Розділ 25 — Розділ 25

На імператорських бенкетах молодим чоловікам давали можливість продемонструвати красу свого тіла, загартованого фехтуванням та вправами. Для цього вони мали одягати сорочки такого дизайну, де передня частина була майже повністю розстебнута.

Тому, якщо поглянути збоку, погляду зухвало відкривалися міцні груди, а за необережних рухів подекуди могли навіть проглядати соски. Це було свого роду маленькою розвагою для аристократок.

Оскільки верхня частина тіла була настільки відкритою, серед чоловіків невпинно розвивалася мода на прикрашання торса. Чоловіки, які зазвичай стримано застібали шию шовковими краватками, у дні палацових бенкетів пов’язували довгі й тонкі тканинні стрічки довкола шиї, дозволяючи їм вільно спадати на груди. Такий стиль пробуджував приховану дику мужність, змушуючи вельможних дам палко захоплюватися.

«Натільні ланцюжки» також були одним із незмінних фаворитів серед прикрас.

Це був декоративний металевий виріб, схожий на намисто, виготовлений у формі вільної сітки, що накидалася на верхню частину тіла. Ланцюжки, які вільно з’єднували лінію пупка та грудей і були оздоблені коштовним камінням, нагадували кайдани, що створювало доволі пікантне враження.

До речі, запровадила моду на натільні ланцюжки прабабуся Івієнроуз — попередня імператриця, до якої багато аристократок відчували особливу шану.

Піона та Ліан, які довгий час мало не прилипли до обличчя Мікаеліса, нарешті випрямилися з гордими виразами облич.

— Оздоблення обличчя завершено. Як вам, сере Агніто?

— Навіть якщо ви питаєте моє враження, я мало що в цьому тямлю, — відповів він.

— Тоді, можливо, попросимо Її Високість поглянути?

Під їхнім натиском Мікаеліс наблизився до Ів. Івієнроуз, щоб не дивитися на його напівоголений торс, підняла голову і зустрілася з ним поглядом.

— Ох…

Цього разу вона не змогла стримати здивованого подиху. Його фіолетові очі виглядали небезпечно привабливо, що неабияк збентежило Ів.

«Боже, що ж вони з ним зробили?»

Вона чула, що чоловічий макіяж зазвичай лише підкреслює природні риси, і справді — обличчя Мікаеліса не сильно змінилося, але його погляд і аура стали надзвичайно звабливими та фатальними. Очевидно, Піона та Ліан сотворили щось неймовірне саме з його очима.

Оскільки Ів мовчки втупилася в нього, Мікаеліс заговорив першим:

— Щось не так?

— Га?.. Ой, ні, зовсім ні…

Тоді Піона з вельми гордим виглядом пояснила:

— Це таємна техніка макіяжу очей, популярна серед чоловіків-консортів. Її називають «Зоряна ніч», бо вона передає вологий блиск і жар чоловічих очей, ніби в момент найвищої насолоди. Мій дядько за допомогою цього макіяжу звабив саму графиню.

— ...

Івієнроуз на мить заціпеніла, намагаючись осягнути почуте, а потім подумки вигукнула:

«Піоно, як можна давати таку небезпечну зброю тому, чия врода здатна руйнувати держави!»

Не зважаючи на розгубленість Ів, Піона спокійно продовжила:

— Сподіваюся, Вашій Високості сьогодні вночі теж сподобається…

— Піоно, досить.

— Слухаюсь.

Оскільки ніч бенкету зазвичай розпалювала пристрасті молодих людей, Піона була впевнена, що Мікаеліс як особистий лицар сьогодні буде прислужувати Ів у спальні. Ліан та Х’ю, судячи з їхніх облич, теж вважали це само собою зрозумілим. Через це між Ів та Мікаелісом, які ніколи не ділили ліжко, запала ніякова тиша.

Івієнроуз поспіхом спробувала розрядити атмосферу:

— Ох, щось у горлі пересохло. Седелло, чи не даси мені чаю?

— Так, Ваша Високосте.

Як на зло, Седелла приготувала ромашковий чай, що допомагає заспокоїти серце та розум.

Тим часом прикрашання Мікаеліса тривало. На його доглянутий торс накинули витончено сплетений золотий натільний ланцюжок. Прикрашений дрібними топазами, оливково-зеленими гранатами та перидотами, цей ланцюжок, що ніби сковував тіло Мікаеліса, створював вкрай розпусний образ. Коли на нього нарешті одягли сорочку та вільно пов’язали краватку, слуга Х’ю приніс на оксамитовій таці особливий аксесуар.

— Згідно з законом, усі лицарі імператорської гвардії та особисті лицарі мають носити це під час бенкетів у палаці.

Це була пов’язка на очі з чорного мережива. Це робилося для того, щоб у натовпі можна було інтуїтивно відрізнити гомункулів від аристократів, а також щоб полегшити ставлення до них як до речей, уникаючи зорового контакту.

Імператорська родина, попри всю свою манірність, чудово розумілася на психологічних методах панування над рабами.

«Не дарма вони керують гомункулами сотні років» , — гірко подумала Ів.

Не помічаючи її настрою, Ліан та Х’ю безтурботно щебетали про пов’язку:

— Шкода закривати очі після такого макіяжу.

— А я так хотів побачити, як інші принцеси заздритимуть нашій Високості.

Піона ж запропонувала інший погляд:

— Але я думаю, це навіть романтичніше, адже бачити його очі зможе лише наша Високість. Сьогодні вночі, коли Ваша Високість власноруч розв’яже стрічки на пов’язці сера Агніто…

— Піоно, досить.

— Слухаюсь.

Вона була надзвичайно послідовною дівчиною. Ів зітхнула і наказала Х’ю:

— Залиш мереживну пов’язку. Це незручно, тому він одягне її вже перед самим виходом.

— Слухаюсь, Ваша Високосте.

Мікаеліс одягнув розкішний білосніжний лицарський мундир, оздоблений еполетами, китицями та золотим гаптуванням. Мундир мав форму пальта, але його передня частина була сконструйована так, щоб її неможливо було застебнути. Цей дизайн був розроблений спеціально для того, щоб демонструвати торс у натільних ланцюжках. До того ж, він підкреслював талію, туго затягнуту розкішним поясом, та стрункі, міцні лінії стегон.

Нарешті, приготування, за винятком пов’язки, було завершено. Результат нагадував скульптуру прекрасного бога. Якби з нього зараз зняли форму і зробили мармурову статую, вона стала б мистецькою спадщиною імперії.

Поки Ів захоплено спостерігала, Седелла принесла «невтішну» звістку:

— Ваша Високосте, тепер черга вашого перевтілення.

— Фух. Настав цей час…

Попрощавшись із Мікаелісом, Ів разом із Седеллою та трьома служницями пішла до спальні. Приготування Івієнроуз зайняло вдвічі більше часу, ніж у Мікаеліса, адже потребувало ще й укладання волосся. Її лимонно-світле волосся вклали пишними хвилями, зібравши верхню частину у високу зачіску.

Сукня була вінтажного ніжно-бузкового кольору із золотаво-коричневими акцентами, довжиною до кісточок. Спідниця з шифону була густо зібрана у багатошаровий кльош — варто було лише пришвидшити крок або повернутися, як вона розліталася, наче квітка півонії. На відкриті плечі вона накинула довгу накидку зі сріблястої сітки. Вона нагадувала крила феї та звабливо тріпотіла під час ходьби.

— Це ж перешита сукня матінки. Вона прекрасна. Ти добре попрацювала, Седелло.

— Мені прикро, що через брак часу деякі деталі виглядають застарілими. Сподіваюся, наступного разу ви вдягнете нову, ще прекраснішу сукню.

— Так. Обіцяю, я більше не змушуватиму тебе так мучитися з голкою.

Завершили образ прикраси з аметистами, що за кольором ідентичні до очей Мікаеліса.

Піона та Ліан щиро раділи, дивлячись на Ів перед дзеркалом у повний зріст.

— Яка гордість — служити такій красуні.

— Справді. Треба поділитися цією гордістю з сером Агніто. Ваша Високосте, ходімо швидше покажемося йому.

— Ох, ви такі…

Майстерність Седелли, Піони та Ліан була на рівні справжніх митців, тож Ів і сама бачила, що виглядає чудово. Проте вона не була впевнена, що зможе вразити Мікаеліса, який у минулому житті за допомогою власної вроди зумів прибрати до рук цілу країну.

Ів без особливих сподівань вийшла до вітальні й побачила несподівану картину.

— Ваша… Високосте?

Мікаеліс, який саме поправляв комір, завмер, щойно побачив Івієнроуз. Його фіолетові очі не кліпаючи дивилися на неї, ніби він побачив щось неймовірне.

«Ой?»

Ліан та Піона переглянулися з переможним виглядом. Коли розгубленість минула, Ів відчула приплив радості.

«А, точно. Мікаеліс наразі ще новачок у палаці, тож він не звик до вигляду людей у такому розкішному вбранні».

Біологічно Мікаелісу був двадцять один рік — на два роки більше за Ів. Хоча він був цілком зрілим юнаком, враховуючи, що він виріс у замкненому й темному світі розплідника, було природно, що він не мав імунітету до яскравої культури вищого світу.

Івієнроуз першою звернулася до нього, оскільки він усе ще не міг відвести очей:

— Мікаелісе, ти ж не хочеш сказати, що не впізнав мене?

— Ні, що ви.

Мікаеліс нарешті оговтався. Побачивши, як його фіолетові очі, в яких ще залишався слід збентеження, ледь помітно відвели погляд убік, Ів тихо засміялася.

Бах! Бах-бах!

Саме в цей момент за вікном почулися звуки феєрверків. Це був сигнал про те, що обряд таврування Розеніт завершено.

— Хм, це зайняло п’ять годин.

— Це тривало незвично довго.

Навіть якщо Розеніт — улюблена «Біла троянда» імперії, їй не уникнути чуток. Ліан та Піона вже почали пліткувати:

— Схоже, сер Міллард виявився гомункулом, якого непросто затаврувати.

— Ну, навряд чи він складніший за сера Агніто, але знаючи алхімічні здібності восьмої принцеси, це цілком зрозуміло.

— Тсс.

Седелла приклала вказівний палець до губ, закликаючи їх до тиші. Тоді Івієнроуз тихо, наче зітхання, промовила про себе:

— Отже, сер Міллард таки став особистим лицарем Розі…