Розділ 28 — Розділ 28

— Тепер можеш зупинитися.

Лише перетнувши бенкетну залу по діагоналі, вони нарешті дісталися місця, де не було видно інших членів імператорської родини. Ів, чиї ноги неймовірно боліли через високі підбори, одразу завмерла на місці.

Але не встигла вона перевести подих, як просто перед нею постав молодий аристократ і ввічливо вклонився.

— Я чекав на Вас, Ваша Високосте Сьома принцесо.

— Прошу?

Вона ж просто тікала з бенкету куди очі дивляться — що він верзе? Поки Івієнроуз розгублено кліпала очима, юнак зігнувся в надмірно театральному поклоні.

— Я ні на мить не сумнівався, що Ви прийдете саме сюди, і чекав на Вас. Я, Алвен Редмон, був до глибини душі вражений Вашим хистом розпізнавати недооцінені таланти!

— Що? Зачекай... Алвен Редмон?

— Слухаю, Ваша Високосте. Кажіть.

Алвен підвів голову, все ще тримаючи спину зігнутою. Його винно-червоні очі були сповнені удаваної меланхолії.

Тільки тоді перед очима Ів почало вимальовуватися знайоме обличчя цього слизького типа. Алвен Редмон. Другий син графа Редмона та нинішній чиновник Департаменту церемоній. Насправді ж він був...

«Майбутній корумпований чинуша!»

Алвен був типовим прикладом призначення «через кумівство». Він отримав посаду лише завдяки впливу свого батька, графа Редмона, без жодних належних перевірок його здібностей. Колись його понизили й відправили у провінцію, але за сприяння батька він повернувся і став чиновником фінансового відділу. Саме тоді він став там фактичним господарем і почав безсоромно розкрадати кошти.

Івієнроуз була однією з його жертв.

У минулому житті він так часто привласнював бюджетні кошти та її нагородні гроші, що вона могла на пальцях однієї руки перелічити випадки, коли дійсно отримувала спеціальні дарунки від імператорського двору.

«Я кілька разів намагалася викрити його махінації, але він так вправно замітав сліди, що знайти докази було майже неможливо».

Якщо замислитися, у своїй специфічній галузі він був надзвичайно обдарованим.

Поки Ів закипала від люті, згадуючи минуле життя, Мікаеліс Агніто взяв на себе роль захисника. Він виступив уперед, заступаючи собою принцесу.

— Ви знаєте цього чоловіка, Ваша Високосте?

Його голос прозвучав загрозливо. Алвена, пригніченого неймовірною аурою Мікаеліса, аж гикавка схопила, проте він не облишив своїх манер перед Ів.

Трохи поміркувавши, принцеса відповіла:

— Так. Ще б пак мені його не знати.

Івієнроуз глибоко вдихнула. Якщо вона зараз розв'яже конфлікт із цим улюбленцем родини Редмон, який невдовзі прибере до рук фінанси палацу, її друге життя може стати дуже складним.

«Він пильно стежив за тим, з ким я контактую. Таких кмітливих людей краще не робити своїми ворогами».

Ів майстерно начепила на обличчя привітну усмішку.

— Пане Редмоне, рада нашій зустрічі. Я вже давно хотіла з Вами поговорити.

— Ох, Ваша Високосте! Значить, я і справді один із тих талантів, яких Ви обрали.

Куди й подівся його хист стежити за кожним кроком — він виглядав щиро розчуленим після звичайної ввічливої фрази.

— Я знав, що така мудра принцеса, як Ви, не звертатиме уваги на плітки й побачить мою справжню сутність.

— Плітки?..

— Ну, ті прикрі чутки, наче я отримав посаду лише завдяки протекції.

Ів здивувалася, що він сам виставив напоказ своє вразливе місце, аж раптом Алвен з обуренням вигукнув:

— Тху! Це все брехня, яку розпускає мій начальник, граф Санчес, бо я йому не подобаюся! Але тепер це не має значення. Тепер я знаю, що існують люди з таким проникливим поглядом, як у Вас, Ваша Високосте. Я, Алвен, більше не розчаровуватимуся в цьому світі.

— ...

Це була інформація, яка перевертала все, що вона знала раніше. Ів з усіх сил намагалася не виказати подиву.

«Граф Санчес і справді відомий ворожнечею з батьком Алвена, графом Редмоном. Невже слова Алвена — правда?»

Це здавалося цілком імовірним. Час, коли Алвена понизили й відправили у провінцію, якраз збігався з моментом, коли граф Санчес обійшов графа Редмона і посів крісло голови Департаменту церемоній. Потім, завдяки силі батька, Алвен зміг повернутися до палацу, але так і залишився дрібним чиновником без жодного підвищення.

Така людина, як він — майстер подвійної бухгалтерії, приховування доказів та фальсифікації документів — не могла не виділитися у фінансовому відділі. Судячи з його промови, він був амбітним і навряд чи сам відмовився б від кар’єрного зросту. Те, що він так і не піднявся вище нижчої ланки, виглядало підозріло.

«То виходить, у минулому житті він став на шлях злочину саме тому, що граф Санчес перекрив йому шлях до чесного успіху?»

Звісно, це не виправдовувало його злочинів.

Проте, з огляду на нові факти, оцінка Івієнроуз щодо Алвена змінилася. Попри сумнівний характер, він міг бути надзвичайно корисним інструментом.

Принцеса вирішила дати йому шанс.

— Пане Редмоне, Вам зараз варто бути не в бенкетній залі, а повернутися до Департаменту церемоній.

— Перепрошую? Обов'язки нашого департаменту щодо бенкету майже завершені. Чому я маю туди йти?

Ів зробила крок до нього — мінімальна дистанція для таємної розмови.

— Сьогодні для церемонії обрання Розеніт використали чимало підношень. Судячи з того, що ритуал заледве встигли завершити до початку бенкету, гадаю, там використали й чимало незатверджених цінностей.

Наприклад, уламки філософського каменя.

— Якщо залишиться запис про те, що член імператорської родини не має таланту до алхімії й тому використав рідкісні підношення, це підірве престиж династії. Зараз у Департаменті церемоній мають бути дуже заклопотані тим, як скоротити список використаних матеріалів у звітах. Я гадаю, що Ви, пане Редмоне, могли б неабияк допомогти у цій справі...

— О! Ви наче в воду дивилися, Ваша Високосте! Така паперова робота — це ж мій коронний номер!

— О, я знала, що не помилилася у Вас. Вірю, що Ви впораєтеся так бездоганно, що навіть за перехресної перевірки ніхто не знайде жодної зачіпки.

— Ваша Високосте!..

Демонструючи неабиякий акторський хист, Ів надихала Алвена впевненістю.

«Якщо за справу візьметься сам Алвен Редмон, цього разу жодних доказів не залишиться. Те, що Розі використала уламки філософського каменя, буде поховано навіки. Шкода, що це зіграє сестрі на руку, зате я отримаю шанс перевиховати майбутнього корупціонера на свою користь».

Холодно зваживши всі «за» і «проти», Ів підштовхнула його:

— Йдіть швидше, щоб проявити себе перед головою департаменту.

— Так, Ваша Високосте! Я виправдаю Вашу довіру!

Дивлячись услід Алвену, що дременув геть, Івієнроуз нарешті розслабила м’язи обличчя. Ввічлива усмішка зникла, поступившись місцем втомі.

— Міка... тобто, сере Агніто.

— Так, Ваша Високосте.

Мікаеліс негайно підійшов ближче, щоб супроводжувати її.

— Куди накажете Вас відвести?

— Поки що просто постіймо так.

Ів сильніше сперлася на його руку. Вони стояли так близько, що це майже нагадувало прогулянку під руку. Помітивши здивований погляд Мікаеліса, вона ніяково всміхнулася і прошепотіла:

— Висота моїх підборів сьогодні перевищує пів п’яді*. Зрозумій мене правильно.

*п’ядь це близько 17,78 см, більше пів п’яді це більше 9 см…

— Хіба принцеса не може використати магію левітації, щоб полегшити навантаження на ноги?

— Можу, але тоді в мене не буде такої граційної ходи, наче у лебідки.

— Ось воно як.

Мікаеліс міцніше виставив праву руку, дозволяючи Ів зручніше на нього спиратися.

— Я знайду місце для відпочинку.

— Ні, не треба. Ми не знаємо, коли з’явиться Розеніт. До того ж, ми майже закінчили.

Ів знову випрямилася і подивилася вперед. Її наступною ціллю була група з шести юнаків. Усі вони були студентами імператорської академії «Гнозис» — молоді дворяни з родин не нижче графських.

Серед них були син графа Райнделя, члена Імператорської консультативної ради, та син маркіза Лімітієлло.

Ці юнаки, поєднані академічними зв'язками, рідко з’являлися у вищому світі, а якщо й приходили, то трималися виключно своєю компанією.

Їхня надзвичайна дружба ґрунтувалася на спільному болі — відсутності права на спадкування титулу. У моногамних аристократичних родинах титул зазвичай переходив до старшого сина чи доньки. Ці шестеро, попри видатні здібності та неабиякі амбіції, були позбавлені спадщини лише тому, що народилися не першими.

«Проте двоє з них, всупереч усім очікуванням, таки успадкують титули».

Їй потрібно було налагодити з ними зв’язок. Ів серйозно наказала Мікаелісу:

— Мікаелісе, цього разу зачекай трохи осторонь.

— Чому?

— Мені потрібно знизити поріг входження.

— ...?

Крізь мереживну пов’язку його фіолетові очі дивилися з подивом, але вона не стала нічого пояснювати.

— Скоро повернуся, сере Агніто.

Ів відпустила руку Мікаеліса і рушила вперед. Щоб її хода здавалася бездоганною, їй довелося максимально напружити стопи та щиколотки.

Попиваючи винний коктейль і хизуючись своїми академічними знаннями, юнаки жваво розмовляли, коли вона звернулася до них:

— Чи не пригостите і мене келихом?

Коли шестеро молодиків обернулися, Івієнроуз усміхнулася, розрахувавши рух кожного м'яза на обличчі. Усмішка вийшла надзвичайно чарівною. На неї одразу посипалися зацікавлені погляди.

Принцеса охоче дозволила їм роздивлятися своє обличчя, над яким так старанно чаклувала Седелла, вдаючи, що не помічає їхньої пильної уваги.

«Світське товариство — це, за своєю суттю, шлюбний ринок».

Між принцесою, яка виховувалася в палаці, та юнаками з академії не було майже нічого спільного. Щоб вклинитися в їхню тісну компанію, потрібен був рішучий підхід. Найкращим способом було використати первісну мету світських раутів.

«Навіть якщо я принцеса-вискочка, вони не наважаться образити мене відкрито. І мені достатньо зацікавити хоча б одного з них, і я зможу потрапити в їхнє коло».