Розділ 19 — Розділ 19

— Що…?

— Звісно, я мала на увазі, що старатися буду я. Я не планую навантажувати Мікаеліса важкою роботою. Як я вже казала, мені достатньо того, що ти просто займеш місце мого особистого лицаря, — пояснила Ів.

— Ні, зачекай. Вивалити стільки приголомшливих новин за один раз — це вже занадто. Дай мені час оговтатися. Я не встигаю за твоїм темпом.

Здавалося, Мікаеліс був на межі непритомності. Він притиснув руку до перевантаженої голови й один за одним випускав важкі зітхання. Насправді, для Мікаеліса, якого раптово витягли у світ, і так усе було складно й незвично, а тут ще й такі приголомшливі новини — дивно, що його розум взагалі не відмовив.

Зазвичай людей хоч трохи готують перед тим, як розкривати такі амбіції, але принцеса перед ним не знала милосердя. Хоча вона обіцяла розповісти таємницю після завершення таврування, і Мікаеліс сам просив про це, він не міг позбутися відчуття, що це було занадто.

«Втім, добре, що вона не сказала цього ще у в’язниці», — подумав він.

Це було логічне рішення — уникати незнайомих місць для такої заяви, адже потрібно було остерігатися тих, хто підслуховує чи підглядає. І з огляду на характер Мікаеліса, це теж був правильний вибір.

Щиро кажучи, він і зараз ледве вірив словам Ів. Якби вона необачно розкрила такі грандіозні плани під час їхньої першої зустрічі, він би нізащо не повірив. Навпаки, він би сприйняв це як доказ того, що вона — типова владна й самовпевнена представниця імператорської родини, яка лише кидається словами, а обіцянку звільнити гомункулів вважав би лицемірними теревенями, щоб задобрити раба.

Саме тоді про себе нагадала людина, про яку вони досі забували.

— П-п-перепрошую…

Седелла, яка весь час чаювання стояла в кутку й поправляла квіти у вазі, дивилася на Івієнроуз із шокованим обличчям. Як професійна служниця, вона хотіла прикинутися, що нічого не чує й не бачить, але цього разу просто не змогла стриматися.

— В-ваша Високосте Івієнроуз…

— Так, Седелло.

— П-пробачте, що перебиваю, але це… це справді правда?

— Звісно. Справжнісінька правда.

— О Боже мій…

Седелла прикрила рот рукою.

Для Ів реакція Седелли була також важливою, тому вона з легким трепетом спостерігала за її великими ясно-зеленими очима. Раптом Седелла стиснула кулаки й вигукнула:

— Я… я буду служити вам з усіх сил, Ваша Високосте! Хоч я і не ідеальна, але зроблю все можливе!

— Тобі немає в чому докоряти, Седелло. Ти — справжня майбутня старша служниця.

Для Ів Седелла була найкращою особистою служницею. Вона подумала, що згодом має купити їй не лише міський будинок, а й острів із розкішною віллою.

Поки Ів та Седелла висловлювали одна одній довіру, Мікаеліс, який уже дещо оговтався, заговорив:

— Тепер я розумію, чому ти раптово порушила свої принципи й вирішила завести особистого лицаря. Щоб вийти у світ і зміцнити свої позиції як принцеси?

— Саме так.

— Але якщо це єдина мета, то підійшов би й будь-який інший гомункул. Чому саме я?

Мікаеліс не проґавив важливого моменту.

Оскільки Ів не могла розкрити таємниці майбутнього, вона почала підбирати слова. На щастя, знайшлася цілком логічна причина.

— Ти відкинув владу мого батька-імператора, але я змогла тебе таврувати. Цим я довела, що моя сила впливу достатня для того, щоб мене вважали серйозною претенденткою на престол.

— Ага, тож саме моє таврування мало суто політичний підтекст. Ось воно що. Тепер це здається настільки очевидним, що аж соромно, що я не здогадався раніше.

— Не кажи так. Принцеса, яку досі вважали ніким, раптом заявляє, що стане кронпринцесою. Більшість не повірить, навіть якщо я скажу це в обличчя, а якщо промовчу — то й поготів ніхто не дізнається.

Ів із посмішкою відпила чаю.

«Добре, що реакція Мікаеліса не негативна. На сьогодні цього достатньо».

На її погляд, Мікаеліс був людиною розважливою. Щирість зазвичай доводиться часом, а не миттєвими словами. Оскільки Мікаеліс ще не міг повністю їй довіряти, йому потрібен був час, щоб поспостерігати за нею, посумніватися і врешті зробити власні висновки.

Ів вирішила не поспішати. Вона збиралася поступово завойовувати серце Мікаеліса, щиро й наполегливо йдучи до своєї мети.

Надавши собі величного вигляду, принцеса звернулася до Мікаеліса та Седелли:

— Як ви розумієте, це державна таємниця. Щойно ви вийдете з цієї кімнати, стежте за кожним своїм словом. Навіть якщо весь палац буде про щось здогадуватися, це зовсім не те саме, що пряме визнання від мене чи моїх людей.

— Я пам’ятатиму про це, Ваша Високосте, — відповіла Седелла.

— Зрозумів, — додав Мікаеліс.

Їхні відповіді звучали надійно. Ів усміхнулася й знову наповнила порожню чашку.

— А тепер обговорімо наші плани на майбутнє.

Про амбіції сказано достатньо, настав час для конкретики.

— Оминемо дрібниці, зосередимося на головному. Завтра Мікаеліс разом зі мною піде на аудієнцію до батька-імператора, де пройде обряд присяги на вірність.

— Сподіваюся, цього разу імператору все вдасться. Не хочеться знову повертатися до в’язниці.

— Не хвилюйся. Оскільки я успішно провела обряд таврування, твій імунітет зараз пригнічений. Мікаелісе, просто зосередься на тому, щоб поводитися ввічливо перед імператором. У жодному разі не поводься так, як зі мною.

— Як накажете.

Мікаеліс на мить замислився, а потім незадоволено промовив:

— Обряд вірності імператору та всій родині… Тож відзавтра я стану покірним псом не лише для тебе, а й для інших членів королівської сім’ї?

Присяга на вірність також була обрядом, що позбавляв гомункулів волі, тому його роздратування було цілком виправданим. Хоча присяга не мала такої ж абсолютної сили, як таврування, вона позбавляла можливості чинити опір чи виявляти непокору будь-кому, в чиїх жилах тече кров Хаделамідів.

Гомункул мусив підкорятися навіть абсурдним і принизливим наказам і не міг захиститися, навіть якщо член імператорської родини загрожував його життю. Зупинити це могла лише відмова того, хто наклав таврування, оскільки він мав вищу владу. Тож роль Івієнроуз була надзвичайно важливою.

— Я зроблю все можливе, щоб захистити тебе як принцеса.

— Звучить багатообіцяюче, Ваша Високосте.

На мить кутики губ Мікаеліса злегка піднялися. Його посмішка була з тих, що змушують серце тріпотіти.

— Повернімося до справи. Цього тижня головне — пережити присягу, а наступна важлива подія буде за тиждень.

— Вісімнадцятиріччя восьмої принцеси?

— Саме так, бенкет на честь дня народження Розі. Це буде перший офіційний захід, де я з’явлюся в супроводі Мікаеліса. Я впевнена, що в розпліднику тебе вчили етикету, але нам варто все перевірити. Седелла тобі допоможе.

— Зрозумів. Схоже, це вирішальний день для твого повернення у вищий світ.

— Ти правий.

— Як твій особистий лицар, я докладу всіх зусиль.

— Та ну, не варто аж так старатися. Просто роби те, що й інші, — жартома кинула Ів, але Мікаеліс не відповів. Здавалося, він не збирався робити нічого абияк.

— Чи є ще якісь плани? Якщо ні, я б хотів почути про твій розпорядок дня.

— Це справді потрібно для роботи особистого лицаря. Седелло, запиши, будь ласка, мій розклад на папері.

— Слухаюся, Ваша Високосте.

Ів подумала, що це чудова нагода. Оскільки вона повернулася на вісім років назад, вона вже й не пам’ятала, як минали її дні в той час. Це був шанс вивчити власний спосіб життя.

— Запиши якомога детальніше. Хто і коли проводить заняття, які лекції я відвідую, з ким і коли п’ю чай, чи є якісь регулярні заходи, зустрічі чи місця, де я буваю. І спершу покажи мені, я маю перевірити.

Вона збиралася вивчити все це за допомогою магії запам’ятовування.

— Готово, Ваша Високосте.

— Ану подивимося…

О? Так мало? Це більше схоже на звичайний розклад уроків. Навіть магія не знадобилася — таку кількість інформації мозок міг легко запам’ятати й так. Ів розгублено запитала в Седелли:

— Невже я так ні з ким не зустрічалася, нікуди не виходила й жила лише в чотирьох стінах? Мені здавалося, я була досить зайнята.

— Ви справді були зайняті. Коли немає занять чи лекцій, ви зазвичай присвячуєте себе дослідженням алхімії.

— Але ж в Імператорському палаці постійно відбуваються якісь події.

— Ви не ходили туди, якщо це не було обов’язковим.

— …

Подальша розмова лише ясніше підкреслювала б її відсутність у світському житті.

«Я справді була білою вороною в палаці».

Ів вирішила змінити тему. Вона передала папірець Мікаелісу і сказала:

— Мікаелісе, якщо є якісь графіки чи обов’язкові справи, про які я маю знати — кажи.

— Обов’язок особистого лицаря — слідувати за господарем крок у крок.

— З котрої і до котрої години?

— Зазвичай ми супроводжуємо вас від моменту пробудження і до сну. Якщо немає особливих наказів, спати й їсти ми маємо в казармах гвардії на півночі.

— Зрозуміло.

Такі служниці, як Седелла, жили в сусідніх кімнатах і фактично перебували з принцесою постійно. Але лицарі-гомункули жили в казармах під суворим наглядом. Навіть особисті лицарі належали до імператорської гвардії, тож підкорялися загальним правилам. Проте особисті лицарі могли бути звільнені від ранкової перевірки, якщо того вимагав наказ господаря.

Фактично, це була пільга в обмін на нічне чергування чи інші послуги для імператорської родини. Ів запитала:

— А як щодо часу на особисті тренування? Поряд із казармами є тренувальний майданчик.

— Так, тренування необхідні. Якщо ти дозволиш, я можу робити це вдень, якщо ні — доведеться викроювати час на світанку чи пізно ввечері. Якщо ж і це не вдасться, прогресу не буде. Тож усе залежить від твого рішення.

— Добре, я все влаштую.

— Дякую.

Мікаеліс підняв праву руку на рівень очей. Він дивився на зап’ястя, де раніше були кайдани, що водночас слугували обмежувачами магічних ланцюгів.

— Найближчим часом мені потрібно зосередитися на тренуваннях із магією та мечем. У розпліднику я завжди носив ці кайдани, тому маніпуляції з маною вивчав лише в теорії. Мені потрібна практика, щоб перевірити відкриті мана-контури та стабілізувати ядро мани.