі почуття, як його одразу ж зупинили, назвавши це манерою мовлення з розплідника. Та саме тоді, коли він поринув у похмурі думки, доля підкинула йому несподіваний шанс.

Крислатий платан вчасно зібрав дощову воду і вилив її в ідеальний момент.

Захищати Ів було його прямим обов'язком. Проте інстинкт підказав йому, що цей удар стихії обов'язково треба прийняти на власне тіло.

Хоча водяний потік не міг завдати йому жодної травми, ефект для пробудження емоцій Ів мав бути схожим.

Що більше, для самого Мікаеліса варіант без поранень був куди кращим. Він був занадто сильним, тож якби він зазнав ушкоджень через таку дрібницю, це могло б справити протилежне враження.

«Злива підходила ідеально».

Зрештою Ів зреагувала саме так, як він і сподівався. Схоже, його мокрий вигляд максимально посилив її жалість, тож Ів була схвильована як ніколи. Хоча основою її почуттів було співчуття, Мікаелісу було приємно відчувати на собі її занепокоєний погляд.

Проте справжні труднощі почалися тоді, коли Ів, надумавши витерти його обличчя, торкнулася його голіруч. Ці лагідні й м'які дотики здалися йому найсолодшими пестощами у світі.