Розділ 13 — Розділ 13

Очі, що дивилися на Ів, були того ж фіолетового кольору, що й у її спогадах. Ці насичені за кольором зіниці все ще залишалися настільки чарівними, що здавалося, вони здатні поглинути душу кожного, хто наважиться зустрітися з ним поглядом. Навіть зачинений у жалюгідній залізній клітці, Мікаеліс був неймовірно прекрасним, тож його привабливість нікуди не зникла.

Івієнроуз глибоко вдихнула.

«З такою зовнішністю він звабив Розі та заклав підвалини для повстання. Справжній красень, що здатний занапастити державу».

Тим часом погляд Мікаеліса, яким він дивився на Ів, ледь помітно здригнувся. Його безпристрасне обличчя на мить спотворилося від розгубленості, немов на гладкій поверхні з’явилася тріщина. Його можна було зрозуміти. Розкішна та вродлива жінка у сукні була істотою, яку він бачив уперше в житті. Ів хотіла справити гарне перше враження, привітавши його чемно та вишукано.

Однак віконт Ерка, що стояв поруч, зіпсував момент.

— Зухвальцю! Чого ти розсівся і витріщаєшся? Ану негайно вияви належну шану Її Високості принцесі!

— Принцеса?.. Імператорська родина?..

Саме тоді у фіолетових очах, що дивилися на Ів, спалахнула жага до вбивства. Якби руки Мікаеліса зараз були вільними, він, імовірно, миттєво спробував би схопити Ів за горло. Відчувши на собі цей гострий, наче лезо, погляд, Івієнроуз мимоволі затамувала подих.

Віконт Ерка виступив уперед, ніби захищаючи Ів, і вибухнув гнівним криком:

— Ах ти ж негідна потворо! Негайно опусти свої безсоромні баньки в підлогу! Ваша Високосте, пробачте мені! Я мав навчити його манерам заздалегідь! Гей, хто-небудь, мерщій несіть батіг!..

— Пане Ерко. Досить.

Ів підняла руку, зупиняючи його. Коли віконт відступив, вона торкнулася долонею залізних ґрат. Двері клітки, міцно запечатані магією, відчинилися.

Клац.

Взуття Ів без вагань ступило всередину «пташиної клітки». Очі Мікаеліса розширилися від подиву, а віконт Ерка, що залишився позаду, здійняв галас:

— Ва-Ваша Високосте! Вам не можна туди заходити! Це небезпечно, негайно виходьте!

Ів не слухала його.

— Всі вийдіть. Я розмовлятиму з ним віч-на-віч.

— Але ж!..

— Ідіть геть.

Вона наказала це навмисне суворим тоном. Додавши до слів трохи магії Наказу, вона змусила віконта Ерку більше не опиратися; він разом із Седеллою повернувся назад на крилах. Нарешті Івієнроуз залишилася в клітці з Мікаелісом наодинці.

— ...

— ...

Поки вони знову мірялися поглядами, у повітряній в’язниці запанувала важка тиша. У цей час потік повітря пронісся крізь величезну печеру. Старі ланцюги жалібно заскрипіли, і підлога клітки злегка хитнулася. Проте погляди Ів та Мікаеліса залишалися непохитними.

Підземна печера, де в ніс бив запах вогкого та іржавого заліза, і куди не проникало жодного сонячного променя. У цьому жахливому місці відбулася перша зустріч Івієнроуз та Мікаеліса в їхньому другому житті.

Ів відчула гіркий посмак долі.

«Ситуація кардинально змінилася. Тепер ти закутий у клітці, а я прийшла тебе провідати. У цей час твоє життя було таким злиденним. Цікаво, чи спостерігаючи за мною в тій камері в минулому житті, ти відчув хоч дещицю помсти за колишні образи?»

Це було дивне відчуття. У минулому житті Мікаеліс був головним організатором заколоту, ворогом імператорської родини, який наказав винищити її рід, і людиною, що тримала Ів в ув’язненні цілий місяць. Проте замість ненависті чи образи вона відчула жаль до його життя, яке почалося в самісінькій безодні.

Звісно, Мікаеліс, який випромінював жагу до вбивства просто перед нею, трохи лякав. Хай там що кажуть, він був майбутнім великим Королем гомункулів. Оскільки така людина відкрито виявляла ворожість до принцеси, будь-який інший принц чи принцеса з менш загартованою волею вже давно б упали на коліна від страху.

«Дивлячись на це зараз, здається, що в минулому житті Мікаеліс був до мене досить прихильним. Він ніколи не дивився на мене таким поглядом».

В пам’яті Ів промайнув образ Мікаеліса в останній день її минулого життя. Якщо подумати, почуття, які він виявляв тоді, були дуже неоднозначними. У його фіолетових очах було повно докору, але той докір відрізнявся від прямолінійної та чіткої злоби, яку він спрямовував на ворога зараз. Його погляд, який можна було назвати швидше ніжним чи тужливим, досі був глибоко закарбований в її пам'яті.

Раптом вона згадала багатозначні слова, які Мікаеліс сказав їй тоді:

— «Тож, чому ти не обрала мене?»

— «Якби ти обрала мене своїм особистим лицарем, ти б ніколи не опинилася в такому становищі».

Слова Мікаеліса відлунювали не лише в голові Ів, а й десь глибоко в серці. Вона заплющила очі й зробила глибокий вдих.

«Так. Саме тому цього разу я прийшла обрати тебе, Мікаелісе».

Якщо замислитись, можливо, саме ті слова Мікаеліса стали поштовхом, який привів Ів сюди. Вона розплющила очі й чітким голосом вимовила його ім’я:

— Мікаелісе Агніто.

— ...Ти знаєш моє ім’я.

Жага до вбивства в погляді Мікаеліса згасла. Здавалося, лише те, що вона звернулася до нього на ім’я, дещо підвищило його прихильність до Ів. Хоча вона все ще залишалася в глибокому «мінусі».

Перш ніж Івієнроуз встигла представитися, Мікаеліс запитав її першим, наче на допиті:

— Кажеш, ти принцеса?

— Так. Рада знайомству.

Ів навмисне використала неформальний, дружній стиль спілкування.

— ...

Як тільки він підтвердив, що вона належить до імператорської родини, Мікаеліс щільно стулив губи. Ів одразу зрозуміла його намір.

— Тобі не обов’язково дотримуватися етикету чи звертатися до мене шанобливо. Розмовляймо просто.

— ...

Мовчання Мікаеліса було його власною формою протесту проти вчення про те, що він мусить підкорятися і бути вірним імператорській родині. Власне, причиною, чому Десмонд II запроторив його до повітряної в’язниці, була не лише запекла відмова від церемонії присяги на вірність, а й його зухвала та бунтарська поведінка.

— Я хочу поговорити з тобою, Мікаелісе.

— ...

Здається, вмовляння Ів подіяли. На знак згоди він запитав про інше:

— Що принцесі тут знадобилося?

— Я хочу призначити тебе своїм особистим лицарем.

— Призначити? Тоді ти, мабуть, восьма принцеса, якій скоро виповниться вісімнадцять.

— Шкода тебе розчаровувати, але я не «Біла троянда імперії».

— Ні?

Лише тоді Ів представилася:

— Я — сьома принцеса, Івієнроуз Клоель Хаделамід.

— ..!

В очах Мікаеліса промайнув подив. Судячи з реакції, він щось чув про неї.

«Може, це й на краще, що мені не доведеться в деталях пояснювати, чому умови служби в мене гірші, ніж у інших принцес?»

Мікаеліс не міг прийти до тями від шоку.

— Ти... сьома принцеса?

— Так. Можеш називати мене просто Ів.

— Це правда?

— Звісно. Ти можеш звертатися до мене на ім'я. Я ж теж щойно називала тебе Мікаелісом.

— Ні, я не про те. Я питаю, чи справді ти сьома принцеса. Якщо ти восьма принцеса і просто розігруєш мене, то краще припини. Це не смішно.

Ів легенько засміялася. В ній прокинувся грайливий настрій.

— Дякую, що прийняв мене за Розеніт. Схоже, у твоїх очах я зараз виглядаю як найкрасивіша дівчина імперії, раз ти підозрюєш мене в самозванстві.

— ...

— Вибач, це жарт. Якби ти потім побачив обличчя Розі на власні очі, вона б розлютилася. Мовляв, звідки в мене стільки самовпевненості, щоб таке казати.

— Та ні, я зараз...

Мікаеліс приклав тонку руку до чола, ніби в нього заболіла голова. Він був збитий з пантелику чергуванням серйозності та жартів Ів і лише через деякий час зміг нарешті прийняти реальність.

Дзень.

Коли він опустив руку від чола, ланцюги на наручниках видали гучний звук. Знову відкривши обличчя, він зустрівся поглядом з Ів. Його фіолетові очі були настільки серйозними, що бажання жартувати миттєво зникло. Ів ще в минулому житті помічала, що він мав дивовижну здатність панувати над атмосферою.

Невдовзі з уст Мікаеліса полився приємний голос, схожий на звучання струнного інструмента:

— Я чув, що сьома принцеса відмовляється від вибору особистого лицаря. Мотивуючи це тим, що система особистих лицарів — це головний ганебний звичай імператорської родини. Якщо ти справді сьома принцеса, то виходить, я досі знав про тебе щось не те?

— Ти знав усе правильно. Так воно і було.

— Тоді чому?

— Тому що мені потрібен особистий лицар, аби зміцнити своє становище як принцеси.

— І тому ти вирішила обрати мене? Дивні у тебе смаки.

Мікаеліс був трохи розчарований. Те, що відома своїми переконаннями сьома принцеса стала такою самою, як і інші члени імператорської родини, що підкоряються традиціям, викликало в нього глибокий жаль. Він вирішив, що Ів нічим не відрізняється від інших розбещених та зарозумілих імператорських нащадків, а тому не бачив причин приховувати свою насмішку.

Він схилив голову набік і з виразним сарказмом висловив своє невдоволення імператорською родиною:

— Ти, мабуть, чула, що я не такий, як звичайні гомункули. У моєму серці немає вірності імператорській родині, і, як бачиш, характер у мене не з покірних. Якщо тобі потрібен раб, то чи не краще знайти когось іншого, більш слухняного?

— Я прийшла сюди не по раба. Я прийшла за тобою, Мікаелісе.

— Облиш ці ігри слів. Хіба раб перестане бути рабом лише від того, що ти не називаєш його так? Не вдавай, ніби все інакше, після того як ви стільки часу поводилися з особистими лицарями, як із рабами. Ха, врешті-решт, сьома принцеса така сама, як і всі. І на що я тільки сподівався...

Мікаеліс, що було йому не властиво, скривився, даючи волю своїм емоціям.