Розділ 12 — Розділ 12

— Дякую тобі, Розі . Я збираюся докласти всіх зусиль, щоб виправдати очікування батька .

— Все буде добре. Я навіть побажала вам успіху. Тож я піду першою.

Розеніт , поводячись так, ніби її добре слово було справжнім благословенням, пішла геть, анітрохи не зважаючи на палацовий етикет і випередивши Івієнроуз . Служниці, що йшли за Розеніт , також гордовито задрали голови, проходячи повз Ів .

Зустріч із цією огидною вбивцею вимагала великих зусиль. Поки Івієнроуз , залишившись наодинці, подумки зітхала, вона помітила, що один із супутників Розеніт усе ще не пішов.

— Ви обираєте особистого лицаря?

— О, сере Мілларде ? Ви ще не пішли.

Сільвестіан Міллард , попри те, що мав супроводжувати Розеніт , не міг зрушити з місця. Його обличчя залишалося безпристрасним, але погляд чомусь сильно вагався.

Ів відповіла коротко:

— Так. Я вирішила обрати особистого лицаря.

Нависла важка тиша. Здавалося, Сільвестіан був трохи шокований.

— Сере Мілларде ?

— Пробачте. Схоже, у вас уже є кандидат... Чи можу я запитати, хто це?

— Не знаю, чи тобі щось скаже ім'я Мікаеліс Агніто ?

— Агніто ... невже той самий монстр Повітряної в'язниці?

— Саме так.

На мить спокійне обличчя Сільвестіана здригнулося. Він ледь скривився і промовив:

— Якщо вам потрібен лицар, то і навколо...

У цей момент Розеніт , яка вже встигла відійти задалеко, гукнула його:

— Сільвестіане , що ви там робите?

— ...Пробачте, восьма принцесо . Я вже йду.

Сільвестіан миттєво опанував себе, повернувши безвиразне обличчя. Знову ставши схожим на ляльку-гомункула, він чемно вклонився Івієнроуз і зник.

«Чому сер Міллард так поводиться?»

Здивування Ів тривало недовго. У них майже не було спільних точок дотику, а вона мала багато справ. Івієнроуз разом із Седеллою вирушила до відділу протоколу, розташованого в північно-західній частині головного палацу.

Відділ протоколу, як і належить департаменту, що відповідає за великі та малі справи імператорської родини, опікувався і церемонією вибору особистого лицаря. Завдяки імператорському наказу, вони вже встигли відправити туди людей. Літній чиновник вийшов назустріч Ів .

— Дозвольте супроводжувати вас, сьома принцесо .

— Будь ласка.

Вони довірилися імператорському телепортаційному порталу. Біле світло, що здійнялося з підлоги, огорнуло Івієнроуз та Седеллу .

Пунктом призначення був розплідник гомункулів.

***

Основу «Закону про управління гомункулами», ганебної системи Імперії, складали два головні пункти.

По-перше, лише Імператор міг створювати гомункулів за допомогою забороненої алхімії; по-друге, гомункулам присвоювали ранги, відповідно до яких визначали їхні ролі.

В Імперії Хаделамід щороку створювали близько 100 немовлят-гомункулів, яких відправляли до розплідника. Називати це місце розплідником було надто м'яко — фактично це був концентраційний табір.

Розплідник гомункулів — це об’єкт, побудований у долині полярного регіону, якого немає навіть на карті імперії, і потрапити туди можна лише через телепортаційний портал наддалекої дії. Оскільки зовні цілий рік лютує снігова буря і це зона, непридатна для виживання, це місце ледь підтримується як придатне для життя людей лише після встановлення понад десяти шарів магічних бар’єрів виживання.

Тут гомункули перебувають в ув’язненні протягом десятиліть, отримуючи навчання та освіту, щоб стати особистими слугами імператорської родини. Тільки ті з них, хто отримав високий ранг за результатами перевірки, мають право увійти до палацу і стати лицарями імператорської гвардії або особистими лицарями. Навіть якщо вони отримують високий ранг, їх використовують як витратний матеріал та іграшки імператорської родини, тож годі й казати про нещадну долю гомункулів із середнім чи низьким рангом.

Ті, хто отримує середній ранг, відправляються на форпости для придушення магічних драконів та чудовиськ, що загрожують імперії, і вони змушені завжди стояти на передовій битв між життям і смертю. Ті, хто отримує низький ранг, з їхніми запечатаними мана-контурами, відправляються на небезпечні та важкі роботи, такі як будівництва чи шахти, де їхню працю нещадно експлуатують.

«Дивно радше те, що повстання досі не спалахнуло».

Ху-у-у-у .

Навіть при наявності 13 шарів бар’єрів, звук лютування вітру відлунював у вухах. Поза межами куполоподібного прозорого бар’єру все було білим. Здавалося, якщо вийти за бар’єр, можна побачити світ, чистий, як білий аркуш, ніби Бог ще нічого не створив.

— Ох, холодно.

— Тримайся за мою руку, Седелло .

Ів зігріла її магією тепла.

Вхід до табору був у центрі кратера, і до нього потрібно було летіти за допомогою магії польоту. Це був захід для запобігання втечі гомункулів. Оскільки гомункули в таборі постійно носили кайдани, що пригнічували мана-контури, перетнути кратер, який був нічим іншим як природною в’язницею, було неможливо.

Біля входу на них чекали чоловік-дворянин середніх років та двоє дорослих гомункулів.

— Для мене честь вітати сьому принцесу . Я — віконт Піт Ерка , головний управитель розплідника гомункулів. Я чекав на вас після отримання повідомлення.

— Ви тяжко працюєте у такому суворому місці, сере Ерка .

— Ха-ха, зовсім ні. Тоді дозвольте супроводжувати вас до повітряної в’язниці.

Коридор, що вів до Повітряної в’язниці, був прорубаний у скелі, де лише де-не-де були встановлені магічні ліхтарі. Насправді це був радше тунель, ніж дорога.

«Відчуття, ніби йду вугільною шахтою».

Мабуть, віконт Ерка боявся, що Ів буде нудно, тому завів цікаву розмову:

— Сьома принцесо , чи знаєте ви це? Гомункули, які виходять у світ, мають темний колір волосся, як-от чорний чи коричневий, чи не так?

— Саме так.

— Насправді у гомункулів у таборі волосся світле та біле. Це тому, що кайдани мана-контурів, які вони носять, протягом тривалого часу блокують величезну магічну силу, що призводить до зміни кольору волосся на світлий. Лише після зняття кайданів гомункули набувають свого справжнього темного кольору.

— Я знаю. Хіба не тому гомункули на кшталт Сільвестіана Мілларда , які зберігають своє сріблясте волосся, вважаються особливими?

Сільвестіана обрала Розеніт радше через декоративну цінність його сріблястого волосся, ніж через здібності. Настільки зазвичай тьмяним був колір волосся гомункулів. У минулому житті Мікаеліс Агніто , якого можна назвати королем гомункулів, також мав типове чорне волосся.

— Аха. Завдяки серу Мілларду ці знання тепер стали широко відомими і в імператорському палаці. Я ж дізнався про це лише після призначення управителем розплідника. Це було так таємниче, наче комаха, що щойно вилупилася з яйця, перед тим як потемніти від окислення.

Якраз коли Ів подумала, чи не збирається він порівняти гомункулів ще й з комахами, віконт Ерка нарешті дійшов до висновку після тривалої балаканини.

— Оскільки монстр із Повітряної в’язниці, якого шукає ваша високість, ще не зняв магічні кайдани, ви зможете побачити особливий колір волосся.

— О, ось воно як.

Невже вона побачить версію Мікаеліса зі сріблястим чи золотавим волоссям?

Ів , яка протягом багатьох років бачила Мікаеліса лише з чорним волоссям, яке здавалось вирізане з ночі, важко було це уявити.

— Ми прийшли, принцесо .

Довгий коридор закінчився, і перед ними постала величезна порожнеча. У просторі, що нагадував лігво магічного дракона, зі стелі на ланцюгах спускалася клітка. Клітка, що гойдалася в повітрі, і була тією самою «Повітряною в’язницею».

«Він там».

Схвильована Ів ковтнула слину. Повітряна в’язниця була розташована так високо, що аж шия боліла, поки на неї дивишся. Вона піднялася до дверей повітряної в’язниці на літаючому диску.

Ів нарешті змогла детально роздивитися внутрішню частину клітки. Там був гомункул, чия свобода була скута втричі: не лише перебуванням у Повітряній в’язниці, а й кайданами мана-контурів, ланцюгами на руках і ногах, а також нашийником.

Чоловік, що сидів, притулившись до залізних прутів із заплющеними очима, виглядав знесиленим, наче впійманий дикий птах. Це був Мікаеліс восьмирічної давнини.

Ів дещо усвідомила:

«А-а, ось чому твоє ім’я — Мікаеліс ».

Колір його волосся був схожий на той, що вважався кольором волосся легендарного архангела Мікаеліса . Це був колір шафрану. Це був ніжно-рожевий колір, про який вона навіть не могла подумати. Але водночас він йому дуже личив. Зрештою, їй здалося, що такому обличчю пасуватиме будь-що.

Навіть у такому занедбаному стані в залізній клітці його скульптурна краса не згасла. Волосся, що відросло нижче плечей за три роки перебування в Повітряній в’язниці, здавалося гривою, через що ув’язнений Мікаеліс виглядав як містичний звір. Член імператорської родини з перекрученим почуттям власності міг би навіть забажати забрати Мікаеліса разом із кліткою, щоб вирощувати його як домашню тварину.

Поки Ів була занурена в різні тривожні думки, віконт Ерка збуджено заговорив:

— Погляньте. Рожевий колір — це так незвично, чи не так? Здається, це найдивніший гомункул, якого я коли-небудь бачив. Ось чому гомункулів називають ляльками.

Ів не відреагувала на ці принизливі слова. Натомість реакція прийшла з іншого боку. Мікаеліс , який до цього здавався сплячим, раптово розплющив очі. І, піднявши голову, зустрівся поглядом з Івієнроуз .