Розділ 9 — Розділ 9

Зрештою, Десмонд II, який мав аж 18 дітей, апріорі не міг бути хорошим батьком. Трепет від возз'єднання з батьком тривав лише мить, після чого почуття Ів заполонило глибоке обурення на Десмонда II, який, посідаючи таку відповідальну посаду імператора, припускався фатальних помилок.

Івієнроуз щосили намагалася повернути самовладання і смиренно опустила очі.

— О, так. Ви вже всі зібралися. Сідайте.

Десмонд II потер чоло, наче від сильного болю, вдаваючи, ніби просто поправляє два пасма волосся, що спадали на очі. Це було настільки природно, що жодна принцеса чи принц, окрім Ів, нічого не помітили. Імператор змахнув правою рукою всередину залу:

— Подавай чай, дворецький.

— Батьку.

Момент, на який вона чекала, настав. Ів швидко виступила вперед.

— Я підготувала особливий чай. Чи дозволите Ви подати його до столу?

— Ів, ти сама підготувала чай?

— Так. Моє давнє хобі — власноруч змішувати чайне листя. Я впевнена у його ароматі та смаку, тож благаю, дозвольте пригостити вас.

— Що ж, чому б і ні.

— Дякую, батьку.

За знаком Ів її служниця Седелла підкотила столик і почала подавати напій. Десмонд II першим підніс чашку до губ. Ковтнувши, він задоволено усміхнувся.

— Гм... Досить непогано.

— Це ройбуш у поєднанні з мелісою. Меліса чудово тамує головний біль.

— О? Від головного болю?

— Так. Минулого разу, коли я вітала Вас, то помітила, як часто Ви торкаєтеся чола. Я хвилювалася, що державні справи виснажують Вас і викликають мігрень. Тож я підготувала лікувальний чай, сподіваюся, це не було зухвалістю з мого боку?

— Ха-ха! Моя сьома донька так піклується про мене! А я й справді останнім часом живу з постійним болем у голові.

— Я збирала, сушила та дбайливо змішувала цей чай власноруч ще з минулого тижня. Я щаслива, батьку, що він Вам до смаку.

Насправді її слова про "старанність" були брехнею. Вона поспіхом змішала те, що було під рукою. Проте єдина свідка, Седелла, мовчки наповнювала чашку імператора.

— Оце так, це забирає стільки сил? Я хотів би взяти цього листя побільше, щоб пити цей чай постійно.

— Якщо Ви того бажаєте, батьку, хіба має значення складність роботи? Ви дбаєте про Імперію Хаделамід, а якщо я зможу послужити державі, піклуючись про Ваше здоров'я, це буде моєю найбільшою радістю.

— Ха-ха-ха! Тоді я покладаюся на тебе.

— Слухаюся, тату... о, перепрошую, батьку.

Вона навмисне використала менш формальне звертання, а потім вдала, ніби випадково виправилася. Цьому прийому "любої донечки" вона навчилася у Розеніт у минулому житті. Схоже, це спрацювало: Десмонд II розсміявся так щиро, що навколо його очей зібралися зморшки.

— Фух, справді чудово. Здається, біль відступає. Прекрасний чай, Ів.

— Дякую, батьку.

Ситуація, в якій імператор обсипав похвалами зазвичай ігноровану принцесу, сколихнула повітря в Смарагдовій залі. Бріжіт, Рубенс та Ікаліс, які завжди дивилися на Ів зверхньо, були приголомшені. Навіть Розеніт, яка вдавала лагідність, але в душі зневажала сестру, була розгублена.

"Ця Ів що, з'їла щось не те? Чому вона робить те, чого ніколи не робила?"

"Ця непохитна дівчина раптом завойовує прихильність батька?"

"Мені здається, сестра Ів копіює мене. Це ж була моя роль" — крутилося в головах присутніх.

Навіть слуги були вражені: "Це точно сьома принцеса? Вона поводиться так, ніби має на 10 років більше досвіду життя в палаці!" .

Ів, ігноруючи атмосферу шоку, спокійно потягувала чай. Рубенс, намагаючись підіграти імператору, вимовив:

— Кхм. Справді чудовий чай. Ів, я думав, ти лише "кімнатна мудриця", що знається тільки на алхімії, але, виявляється, у тебе є й корисні таланти.

Звісно, він не міг обійтися без шпильки. Ів м'яко відповіла, наче чекала на таку реакцію:

— Брате Рубенсе, змішування чаю подібне до алхімії. Потрібно зібрати найкращі інгредієнти та змішати їх за точним рецептом. Можна сказати, мій алхімічний талант вплинув і на моє хобі.

— То це пов'язано з алхімією?

— Так. Тож те, що я змогла створити такий добрий чай — це лише завдяки тому, що я успадкувала Ваш видатний талант, батьку.

Насправді Ів вважала, що схожа на матір, але щоб заробити бали у Десмонда II, вибору не було. Батькам завжди приємно чути, що діти успадкували їхні найкращі риси.

— Ха-ха-ха! Правильно, Ів! Твій алхімічний талант справді видатний. Мати ступінь вищої алхімікині у такому віці! Це нагадує мені мене самого в молодості.

Насправді її ступінь був не "вищим", а "найвищим", але зараз це було неважливо. Ів помітила, як здригнулися брови Бріжіт, і одразу ж виявила скромність:

— Ви надто добрі. Як я, лише сьома принцеса, можу рівнятися з Вами, володарем імперії? Мені соромно отримувати такі похвали перед моєю третьою сестрою, яка є кращою в усьому. Мені буде ніяково дивитися сестрі Бріжіт в очі, тож прошу Вас, батьку, заберіть свої слова назад.

— Ха-ха, дурненька, ти так соромишся, ніби справді боїшся погляду Бріжіт.

Десмонд II сказав це жартома, хоча влучив у саме яблучко. Ів вчасно підняла статус Бріжіт: тепер, якщо та промовчить, вона виглядатиме заздрісною старшою сестрою.

— Ів, я теж рада, що маю таку розумну сестру, — вимовила Бріжіт, але вона не збиралася дозволяти Івієнроуз одноосібно володіти увагою батька. Вона звернулася до імператора:

— Батьку, Ваша мігрень мене дуже непокоїть. Чай Ів — це добре, але коли йдеться про здоров'я, не можна покладатися лише на народні методи. Можливо, варто викликати придворного лікаря?

— Бріжіт, ти гадаєш, я його не кликав? Я вже два тижні приймаю ліки, але результату немає.

— Тоді, можливо, спробуєте магічне лікування? У мене якраз є магічний кристал, заряджений терапевтичним закляттям від досвідченого лікаря...

— А, кристали! Знову ці кляті кристали!

Саме проблема зменшення видобутку магічних кристалів була причиною головного болю імператора. Нагадування про державні проблеми миттєво зіпсувало йому настрій.

— Від однієї згадки про них мені стає гірше. Не хочу більше чути це слово, Бріжіт.

— …Так, батьку.

Так спроба Бріжіт проявити турботу провалилася, а дискусія про магічні кристали, яка в минулому житті призвела до опали Ів, була перервана.

Тепер настала черга Розеніт. Вона обережно звернулася до батька, виглядаючи як тендітна "Біла троянда імперії":

— Батьку...

— Розі, чому ти замовкла? Якщо маєш що сказати — кажи.

— Батьку. Даруйте мою зухвалість, але я не маю таких талантів, як мої сестри, тож не зможу виготовити для Вас щось, що вилікувало б головний біль...

— Розі, все гаразд. Навіщо перейматися через таке?

— Проте я хочу, щоб Ви знали: мої почуття до Вас не поступаються нічиїм.

— Ох, ти ж моя люба.

Здавалося, Десмонд II був готовий пестити та вихваляти Розеніт, що б вона не бовкнула. На цьому було б доречно закінчити, але Розеніт не зупинилася.

— Тому я хочу зробити Вам подарунок, у який вклала всю свою душу.

— Гм?

З цього моменту тон Розеніт змінився. Голос, яким вона досі вдавала смуток, безслідно зник, і вона заговорила з повною самовпевненістю.

— Пізніше я піду в сад і наберу для Вас оберемок лаванди, яку Ви так любите. Як тільки Ви отримаєте цей букет, сповнений моєї любові, Ваш головний біль миттєво зникне. Ви ж самі казали минулого разу, батьку. Що немає кращого еліксиру, ніж моя любов.

«......».

Івієнроуз була вже на тій межі, коли їй хотілося навіть повчитися у Розеніт цієї самовпевненості, з якою та одночасно зневажала і алхімію, і медицину.

У більшості випадків пестощі Розеніт спрацьовували безвідмовно, проте вони не могли подіяти на людину, яка вже цілих два тижні потерпала від жахливої мігрені та чула заяви, ніби любов є найкращими ліками.

Щобільше, еліксир був легендарним артефактом, який у сфері алхімії зілля вважався об'єктом благоговіння.

Через те, що Розеніт відкрито, у присутності інших дітей, розголосила слова, які Десмонд II казав лише у приватній обстановці в хвилини дуже гарного настрою, гідність імператора, який вважався найвищим авторитетом в алхімії, була серйозно підірвана.