Розділ 15 — Розділ 15

Це була перша теплота, яку Мікаеліс відчув у своєму житті. Він уперше відчув щось подібне до обіймів, які ніжно огортають усе тіло. Мікаеліс, чиє серце трохи стислося від розчулення, прошепотів:

— Твоя рука справді тепла.

— А, це магія зігрівання.

— ...

— Тобі було холодно. Може, ще підвищити температуру?

— Не треба.

Мікаеліс відчув не просто розчарування: він відчував себе трохи зрадженим. Проте, коли Ів відпустила його руку, він ще довго проводив її долоню поглядом, ніби йому було шкода.

— Тоді я розпочну ритуал.

— Прямо тут?

— Так. Я чудова алхімікиня, тому мені не потрібно багато підготовок.

— Зрозуміло.

— Ой, вибач, що не можу провести це так пишно, як в інших лицарів.

— Ні. Я терпіти не можу бути видовищем для натовпу.

«Таврування» було ритуалом, що поєднував у собі магію та алхімію. Оскільки це був магічний контракт, що таврував абсолютні відносини господаря та слуги в самій душі, він був магічним обрядом; водночас, оскільки об'єктом таврування була не просто біологічна людина, а гомункул — творіння алхімії, — це був і алхімічний ритуал. Зокрема, алхімічна складова займала в ньому значну частину.

Базовою роботою, без якої не обходиться жодна алхімія, було накреслення кола трансмутації.

Ів дістала з-за пазухи невелику пляшечку з чорнилом. Червоним магічним чорнилом, виготовленим із розтертого магічного каменю вищого рангу, вона намалювала коло на своїй лівій долоні. Витончений візерунок був завершений миттєво.

— Мікаелісе, руку.

Це прозвучало дещо так, ніби вона зверталася до цуценяти, але Мікаеліс, зрозумівши намір Ів, без зайвих слів простягнув праву руку. Ів притиснула свою долоню до його. Накреслене коло трансмутації відбилося на його шкірі, наче печатка. Не відриваючи долонь, вона переплела їхні пальці в замок.

— Іншу руку теж.

Тепер вони стояли, тримаючись за обидві руки й дивлячись одне на одного. Ів лагідно всміхнулася Мікаелісу, який почувався ніяково. Оскільки підготовка до ритуалу була завершена, Мікаеліс мав сказати факт, про який мусив завчасно попередити Ів. Він злегка відвів погляд донизу і промовив:

— Попереджаю заздалегідь: моя ментальна співпраця навряд чи тобі допоможе. Те, що я відкинув присягу вірності імператорові, не було лише моєю волею.

— А-а, то ось воно як.

Ів залишалася спокійною, проте Мікаеліс, навпаки, почав хвилюватися.

— Ти — принцеса, яка ще навіть не досягла повноліття. Чи справді ти впевнена, що маєш більшу силу домінування, ніж імператор імперії?

— Ну... Я не знаю точно.

— Якщо ти не впевнена, краще відступи зараз. Якщо ти необачно продовжиш ритуал і отримаєш відкат, тобі буде важко зберегти життя...

Коли Мікаеліс похмуро замовк, очі Ів яскраво засяяли.

— Ти що, за мене хвилюєшся? Я й уявити такого не могла. Дякую тобі.

— Та що ти! Яке ще хвилювання!

Звісно, для гордості Мікаеліса таке припущення було неприпустимим. Він рішуче заперечив.

— То це не було хвилювання?

— Звісно ні. З чого б це мені, гомункулу, хвилюватися за тебе, представницю імператорської родини? Не говори дурниць.

— Он як. Значить, звичка говорити так, ніби ти хвилюєшся, була в тебе ще з тих часів.

— Що?

Мікаеліс перепитав із подивом, але Ів зробила вигляд, що не чує, уникаючи пояснень. У неї якраз був чудовий привід змінити тему.

— Ну що ж, тепер справді починаємо.

Ів заплющила очі й зосередилася.

— Королівське таврування.

Як тільки вона вимовила слово-активатор, навколо Ів та Мікаеліса закрутився легкий вихор. Це був вітер відкату.

«Це буде непросто».

Як і очікувалося від гомункула, якого не зміг підкорити навіть імператор, його супротив був надзвичайним. Найбільше цією реакцією відторгнення, що виникла незалежно від його волі, був вражений сам Мікаеліс.

— Ти в порядку?

— Все добре.

Ів зосередилася ще дужче. На її чолі виступили дрібні краплі поту, а вихор навколо них ставав дедалі лютішим. Невдовзі повітряна в'язниця почала загрозливо хитатися. Вже ставало важко навіть втримати рівновагу. Коли ситуація стала критичною, Мікаеліс врешті спробував зупинити Ів.

— Краще припини це. У такому стані відкат неминучий. Ти в небезпеці.

— Цсс, я зосереджена.

— Я й кажу тобі не зосереджуватися. Негайно зупинись!

— Замість того, щоб таке казати, краще вболівай за мене.

— Як я можу просто дивитися, коли ти твориш таке безглуздя прямо перед моїми очима?

— Кажу ж, усе гаразд. Я підготувала таємний козир.

— Таємний козир?

Саме в цей момент від зачіски Ів, над якою сьогодні так ретельно працювали, почувся гучний тріск.

Трісь!

Одна з її шпильок із гранатовим камінням спалахнула яскравим світлом, наче розпечене залізо, і розлетілася на друзки. Коштовний пил розвіявся в повітрі й торкнувся щоки Мікаеліса. Своєю шкірою він інстинктивно відчув природу цієї речі.

— Магічний камінь?

— Якщо точніше, це підсилювальний алхімічний камінь.

Вона мала на увазі артефакт, створений шляхом нанесення на магічний камінь підсилювального кола трансмутації для максимізації результату алхімії. Такі речі могли створювати лише алхіміки рівня Мудреця, і їхнє використання в Імперії було суворо заборонено. Причиною було те, що ефект підсилення копіював функції Філософського каменя — символу імператора. Це був артефакт, у якому була сконцентрована найвища есенція алхімії, і який до того ж був заборонений для розповсюдження та використання. Природно, його рідкість і цінність були надзвичайно високими.

— Невже все це у тебе у волоссі — артефакти?

— Так.

— Боже мій.

Шок Мікаеліса можна було зрозуміти. Хто б міг подумати, що «нікчемна» сьома принцеса замаскує понад десяток заборонених артефактів рівня Мудреця під шпильки для волосся і таємно пронесе їх у розплідник гомункулів? Кожен би захотів дізнатися, як ці камені потрапили до неї. Ів, прочитавши запитання в його очах, відповіла першою:

— Це спадок моєї мами.

— А.

Тільки тоді Мікаеліс згадав. Мати Івієнроуз не входила до Імператорської асоціації алхімії, тому про неї мало хто знав, але насправді вона була великою алхімікинею, чий рівень дорівнював Мудрецеві.

Трісь!

Ще одна шпилька у формі метелика, що прикрашала її світло-золотисте волосся, розбилася. Як тільки одна шпилька ламалася, інша ставала наступною жертвою ритуалу. Минуло небагато часу, і кількість прикрас, яких спочатку було близько двадцяти, зменшилася вдвоє.

— Ти при своєму розумі?

Хоча походження артефактів з'ясувалося, Мікаеліс не міг оговтатися від шоку. Зазвичай алхімія не споживає багато мани. Саме тому алхімічні камені, виготовлені з магічних кристалів, мають високу цінність, бо їх можна використовувати майже вічно. Проте зараз Ів витрачала їх як одноразові розхідні матеріали лише для того, щоб форсувати ритуал таврування.

— Не варто так дивуватися. Виправляти нестачу таланту за допомогою капіталу — це основа алхімії.

Те, що ресурсами можна компенсувати талант, було найпершою істиною, яку вивчали в алхімії. Рішучість не шкодувати матеріалів, коли це необхідно, вважалася чеснотою алхіміка. Звичайна особа імператорської крові ніколи б не погодилася заплатити таку ціну за якогось гомункула. Проте Ів не виявляла жодного жалю.

— Ти справді прийшла сюди з твердим наміром отримати мене.

— Звісно.

— Чи справді я вартий такої ціни?

— Цінність Мікаеліса Агніто — величезна.

Ця висока оцінка була щирою думкою Ів і фактом, який довело її минуле життя. Імперія Хаделамід була державою, збудованою на експлуатації гомункулів, і від її імператора вимагався високий ступінь контролю над ними. Таким чином, той, хто отримає Короля гомункулів — Мікаеліса — міг стати абсолютним претендентом на престол. Оскільки метою другого життя Ів було сходження на трон, вона не могла не горіти рішучістю.

— Я обов'язково маю отримати тебе.

Коли в її волоссі залишилося всього три шпильки, спалахнуло біле світло, і кола трансмутації, намальовані на долонях Ів та Мікаеліса, увібрались в їхні тіла.

— Вий... вийшло?

Поки Ів перебувала в заціпенінні, сталося неочікуване. Потужна ударна хвиля, що змусила серця здригнутися від глухого удару, вирвалася з центру, де стояли Ів та Мікаеліс. Ця хвиля була зовсім іншого рівня, ніж попередній вихор. Це був справжній вибух енергії.

— Ох!

Повітряна в'язниця була не чим іншим, як крихкою кліткою, підвішеною на ланцюгах. Від небаченого досі удару в'язниця різко нахилилася, наче човен під час цунамі. Через це Ів випустила руку Мікаеліса і втратила рівновагу.

Рефлекси Ів, яку колись дражнили «кімнатною мудрецею», були жалюгідними. У момент небезпеки вона не встигла накинути на себе захисний бар'єр, а просто міцно заплющила очі. І саме тоді, коли її тіло мало зісковзнути й болісно вдаритися об залізні ґрати, міцна рука вхопила її за талію.