Розділ 133 — Розділ 133

Мікаеліс відчував, що від самої лише згадки про ті дотики його розум починає туманитися.

«Ха-а, це вже якась підміна понять».

Він мав намір звабити принцесу, а натомість сам ризикував зануритися в це почуття ще глибше.

Мікаеліс знову закинув голову назад. У грудях було тісно й душно.

— Ів...

Він хотів лише зітхнути, але з його вуст мимоволі вирвалося її ім'я. Це сталося підсвідомо.

Мікаелісу так хотілось кликати її саме так. Проте тепер він не міг дозволити собі цього навіть випадково.

Адже він сам колись пояснив їй, що кликати жінку за недозволеним пестливим ім'ям — це все одно що висловлювати пряме бажання розділити з нею ліжко.

Ів була центральною віссю цього повернення в часі.

Усвідомлення того, що вона пам'ятає минуле життя, змушувало по-новому поглянути на їхні тогочасні розмови, які тепер здавалися геть незвичайними.

«— Чи правильно я розумію, що ти розірвала стосунки з тим гомункулом, перш ніж прийняти мене як особистого лицаря?

— ...Що? А, так. В-він помер.

— Яка втіха, хоч і трохи шкода».

Хоч як крути, а тим самим небіжчиком, із яким вона нібито «розірвала стосунки», був сам Мікаеліс із минулого втілення.

— Це зводить мене з розуму...

Оскільки він тоді й гадки не мав про існування минулого втілення, то, свято вірячи у власну безгрішність у цьому втіленні, наговорив казна-чого.

Він не лише чесно розкрив Ів сороміцьке значення цього кликання на пестливе ймення, а й насмілився уїдливо розкритикувати себе колишнього, обізвавши зухвалим молодиком, який насмілився першим виявити хтиву пристрасть до принцеси.

— Ха... Ну навіщо я це бовкнув...

Тяжке зітхання вирвалося само собою.

Нескінченне почуття сорому, що накотило без жодної причини, заважало йому зібратися з думками.

Він закрив обома долонями своє палаюче обличчя, вдаючи, ніби вмивається. Але й цього виявилося замало, тож він із головою занурився під воду купальні й виринув лише за чималий проміжок часу.

Якби він мав можливість повернутися в часі бодай ще раз, його єдиним скромним бажанням було б затиснути собі тодішньому рота.

«Чи не бовкнув я ще якоїсь дурості?»

Він заново ретельно перебрав у пам'яті все своє життя після зустрічі з Ів. І з надр спогадів виринув черговий спогад про власне самогубне невігластво.

Це сталося тоді, коли вони вдвох із Ів вирушили на прогулянку до Ялинового лісу. Здається, він тоді обізвав того, хто наважився провести ритуал повернення в часі, нікчемою, який не спромігся бути поруч із нею за життя, а згадав про неї лише тоді, коли вона зникла.

«Ну, це принаймні було сказано в присутності Мудриці, тож нехай...»

Проте той факт, що поки він уві сні спілкувався з Мудрицею ялинового лісу, Ів так само бачилася з нею, не можна було просто ігнорувати.

«Що саме Мудриця розповіла Ів того дня?»

Спогади Ів про минуле життя мали б обриватися в момент її смерті. Вона напевно закидала себе сумнівами щодо цього дивовижного повернення.

Саме тому вона безперечно вирушила до своєї наставниці в Ялиновий ліс, аби розпитати про саму природу та принципи цього часового звороту.

Якщо так, то наскільки детально Мудриця розповіла своїй улюбленій учениці про істинну ціну ритуалу повернення?

Невже вона слово в слово переповіла їй ту історію про те, як хтось, не в силах витримати втрату найдорожчої людини, зважився на такий крок?

«Це просто божевілля».

Хоч усе це стосувалося його минулого втілення, те почуття було нерозривно пов'язане з його теперішнім «я».

Від однієї лише думки, що його таємницю викрили в такий спосіб, йому ставало важко зберігати спокій.

Він знову занурився у воду з головою і за мить виринув.

Зараз він був абсолютно не готовий дивитися Ів у вічі й відкрито говорити з нею про це повернення.

«Буду мовчати, поки Ів сама не заговорить про це. Їй також потрібен час, щоб налаштуватися».

З погляду стратегії це теж було єдино правильним рішенням. Навіть якщо він зізнається Ів, що частково пам'ятає минуле втілення, це аж ніяк не допоможе йому завоювати її прихильність.

Для Мікаеліса його колишнє втілення було нічим іншим, як похмурою і ганебною історією. Адже він підняв заколот, винищив імператорську родину і навіть ув'язнив її саму.

Єдиним світлим моментом, здатним спокутувати цей гріх, був хіба що факт його палкого кохання, заради якого він і зважився на ритуал.

Проте навіть цю свою єдину перевагу він власноруч розтоптав, коли схарактеризував себе колишнього як хтиве й зухвале створіння.

«Ха-а... І що тепер Ів думає про мене колишнього...»

Хоч як подивись, а загальна оцінка навряд чи могла бути схвальною.

Мікаеліс із тужливим зітханням притулився лобом до мармурової колони. Його охопили глибокі сумніви. Здавалося, він уперше збагнув, що означає втратити будь-яку жагу до життя.

Мікаеліс із минулого був настільки позбавлений чоловічого шарму, що Ів навіть порадила йому спершу як слід відточити свій хист зваблення.

Чоловік, до якого вона не мала жодних почуттів, кидав їй хтиві натяки та залицяння — уявити тільки, наскільки огидно це було для Ів.

Скільки б він про це не міркував, правильним було повністю відсікти від себе того колишнього заколотника і почати все з чистого аркуша.

«Я не маю нічого спільного з тим чоловіком. І немає жодної причини нести на собі тягар його кармічних боргів».

Його спогади ще не повернулися повністю, та й особистість від початку була іншою.

На відміну від того Мікаеліса з минулого життя, який без вагань бруднив свої тіло й душу, нинішній Мікаеліс прагнув віддати всього себе — чистого й незаплямованого — лише Ів.

Ганьблячи своє гріховне минуле, він мимоволі перевів думки на Розеніт. Якраз існувала одна важлива обставина, яку варто було з'ясувати.

«Наскільки добре Ів знає всі обставини своєї загибелі? Чи відомо їй, що її отруїла саме восьма принцеса?»

У цьому житті Ів відверто демонструвала свою настороженість щодо Розеніт. Особливо це впадало в око в ситуаціях, які стосувалися самого Мікаеліса.

«Невже вона здогадується і про мотив цього отруєння? Якщо так, то це полегшує справу».

Хоча сам Мікаеліс у цьому втіленні поводитиметься бездоганно, йому було б куди спокійніше, якби Ів теж усвідомлювала небезпеку і дбала про власний захист.

Саме в цей момент, наче нагадуючи, що розслаблятися ще зарано, у його голові спалахнула приголомшлива й жахлива здогадка.

— Ох...

Дитина.

Залишалося невирішеним питання про дитину.

У минулому житті Розеніт особисто прийшла до Ів, аби передати їй отруту.

Чи могла вона, висипаючи погрози та намагаючись схилити суперницю на свій бік, не похвалитися дитиною під своїм серцем?

Це не було виключено. Доказом тому слугував випадок, коли Ів якось проговорилася Мікаелісу про можливість народження напівгомункула і навіть пообіцяла подарувати йому дитину. Звідки ж іще вона могла взяти ці відомості?

Джерелом цих слів безперечно були вуста Розеніт з минулого.

Отже, Ів досі свято переконана, що дитина, яку тоді носила під серцем Розеніт, була їхнім спільним із Мікаелісом малям.

«Боже мій».

Навіть якщо заплющити очі на те, що він, як особистий лицар Розеніт, був змушений виконувати перед нею всі свої обов'язки, дитина була абсолютно іншою справою.

І розставити крапки над «і» в цьому питанні можна було лише за умови, якщо він зізнається, що повернув свої спогади.

Проте навіть якщо він усе пояснить, це не зробить його повністю невинним в її очах. З політичних міркувань він щосили зваблював Розеніт, а потім змусив її носити дитину від іншого гомункула, удаючи, ніби це його власне дитя. Він поставав як справжній безсоромний покидьок.

— Це зводить мене з розуму... Ха-а-а...

Ну чому його колишнє втілення так безглуздо прожило своє життя? Це минуле повсякчас зв'язувало його по руках і ногах.

Чи зможе Ів, знаючи про все це, колись щиро покохати його?

Від цих сумнівів у його фіолетових очах оселилася глибока туга. Він мав такий пригнічений вигляд, наче вже встиг отримати відмову в коханні.

***

Поки Мікаеліс наодинці випромінював тужливу чарівність, Ів у своєму кабінеті слухала звіт Седелли.

Розчинник зі слизу магічних слимаків, виготовлення якого доручили Раману Хевіолу, був повністю готовий, а зілля з нутрощів піщаних червів уже пройшло стадію перших дослідних зразків.

Раман передав, що прагне якомога швидше завершити перевірку ефективності та безпеки цих засобів, аби нарешті настав той знаменний день, коли принцеса особисто скористається його зіллям.

— Тож коли саме очікується остаточна дата завершення робіт?

— Він стверджує, що зможе стабілізувати формулу ближче до завершення літнього сезону злив.

— Це надто пізно. Цей засіб має з'явитися у продажу і здобути розголос щонайменше до початку маскараду, який влаштовують безпосередньо перед літніми зливами.

Хоча від самого початку цей препарат розроблявся як ліки проти серцевих хвороб, не було жодної причини відмовлятися від його первинних властивостей як любовного зілля та пов'язаних із цим прибутків.

Навпаки, якби вона зараз увімкнула зайву шляхетність, це б неабияк розчарувало самого Рамана.

До того ж, імператорський маскарад традиційно слугував відправною точкою, коли торгівля любовними зіллями та засобами для відновлення чоловічої сили переживала справжній бум.

Щойно настає літній сезон злив, світ на цілий тиждень поринає в суцільні потоки дощу.

За умов такої ізоляції, коли неможливо не те що вийти у справах, а й просто пройтися садом, способів розважитися залишалося небагато.

«Розвитку культури любовних утіх в імперії неабияк посприяли саме літні та зимові сезони негоди».

Імператорський маскарад, відомий під назвою «Мрія літнього дощу», зазвичай триває три дні безпосередньо перед початком сезону злив.

Саме тому чоловіки та жінки, які не бажають нудьгувати під час негоди, з усіх сил шукають собі партнерів на цей час, а заодно за чутками й особистими рекомендаціями скуповують усе необхідне для палких ночей.

Цей період просто зобов'язаний був принести шалені прибутки.

— Передай Раману, аби найближчим часом він зосередився виключно на масовому виробництві цього тонізуючого зілля.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Седелла шанобливо прийняла наказ і перейшла до наступної частини доповіді.

Далі вони коротко обговорили стан підготовки палацу до сезону злив, хід будівництва на землях освоєння та купу замовлень на зброю, що буквально завалили «Кузню Рібло».

Наступне, до чого Ів прислухалася з особливою прискіпливістю, стосувалося дій з боку Бріжіт.

— Четверта імператриця Ремія через салон дружини маркіза Реймкаля намагається налагодити зв'язки із заможними, проте низькородними аристократами.

Ремія була четвертою імператрицею та рідною матір'ю Бріжіт, а маркізат Реймкаль — її батьківським домом.

— Схоже, вона шукає тимчасових спонсорів серед дрібних дворян, якими можна буде легко пожертвувати.

— Невже це для того, щоб підтримати торговий дім «Ченслі», який зараз переживає скрутні часи?

— Ні. На торговий дім «Ченслі» за імператорським указом накладено величезний штраф за викриті фінансові махінації. Надавати їм зараз відкриту підтримку було б вкрай необачно. До того ж третя принцеса досі лютує на маркіза Ченслі через те, що він вивідав у неї інформацію про зростання цін на магічні кристали й розголосив її іншим аристократам.

— Отже, третій принцесі гроші потрібні негайно для власних потреб, і саме тому вона діє?

— Саме так.

Причина була цілком очевидною.

— Вона збирає кошти, аби підпорядкувати собі імператорську гвардію та керувати нею на власний розсуд.