Розділ 136 — Розділ 136

Обом принцесам зараз було всього лише по дванадцять років. Оскільки до моменту, коли їм дозволять мати особистих лицарів, залишалося ще чимало часу, Бріжіт не докладала особливих зусиль для того, щоб переманити їх на свій бік.

Будучи політично вільними, для юних принцес було цілком природно обрати «Смарагдову кімнату» замість «Срібної».

Адже зараз у покоях Бріжіт юрмилися аж шість старших сестер, між якими й ними була величезна різниця у віці.

Тож одна Ів, різниця у віці з якою була не такою значною, здавалася їм куди менш обтяжливою.

— Панно Арпель, сестра Ів усередині?

Принцеси з медово-білявим волоссям, зібраним у високі хвости, були однояйцевими близнючками. Розрізнити цих двох дівчаток, які наче відображали одна одну в дзеркалі, було непростою справою.

Проте Седелла одразу зрозуміла, хто є хто. Секрет полягав у напрямку проділу волосся.

— Вітаю дев'яту принцесу та десяту принцесу. Наша Високость зараз переглядає документи всередині. Чи можу я дізнатися про мету вашого візиту, перш ніж доповім про ваше прибуття?

Справа, з якою прийшли принцеси-близнючки, мало чим відрізнялася від очікувань Ів.

— Ми дістали надзвичайно цікаву карткову гру.

— Тому обов'язково хотіли зіграти в неї разом із сестрою Ів.

Біанка та Алоїзія відповідали, ділячи речення навпіл.

Хоч вони й намагалися триматися впевнено, як належить володарям за кров'ю, у них усе ще залишалися незграбні риси. Чітко відчувалося їхнє занепокоєння через те, що привід для візиту можуть розкрити.

— О, Її Високість буде рада. Я проведу вас до вітальні.

— Справді?! Можна увійти... а, ні, тобто, так! Скоріш веди нас!

Щойно вони переступили поріг, прохолодне повітря огорнуло тіла принцес. Цим самим початкову мету проникнення до покоїв Ів було успішно виконано.

Юні принцеси обмінялися задоволеними поглядами, радіючи успіху свого плану.

Клац.

Тим часом Седелла за своєю спиною щільно зачинила двері покоїв. Оскільки об'єкти для завоювання прийшли на власних ногах, не було жодного сенсу марнувати дорогоцінну ману своєї господарки.

Коли минуло достатньо часу, аби принцеси-близнючки встигли охолонути від спеки, двері, що вели з кабінету до вітальні, відчинилися, і з'явилася Ів разом із Мікаелісом.

— Ві-вітаємо сестру Ів.

— Біанко, Аллі, давно не бачилися. Кажуть, ви принесли якусь цікаву карткову гру?

— Так. Ось цю. Вона зараз шалено популярна в салонах.

— Справді?

Схоже, цей привід для порятунку від спеки не був цілковитою брехнею. Очі близнючок, які діставали гральні карти, світилися яскравим блиском.

Можливо, через те, що вони ще не встигли розбеститися культурою імператорського палацу, цей вигляд здавався доволі милим.

«Розі теж колись була такою».

В Ів, яка згадала Розеніт, не було ні краплі щемливої ностальгії. Навпаки, навіть те миле відчуття, яке вона щойно вловила, дивлячись на двох принцес, миттєво зруйнувалося. Руйнівна сила Розеніт і справді була неймовірною.

Ів та принцеси-близнючки сіли по колу за стіл.

Карти, які принесли зведені сестри, не були ні звичайними гральними картами, ні таро. Це були карти для настільної гри унікальної форми.

На лицьовому боці були великі зображення героїв, магії, алхімії, інгредієнтів та спорядження, вказані показники атаки й захисту, а також містився опис ефектів карт.

Як і належало настільній грі, створеній для аристократів, малюнки були художньо прекрасними, а краї розкішно оздоблені золотим та срібним тисненням.

— Це стратегічна карткова гра.

Ів змогла зрозуміти лише це. Вона подивилася на принцес-близнючок, показуючи, що чекає на пояснення правил.

Першою заговорила Біанка:

— Готується стільки колод, скільки людей бере участь. Кожен перемішує свою колоду, бере по вісім карт, а коли настає твій хід, треба створити сильну комбінацію та атакувати інших.

Алоїзія також доповнила пояснення:

— Коли настає твій хід, можна відкрити ще одну карту, і якщо комбінація підходить, можна викласти до п'яти карт за один хід. Ефекти карт та ефекти від зібраних сетів написані внизу в описі.

Якраз поруч лежала брошура з правилами. Ів побіжно переглянула текст і озвучила вердикт:

— Виглядає цікаво.

Аби повністю засвоїти всі правила, не вистачило б і цілого дня вивчення. Для початку вони вирішили просто спробувати.

— Було б добре, якби дилером став сер Агніто.

— Слухаюся.

Мікаеліс коротко вклонився і почав перемішувати колоду. Цей вродливий чоловік робив це настільки привабливо, що навіть самі рухи його рук тішили око. Принцеси-близнючки залишилися вкрай задоволені своїм вибором.

Юні принцеси мали сильний дух суперництва. Вони геть не збиралися піддаватися Ів лише тому, що вона була господаркою місця.

Дівчатка весело й дружно розділяли перемогу між собою по черзі, граючи проти новачка.

— А це весело.

Попри серію поразок, Ів, схоже, також повністю занурилася в гру. Мешканці покоїв Ів теж із цікавістю спостерігали за процесом.

Щоразу, коли Ів безпорадно зазнавала поразок під атаками принцес-близнючок, Ліан та Піона видавали жалібні вигуки. Вони з жалем перешіптувалися між собою:

— Ви бачили це, панно Граніче? Я думав, що кожен сам за себе, але це не зовсім так. Дев'ята та десята принцеси об'єдналися і зосередили всі сили на атаці проти нашої господарки.

— Два проти одного — це несправедливо. Потрібне підкріплення, але оскільки тут зібралися лише принцеси, якщо хтось із нас втрутиться, це не відповідатиме статусу. А втім, серед тих, хто підходить за статусом, усе одно немає нікого, хто став би на бік нашої принцеси, чи не так?

— І то правда...

Слова, які зачіпали тему її кепських стосунків із братами та сестрами, чітко долітали до вух Ів. Седелла демонстративно кашлянула, обриваючи ці розмови.

Завершилися вже три партії. Присутність глядачів підігрівала азарт, а вервечка перемог змусила принцес-близнючок задерти носа.

Поки колоду перемішували для нової гри, Біанка та Алоїзія сказали:

— Сестро Ів, схоже, ти вже добре освоїла правила, тож як щодо того, аби зіграти на спір?

— Точно. Просто так грати нецікаво. Було б чудово щось поставити на кін.

Це було прагнення отримати вигоду в безпечній ситуації, де перемога була їм гарантована.

— Хм, справді?

Ів розуміла, що її сприймаються як наївну, але лише посміхнулася. Зрештою, її суперницями були дванадцятирічні діти. Подібна хитрість здавалася навіть милою.

— І чого ж ви хочете?

Поки вона подумки припускала, що це може бути охолоджувальний голем, наступні слова Біанки вщент розбили все те миле враження, яке виникло в Ів.

— Якщо ми виграємо, позич нам сера Агніто на один тиждень!

— ...

На мить здалося, ніби в тіло Біанки вселився дух Розеніт.

У «Смарагдовій кімнаті» запанувала крижана тиша. Слуги, які ще мить тому з теплотою спостерігали за тим, як юні принцеси спільно підшукували приводи перед господаркою, зникли. Погляди всіх присутніх миттєво похолоднішали.

Шух-шух-шух.

Пролунав звук Мікаеліса, який після короткої заминки знову продовжив тасувати карти.

Ів опустила погляд на чай, що нагадував поверхню водяного дзеркала, і запитала:

— Хочете сера Агніто?

— Так!

Схоже, попри юний вік, члени імператорської родини залишалися членами імператорської родини — їхнє зухвальство було винятковим.

Зрештою, якщо культура, яку вони бачать і в якій навчаються, дозволяє ставити особистих лицарів як приз у парі, то чого ще було очікувати? Ось чому раннє виховання було настільки важливим.

Радувало бодай те, що юні принцеси ще не встигли остаточно зіпсуватися, як Розеніт.

— На минулому турнірі сер Агніто був такий крутий.

— Я теж хочу власного лицаря. Але до вісімнадцяти років мені ще так довго чекати.

— Лише на тиждень. Або хоча б на три дні? Будь ласка?

— Хочу лицаря, лицаря. Такого лицаря, як сер Агніто-о-о...

Біанка та Алоїзія наївно й безтурботно канючили, зовсім не відчуваючи атмосфери.

Голос Ів пролунав суворо:

— Ні. Сер Агніто — не річ. Його не можна виставляти як приз.

— Чому? Всі ж так роблять.

— Не варто повторювати за іншими. Будемо відвертими, серед ваших старших сестер та братів немає тих, з кого варто брати приклад. Сприймайте їх лише як повчальний урок.

— Фе-е...

Вона добре розтлумачила їм це, але якби вони слухалися, то не були б членами імператорської родини.

Навпаки, така непохитність Ів змусила обох принцес згадати колишню безсилу Ів, з якою було так легко впоратися.

— Ти просто кажеш так, бо не впевнена у своїй перемозі, чи не так?

— Точно. Боїшся, що ми заберемо в тебе сера Агніто, еге ж?

Ця наполегливість чомусь дуже нагадувала Розеніт. У такій ситуації азарт прокинувся б навіть у того, хто його ніколи не мав.

Дзинь.

Ів навмисно зі стуком поставила чашку. Це порушення етикету вказало на зухвалість принцес-близнючок.

Дивлячись на зведених сестер, які запізно здригнулися, Ів промовила байдужим тоном:

— Раз ви заходите так далеко, у мене немає вибору.

— С-сестро?

— Я не виставлятиму сера Агніто як приз. Натомість переможець отримає право користуватися «Смарагдовою кімнатою» протягом трьох днів.

— …!

Від такої щедрої умови принцеси-близнючки широко розплющили очі.

Покої символізували самого члена імператорської родини. Те, що поставила Ів, фактично було статусом сьомої принцеси, і, звісно, сюди входило право розпоряджатися слугами, включно з особистим лицарем.

Вона обійшла формальності й виставила саме той приз, якого бажали принцеси-близнючки.

— Справді?!

— Назад дороги немає!

Принцеси-близнючки раділи так, ніби вже перемогли й отримали свою винагороду.

Тепер настала черга Ів. Вона легко всміхнулася й запитала:

— Тоді що поставите ви?

— А, ми теж...

— Ну не знаю. Не думаю, що кімната без назви та статус молодшої принцеси мають для мене хоч якесь значення.

— Ух.

Статуси відрізнялися. Від цих слів, які вказували на сувору реальність, обличчя принцес-близнючок почервоніли.

Ів люб'язно вирішила їхню дилему замість них самих:

— Зробімо так. Біанко, Аллі, якщо виграю я, ви на тиждень станете моїми служницями.

— …!

— Як вам? Непогано, правда?

— Що... що за...?! Служницями?!

На таку виняткову умову мала відповісти інша виняткова умова. В очах принцес-близнючок відбився шок.

— Чому? Не впевнені в собі?

Кутики вуст Ів вигнулися в неймовірно м'якій посмішці. Це була світська посмішка, яка ставала тим більше схожою на квітку, чим сильніше приховувала справжні наміри.

Принцеси-близнючки чомусь не змогли одразу заперечити. Хоча ця перемога вже фактично належала їм, у їхні серця почало проникати невідоме занепокоєння.

Проте час мовчання, яке цілком можна було витлумачити як згоду, вже минув. Ів сплела пальці в замок, спираючись на стіл, і оголосила:

— Що ж, тоді почнемо гру.

***

Гра на спір спочатку мала вирішитися за одну партію, але потім перетворилася на гру до двох перемог, і врешті-решт закінчилася лише тоді, коли дійшла до трьох перемог із п'яти партій.

Це означало, що одна зі сторін ніяк не могла визнати свою поразку й жалюгідно чіплялася за шанси.

Переможниця, яка виграла з колосальним відривом у майстерності, звернулася до безжально розгромлених переможених:

— Завтра чекаю вас на службу о шостій ранку.

— Слухаємося, сестро Ів...