Розділ 140 — Розділ 140. Сон літньої ночі, бал-маскарад

Минуло чотири дні, і факт того, що дев'ята імператорська дружина Аріадна не просто нехтувала вихованням Евкліда, а й чинила над ним психологічне насильство, набув розголосу разом із беззаперечними доказами.

Скандал, що спалахнув у палаці імператорських дружин, зрештою розрісся до вимог позбавити Аріадну її материнських прав.

Оскільки ситуація торкнулася невіддільних привілеїв імператорської дружини, втручання імператора стало неминучим. Десмонд II почувався вкрай ніяково через необхідність занурюватися в міжусобиці своїх дружин.

Якраз у цей час поруч із Десмондом II перебувала Ів, яка завітала до його кабінету з особистим візитом, аби висловити шану.

Навівши як приклад досвід попередніх поколінь імператорського роду, вона порадила відправити Евкліда до Академії на правах благодійного вступу, і Десмонд II залишився вкрай задоволений таким красивим вирішенням проблеми.

«Чудово. Тепер усе залежить від того, чи буде Евклід наполегливо працювати».

Коли вона вже взялася за спонсорство, їй хотілося виростити з Евкліда гідну людину.

«Яка там найвища посада, на яку може претендувати звичайний лицар, а не гомункул? Здається, головнокомандувач столичної гвардії?»

Такими були сподівання Ів. А от чи зможе сам Евклід досягти цієї далекої мети — покаже час.

«Він упорається».

З цією оптимістичною думкою Ів зручно вмостилася на канапі.

Зараз вона насолоджувалася чаюванням у вітальні. По обидва боки від неї дві милі дівчинки з волоссям, зібраним у високі хвости, слухняно підносили чайники.

— Сестро, тобто панно Ів. Це чай, який я сама заварила. Додала кубики полуниці, апельсинову цедру та шипшину.

— М-м, дуже запашний і смачний. Буде ще краще, якщо настоювати трохи менше.

— А-ах! Панно Ів, скуштуйте й мій також. Це чай, приготований із додаванням імбиру та горіхів.

— Має такий приємний насичений смак, що чудово підійде для приготування чаю з молоком. Тільки враховуй, що горіхи порівняно з іншими інгредієнтами для чайних купажів псуються значно швидше, тож зважай на це.

— Так, панно Ів!

Принцеси-близнючки, Біанка та Алоїзія, пристосувалися неймовірно швидко. Вони вже встигли повною мірою захопитися роллю служниць.

У «Смарагдовій кімнаті» панувала приємна прохолода, приладдя та інгредієнти для чайних купажів слугували найкращим набором для гри в дитяче чаювання, а їхня зведена сестра виявилася справжньою генійкою популярної нині стратегічної карткової гри.

Принцеси-близнючки були в абсолютному захваті від свого життя як служниць Ів.

«Взагалі-то я планувала доручити їх Мікаелісу».

Проте молодші принцеси буквально приклеїлися до самої Ів. Ба більше, навіть після завершення свого «робочого часу» вони в більшості випадків просто відмовлялися повертатися до власних покоїв.

То вони влаштовували ігри у воді в мармуровій купальні, то, рятуючись від задушливої літньої ночі, прокрадалися до спальні Ів, аби заснути разом із нею.

«У покоях стало так гамірливо».

Самій Ів теж були до душі ці зведені сестрички, які повсякчас горнулися до неї. Її тішило й те, що, проводячи з нею цілісінькі дні, вони на її прикладі вчилися правильного поводження з особистими лицарями та поступово виправляли свою поведінку.

«Тільки б ви не виросли такими, як Розі».

Ів пила приготований сестрами чай, і в її очах промайнув тужливий спогад.

Саме за такою мирною атмосферою минав полудень цього літнього дня.

— Н-ні, вам не можна сюди... А-а-ах!

З-за меж вітальні пролунав переляканий вигук Піони. Мікаеліс, який миттєво збагнув присутність непроханого гостя, заступив собою Ів та принцес-близнючок, пильно стежачи за дверима.

Ів саме спокійно робила черговий ковток чаю, коли...

Грюк!

Двері розчинилися, і разом із нудотним шлейфом квіткових парфумів з'явилася небажана гостя.

— ...Івієнроуз.

— О, завітали, сестро Бетті?

Ів зустріла Бріжіт настільки невимушено, наче сама запросила її в гості.

Атмосфера навколо Бріжіт була крижаною, наче серед літа раптово повіяв лютий зимовий вітер.

Ів повернулася до принцес-близнючок, які сховалися за її спиною, та до наляканих слуг, і наказала:

— Всі вийдіть.

Вона відіслала навіть Мікаеліса, який до останнього хотів залишитися поруч. Оскільки Бріжіт прийшла сама, це перетворилося на розмову віч-на-віч.

Ів навіть не подумала запропонувати їй сісти й продовжувала самотою насолоджуватися чаєм. Бріжіт, яка так само не мала жодного наміру вести мирну бесіду, непохитно стояла й дивилася на Ів згори вниз:

— Ти повсякчас стаєш мені на заваді.

— Схоже, наші з вами шляхи надто часто розходяться, сестро. Шкода.

Бріжіт була настільки розлючена, що цього гніву вже не в змозі були стримати жодні попурі.

У тому, що результат перевершив усі сподівання, була чимала заслуга самого Евкліда. Зараз Бріжіт поводилася точнісінько як людина, яку зненацька вкусив власний пес.

За якийсь час Бріжіт заговорила значно спокійнішим тоном:

— Я хочу дещо запитати.

— Що саме?

— Шо це за раптовий вітер такий?

Це було загальне запитання, проте його суть залишалася досить зрозумілою. Вона хотіла знати, чому Ів раптом почала зазіхати на імператорський престол.

Бурштинові очі Ів на мить затуманилися спогадами:

— Мені просто спало на думку, що я занадто довго нехтувала тим, що насправді в змозі зробити. Тому тепер я просто хочу виконати свій обов'язок, бодай зараз.

Протягом останнього місяця свого життя перед смертю вона незліченну кількість разів прокручувала в голові минуле, шукаючи ті переломні моменти, які могли б змінити майбутнє.

Ті тисячі разів гіркого розпачу та жалю досі жили всередині неї.

У відповідь на це Бріжіт озвучила те, що вважала погрозою:

— Безглузді думки вселили в тебе марні надії. Дуже скоро ти гірко пошкодуєш про те, що наважилася кинути мені виклик.

Жаль... Це слово виявилося настільки марним, що викликало в Ів лише бажання посміятися.

Вона поставила чашку і підвелася з канапи.

Бріжіт більше не була тією особою, на яку вона мала дивитися знизу вгору.

Ів порівнялася з цією пихатою зведеною сестрою і нагнувшись промовила тихим, м'яким голосом:

— Якщо найбільшим жалем у моєму житті стане протистояння з вами, сестро, то можна буде вважати, що я прожила його недарма.

— Ха. Яке зухвальство.

Спровокована Бріжіт крізь зуби процідила:

— Одразу видно, що ти народилася з Розі у рік за роком. Така ж невихована й нагла.

— ...Ставити нас в один ряд — це вже занадто.

Це порівняння справді зачепило й обурило Ів.

— Якщо вам більше нічого сказати, прошу залишити мої покої. Дівчата, проведіть гостю.

Разом із цим наказом двері вітальні розчинилися навстіж. Наче демонструючи вимогу якнайшвидше піти геть, усі проміжні двері аж до самого виходу з покоїв відчинилися, звільняючи шлях.

— Щасливої дороги, сестро.

— Запиши сьогоднішній день на свій рахунок. Настане час, коли й ти від безсилої люті прибіжиш уриватися до моїх покоїв.

— Так, звісно. Хай буде по-вашому.

Її фінал був цілком у стилі лиходійки.

Залишивши наостанок це попередження у форматі «ми ще зустрінемося», Бріжіт різко розвернулася й зникла.

Від імені всіх мешканців покоїв до Ів підійшла Седелла. На її обличчі відбивалася глибока тривога:

— Ви в порядку, Ваша Високосте?

— Навіть краще, ніж просто в порядку. Вигляд розлюченої сестри Бетті навіть повернув мені сили.

— Ну й кажете ж ви, Ваша Високосте.

Седелла мимохіть задумалася, відколи це її люба принцеса почала сприймати повну злоби реакцію ворогів як своєрідну винагороду. Проте, хай там як, бачити Ів бадьорою було значно краще, ніж бачити її пригніченою.

— Настрій просто чудовий. Може, влаштуємо чаювання?

— Прекрасна ідея, Ваша Високосте.

Це був лише спалах короткочасного галасу.

У «Смарагдовій кімнаті», яку щойно покинула Бріжіт, знову запанувала тепла й дружня атмосфера.

Так минув іще один літній день. Час, коли належало зустріти кінець цієї спекотної та палкої пори року, невблаганно наближався.

***

Час невблаганно минав, і ось уже настав початок серпня. Спека й далі лютувала, навіть не думаючи спадати.

Імператорський палац занадто сильно залежав від філософського каменя як від головного джерела енергії, аби й надалі тримати його функції повністю замороженими.

Тож Десмонд II зрештою відновив постачання мани. Завдяки цьому робота палацового обладнання частково нормалізувалася, і кожне відомство отримало можливість бодай запустити охолоджувальні големи.

Проте витримати цю задушливу й спеку без належних магічних кристалів кондиціонування все одно було вкрай важко.

Дійшло до того, що палацові чиновники тепер рахували дні до настання сезону дощів. Якщо згадати, наскільки сильно в імперії зазвичай недолюблювали дощову пору, ставало цілком зрозуміло, у якому відчайдушному становищі вони опинилися.

— На сьогодні це все, Ваша Високосте.

— Д-дякую, дамо Фенрір.

Того ранку також не обійшлося без звичного тренування з фехтування.

Завдяки двомісячним зусиллям Ів помітно зміцніла й набралася витривалості. Валенсія, судячи з вигляду, вже й сама вагалася, чи не час нарешті дати їй до рук дерев'яний меч.

Зрозумівши, що момент ідеальний, Ів гордо продемонструвала їй своє передпліччя:

— Дамо Фенрір, дивіться, у мене на руках з'явилися м'язи. Думаю, з таким рівнем я вже точно зможу втримати полегшений дерев'яний меч, чи не так?

Треба було якомога швидше взяти дерев'яний меч і просунутися далі в навчанні, аби наблизити той день, коли вона зможе взятися за справжню зброю. В душі Ів плекала дещо корисливу мету — якнайшвидше опанувати техніку виймання меча з піхов та інші рухи, що виглядали особливо ефектно.

Валенсія також відчувала гордість, бачачи такі зміни в колись кволої принцеси:

— Ніщо не дає настільки чесної віддачі, як власне тіло. У цьому сенсі ви справді доклали неймовірних зусиль.

Від похвали про її неабиякий прогрес обличчя Ів розпливлося в усмішці. Проте лицарка на цьому не зупинилася:

— Ну що ж, тоді загартовуймося ще наполегливіше, аби міць та невичерпна енергія наповнили також ваші поперек і стегна.

Їй раптом згадалися слова Піони, яка колись казала, що відчуває гордість, коли її господиня виглядає прекрасною.

Мабуть, для підлеглих виняткова сила та витривалість володаря — це така ж невіддільна складова його краси. Схоже, що енергійнішим і міцнішим є той, кому вони служать, то сильніше це підживлює їхню відданість.

— Тоді до завтра, Ваша Високосте.

— Так. Щасливої дороги, дамо Фенрір.

Ів швиденько скористалася магією терморегуляції, аби врівноважити температуру тіла, і рушила до своїх покоїв.

Під час фізичних тренувань вона намагалася якомога менше вдаватися до магії, проте в таку люту спеку відмовлятися від переваг магічного прогресу було б просто безглуздо.

«Як добре, що я тоді подарувала Мікаелісу той магічний кристал терморегуляції».

Це могло здатися дрібницею, але насправді магічні кристали, які захищали не лише від холоду, а й від надмірного тепла, вважалися неабиякою рідкістю. Ів мимохідь відчула гордість за власну далекоглядність, адже вона наче заздалегідь передбачила цей цьогорічний аномальний палацовий кошмар зі спекою.

Щойно переступивши поріг «Смарагдової кімнати», Ів знову перетворилася на заклопотану роботою принцесу.

Вона швидко помилася, навіть не маючи часу повноцінно насолодитися нещодавно облаштованою мармуровою купальнею, і одразу попрямувала до свого кабінету.

Коли вона саме збиралася взятися за документи, Седелла зайшла з позаплановою доповіддю:

— Ваша Високосте, до вас завітав вельмишановний гість. Я провела його до вітальні.

— Хто саме?

— Молодий пан Редмон.

— Алвен? У такий час?

Чоловік, який зараз мав би щосили працювати в Департаменті церемоній, з'явився без жодного попередження.

Не було жодних сумнівів: сталося щось надзвичайне.