Розділ 135 — Розділ 135

«Ха-а...»

Це був жарт, який можна було назвати не просто пустуванням, а навіть жорстокістю.

Мікаеліс відчув легку образу на Ів, яка зовсім не розуміла його серця. Схоже, її незмінна ще з минулого життя неуважність до таких речей навіть трохи обурила його.

Саме тоді йому спало на думку, що не можна просто так безпорадно піддаватися. Він вирішив стати рівно настільки ж бешкетним і поганим, як і сама Ів.

Мікаеліс мовчки, з безпристрасним обличчям уп'явся поглядом в Ів. Час просто минав.

Через це між ними запанувала ніякова тиша. Збентежена Ів відсахнулася назад, намагаючись виправити становище:

— Вибач. Це був лише жарт...

У цей момент, наче не збираючись дати їй утекти, Мікаеліс сам подався корпусом уперед.

— О.

Це було зближення майже впритул. Але панікувати було зарано. Мікаеліс, вкладаючи в кожне слово максимум почуттів, розтулив вуста:

— Ів.

Мікаеліс не став заглядати їй прямо в обличчя, як це робила вона. Його обличчя хитро змістилося і опинилося найближче до лівого вуха Ів.

Завдяки цьому його низький баритон глибоко відлунив у її вусі.

«Ой. Це вже занадто...»

Вона й подумати не могла, що він шепотітиме в такий спосіб. Обличчя Ів спалахнуло.

Поки вона від цієї раптової атаки не могла впоратися зі збентеженням, Мікаеліс не став зупинятися на одному разі.

— Ів, Ів... Ів.

Його голос був солодким, наче він перекочував у роті цукерку. Ба більше, ці слова потайки вдувалися їй у вухо, наче сам подих.

Ів так сильно злякалася, що схопилася рукою за ліве вухо і підскочила на ноги. Її обличчя, коли вона дивилася на Мікаеліса згори вниз, було червоним, мов стиглий плід.

— Що... що це таке?

Мікаеліс удав, ніби не розуміє, у чому річ. Натомість він без зайвих слів м'яко взяв Ів за руку.

— Ой.

Оскільки основною професією Мікаеліса була служба лицарем, Ів навіть у такій ситуації природно дозволила йому взяти свою руку. Вона схаменулася запізно — він уже обережно підніс її руку до своїх вуст.

— Ів.

Оскільки ні поцілунок тильного боку долоні, ні поцілунок пальців не спрацювали, Мікаеліс вдався до нової спроби. Цього разу поцілунок припав безпосередньо на долоню.

— ...!

Відчуття від дотику його губ до такого чутливого місця було надзвичайно виразним. Гостре лоскотання на мить змусило Ів затамувати подих.

Мікаеліс, глибоко опустивши повіки, здавалося, повністю зосередився на цьому поцілунку.

Усе виглядало так, ніби вони торкалися не долонями, а справжніми губами, зливаючись у найзахопливішому та найромантичнішому поцілунку у світі.

«А-а-а».

Німий крик, який вона не наважилася випустити, луною віддався всередині. Серце Ів шалено калатало.

«Мікаелісе...!»

Наче почувши цей внутрішній зойк, Мікаеліс, не рухаючи головою, лише підвів очі й поглянув на Ів.

Їхні погляди зустрілися. І лише від цього в лівій частині грудей Ів знову прокотилося тремтливе відчуття.

Мікаеліс, усе ще тримаючи губи притиснутими до її долоні, всміхнувся й відгукнувся:

— Чому, Ів?

У неї не було ментальних сил, щоб відповісти на це запитання, яке прозвучало так, ніби нічого не сталося.

Подих його посмішки, що лоскотав долоню, бентежив її. Навіть від того, що він навмисно назвав її за ім'ям, Ів відчула сильне хвилювання.

Чи втрачала вона коли-небудь у житті спокій до такої міри? Вона почувалася настільки втягнутою в його темп, що навіть не могла придумати, як реагувати.

— Мі... Мікаелісе...

Серед цього запаморочливого збентеження та хиткої напруги, коли вони дивилися одне на одного, Ів дечого не помітила. А саме — іншої руки Мікаеліса, яка спиралася на край ліжка.

Суглоби на тильній стороні його кисті побіліли від напруги, а пальці міцно зім'яли простирадло. Це був вигляд того, хто відчайдушно намагається стримати себе.

Так минуло чимало часу.

Мікаеліс, який після тривалої внутрішньої боротьби нарешті подолав імпульс, удавано всміхнувся й промовив:

— Як для тієї, хто першою почала провокувати, ти зовсім не маєш імунітету до жартів, принцесо.

— ...!

Запаморочлива атмосфера спокуси миттєво розвіялася. Ів видихнула, наче з неї випустили все повітря.

— А... То це був жарт.

— Першою його почала принцеса.

Мікаеліс нетипово для себе переклав провину на Ів. Ів без жодного опору прийняла його виправдання.

— Твоя правда. Я вчинила неправильно. Це буде хорошим уроком.

— Уроком?

— Що жартувати з Мікаелісом у ліжку — це погана ідея. Якщо Мікаеліс налаштується серйозно, то мені з цим... а, нічого. Це я бовкнула зайве.

— ...

Вираз обличчя Мікаеліса, який мовчки це слухав, став загадковим. Ів поспіхом змінила тему, наче тікаючи від неї:

— Давай швидко зробимо сліди від нічних утіх і ляжемо спати.

— ...Гаразд.

Мікаеліс неохоче видавив відповідь і піднявся на ліжко.

Розпочалася звичайна, але чомусь тривожна ніч чергування.

***

Бліде й похмуре світло світанку просочилося крізь щілину в шторах. Була дуже рання година, але Ів сама розплющила очі.

«Гм...?»

Перше, що вона відчула, коли залишки сну трохи розвіялися, було почуття пустки. Поруч не було того, хто всю ніч створював для Ів це дивне відчуття ніяковості.

Ів трохи підвелася й озирнулася на кімнату.

Той, кого вона шукала, знайшовся зовсім поруч. Мікаеліс сидів прямо на підлозі біля ліжка, заплющивши очі й притулившись спиною до стіни.

Погляд Ів мимоволі звузився. Вона інтуїтивно зрозуміла ситуацію.

«Утік».

Ів перемістилася до того кутка ліжка, що був ближче до Мікаеліса. Потім, підперши підборіддя рукою, подивилася на нього згори вниз.

Попри шурхіт, від якого він мав би прокинутися, Мікаеліс не виявляв жодних ознак пробудження. Оскільки Ів була його господинею, у стані глибокого сну він ставав повністю беззахисним перед нею.

Завдяки цьому їй випала чудова нагода помилуватися його обличчям.

Він справді володів тією вродою, що здатна руйнувати держави, якою свого часу звабив Розеніт; навіть коли він просто нерухомо заплющував очі, це змушувало її серце тріпотіти. Ні, мабуть, саме те, що він просто нерухомо спав, і було проблемою. Беззахисна краса завжди має в собі щось таке, що змушує того, хто дивиться, піддаватися спокусі.

«Ха-а, і з таким обличчям він учора вночі справді...»

Коли вона згадала, як отримала відповідь, вирішивши просто пожартувати, їй знову стало трохи ніяково.

Ів прибрала руку від підборіддя. Потім лягла на живіт, схрестивши руки перед собою.

Тихий докір вирвався з її вуст, наче шепіт:

— У минулому житті ти так і поводився.

Обидві її щоки, приховані руками, були червоними від збентеження.

Було б несправедливо покладати відповідальність за ці бентежні зміни виключно на нього, адже вона й сама почувалася винною. Ів зрештою повністю сховала обличчя в руках.

— Треба якось сильніше тренувати серце.

Вона щойно усвідомила свою слабкість, якої не мала в минулому житті. Схоже, їй доведеться серйозно підготуватися.

***

У той час, коли спека почала повноцінно заявляти про свої права, на імператорський палац звалилося несподіване лихо.

— Виникли проблеми з лінією постачання мани?

— Так, Ваша Високосте. Кажуть, що невідомо, коли саме це вдасться виправити.

Через проблеми з маною в палаці зупинилася робота охолоджувальних големів та магічних кристалів кондиціонування. Через це члени імператорської родини, які жили в палаці, та чиновники-аристократи, які приїздили туди на службу, переживали справжнє пекло посеред дня.

Звісно, скрізь бувають винятки. У покоях тих членів імператорської родини, які досягли достатніх магічних висот, щоб самостійно використовувати заклинання охолодження, ситуація була цілком комфортною.

У Східному палаці приємною прохолодою могли похизуватися насамперед покої Ів — «Смарагдова кімната», та покої Бріжіт — «Срібна кімната».

З іншого боку, ті члени родини, яким бракувало магічного таланту, намагалися покластися на своїх особистих лицарів.

Проте для гомункулів, які на основі величезних запасів мани тренували потужну бойову магію, делікатні побутові заклинання були геть чужою сферою.

Якраз поповзли чутки, що особистий лицар четвертого принца примудрився випадково заморозити його покої до екстремального мінімуму, через що отримав стягнення за несанкціоноване використання бойової магії.

Члени імператорської родини облишили небезпечні спроби й тепер лише віддано чекали, коли Департамент церемоній якнайшвидше видасть їм нові магічні кристали.

— Хм-м...

Ів замислено дивилася на чайний настій кольору осіннього кленового листя. У доповіді, яку їй переповіла Седелла, було щось підозріле.

«Якби проблема була лише в лініях постачання мани, це б не вплинуло на весь палац. Тут явно виникли неполадки в самому центрі».

Під центром мався на увазі Lapis Philosophorum — Філософський камінь, який і слугував джерелом мани.

Мікаеліс, який стояв поруч із нею й виконував обов'язки охоронця, думав про те саме.

«Схоже, виникли проблеми з Філософським каменем. Зрештою, у минулому житті для ритуалу повернення в часі було принесено в жертву рівно половину Філософського каменя. Те, що він досі працював без збоїв, радше було дивом».

Те, що Десмонд II, обмеживши функції Філософського каменя, не міг розкрити правду й вигадував виправдання про лінії постачання, було цілком природно.

Філософський камінь був джерелом і символом абсолютної влади імператора. Якби він відкрито розкрив таку погану прикмету зовнішньому світу, це б лише збурило народ.

Ів подумки прораховувала майбутнє.

«Стан Lapis Philosophorum стане важелем тиску на батька».

Хоча зникла рівно половина каменю, Десмонд II про це не знав. Тому він прораховуватиме навіть найгірший сценарій із повним зникненням каменю і готуватиметься до всього.

«Якщо згадати, для створення гомункулів також потрібен Філософський камінь».

Не буде перебільшенням сказати, що нинішнє благословення та процвітання імперії Хаделамід тримаються саме на гомункулах. Імператорська родина ні за що добровільно не відмовиться від сили, яка є основою їхньої влади.

Щоб зберегти все те, чим вони володіють зараз, вони повсякчас шукатимуть спосіб підтримувати чисельність гомункулів.

Можливо, дослідження самі собою просунуться в тому напрямку, який дуже допоможе Ів у її планах щодо народження дітей. Побачивши таку перспективу, Ів легко всміхнулася кутиками вуст.

«Ів?»

Лише Мікаеліс визнав цю посмішку підозрілою. Проте, яким би проникливим він не був, він не міг здогадатися, що в її голові зараз крутяться думки про народження дитини.

У цей час Ів повернулася до початкової теми й запитала в Седелли:

— Яка ситуація у Східному палаці?

— Зараз усі принцеси, від першої до шостої, зібралися в покоях третьої принцеси. Жодної заздалегідь запланованої зустрічі не було, вони просто сходилися по одній під різними дрібними приводами.

— Очевидно.

Вони безперечно вигадали приводи для візиту лише для того, щоб урятуватися від спеки.

Хтось казав, що спік смачне печиво й запрошує на чай, хтось приніс цікаву гру, щоб розважитися разом, — і до цих банальних причин обов'язково додавали лестощі про те, як сильно вони сумували за Бріжіт.

Не можна було залишати все так, щоб дружня атмосфера панувала лише в покоях Бріжіт. Тим паче, що ще залишалися принцеси, які не пішли до «Срібної кімнати».

«Якщо не рахувати Розі, їх цілих дві».

Ів вирішила налагодити контакт із ними й віддала наказ:

— Відчиніть двері моїх покоїв навстіж.

***

Приблизно за годину з боку тих, на кого був спрямований розрахунок, надійшла відповідь.

Дев'ята принцеса Біанка та десята принцеса Алоїзія, яких у палаці знали як наймолодших близнючок імператорської родини, постукали у двері покоїв Ів.