Розділ 138 — Розділ 138

— Шлюбу...?!

Мікаеліс відреагував несамовито й гостро, що було зовсім на нього не схоже. Поруч навіть Ів здивовано розплющила очі.

— Мікаелісе?

Він дивився на Ів очима, що шалено тремтіли. А тоді заговорив, наче відчайдушно благаючи:

— Одруження немислиме. Ви ще...

— Га?

Ів кліпнула, проте Мікаеліс, який гарячково намагався знайти причини проти шлюбу, цього не помітив. Нарешті його розум, схоже, витиснув із себе бодай щось. Це було не надто вагоме виправдання, проте в теперішньому поспіху він ухопився за нього, наче за соломинку:

— Ви ще навіть не пройшли дошлюбне навчання. Ви абсолютно не готові до одруження.

— ...!

Почути таке зненацька було надто сороміцько. Ів зніяковіла й миттєво почервоніла.

— Чо-чому тут раптом згадалося дошлюбне навчання?

— Проте...

— Облиш. Я й не казала, що одружуюся. Йдеться не про мене, а про Евкліда.

— Ось воно як.

Лише після цих слів Ів до Мікаеліса нарешті повернувся здоровий глузд.

Він повільно заплющив і знову розплющив свої фіолетові оці. Його погляд, який щойно блукав десь у просторі, знову став чітким та зосередженим. Рум'янець на обличчі Ів усе ще не зійшов, тож вона кашлянула, аби приховати ніяковість, і продовжила:

— Деталі я розповім, коли ми повернемося до моїх покоїв. Надворі про таке говорити не варто…

Саме тоді.

— Тссс, Ваша Високосте.

Раптом Мікаеліс приклав вказівний палець до її губ, перериваючи Івієнроуз.

— Хтось ховається.

Мікаеліс вказав на вигин тінистого кутка. Переглянувшись, вони наклали закляття невидимості й навшпиньках рушили за ріг. Їхньому погляду відкрився юнак із медовим волоссям, що сидів навпочіпки.

«Це ж Евклід?»

Вигляд восьмого принца, що сховав голову між колін, був вельми тривожним. Можна було припустити, що причиною такої пригніченості був недавній конфлікт із Бріжіт та її гостями, через що зазвичай зухвала дитина впала в таку меланхолію.

«Він зрозумів, що саме зараз відбувається».

Ів стримала жалісливе зітхання. І прийняла рішення.

«План піти до батька доведеться відкласти на потім».

Ів розсіяла закляття невидимості й повільно підійшла до Евкліда. Можливо, через сильний шок, дитина, яка, попри свій вік, тренувалася фехтуванню, навіть не помітила її наближення.

— Знайшла тебе, Евкліде.

— А-а-а-а!

З криком Евклід підскочив на місці.

— О-о, перелякала! О Боже! Чого це ви, сестро?!

— Хіба ми не в хованки грали?

— Не грали!

На обличчі Евкліда, що заперечував, було повно слідів сліз. Ів вдала, що нічого не помічає.

— День сьогодні спекотний. Не хочеш піти до моїх покоїв і з’їсти щербету?

— Ні, чому я повинен…

Марний опір був цілком передбачуваним. Ів швидко заблокувала шляхи відступу.

— Ходімо.

— …!

Ів міцно вхопила Евкліда за руку. Як і очікувалося, Евклід завмер з відкритим ротом, не в силах вимовити ні слова.

— Ходімо, Ваша Високосте восьмий принце*.

— Угх.

*відсилаю на 124 розділ, де була примітка про особистого лицаря Евкліда, п’ятого принца. Насправді, п’ятий принц має ім’я Ікаліс. Пізніше я це виправлю. Я уточнила це у вікі, залишаю посилання: https://en.namu.wiki/w/%ED%99%A9%EB%85%80%2C%20%EB%B0%98%EC%97%AD%EC%9E%90%EB%A5%BC%20%EA%B0%81%EC%9D%B8%EC%8B%9C%ED%82%A4%EB%8B%A4#s-4.2

Присутність Мікаеліса виявилася куди ефективнішою. Якась незрозуміла владність придушила в Евкліді будь-яке бажання опиратися.

Ів була однією з небагатьох, хто знав секрет Евкліда: він потайки тренувався фехтуванню в Імперському палаці.

Єдина причина, яка спадала на думку Евкліду, чому Ів і Мікаеліс діяли так наполегливо, полягала в тому, що вони нарешті вирішили скористатися його слабкістю для шантажу.

«Що я такого зробив, що всі на мене насіли?»

Поки Евклід був на межі сліз, Ів усміхнулася і знову потягнула його за руку.

— Ходімо вже.

У її посмішці відчувалася така щирість, ніби вона справді збиралася допомогти, але Евклід не дозволив себе обманути. Щоб уникнути місця, де Бріжіт влаштовувала чаювання, вони повернулися до її покоїв іншим шляхом. Служниці були здивовані раннім поверненням Ів і несподіваним гостем.

— Ваша Високосте? Ви ж збиралися на аудієнцію до Імператора?

— Схоже, сьогодні кращий день для родинних розмов, ніж для дочірньої шани.

— Прошу?

— Що ж, так склалося. У мене є розмова з Евклідом наодинці, підготуйте, будь ласка, апельсиновий щербет.

Незабаром на столі у вітальні з’явилися щербет і солодощі. Служниці, крім Мікаеліса, тактовно пішли геть.

— Сідай, Евкліде.

Евклід розгублено оглядав розкішну вітальню «Смарагдової кімнати», про яку лише чув. Він невпевнено, ніби відчуваючи себе зайвим, сів на стілець. Івієнроуз, що сиділа навпроти, помішала щербет ложечкою і почала розмову.

Насправді, навіть у цей момент Евклід готувався до погроз. Однак те, що порушила Івієнроуз, було політичною темою, яка для нього була дещо несподіваною.

— Після турніру почалися активні рухи щодо трансформації імперської гвардії у повноцінний військовий корпус. Ситуація зовсім інша, ніж тоді, коли гомункулів використовували лише як ширму.

— …Що?

— Утримувати корпус гомункулів не менш затратно, ніж людську армію. Це вимагатиме постійних фінансових вливань. Батько врахував це, тому й передав права разом із відповідальністю своїм дітям.

— Е-е, сестро…?

Евклід зробив дивний вираз обличчя, ніби не зрозумів і половини сказаного. Івієнроуз, не зважаючи на це, вела далі:

— Фінансове джерело сестри Бріжіт, маркіз Ченслі, опинився у скрутному становищі через спекуляції магічними кристалами. Тож вона планує забезпечити собі нове джерело фінансування шляхом політичного союзу.

Сказавши це, Івієнроуз підняла погляд на Евкліда.

— І зараз ти опинився у ролі символу цього союзу.

Це значення Евклід зрозумів миттєво. Його блакитні очі, наче наповнені кобальтовим барвником, сповнились гіркими сльозами. Мабуть, холодна правда про реальність була для нього досить болісною.

— Ой. Я не хотіла тебе доводити до сліз.

— Н-ні, я не плачу!

— Добре, що ти такий сильний. У мене ще є що сказати.

Евклід зробив переляканий вигляд, але вирішив, що мусить знати свою ситуацію, тому вперто продовжував дивитися на Ів.

— Імперське право дозволяє Імператору полігамію чи поліандрію. Першочергова мета цього — підвищити шанси на народження гідних спадкоємців. Але й політичний підтекст тут не останній. Не надаючи одному партнеру статусу Імператриці, а багатьом іншим — статусу дружини чи чоловіка, Імператор стримує вплив родин партнерів.

— …

— Саме тому в імператорських дружин та чоловіків немає великих повноважень. В інших країнах внутрішні справи палацу вирішують дружини, але у нас в Хаделаміді церемоніальне відомство бере на себе більшу частину роботи. Єдине поле, де дружини та чоловіки мають право переваги над Імператором, — це шлюби власних дітей.

— …

Це було створено як запобіжник, щоб безвідповідальний Імператор без материнського чи батьківського інстинкту не використовував дітей безрозсудно для шлюбних союзів. Але виявилася прогалина: якщо дружина чи чоловік самі вирішують «продати» дитину заради власної вигоди, стримати їх практично нічим.

— Гм-м…

Евклід, стиснувши кулаки, тремтів. Апельсинові кристали льоду, яких він навіть не торкнувся, повільно танули перед його очима.

Ів поставила уточнювальне запитання:

— Ти ж був запрошений на чаювання, щоб привітатися з баронесою Анче, яка прибула до палацу?

— Ви все знаєте…

— Отже, ти отримав вказівки поводитися належно. Коли ти дізнався про політичний шлюб?

— ………

Евклід вагався. Він не знав, чи це інформація, яку можна розголошувати. Проте Івієнроуз перед ним виглядала дуже м’якою, а її голос вселяв довіру. Це було достатньо, щоб вмовити вразливого Евкліда і зменшити його пильність.

— В-вчора ввечері, мені розповіла матінка…

Зрештою, Евклід піддався і слухняно відповів. Це був мудрий вибір. Тим часом Ів поставила останнє запитання:

— Ти намагався розповісти про свою думку дев'ятій імператриці? ……А?..

Ів здивувалася так, що ледь не впустила ложку. Сльози Евкліда, що ледь блищали, вмить перетворилися на справжній потік. Незабаром пролунав голос, сповнений образи та ридань.

— Т-так, сказав… у-у, а вона сказала, що єдина моя цінність це обличчя, тож нехай я хоч зроблю вигляд, що радію, якщо моє обличчя продадуть задорого, х-хлип!

Це було точнісінько те саме, що казали чутки з минулого життя. Ів випустила довге зітхання.

«Дев’ята імператорська дружина Аріадна… Як же треба було поводитися, щоб дитина думала, що мати матір — це гірше, ніж не мати».

Бурштинові очі Ів потемніли.

— Хлип. Г-гу… х-хлип……………….

Чути ридання тринадцятирічної дитини було Івієнроуз неприємно. Вона відчувала себе ще гірше через те, що це вона торкнулася його болючого місця. Так само як Івієнроуз майстерно зняла захист Евкліда, він мимоволі обрав спосіб, який дуже ефективно викликав співчуття у Ів.

Ів зробила глибокий вдих і застигла. Вона вже давно вирішила втрутитися у справи Евкліда. Вона вимовила заздалегідь підготовлені слова:

— Евкліде, ти ж не збираєшся дозволити матері продати твоє життя отак просто?

— Гх-х! Т-тобто не життя, а обличчя…

— Якщо вже вирішив продаватися, то краще продайся мені.

— …Щ-що?

Його запитання супроводжувалося гикавкою. Івієнроуз відкинулася на спинку крісла і склала руки на столі. Це була поза, гідна для ділової пропозиції.

— Я викуплю твоє життя за справедливою ціною.

Для Евкліда це були незрозумілі слова. Ів пояснила простіше:

— Ти не хочеш одружуватися?

— Н-ні, звісно, ні.

— Ти хочеш навчитися фехтуванню?

— ………!

Він нічого не відповів. Але великі блакитні очі, що блищали, говорили про несамовите «так».

— Я захищу тебе, щоб твоя матір не змогла приймати одноосібних рішень. Не тільки сьогодні, а й надалі. І забезпечу умови для тренувань з фехтування.

— Т-це правда?!

— Звісно.

Блакитні очі спалахнули вогником надії. Ів, якій стало на серці легше, посміхнулася і запитала:

— Тоді що ти можеш дати мені натомість?

— А! Т-тоді, я……………….

Зазвичай зухвала дитина, коли довелося серйозно задуматися про себе, відчула, як впевненість зникла. Зрештою, після постійних образ Аріадни, це було не дивно.

Ів підказала:

— Говори не про того, хто ти зараз, а про те, що майбутній ти можеш дати мені.

— ………!

Ів щойно перед цим згадувала про фехтування. Евклід, здається, щось придумав. Він підскочив на місці й вигукнув:

— Я стану вашим лицарем, сестро!

— Добре.

Це була саме та відповідь, якої вона чекала. Ів задоволено посміхнулася. Вона одразу ж гукнула до дверей вітальні:

— Усі заходьте.

Седелла та інші служниці вклонилися. Ів почала віддавати розпорядження:

— Седелла, дізнайся умови вступу до академії «Гнозис» і внеси ім’я Евкліда у мій список стипендіатів.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

— Піоно, нарешті знадобилася мандрагора, яку ми вирощували на балконі. Пересади її у найкращий горщик.

— Так, Ваша Високосте!

— Ліан, передай повідомлення третій імператорській дружині Філінеллі, що я відвідаю її зараз.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Три служниці почали злагоджено рухатися. Маленький слуга Х’ю виглядав трохи сумно через відчуття відокремленості. Ів вперше за довгий час віддала Х’ю важливе доручення.

— Х’ю.

— А! Так, Ваша Високосте!

— Відсьогодні грайся з восьмим принцом і розвивай його навички спілкування.

— Так! А, ні… Прошу?!

— Якщо хочеш мати гарні стосунки в академії, треба зараз повністю змінити свій характер.

— Я… е-е… зроблю все можливе!

Евклід, мабуть, відчув приплив сил і одразу почав заперечувати:

— М-мій характер — що з ним не так?! І чому цей слуга повинен докладати зусиль для зміни мого характеру?!

— Не сперечайтеся, Ваша Високосте восьмий принце. Наша Високість завжди має рацію.

— ……….

Мабуть, індивідуальне виховання почалося.