Розділ 8 — Розділ 8

«Ось воно як».

Викликати конкретного лицаря-гомункула з самого ранку лише для того, щоб він супроводжував тебе до головного палацу, було справою незвичною.

«Вона використовує його в особистих цілях ще до офіційної церемонії вибору особистого лицаря. Здається, він їй дуже сподобався. Можливо, саме Розі сама й злила інформацію в газету пліток».

Поки Ів розмірковувала про це, Сільвестіан ступив уперед.

— Вітаю Сьому принцесу, Ваша Високосте.

— Облиш формальності. Підведи голову.

Чоловік перед нею, на ім’я Сільвестіан , був тим, кого Розеніт зараз жадала понад усе, але водночас він був тим, кому судилося бути відкинутим нею, мов старе взуття, лише за кілька років.

Дивлячись на нього, Ів почувалася ніяково.

— Сере Мілларде , я багато про Вас чула. Кажуть, Ви — лицар, обдарований і в мистецтві меча, і в магії. Вірю, що Ви станете одним із найкращих лицарів, які вірно служитимуть своєму господарю. Щиро бажаю Вам зустріти добру господиню.

— ....

Вона вимовила ці добрі слова, сподіваючись, що його нещасна доля бодай трохи полегшиться.

Проте Сільвестіан чомусь мовчав.

Ів занепокоїлася: можливо, вона вклала у свої слова занадто багато щирості, і це прозвучало дивно? Вона покликала його, почуваючись дещо збентеженою.

— Хм, сере Мілларде ?

— Прошу вибачити мою зухвалість. Ваші слова настільки вразили мене, що я на мить забув відповісти.

— Хіба це не звичайні слова, які Ви часто чуєте?

— Високоповажні особи, вперше побачивши мене, зазвичай спершу виявляють цікавість до мого сріблястого волосся.

— Ох.

Поки Ів усвідомлювала почуте, Розеніт , що стояла поруч, здригнулася. Було очевидно, що однією з тих представників імператорської родини, про яких згадав Сільвестіан , була саме вона.

— А, зрозуміло.

— Так.

Не годилося перешіптуватися за спиною, дивлячись на того, про кого йдеться. Ів деякий час дивилася на безпристрасне обличчя Сільвестіана у ніяковому мовчанні, і лише потім повернулася до Розеніт .

— Ми запізнимося, Розі . Ходімо швидше до головного палацу.

— Добре, сестро .

Відповідь Розеніт прозвучала тихіше ніж зазвичай, і це навряд чи було простою уявою. Охорона йшла попереду, а слуги — позаду. Ів та Розеніт крокували поруч мармуровою стежкою, тримаючись на невеликій відстані від Сільвестіана та служниць.

Якраз настав час поливу газонів обабіч дороги. Щойно до механізмів-големів, розставлених усюди наче статуї, почала надходити мана, вони взялися розпилювати воду. Ці пристрої, звані «големи-лійки», були витвором цивілізації, створеним за допомогою алхімії та магії. Працюючи на магічних кристалах, вони автоматично поливали сад у визначений час. Гарна веселка була приємним бонусом.

Окрім големів-лійок, існувало безліч інших пристроїв, що використовувались у побуті Імперії.

У Імперії алхімія та магія були тісно переплетені з повсякденним життям, а імператорський палац можна було назвати справжнім святилищем алхімії. Коли вони пройшли вже половину шляху, Розеніт почала нарікати.

— Головний палац занадто далеко. Сестро , чи не можемо ми скористатися телепортацією? Ти ж магиня .

— У палаці заборонено використовувати бойову магію та магію переміщення без дозволу.

— Але ж ми — принцеси!

— Так, принцеси, але не Імператор.

— Ну-у, тоді давай оберемо координати в безлюдному місці, щоб нас не помітили?

— Не вийде, за нами звідусіль стежать вартові големи.

Ів вказала пальцем на небо, де ширяв сріблясто-сірий голем, схожий на милого пуголовка. Це був пристрій стеження, розроблений алхіміками на основі «захисних големів». Попри пояснення, Розеніт продовжувала скиглити, благаючи про магію телепортації.

«Тоді й сама вивчи магію» — ці слова ледь не зірвалися з язика Ів .

Звісно, якби вона це сказала, завтрашній випуск «Хаделун Таймс» вийшов би з гучним заголовком про зарозумілу принцесу, яка зневажає «Білу троянду імперії».

Нарешті вони дісталися головного палацу — Граційного королівського палацу. Цей величний хол, створений для підкреслення імператорської гідності, зустрів двох принцес.

— Ми прийшли. Тоді я піду, Сільвестіане .

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Далі центрального холу дозволялося проходити лише особистим слугам та особистим лицарям. Розеніт не відпустила Сільвестіана , а змусила його чекати. Один із лицарів-гомункулів, що ніс варту, підійшов і вклонився.

— Третя принцеса, четвертий принц та п’ятий принц уже прибули.

— Треба поспішати. Де сьогодні проходять вітання?

— Прошу пройти до Смарагдового залу на сьомому поверсі.

Завдяки високим архітектурним технологіям палац був багатоповерховим. Замість нескінченних спіральних сходів Ів за вказівкою гвардії стала на диск у центрі холу. Магічне коло активувалося, і диск миттю доставив принцес та їхніх служниць на сьомий поверх.

Розкішні зелені двері відчинилися. Ів глибоко вдихнула, наче перед виходом на поле битви.

«Починається».

У залі на них уже чекали Бріжіт , Рубенс та Ікаліс . Оскільки ранкове вітання поєднувалося з чаюванням, вони сиділи за сервірованим столом. Місця розподілялися суворо за порядком престолонаслідування. Ів подивилася на ту, що займала найпочесніше місце після Імператора. Це була жінка з платиновим волоссям, укладеним у вишукану зачіску, одягнена в домашню сукню біло-блакитних тонів. Холодна й елегантна красуня — Бріжіт .

Вона була головною претенденткою на трон і вже керувала кількома адміністративними проєктами столиці за дорученням Десмонда II . Навіть попри політичну зайнятість, Бріжіт бездоганно тримала себе.

«Колись я захоплювалася цим. Думала, Ви будете чудовою правителькою... Сестро , чому ж Ви так згубили країну?».

Відповіді не було. Прийшовши до тями, Ів злегка вклонилася.

— Вітаю Вас, сестро та брати . Сподіваюся, Ви в доброму здоров’ї.

— Вітаю, сестро Бетті , брате Рубенсе , брате Іка .

Оскільки Імператор ще не прибув, право відповісти на привітання мала Бріжіт .

— Сідайте, ви обоє.

Щойно вони сіли, Рубенс та Ікаліс із захватом заговорили, звертаючи всю свою увагу на Розеніт .

— О, Розі ! Давно не бачилися!

— Ми сумували за тобою, Розі !

Хоча Розеніт не мала прямої політичної влади, вона була принцесою, яку обожнював народ завдяки статтям у газетах та старанному створенню іміджу. Принци намагалися підлеститися до неї.

— «Біла троянда імперії» сьогодні у кольорі. У цій ніжно-рожевій сукні ти схожа на саму витонченість. Уся зелень у саду палацу існує лише для того, щоб підкреслити красу такої квітки, як ти. Та що там сад! Навіть у цьому Смарагдовому залі все зелене — лише декорації, щоб ти сяяла!

У цих лестощах ховалося приховане глузування з Ів . Принци натякали на колір її волосся. Якщо для імператорської родини стандартом було платинове або медово-золотаве волосся, то Ів мала волосся відтінку «лаймовий блонд» із зеленкуватим відливом. Через це її часто зневажали, заявляючи, що в ній немає чистої імператорської крові, та порівнювали її зовнішність із зовнішністю інших принцес.

«Ну й комедія».

Ів не реагувала. Зараз їй потрібно було зосередитися на стримуванні таких сильних суперниць, як Бріжіт та Розеніт . Невдовзі двері зали відчинилися.

— Його Величність Імператор входить!

Усі підвелися. З’явився чоловік середніх років із зачесаним назад платиновим волоссям, оточений численною свитою. Десмонд II , якому було далеко за п’ятдесят, мав настільки міцну статуру, що здавався радше бойовим лицарем, ніж алхіміком.

« Батьку ...».

Батько, якому першому відрубали голову, щойно почалося повстання. Бурштинові очі Ів наповнилися сумом.

«Ах, батьку ! У Вас було стільки дітей, то чому ж Ви обрали наступницею саме сестру Бетті ? Через це імператорська родина, яку ще можна було врятувати за Вашого правління, повністю занепала!».