Розділ 22 — Розділ 22

Мікаеліс вклав у піхви довгого меча, лезо якого було сильно пошкоджене.

Минуло лише п’ять днів відтоді, як він прибув до палацу. Протягом цього часу, завдяки тому, що Івієнроуз активно заохочувала його до тренувань, він встиг розправитися з понад десятьма големами, тож його меч був майже повністю вищерблений.

— Тобі варто було трохи захистити лезо аврою меча. Сталевий довгий меч слабший за міфрилового голема, — зауважив Сільвестіан.

— Я лише нещодавно позбувся кайданів на мана-контурах. Тільки сьогодні вдалося опанувати захист леза авророю меча. Коли отримаю меч, дарований Сьомою принцесою, тоді й почну поводитися з ним дбайливіше, — відповів Мікаеліс.

— Ах, точно. Її Високість сама дарує тобі меч...

В очах Сільвестіана, який промовив це майже пошепки, на мить спалахнув і зник вогник заздрості. Мікаеліс деякий час пильно спостерігав за цим. Невдовзі він простягнув праву руку для рукостискання.

— До речі, ми так і не відрекомендувалися належним чином. Хоча ти, мабуть, уже знаєш — я Мікаеліс Агніто, особистий лицар Її Високості Сьомої принцеси. А ти?

— Сільвестіан Міллард, належу до Імператорської гвардії.

— То ти не особистий лицар?

— Поки що ні, але невдовзі планується, що ним стати, — відповів той.

— То це ти той лицар, якого обрала Восьма принцеса.

— Так... Це велика честь...

Він опустив очі кольору небесної блакиті, а його голос затих — така реакція була далекою від гордості. Сільвестіан обережно розкрив мету, з якою підійшов до Мікаеліса.

— Мікаелісе, насправді я хотів дещо запитати у тебе.

— Що саме?

— Кажуть, що з тієї миті, як член імператорської родини проведе таврування, я почну змінюватися. Це правда?

Здавалося, Сільвестіан був збентежений через наближення церемонії таврування. Оскільки Мікаеліс міг його зрозуміти, він охоче відповів:

— Ну, минуло лише три дні, тож я не можу бути впевненим на сто відсотків, але такий аспект і справді є. До людини, до якої раніше не мав особливих почуттів, після таврування починаєш ставитися як до найвищого пріоритету. Це дивне відчуття. Не знаю, чи зрозумієш ти, якщо я скажу, що моя воля підлаштовується під об’єкт таврування.

— Тобто, після церемонії я теж буду відданий Восьмій принцесі всім серцем?

— Можливо.

— Зрозуміло. Можливо, так навіть краще...

Схоже, думка про те, що він змириться з реальністю, принесла Сільвестіану певне заспокоєння.

« Цей хлопець має на прикметі іншу принцесу » , — промайнуло в думках Мікаеліса, який бачив Сільвестіана наскрізь.

« Все одно вони всі однакові, дарма він... »

У ту ж мить Мікаеліс згадав той тужливий погляд, який Сільвестіан кинув, коли почув про меч, що його має дарувати Ів. Йому раптом стало неприємно. Можливо, це була дитяча примха, але Мікаеліс різко кинув:

— А може й ні.

— Що?

— Те, що я раніше ненавидів, я продовжую ненавидіти і після таврування. Не схоже, щоб я повністю змінився. Просто зменшується почуття відторгнення.

— Ти ж щойно казав, що природно стаєш щирим у своїй відданості. Чому тепер кажеш інше?

— Я сказав «можливо», я не стверджував це напевно.

— Ти що, глузуєш з мене?.. — Сільвестіан люто зиркнув на Мікаеліса. Проте цей погляд не злякав Мікаеліса, а навпаки — лише розпалив його бажання покепкувати.

— Хіба вас у розпліднику не вчили бути вірними всім членам імператорської родини? Намагатися обирати собі господиню — це нелояльно, сере Мілларде.

— Ха, і це кажеш мені ти?

Сільвестіан лише гірко всміхнувся, не виявляючи особливого роздратування. Те, що він не розлютився через зауваження щодо браку лояльності, свідчило про те, що він не був звичайним обмеженим гомункулом. Мікаеліс знову став серйозним.

— Не думай про це в негативному світлі. Хіба не краще мати власну думку, навіть якщо це болісно? Зрештою, для імператорської родини гомункули — це лише речі, які викидають, коли вони набриднуть. Якщо ти втратиш навіть власну волю і перетворишся на сліпо відданого раба, то коли тебе викинуть, біль буде значно сильнішим.

— У твоїх словах є сенс, — мовчки погодився Сільвестіан.

Він замислився на мить, а потім поставив неочікуване запитання:

— Мікаелісе, то ти вважаєш, що Її Високість Сьома принцеса теж може тебе покинути?

— ...

Це було просте запитання, але чомусь слова застрягли в горлі. Мікаеліс мав дуже низькі очікування щодо імператорської родини, і оскільки Ів також була її частиною, він мав би одразу відповісти ствердно. Проте він не зміг змусити себе визнати це вголос. Сама лише думка про це викликала незрозуміле відчуття дискомфорту, що підступало до серця.

Погляд Мікаеліса помітно потьмянів. Помітивши це, Сільвестіан поспіхом виправився:

— Вибач за нетактовне запитання. Мабуть, про таку можливість навіть не варто думати. Її Високість Сьома принцеса не з таких людей.

— Так.

Тільки тоді погляд Мікаеліса знову став нормальним.

— Здається, я занадто відволік тебе від тренувань. Було приємно поспілкуватися, Мікаелісе.

— Мені теж. Давно я не зустрічав того, з ким можна просто поговорити.

— Сподіваюся, наступного разу ми зможемо «поговорити» за допомогою мечів.

— Чекатиму з нетерпінням.

Два лицарі-гомункули востаннє потиснули один одному руки і розійшлися, пообіцявши зустрітися знову.

***

У покоях Івієнроуз побільшало мешканців. Вона сиділа на дивані у вітальні й приймала вітання від двох дівчат та одного юнака.

— Ліан Діаз вітає Її Високість Сьому принцесу.

— Піона Граніче. Вітаю Її Високість Сьому принцесу.

— Я — Х’ю, третій син родини Бальзамік! Для мене честь служити Вашій Високості!

Смак та вибір Третьої імператриці Філінеллі були чудовими, як Івієнроуз і очікувала. Хоча кожен мав свій характер, вони здавалися чесними та старанними служниками, що дуже їй сподобалося.

— Ласкаво просимо до моїх покоїв. Сподіваюся, ви допомагатимете Седеллі піклуватися про мене.

— Слухаємося, Ваша Високосте.

Седелла, особиста служниця, одразу розпочала їхнє навчання. Івієнроуз стало легше на душі від думки, що навантаження на Седеллу, яка раніше сама поралася по всьому господарству, тепер зменшиться. Нові служники раніше належали до оточення Філінеллі, тож добре зналися на справах палацу.

Коли коротке навчання закінчилося і кожен взявся до своїх обов’язків, Ів покликала Седеллу до спальні. У неї було термінове доручення.

— Седелло, сходи, будь ласка, до району ковальських майстерень за межами палацу.

— Ви хочете замовити меч для лицаря Агніто.

— Так. Ось замовлення. Тобі потрібна майстерня під назвою «Кузня Рібло». Її власник — чоловік на ім’я Вальбо Рібло. Вона не дуже відома, тому пошук може зайняти час.

Вальбо Рібло був невідомим ковалем, який так вперто тримався за свої принципи майстерності, що тривалий час не міг досягти успіху. Лише через п’ять років його талант відкриє маркіз Ченслі, який фінансує Бріжіт. Обладунки та зброя його роботи стануть надзвичайно популярними серед аристократів, але через вкрай несправедливий контракт сам коваль і надалі потерпатиме від бідності.

«Я не можу на це просто дивитися», — подумала Ів.

Цього разу вона сама збиралася відкрити світові майбутнього геніального коваля і зробити його знаменитим. До того ж, у минулому житті улюблений меч Мікаеліса також був замовлений саме у Вальбо.

Ів хотіла подарувати йому зброю, максимально схожу на ту саму. Вона напружила пам’ять і відтворила у бланку замовлення малюнок меча та піхов, які бачила колись. Малювання було одним із обов’язкових предметів для принцес, тож ескіз вийшов цілком пристойним.

Але доручення на цьому не закінчувалися.

— А ще, пошукай алхімічну майстерню, яку можна було б викупити. Невелика, приблизно на трьох працівників, яких можна залишити на місцях. Було б добре, якби вони спеціалізувалися на алхімії зілля.

— Ви маєте на увазі... алхімічну майстерню?

— Так. Мешканців у покоях побільшало, тож треба заробляти на витрати. Я хочу використати свій фах і розпочати невелику справу, а для цього алхімічна майстерня просто необхідна.

— Зрозуміла, Ваша Високосте.

— Звернися до гільдії майстерень, вони підберуть варіанти згідно з умовами. Якщо тобі здається, що місце підходить, одразу підписуй договір купівлі. Ось моя печатка. Немає сенсу розголошувати, що це робить принцеса, тому підписуй контракт, використовуючи моє середнє ім’я, але печатку постав обов’язково — тільки тоді магічний контракт набере сили.

— Я зовсім не тямлю в алхімії, чи можу я на свій розсуд підписувати договір?

— Все гаразд.

Івієнроуз впевнено кивнула. У майбутньому Седеллі доведеться вирішувати багато таких справ, тож їй було необхідно розвивати ділову хватку.

— Можна помилятися, можна навіть зазнати невдачі. Просто зроби все, що в твоїх силах.

— Слухаюся, Ваша Високосте. Чи будуть ще якісь вказівки?

Ів на мить замислилася, а потім додала:

— Хм, ну тоді... завітай ще до південної філії на річці Рабелло і подивися, чи немає там хороших міських маєтків. Здається, ціни на нерухомість там незабаром зростуть, тож я планую трохи інвестувати. Ми не зможемо купити це прямо зараз, але придивися до того, що тобі справді припаде до душі.

— Так, Ваша Високосте.

Седелла, хоч і була дещо здивована наказами Ів, покірно вклонилася і вийшла. Залишившись у спальні сама, Івієнроуз зробила жест рукою в повітрі. Стос документів, захованих за балдахіном ліжка, за допомогою магії прилетів прямо їй у руки.

Це була інформація, яку вона збирала протягом п’яти днів для свого повернення у вищий світ.

«Зі списком людей, з якими треба сконтактувати на бенкеті з нагоди дня народження Розеніт, розібралася. Тепер треба продумати бізнес-план для алхімічної майстерні та знайти матеріали щодо шахт магічних каменів».

Івієнроуз розклала книжки, взяті з імператорської бібліотеки, і почала складати нові документи.