Розділ 26 — Розділ 26

Івієнроуз щиро співчувала тій долі, що чекала на Сільвестіана Мілларда, тому в її голосі мимоволі бринів глибокий жаль. Мікаеліс не міг цього не помітити.

— Здається, Ваша Високість чимось засмучена? — запитав він.

Ів озирнулася і побачила, що погляд Мікаеліса став водночас іронічним та дещо роздратованим.

— Не варто так відкрито шкодувати за тим, хто став особистим лицарем іншої принцеси. Особливо у присутності власного лицаря.

Його голос звучав байдужо, проте слова були досить зухвалими. Ліан та Піона здивовано охнули, прикривши роти долонями. Реакція ж Івієнроуз була спокійною.

— Шкодувати? І думки такої не було. Я ж казала тобі раніше: мені не потрібен жоден інший особистий лицар, окрім тебе, Мікаелісе.

— Але ви щойно так ніжно згадували сера Мілларда.

— Ні, це не так. Для мене існуєш лише ти.

— Це приємно чути.

Ів, відчувши, що заспокоїла його, додала:

— І ти, Мікаелісе, сьогодні теж не маєш заздрити серу Мілларду, коли побачиш Розі. Я нізащо не віддам місце свого особистого лицаря нікому іншому.

— Безумовно. Клянуся своїм лицарським гонором, що служитиму лише Вашій Високості.

— Так, я вірю тобі.

Перед очима слуг Івієнроуз та Мікаеліс продемонстрували непохитний зв’язок між володаркою та васалом. Седелла спостерігала за цією сценою з особливим захватом в очах.

«Отже, Мікаеліс точно не потрапить під чари Розеніт» , — з полегшенням подумала Ів.

Настав час завершувати приготування. Седелла пов’язала мереживну пов’язку на очі Мікаеліса, приховуючи його звабливий макіяж. Проте, на диво, від цього його порочна й загадкова аура не зникла, а лише посилилася.

— Ваша Високосте, бенкет ось-ось розпочнеться.

— Пора йти.

Щойно вона промовила це, Мікаеліс шанобливо взяв Івієнроуз за ліву руку.

— Дозвольте вас супроводжувати, принцесо.

— Так, сере Агніто.

Підкреслюючи початок офіційної церемонії, Ів також звернулася до нього офіційно. Під супровід побажань від своїх слуг, пара вирушила до бенкетної зали. Вищий світ уже чекав на повторну появу Івієнроуз.

***

Вплив Розеніт був колосальним.

Найбільша зала Головного палацу була вщерть заповнена аристократами. Весь простір прикрасили тисячами білих троянд — символом іменинниці. У центрі, згідно з традиціями імператорських днів народження, височіла десятирівнева піраміда з келихів із мусовим десертом. Цей десерт призначався як подарунок гостям, з якими принцеса мала особисто привітатися.

Проте, через те що обряд таврування затягнувся, Розеніт ще не з’явилася в залі. Основна частина церемонії відкладалася, а поки що залою лунали голоси оперних співаків та мелодії оркестру. Гості розважалися легкими закусками та напоями, чекаючи на головну героїню вечора.

— Сьома принцесо, сере Агніто. Бажаємо вам приємного вечора.

Біля входу Мікаеліс знову шанобливо підтримав руку Ів. Перед своїм першим офіційним виходом під його супроводом, Івієнроуз глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. Мікаеліс помітив це і тихо мовив:

— Моя принцесо, здається, ви нервуєте?

— Зовсім ні. Я добре підготувалася, — відрізала Ів, намагаючись переконати передусім саму себе.

— А от я нервую. Це мій перший бенкет у палаці.

— Ох, справді. Не хвилюйся і покладайся на мене, Мікаелісе.

— З радістю скористаюся цією можливістю, моя принцесо.

Через мереживну пов’язку Ів не могла бачити його пустотливого погляду. Її обличчя стало рішучим; вона випрямила спину і впевнено рушила вперед. Вона увійшла до зали своєю витонченою ходою, яку вишліфувала ще в минулому житті.

Поява Івієнроуз, хоч і була тихою, викликала хвилю перешіптувань.

— Чому восьма принцеса так затримується?.. Ой? Дивіться, хіба це не сьома принцеса?

— Що? Вам привиділося. З чого б нашій «кімнатній мудриці» приходити на іменини?.. О боже, це таки вона!

— Погляньте на її партнера! Це ж гомункул. Виходить, чутки в газетах були правдою?

— Які чутки?

— Кажуть, сьома принцеса завела собі особистого лицаря!

— Неймовірно!

У вищому світі вважалося ознакою вишуканості вдавати, що ти не помічаєш цих поглядів та чуток. Поки Ів йшла з високо піднятою головою, Мікаеліс прошепотів:

— Моя принцесо, то який наш план?

— Мені потрібно привернути увагу впливових людей, які можуть бути корисними.

— Я маю щось зробити?

— Просто ефектно стій поруч зі мною.

— Докладу всіх зусиль. Щось іще?

— Попередь мене, якщо побачиш, що до нас наближаються мої сестри чи брати.

Більшість принців та принцес бачили в Ів лише легку мішень для кпин, тому краще було уникати зустрічі з ними.

— Покладіться на мене.

— Що ж, почнемо.

Погляд бурштинових очей Івієнроуз зупинився на молодій аристократці, яка наодинці розглядала коктейлі. Ів взяла зі столу два безалкогольні напої і підійшла до неї.

— Попри привабливий вигляд, ці напої дуже міцні. Якщо дозволите, я б порадила пані баронесі Панелло, яка погано переносить алкоголь, спробувати цей фруктовий сік.

— Дякую... Ой! Вітаю Вашу Високість!

Молода баронеса розгублено глянула на Ів, а потім її очі округлилися, коли вона помітила Мікаеліса за спиною принцеси. Ів з усмішкою представила його:

— Це сер Мікаеліс Агніто, мій особистий лицар.

Її дзвінкий голос виразно пролунав для тих, хто намагався підслухати розмову. Серед аристократів прокотилася хвиля обговорень.

— Особистий... лицар?

Баронеса була вражена двічі: спочатку тим, що знехтувана принцеса отримала особистого лицаря, а потім — його надзвичайною вродою.

— Баронесо Панелло, — м’яко покликала її Івієнроуз, повертаючи до реальності.

Усвідомивши свою нетактовність, молода жінка здригнулася. Ів не стала її картати, а змінила тему:

— Ви також прийшли привітати Розі. Оскільки сьогодні такий святковий день, вип’ємо за її здоров’я? Хоч це і не вино.

— О, так! Це велика честь для мене!

Келихи мелодійно цокнулися. Під час бесіди Ів невимушено скоротила дистанцію. Баронеса була так зачарована її привітною усмішкою, що навіть не намагалася відійти.

«Фізична близькість завжди впливає на емоційну» , — подумала Ів.

Такий прийом часто використовували принци Рубенс та Ікаліс, щоб завойовувати прихильність наївних панянок. Ів робила це вперше, але виходило в неї напрочуд природно. Використовуючи знання з минулого життя, вона вміло вела розмову.

— Я чула, ви були дуже зайняті справами замку одразу після весілля. Чи не прибули ви сьогодні як представниця барона?

— Звідки ви... — здивувалася та.

— Усім відомо, як палко барон Панелло кохає свою дружину. Якби він був тут, він нізащо не залишив би вас саму.

— Ох, що ви таке кажете...

— Це щира правда. То барон усе ще заклопотаний справами?

— Так. Він керує багатьма імператорськими володіннями, тому часто не встигає займатися власними землями. Зараз я саме вчуся керувати маєтками.

— Це чудово. Ви ще з часів, коли були юною панною Райндель, славилися своїм розумом. Впевнена, у вас усе вийде.

— Дякую за добрі слова.

У цей момент очі Івієнроуз ледь звузилися. Вона вирішила дати пораду жінці, яка скоро стане фактичною правителькою земель Панелло:

— Оскільки ви одружилися пів року тому, це літо стане для вас першим у Панелло. Річка Ласетора, що протікає через ваші землі, має схильність до сильних повеней кожні п’ятдесят років. Будьте обережні під час цьогорічного сезону дощів.

— Що? Я ніколи про це не чула.

— Я дізналася про це з книжок в імператорській бібліотеці. В історичних хроніках зафіксовано кілька випадків повеней у Панелло, і за моїми розрахунками, вони стаються саме з таким циклом.

— О боже... Не може бути.

— Після повеней часто стаються напади магічних звірів. Якщо вода зруйнує стіни та захисні споруди, наслідки будуть жахливими.

Баронеса зблідла від такого завуальованого попередження про майбутнє. Але Ів одразу ж змінила тон на більш життєрадісний:

— Звісно, ви можете мені не вірити, тому я попрошу свою служницю знайти ці записи. Завітайте до мене перед від’їздом у маєток.

— Обов’язково! Я прийду до палацу вже завтра!

Івієнроуз усміхнулася, бачачи рішучість у її очах. Барон Панелло був впливовим секретарем, що керував імператорськими копальнями магічних кристалів, а його землі мали стратегічне значення. До того ж, у минулому житті родина Панелло була однією з небагатьох, хто виступив проти тиранії Бріжіт. Ів інтуїтивно відчула, що це подружжя стане її цінними союзниками.