Розділ 14 — Розділ 14

Він був розчарований у сьомій принцесі, яку зустрів уперше, сильніше, ніж міг собі уявити. Але якщо так, то коли ж він встиг плекати ті очікування, що стали підґрунтям для цього розчарування?

Мікаеліс був збентежений.

Тим часом Івієнроуз теж було не зовсім затишно бачити світло розчарування, що застигло в очах Мікаеліса. Вона поспішила пояснити:

— Я розумію твою недовіру до мене як до представниці імператорської родини. Але, будь ласка, повір мені. Я прийшла сюди не тому, що мені потрібен особистий лицар, якого можна було б безкарно принижувати, як це робили інші представники династії.

— Тоді що ж тобі потрібно?

— Мені потрібен ти, Мікаелісе. Ти мені вкрай необхідний. Якщо говорити точніше, мені не потрібен жоден інший особистий лицар, окрім тебе.

— Що?

— Мені потрібен лише ти, Мікаелісе Агніто.

Щирість Ів, якою вона билася знову і знову, нарешті бодай трохи торкнулась до Мікаеліса.

— Чому ти хочеш обрати саме мене своїм особистим лицарем?

— Причина — це велика таємниця, тому я не можу розповісти її тут і зараз. Але якщо ти станеш моїм лицарем, я обов'язково тобі все поясню.

— Тоді, що ти можеш сказати мені зараз?

— Мікаелісе, ти важлива для мене людина. І оскільки ти важливий, я буду поважати тебе як лицаря настільки, наскільки це в моїх силах. Зокрема, я клянуся своїм ім'ям та честю, що ніколи не скористаюся силою «таврування», щоб змусити тебе виконувати принизливі завдання чи ролі.

— Хіба це не просто порожня обіцянка?

Ів не змогла заперечити на його сповнену насмішки відповідь. Адже слова Мікаеліса про те, що її усна обіцянка не має жодної юридичної чи магічної сили, були правдою. Хоча існують способи укладання контрактів за допомогою магії, вони анулюються в той момент, коли встановлюються відносини господаря та слуги через «таврування».

Це тому, що таврування є абсолютною контрактною магією, яка переважає над усім іншим, і водночас це найбільш несправедливий контракт, що нав'язує таврованому абсурдне та позбавлене глузду становище. Саме тому було б дивніше, якби Мікаеліс наївно повірив словам Ів.

Опинившись у безвиході, Ів промовила з похиленими плечима:

— Вибач. Я не можу сказати нічого іншого, окрім як просити тебе повірити мені.

— Справді... — відповів Мікаеліс тоном людини, яка нічого й не очікувала.

Івієнроуз дедалі більше нервувала. Тоді Мікаеліс запитав про інше:

— До речі, сьома принцесо. Хіба моя воля взагалі має для тебе значення?

— Га?

— Таврування — це наче татуювання, яке ви наносите на нас в односторонньому порядку. Навіть якщо я відмовлятимуся, для тебе не буде проблемою підкорити мене, якщо твоя магічна сила буде достатньо висока, чи не так?

— Зовсім ні. Спершу я маю отримати твою згоду. Інакше це буде примус.

— Твої слова дивують мене з багатьох причин.

— Чому?

— Дивно вже те, що ти говориш так, ніби зважаєш на мою волю. Але ще дивніше те, що ти кажеш про моє таврування так, ніби це зовсім не проблема, аби лише я погодився.

— Ах.

Тільки тоді Ів усвідомила нюанс у своїх словах.

— Ти, здається, впевнена в собі. Невже ти віриш, що зможеш затаврувати мене — того, кого не зміг підкорити навіть сам імператор?

— ...

Мікаеліс ледь помітно всміхнувся кутиками вуст. Це була посмішка, яку важко було визначити: чи то виклик, чи то провокація. Івієнроуз обережно зізналася у своїх думках:

— Мікаелісе, я вірю, що це можливо, якщо ти не будеш чинити опір з усіх сил.

У її голосі не було ні краплі зарозумілості.

Насправді алхімічний талант та сила домінування, якими була наділена Ів від народження, були винятковими навіть серед членів імператорської родини. Ба більше, теперішня Ів повернулася в минуле, зберігши всі здобутки свого попереднього життя. Її спроба отримати Мікаеліса не була справою, заснованою лише на удачі чи марних зусиллях.

— Дивовижно. Можливо, ти й справді зможеш мене затаврувати.

Мікаеліс щиро захопився впевненістю Ів. Тоді вона поспіхом додала, наче щойно згадавши щось важливе:

— Тільки не сприймай мої слова хибно. Я прошу твого дозволу не тому, що заздалегідь розрахувала, ніби ти чинитимеш опір. А тому, що я справді не хочу робити цього силоміць, якщо тобі це огидно. Чесно.

— Добре. Я зрозумів.

— Ти справді зрозумів, так?

— Кажу ж тобі.

— Хух, на щастя, у тебе не такий кепський характер, як я думала. Яке полегшення.

Обличчя Мікаеліса, який почув це, набуло дивного виразу, бо не було зрозуміло чи то була образа, чи то похвала. Ів зробила вигляд, що не помітила цього, і вхопилася за поділ своєї сукні. Вона виявила повагу, наче запрошувала до танцю в бальній залі, і промовила:

— Будь ласка. Стань моїм особистим лицарем, Мікаелісе.

— ...

Мікаеліс лише дивився на Ів. Його фіолетові очі, здавалося, щось зважували. Лише після тривалої тиші він нарешті різко кинув:

— Я ненавиджу імператорську родину.

Як тільки він вимовив слово «імператорська родина», у його фіолетових очах майже інстинктивно спалахнула жага до вбивства. Івієнроуз, яка не встигла підготуватися і зустріла цей погляд, судомно втягнула повітря.

Побачивши це, Мікаеліс схаменувся і приховав свій погляд. Зі свого боку, він ніби подбав про Ів, і ця дія збентежила його самого. Адже така м'якість перед представницею ненависної імператорської родини була зовсім не в його стилі.

«Чому я це роблю?»

Щоб приховати своє неприємне почуття, Мікаеліс заговорив ще холоднішим тоном:

— Принцесо, навіть якщо ти відрізняєшся від інших членів родини, ти все одно залишаєшся частиною імператорського роду. Для мене ти така сама, як і вони.

— ...Я знаю.

Голос Ів, що відповіла йому, злегка здригнувся. Знати це лише розумом і почути на власні вуха було дещо різним. Мікаеліс продовжував:

— Навіть якщо таврування має величезну магічну силу, воно не може повністю контролювати емоції. Ти хоч розумієш, наскільки це абсурдні стосунки — бути прикутим до об'єкта ненависті й виявляти щиру вірність та відданість, яких немає в серці?

— Я теж розумію, що вимагати від тебе вірності чи відданості — це занадто. Я не буду примушувати тебе до почуттів. Тобі достатньо лише зайняти місце мого особистого лицаря і виконувати мінімальні обов'язки. Крім цього, я нічого від тебе не вимагатиму. Обіцяю.

— Лише зайняти місце? Я справді не розумію, чому Ваша Високість, імператорська принцеса, так сильно поступається перед якимось гомункулом.

Зараз Івієнроуз не могла йому нічого пояснити. Ні те, що незабаром Мікаеліс пробудиться як Король гомункулів, який матиме владу над усіма собі подібними. Ні те, що метою її другого життя є сходження на імператорський престол. Розповідати про все це було ще занадто рано.

Мікаеліс, здавалося, не збирався залишати це просто так, доки не почує або не знайде переконливу відповідь. Він продовжував висувати гіпотези, що межували з допитом:

— Для тебе має бути огидно тримати при собі бунтівного гомункула, який ненавидить імператорську родину. Якщо ж ти все одно обираєш мене, можливо, ти теж з «таких»?

— Га? З яких таких?

— Ну, знаєш. Ті, хто відчуває насолоду, підкорюючи супротивника, який чинить опір...

— Послухай, я не збоченка.

— Ні?

— Ні!

Незважаючи на рішуче заперечення Ів, Мікаеліс не поспішав полишати свої підозри. Зрештою, чи мало в імператорській родині було людей зі збоченими смаками та уподобаннями? Навіть якщо непорозуміння поглибиться, з цим нічого не вдієш — така вже сімейна репутація.

Зітхнувши, Ів промовила:

— Мікаелісе, я поясню тобі все, що тебе переконає, пізніше.

— Після того, як я стану особистим лицарем?

— Так. Тому, будь ласка, стань моїм лицарем.

Цього разу замість офіційного жесту Ів простягнула руку лагідно, як другу.

— ...

Мікаеліс довгий час пильно дивився на її руку. Біла рука здавалася дуже теплою й ніжною, наче оповитою світлом. Хоча вони перебували в печері, повній темряви, здавалося, що на Ів падають промені світла. Можливо, саме через це Мікаеліс відчув непереборне бажання схопити її за руку.

Його очі були напівприкриті. Коли він відчув незрозумілу спрагу і ковтнув суху слину, то здригнувся, ніби сам злякався руху свого кадика.

«Не можна. Ця жінка — з імператорської родини. Отямся».

Він з усіх сил намагався не піддатися на її образ рятівниці. Поки в душі Мікаеліса точилася запекла боротьба, наступні слова Ів поклали їй край.

— Ходімо звідси разом, Мікаелісе.

— ...

На мить подих Мікаеліса зупинився. Наче під дією магії зупинки часу, він тривалий час залишався нерухомим. Він просто дивився на простягнуту руку Ів.

— Мікаелісе?

Коли Ів здивовано покликала його, вродливе обличчя Мікаеліса болісно скривилося.

— Служити імператорській родині... Я нізащо не хочу цього робити.

— ...

— Але...

— ...

— Стати твоїм особистим лицарем — це єдиний спосіб для мене вибратися звідси, чи не так?

Мікаеліс підняв голову і поглянув на Ів. Потім він вичавив із себе сповнений болю голос:

— Я хочу вибратись звідси. Навіть якщо мені доведеться надіти кайдани у вигляді таврування — байдуже. Забери мене звідси.

— ...

Три роки він мусив терпіти ув'язнення в повітряній в'язниці. Розум Мікаеліса був виснажений самотністю навіть більше, ніж ненавистю чи гнівом до імператорської родини. Його бажання вийти і побачити світ було відчайдушним.

Руки Мікаеліса, якими він спирався на підлогу, тремтіли. Це були жалюгідні руки — здавалося, він безліч разів дряпав нігтями холодну залізну підлогу, не маючи за що вхопитися.

Ів більше не чекала, поки Мікаеліс сам візьме її за руку. Вона присіла, щоб їхні очі опинилися на одному рівні, і першою обережно стиснула його руку.

— Так. Ходімо звідси.

Від зімкнутих рук, разом із лагідним білим сяйвом, полилося тепло, що почало проникати в Мікаеліса.