Розділ 10 — Розділ 10

— Е-е, кхм.

Навіть цілковитий невіглас має розуміти, що є речі, які варто промовляти вголос, а які — ні. З погляду алхіміків, це могло здатися справжньою образою для науки, якою вони займалися.

Як і очікувалося, не лише Ів, а й Бріжіт дивилася у своє горнятко холодним поглядом. Рубенс та Ікаліс також помітно нервували. Десмонд II, здавалося, зовсім не міг опанувати себе: він тривалий час просто мовчки відкривав і закривав рота. Зрештою, він ніяково всміхнувся і промовив:

— Ха-ха-ха, Розі . Твоє бажання потішити мене дуже зворушливе. Але зараз не час для цвітіння лаванди, тож тобі не обов'язково даремно ходити до саду.

— Ой! Але ж у теплиці вона точно розквітла? Я принесу її вам!

— Не потрібно, усе гаразд.

— Добре...

Десмонд II пробачив це лише тому, що Розеніт була його найулюбленішою донькою. Якби таку нісенітницю зморозила Бріжіт або Ів, він би точно розлютився. Рубенс вирішив втрутитися, щоб змінити тему. Якраз знайшлася чудова нагода для сімейної розмови.

— О, точно! До речі, скоро ж день народження Розі !

— Ой, ви пам’ятаєте, брате Рубенсе . Наступного тижня мені нарешті виповниться вісімнадцять.

— Тоді ти нарешті обереш собі особистого лицаря. Чи не цього дня з нетерпінням чекають усі піддані? Це ж справжнє свято для Імперії!

— Ой, брате... Це ж ритуал, який проходить кожен член імператорської родини.

Розеніт почала вдавати святу простоту, зовсім не нагадуючи ту особу, яка ще нещодавно благала Десмонда II влаштувати пишний бенкет. Згодом вона зобразила занепокоєння і звернулася до батька:

— Батьку , я насправді трохи хвилююся через церемонію обрання особистого лицаря.

— Хм? Чому ти хвилюєшся?

— Мені соромно зізнатися, але я не маю хисту до алхімії чи магії. Не впевнена, чи зможу я належним чином провести «таврування» на гомункулі.

— Не хвилюйся, Розі . Самої лише приналежності до імператорської крові достатньо, щоб мати необхідну владу над гомункулом.

— Але ж чим талановитіший та особливіший гомункул, тим більше хисту він потребує. Що, як я не зможу провести таврування? Я вже кілька ночей не можу заснути через це.

— Ну що ти, усе гаразд.

Тієї миті, коли Десмонд II виявив співчуття, очі Розеніт, схожі на рожеві рубіни, зблиснули, ніби вона вхопилася за можливість. Вона прикрила рота тендітною рукою і зітхнула:

— Ах, якби я була сестрою Ів , мені б не довелося про це хвилюватися...

Намір залучити Ів, яка досі мовчала, був очевидним. Сьома імператорська принцеса, яка йшла всупереч традиціям, не заводячи особистого лицаря, була ідеальною мішенню для нападок у такий момент. І справді, тепла атмосфера за столом миттєво охолола.

«Ось воно. Дякую тобі, Розі ».

Погляди всіх присутніх перемістилися на Ів. Ці погляди, які вона з надлишком терпіла в минулому житті, досі здавалися колючими й холодними. Десмонд II тихо промовив:

— Так, талант Ів неабиякий. Зі здібностями, які вона має зараз, вона могла б підпорядкувати навіть трьох особистих лицарів.

— Ой, справді? Як і очікувалося, сестра Ів неймовірна!

— Ху-у-у. І що з того потенціалу, якщо вона навіть не збирається заводити лицаря?

Зрештою, Десмонд II важко зітхнув. Здавалося, у нього знову розболілася голова, бо він почав потирати скроні.

— Ів , було б добре, якби ти нарешті дотрималася традицій і обрала лицаря. Щоразу, як я про це думаю, мені стає душно. Ти успадкувала від мене такий великий алхімічний талант і просто марнуєш його. Кхм. Система особистих лицарів — це традиція нашої династії Хаделамід, що триває вже пів тисячоліття. Ти — єдина за всю історію імператорська особа, яка чинить опір. Чи не збираєшся ти нарешті підкоритися як представниця імператорської родини, замість того щоб поводитися так дивно?

— ... Батьку .

— Ху-у... Ні, досить. Облишмо це. Навіщо мені взагалі слухати твою відповідь?

Десмонд II вирішив більше не повчати Ів, зважаючи на її люб'язність із чаєм. Він одним ковтком допив напій і незадоволено буркнув:

— Усе одно ти знову скажеш «ні». Яка ж ти вперта, точнісінько як твоя мати.

— Ні, батьку .

— Що?

Він не очікував заперечення. Здивований Десмонд II пильно подивився на Ів. Вона подумки звернулася до Розеніт:

« Розі , я скористаюся нагодою, яку ти мені дала».

Спокійний голос злетів із її вуст:

— Батьку . Я глибоко замислилася і зрозуміла, що досі була легковажною. Моя впертість і намагання зберегти власні переконання всупереч системі завдали вам багато клопоту. Тому минулої ночі я щиро розкаялася.

— Га? Що?

Ів підвелася з місця без допомоги слуг. Вона елегантно притримала край сукні, присіла в реверансі й ввічливо звернулася до нього:

— Я теж хочу нарешті обрати особистого лицаря, батьку .

В усіх присутніх у Смарагдовому залі очі мало не вилізли на лоб від подиву. Седелла не була винятком: вона ледь не розлила чай Бріжіт. На обличчі Десмонда II читався сумнів, чи не вчулося йому це. Вирази облич Бріжіт, Розеніт, Рубенса та Ікаліса були майже такими ж. Тільки через деякий час пролунав невпевнений голос імператора:

— Тобто... Ів , ти... е-е, хм, отже... ти кажеш, що візьмеш особистого лицаря?

— Так, батьку .

— Справді? Мені не почулося?

— Так, батьку , я сказала, що хочу мати особистого лицаря.

— Ого.

Сіро-блакитні очі Десмонда II здивовано кліпнули. Він на мить завмер, а потім одним махом допив теплий чай і знову подивився на Ів.

— Ів ! Ти нарешті взялася за розум!

— Даруйте, що змушувала вас хвилюватися до цього часу, батьку .

— Гаразд, головне, що ти змінила свою думку. Підведи голову і сідай. Давай, поговоримо про це.

— Дякую, батьку .

— Це ж справжнє свято! Кращої новини годі й чекати!

Десмонд II виглядав так, ніби від радості готовий був пуститися в танок. Звісно, почуття її братів і сестер були зовсім іншими. Особливо розгубилася Розеніт, яка сама ж спровокувала нападки на Ів.

«Щось пішло не так...»

Подавшись уперед, Десмонд II почав розпитувати Ів:

— Коли ти збираєшся провести ритуал?

— Якщо дозволите, я хотіла б провести спрощену церемонію вже сьогодні. Зрештою, таврування не вимагає від мене великої підготовки.

— Але чи не занадто це скромно?

— Ні. Наступного тижня відбудеться церемонія обрання для Розі . Я вважаю правильним провести свій ритуал якомога тихіше, щоб уся увага була прикута до неї.

— Твоє піклування про молодшу сестру дуже зворушливе.

Почувши таке тлумачення батька, Ів намагалася зберегти незворушний вираз обличчя і продовжила:

— Даруйте мені за зухвалість, але я думала не лише про Розі . Вона — принцеса, яку любить увесь народ. Використання її образу для завоювання симпатії підданих допоможе створити сприятливу атмосферу навколо імператорської родини. Це позитивно вплине на ваше правління. Саме тому церемонія Розі має стати масштабною подією в Імперії, і я не хочу, щоб увага розпорошувалася через мій раптовий вибір.

— О! Навіть так? Ів , виявляється, у тебе не лише добре серце, а й неабияка політична мудрість.

— Ви занадто добрі до мене, батьку .

Десмонд II виглядав надзвичайно задоволеним. Він дивився на неї так, ніби перед ним була найрозумніша й найвідданіша донька у світі.

— Так, так. Молодець. Але якщо ти хочеш провести ритуал вже сьогодні, це означає, що ти вже обрала гомункула, якого зробиш своїм лицарем?

— Так. У мене є дехто на думці.

— О-о!

З вуст Десмонда II вирвався вигук зацікавленості. Весь Смарагдовий зал наповнився цікавістю. Настав момент нарешті вимовити його ім'я. Ів мимоволі напружилася, тому їй довелося зробити глибокий вдих. Вона подивилася батькові прямо в очі й промовила:

— Я бажаю Мікаеліса Агніто .

— Га? Кого?

Здавалося, Десмонд II не мав уявлення, хто це.

«Ой, точно. Мікаеліс ще не переступив поріг імператорського палацу».

Навряд чи хтось міг знати ім'я того, хто досі був замкнений у віддаленому куточку в'язниці. У такій ситуації залишалося використати інше найменування. Тому, хоча Ів і не подобалося це слово, вона вимовила прізвисько, під яким Мікаеліса знали в той час:

— ... «Чудовисько повітряної в'язниці» .

Після цих слів вона озирнулася на присутніх за столом. Їхні обличчя були ще більш розгубленими, ніж тоді, коли вона заявила про намір обрати лицаря. Обличчя Десмонда II застигло. Його щільно стиснуті губи виглядали грізно. Як і завжди, першим втрутився Рубенс, який вмів задавати тон розмові. Він навіть почав тицяти в неї пальцем, звинувачуючи:

— Ів , про що ти взагалі думаєш?!