Розділ 134 — Розділ 134

— Що?

— Немає жодного сенсу в тому, щоб просто красиво реорганізувати сили у десять лицарських орденів і на цьому заспокоїтися. Аби вони ефективно функціонували як повноцінний каральний корпус, необхідно вибудувати чітку структуру та розпочати регулярні тренування.

Якраз завдяки цій реформі командування орденами частково перейшло до рук тих членів імператорської родини, які мали капітанів цих орденів як своїх особистих лицарів.

Проте права завжди тягнуть за собою обов'язки. Зусилля та кошти, необхідні для тренувань і структурних змін, щоб перетворити ордени на боєздатне військо, тепер також лягали на плечі імператорських високостей.

Ів опустила погляд.

— Це ідеальний момент, щоб під приводом військових навчань таємно перетворити ордени на власну приватну армію.

Поки в стінах палацу владу утримує імператор, чий авторитет є незаперечним, це роздроблення військової сили не буде помітним загалу.

Однак, коли розпочнеться каральний похід і вони з Бріжіт вирушать за межі палацу здобувати військову славу, ці підпільно й систематично підпорядковані гомункули стануть для Бріжіт могутньою опорою.

— Ми зобов'язані цьому завадити.

Седелла зі строго напруженим обличчям додала, що інакше життя самої Ів опиниться під загрозою.

Проте в Ів, яка завдяки Мікаелісу отримала в цьому житті величезну перевагу, погляд на ситуацію був дещо іншим.

«Якщо вона вибудує структуру та навчить їх, Мікаелісу потім буде значно простіше».

Їй залишалося просто зібрати врожай там, де інші посіяли зерно, і така перспектива здавалася надзвичайно привабливою. Ів задоволено всміхнулася і кивнула сама собі.

— Радість моєї сестри — це і моя радість.

— Ваша Високосте?

— А, я маю на увазі, що ми якось помірно протидіятимемо цьому.

— О, так, звісно.

Хоча відповідь Ів пролунала дещо недбало, Седелла вирішила, що в цьому по-своєму криється залізна впевненість господарки.

— До речі, коли я виходила на церемонію призначення, помітила, що надворі стало геть спекотно.

— На те воно й розпал літа. Далі буде тільки спекотніше. Багато аристократів уже зараз бідкаються, що не уявляють життя без охолоджувальних големів та магічних кристалів кондиціонування.

— У цих бідканнях не останню роль відіграють і ціни на магічні кристали, що злетіли до небес.

— З цього погляду в імператорському палаці все чудово. Мана сюди постачається не від кристалів, а безпосередньо від Філософського каменя.

— Це правда.

Поки з Філософським каменем усе гаразд, забезпечення палацу маною залишатиметься стабільнішим, ніж будь-де.

Ів на мить замислилася, а потім, хитро всміхнувшись, звернулася до Седелли:

— Оскільки надворі спека, неабияку популярність здобудуть розваги в приміщеннях. Слід розгорнути гральний бізнес, орієнтований на аристократію.

— Ви про ту гру, про яку згадували раніше? Юна леді з роду віконта Лаонета вже завершила всі приготування. Ми можемо починати хоч зараз.

— Чудово. Популяризацію цієї розваги у світських колах я доручу Джулії.

— Слухаюся. Я все передам.

Навіть після того, как Седелла пішла, Ів залишалася за столом, повністю занурена в папери. Попереду було ще багато звітів, які потребували її особистого розгляду.

«Треба ознайомитися з доповіддю щодо графства Селеніти, а також завершити створення інформаційної мережі в столиці...»

Останнім часом вони з Алвеном зосередили на розбудові шпигунської мережі особливі зусилля.

Створення таємної організації — це кропітке впровадження своїх людей у дворянські кола столиці. Ця справа вимагала астрономічних фінансових вливань, людських ресурсів, а іноді — й чимало часу.

До того ж діяти доводилося з ювелірною обережністю, аби ніхто не натрапив на слід і це не повернулася проти них самих. Хоча Алвен узяв на себе левову частку труднощів, справа була надто важливою, щоб пускати її на самоплин.

«Дати Алвену більше повноважень — правильний крок, але він усе одно має залишатися під моїм повним контролем».

Алвен був здібним і відданим, проте мав схильність до свавілля, щойно опинявся поза полем її зору. Вона наблизила його, чітко усвідомлюючи всі вади його характеру, тож тепер мусила пильнувати.

Зрештою, у цьому світі рідко зустрінеш людей, які б поєднували в собі бездоганну мораль та видатний талант. Надалі Ів за потреби залучатиме до роботи найрізноманітніших підлеглих. І вміння довіряти людині, одночасно тримаючи її в межах свого контролю, було тією навичкою, яку вона зобов'язана опанувати.

«Треба закінчити з цим якнайшвидше».

Її бурштинові очі швидко бігали рядками літер та цифр. Заглибившись у роботу, Ів зовсім утратила лік часу. Навіть вечерю вона провела прямо за робочим столом, поспіхом перекусивши легкими закусками.

— Ваша Високосте, відпочиньте бодай трохи.

— А, Піоно, це ти. Я вже майже закінчила.

Коли вона нарешті відірвала погляд від паперів, за вікном уже панувала темрява. Оскільки Піона запалила магічні лампи ще до того, як сіло сонце, Ів тільки зараз збагнула, що день добіг кінця.

— Вам не варто так перевтомлюватися... Спершу випийте ось це, будь ласка.

— Дякую.

Їй якраз хотілося пити. Вона зробила кілька великих ковтків, і смак напою здався їй підозріло знайомим. Тільки тоді вона звернула увагу на чарівний ніжно-блакитний колір рідини в келиху.

— Це ж відновлювальне зілля Рамана Хевіола.

Ів пильно поглянула на Піону. Слова про те, що не варто перевтомлюватися, явно суперечили піднесенню тонізуючого напою, тож підтекст цієї дії викликав певні сумніви. Проте Піона з абсолютно безневинним виглядом заявила:

— Ви мусите зберегти сили для прийдешньої ночі.

— Ах, точно.

Тільки тепер Ів згадала, що сьогоднішня ніч — робоча.

Досі залишалося чимало тих, хто шукав щонайменший привід чи зачіпку, аби очорнити її ім'я. Пам'ятаючи про зайві очі довкола її покоїв, вона була змушена суворо дотримуватися розпусних звичаїв імператорського двору. Ів відклала документи й підвелася.

— Ходімо готуватися до сну.

— Слухаюся!

Під завзятим наглядом Піони Ів прийняла ванну. Вбравшись у тонку, майже прозору нічну сорочку, яка ледь приховувала обриси тіла, вона сама увійшла до спальні.

— Мікаелісе.

— Принцесо.

У приглушеному помаранчевому світлі магічних ламп Мікаеліс ступив крок уперед. Його постать у цю мить нагадувала витончену мармурову статую, в яку вдихнули життя.

— Я чекав на вас.

— Так, я дуже затрималася. Вибач.

Одяг Мікаеліса був так само далекий від офіційного, як і вбрання Ів. На ньому були лише штани та легка тонка сорочка, причому ґудзики на грудях були розстебнуті більше ніж наполовину, безсоромно оголюючи міцний торс.

— Ой.

Побачивши такий несподівано відвертий вигляд свого супутника, Ів дещо зніяковіла і поспіхом відвела погляд. Помітивши це, Мікаеліс почав ніяково загортати поли сорочки, удаючи, ніби шукає відсутні ґудзики, аби застебнутися.

Проте спокусливий вигляд лицаря виявився не єдиною проблемою цієї ночі.

— У нас виникли певні труднощі, принцесо.

— Що сталося?

— Юна леді Граніче повністю прибрала з кімнати кушетку.

— Піона... Невже вона про щось здогадалася?

Враховуючи, наскільки добре ця дівчина зналася на тонкощах подібних нічних чергувань, це було цілком імовірно. Можливо, її здалось підозрілим те, що за весь час вона жодного разу не застала Ів та Мікаеліса, коли б вони вранці разом піднімалися з ліжка.

Ів миттєво прийняла рішення:

— Що ж, сьогодні нам доведеться спати разом на моєму ліжку.

— Це...

Як і очікувалося, лицарська вихованість Мікаеліса в подібних делікатних питаннях не сприяла швидкій згоді. На його обличчі відбилося явне замішання.

Лишалося радіти бодай тому, що він не став геть відмовлятися і не зажадав постелити собі прямо на підлозі. Ів подумала, що він, мабуть, тверезо оцінив ситуацію, зваживши на те, що Піона сьогодні особисто чергує за дверима покоїв.

У будь-якому разі, треба було скористатися моментом. Ів першою м'яко опустилася на край ліжка. Після цього вона кінчиками пальців злегка потягнула за рукав його сорочки біля передпліччя.

— Йди-но сюди. Обіцяю, я нічого тобі не зроблю.

На мить красиві вуста Мікаеліса ледь розтулились, наче він збирався заперечити, проте він так і не зронив ні звуку, стримавши свої серйозні внутрішні суперечності.

— Ну ж бо.

— ...

Коли Ів поквапила його вдруге, Мікаеліс нарешті глибоко вдихнув, наче збирався з духом перед рішучим кроком, і промовив:

— Гаразд.

Зробивши цей повний рішучості вдих, він обережно присів на ліжко поруч із нею.

Можливо, через дію відновлювального зілля сон до Ів зовсім не йшов. Їй захотілося просто поговорити.

— Я змусила тебе надто довго чекати. Ти весь цей час перебував тут?

— Юний син родини Бальзамік не залишив мені повсякденного мундира, тож я був фактично замкнений тут. Не міг же я вийти в коридор у такому вигляді.

— Ну так, це правда.

Ів згідно кивнула головою. Якби такий приголомшливо вродливий чоловік у настільки відвертому одязі з'явився поза межами спальні, це б точно визнали за порушення суспільної моралі.

«Особливо якщо його побачить Розі, буде справжня катастрофа».

Такий згубний для дівочого серця вигляд Мікаеліса мала бачити лише вона сама.

— І чим ти займався, поки чекав на мене?

— Юний Бальзамік приніс мені кілька праць із військової стратегії та тактики, тож я з користю проводив час за читанням.

— А-а, то ти вже готуєшся до того, аби взяти під командування лицарський орден.

— Так. А ти, принцесо, схоже, до останнього моменту залишала кабінету. Не почуваєшся втомленою?

— Зовсім ні. Коли я бачу твоє обличчя, Мікаелісе, у мене одразу з'являються сили.

Ів щиро всміхнулася. Це була миттєва відповідь, у якій не було жодного прихованого сенсу.

Проте в голові Мікаеліса від цих слів знявся справжній вихор думок: він намагався збагнути справжню природу та глибину її емоцій. Він ще довго не знаходив, що відповісти, і лише мовчки дивився на Ів.

Саме в цей момент в Ів прокинувся грайливий настрій.

— Мікаелісе.

Її очі змовницьки спалахнули, і вона раптом наблизила своє обличчя майже впритул до нього.

— Навіщо... навіщо ти це робиш, принцесо?

— Який же ти офіційний.

До цього моменту Мікаеліс був переконаний, що її слова стосувалися виключно його надмірно напруженої пози та поведінки.

— Мікаелісе, знаєш що?

Ів весело всміхнулася, і в цій посмішці було повно пустощів. Мікаеліс мимоволі здригнувся.

Її обличчя було так близько, що він відчував подих, і ця близькість сприймалася зовсім інакше, ніж зазвичай. Дивлячись на її чарівні риси, Мікаеліс на мить затамував подих.

— Що?

— Ми зараз перебуваємо на ліжку.

— ...

Він і сам чудово це розумів, тож навіщо було зайвий раз наголошувати на цьому очевидному факті?

Мікаеліс щосили намагався приборкати власну уяву, яка вже готова була малювати сміливі картини, і свідомо зосередився на диханні.

Проте наступні слова, сказані з лагідним і водночас грайливим викликом, змусили його серце завмерти:

— Ти ж сам казав. Що коли ми опинимося в ліжку, ти будеш кликати мене за пестливим ім'ям.

У цю мить у фіолетових очах Мікаеліса відобразилося справжнє шалене збентеження.

Ці слова стали для нього найважчим випробуванням, яке тільки можна було вигадати.