Розділ 24 — Розділ 24. Дотримання правил світського життя імператорського палацу

Нарешті настав день народження Розеніт.

З самого ранку в імператорському палаці панувала метушня. Ранкова програма передбачала церемонію обрання особистого лицаря, а по обіді мав відбутися розкішний бенкет.

Не буде перебільшенням сказати, що департамент церемоній, відповідальний за всі справи палацу, сьогодні існував заради однієї лише Розеніт.

У покоях Івієнроуз також було гаряче. Нові служниці, Ліан та Піона, були налаштовані надзвичайно рішуче. Ще на світанку вони приготували особливу воду для купелі. Зварена з безлічі інгредієнтів, вона була в’язкою, кольору моху та мала специфічний різкий запах.

— Піоно, це не схоже на воду для купання, радше на відьомський казан. Ти часом не знаєшся на чорній алхімії?

— Що ви, Ваша Високосте! — відповіла Піона. — Це виключно косметична купіль. Я б залюбки розповіла детальніше, але у нас обмаль часу, тому нехай результат скаже сам за себе. Будь ласка, заходьте у воду, Ваша Високосте.

— Ой!

Запевнення Піони справдилися — ефект був вражаючим. Після двох годин у «відьомському казані» стан шкіри Івієнроуз став ідеальним для нанесення макіяжу. Поки тривала повторна купіль, щоб позбутися запаху, час пролетів непомітно. Пружинний годинник уже показував полудень.

Седелла, відправивши Піону та Ліан до вітальні, приготувала для Ів легкі закуски. Під час відпочинку вона доповіла про ситуацію в палаці.

— Кажуть, церемонія обрання восьмої принцеси все ще триває. Минуло вже понад дві години, хоча зазвичай усе закінчується за годину.

— Справді, затримуються, — відказала Ів.

Вона не була здивована, адже пам’ятала це з минулого життя. Розеніт геть не мала хисту до алхімії, тому їй довелося проводити ритуал таврування лицаря Мілларда аж п’ять разів. Врешті-решт вона досягла успіху лише тому, що батько, імператор Десмонд II, потайки приніс їй уламки Філософського каменя.

Хоча фаворитизм Десмонда II не був новиною, Ів було неприємно згадувати, як Розеніт, отримавши особистого лицаря такою ціною, зовсім його не цінувала й замінила вже за три роки.

— Цікаво, чи зможе восьма принцеса благополучно завершити ритуал таврування? — запитала Седелла.

— Не варто хвилюватися. Розі завжди отримує те, чого бажає, — промовила Івієнроуз, приховуючи справжні почуття за в’їдливими словами. — До речі, а де Мікаеліс?

— Сер Агніто прибув уже давно, — відповіла служниця. — Зараз він у вітальні, де Ліан та Піона допомагають йому з чепурінням.

— Вже? Який сумлінний.

— Сьогодні серу Агніто належить чепуритися не менше за вас, Ваша Високосте. Тож варто поспішати.

Івієнроуз розуміюче кивнула. Світське товариство палацу Хаделамід висувало надзвичайно високі вимоги до зовнішнього вигляду, і це стосувалося як жінок, так і чоловіків. Сьогодні Мікаеліс мав виглядати вишукано та розкішно — такі були манери та закони місцевого бомонду.

«Хм, я б хотіла привітатися з ним. Чи варто чекати тут, поки він закінчить?»

Зазвичай вважалося нечемним, якщо чоловік, який не є коханим чи чоловіком, відвідував жінку під час її чепуріння. У зворотному випадку це не було грубим порушенням, але такого все ж намагалися уникати.

Седелла, прочитавши вагання на обличчі Ів, швидко промовила:

— Не думаю, що з особистим лицарем потрібна така дистанція, як зі звичайним аристократом. Завдяки тавруванню сер Агніто відчуватиме до вас особливу близькість.

— Справді? — перепитала Ів.

— Так. Запросити його до вітальні?

Івієнроуз змахнула крихти печива з губ і встала. Щойно вона відчинила двері, то побачила посеред кімнати спину Мікаеліса, який сидів на табуреті. Ліан та Піона були в розпалі роботи над його образом.

— Мікаелісе, вітаю.

— О, Ваша Високосте, — Мікаеліс підвівся, щоб привітати принцесу.

У цей момент шовковий халат, що лише злегка накидався на його плечі, зісковзнув на підлогу, оголивши торс чоловіка.

«Ох...»

На щастя, Ів не вимовила цей вигук уголос. Вигляд напівоголеного Мікаеліса був приголомшливим. Міцний м’язистий прес, струнка талія та виразні лінії ключиць були втіленням досконалості. Можна було впевнено сказати, що таке прекрасне чоловіче тіло заслуговує стати надбанням усього світу мистецтва.

— Ваша Високосте, — тихо покликала Седелла, повертаючи Ів до реальності.

— Сере Агніто, ви вже привітали Її Високість, тож, будь ласка, сядьте рівно і дивіться вперед, — мовила Ліан.

— А, панно Ліан... Добре, — відказав Мікаеліс.

На щастя, служниці так завзято взялися за нього, що він був дещо розгублений і не помітив погляду принцеси.

«Мало не осоромилася», — потай полегшено зітхнула Ів.

— Я просто вийшла привітатися. Оскільки ти в процесі, я не буду заважати і піду до себе.

— Зовсім ні, ви мені не заважаєте, — ввічливо відповів Мікаеліс.

— Ну, тобі ж не зовсім зручно. Я краще піду.

— Ні, навпаки, було б краще, якби ви залишилися, — мовив він, уникаючи погляду в дзеркалі. — Я вперше так чепурюся... Це ніяково.

Це було пряме прохання побути поруч.

«Подумати тільки, Мікаеліс Агніто, який, здавалося, нічого в світі не боїться, почувається беззахисним перед косметичними процедурами».

Це було цікаве відкриття. До того ж Ів помітила, що таврування само собою зміцнює зв’язок та приязнь між ними.

— Добре, тоді я побуду тут, — вона сіла на диван.

Це було найкраще місце, щоб на власні очі спостерігати за перетворенням найвродливішого чоловіка імперії. Піона та Ліан, тримаючи в руках інструменти для чоловічого макіяжу, були в захваті.

— Сере Агніто, просто довіртеся нам! Ми зробимо так, що ваша врода засяє на весь палац!

— Саме так! Якщо не білою трояндою імперії, то чорною трояндою ми вас точно зробимо!

Мікаеліс, почуваючись дещо незграбно, спробував заперечити:

— Її Високість чекає на мене, тож чи не краще закінчити швидше?

— Швидше?! Як ви можете таке казати про свій перший вихід! У вищому світі чепуріння — це обов’язок. Будь ласка, утримайтеся від таких нелояльних слів! — суворо виговорила йому Ліан.

— ...Виправлюся, — покірно відповів він.

Поки йому наносили грим на обличчя, юний золотоволосий паж, Х’ю, підняв із підлоги халат. Але повертати його Мікаелісу він не став.

— Зараз ми маємо нанести макіяж і на тіло, тому я заберу це, — сказав Х’ю.

— На тіло... теж наносять макіяж? — здивувався Мікаеліс.

— О, звісно, сере Агніто! — відповів хлопчик. — Це так само, як жінки підкреслюють лінію ключиць. Для чоловіків же обов’язково привести до ладу шкіру шиї, грудних м’язів та живота, щоб натільний ланцюжок виглядав ефектно.

— Неймовірно... — очі Мікаеліса знову здивовано заблищали.

Івієнроуз з легкою посмішкою спробувала його заспокоїти:

— Бал та бенкет в імператорському палаці мають дуже суворі вимоги до зовнішнього вигляду. Потерпи трохи, Мікаелісе.

— Це тільки в палаці так? — запитав він.

— Так. Формальності зміцнюють авторитет. Оскільки палац є центром політичного та світського життя, дрес-код тут суворіший, ніж у будь-якому іншому місці.

— Розумію... Проте я не впевнений, чи можна назвати цей костюм «суворим», — зауважив він, вказуючи поглядом на білий парадний одяг з відкритими грудьми та натільний ланцюжок.

— Ха-ха-ха... — ніяково засміялася Ів.

На її погляд, це вбрання також було далеким від поняття суворості. Навпаки, у ньому було щось відверто звабливе. Принцеса прокашлялася і спробувала захистити світські звичаї:

— З цим нічого не вдієш, адже вподобання шляхетних дам сильно впливають на моду вищого світу.

— Вподобання... Тож і вам, Ваша Високосте, подобається таке? — запитав Мікаеліс.

— ...Здається, мені це не огидно, — відповіла Ів.

— Ось як.

З давніх-давен світське життя за своєю суттю було ринком наречених. Якщо це не був шлюб за розрахунком через політичні інтереси, кожна людина природно прагнула знайти партнера, що був би привабливим.

Саме тому в імператорському палаці сексуальна привабливість була фактично закріплена під виглядом «манер та етикету».

І це стосувалося не лише жінок, а й чоловіків.