Розділ 30 — Розділ 30

— Восьма принцеса, Розеніт Надія Хаделамід, вітає вельмишановних гостей. Я щиро вдячна кожному, хто завітав сюди, щоб розділити зі мною радість мого вісімнадцятиріччя та урочисте обрання особистого лицаря. Бажаю вам незабутнього вечора.

Розеніт, що саме дісталася центру великої бенкетної зали, звернулася до присутніх із привітальним словом. Під гучні оплески офіційна частина свята розпочалася.

Принцеса опустилася у крісло, прикрашене пишними білими трояндами, і почала приймати гостей, пригощаючи кожного мусовим тістечком у витонченому келиху.

До неї вишикувалася довга черга.

— Ваша Високосте, вітаю з днем народження.

— Дякую, віконте Оберто. Сподіваюся, вам сподобається свято.

— Срібноволосий гомункул ідеально пасує Вашій Високості, Білій Троянді Імперії. Мої вітання.

— Дякую, що подолали такий довгий шлях, графе Павеліоне.

Члени імператорської родини також підходили з вітаннями. Четвертий принц Рубенс та п’ятий принц Ікаліс, які були її палкими прибічниками, зухвало оминули чергу дворян, аби продемонструвати свою близькість до іменинниці. Розеніт хоч і насупилася через їхнє свавілля, проте зустріла їх променистою усмішкою.

— Братику Рубенсе, братику Ікалісе, ви теж прийшли! Я така щаслива!

— Ох, Розі! Ти й не уявляєш, як я чекав на тебе. Кажуть, церемонія обрання затягнулася? Ти, мабуть, виснажена.

— Мабуть, той срібноволосий гомункул виявився надто впертим і ніяк не піддавався тавруванню. Не знаю, наскільки він «вищого ґатунку», але ціну собі набивав добряче! Твій братик має його провчити!

Від цих слів, сказаних нібито з великої любові, обличчя Розеніт закам’яніло. Вони фактично на всю залу оголосили, що їй бракує таланту до алхімії, через що ритуал таврування тривав так довго.

«Дурні брати!» — промайнуло в її голові.

Аристократи, які й до того дивувалися затримці принцеси, почали перешіптуватися, що неабияк дратувало її гострий слух.

На допомогу Розеніт прийшла Бріжіт.

— Вітаю з днем народження, Розі.

— Ой, сестро Бетті!

Бріжіт з'явилася в оточенні інших принцес та свого особистого лицаря. Скориставшись моментом, Розеніт миттєво переключила увагу на неї, ігноруючи Рубенса та Ікаліса.

— Не очікувала побачити вас тут, сестро Бетті. Це велика честь для мене.

— Чому ти дивуєшся? Твоя старша сестра просто зобов’язана бути поруч у день, коли ти отримала свого лицаря. Хіба ні?

Бріжіт поводилася підкреслено лагідно, що було їй зовсім не властиво. Це була чиста політика: дружба з людиною, що має бездоганну репутацію, позитивно впливала на імідж. Якщо газети чи таблоїди надрукують знімок їхньої теплої розмови, це принесе чимало вигоди.

— До речі, Розі, я чула, ти доклала чимало зусиль, аби підкорити найкращого лицаря імперського палацу, — впевнено продовжувала Бріжіт. — Багато принцес мріяли бачити сера Мілларда своїм особистим лицарем, але не наважувалися через складність процесу таврування. Ти ж, як справжня представниця імператорської крові, блискуче впоралася. Вітаю!

Це була майстерна брехня, покликана приховати відсутність таланту у Розеніт. Поки та розгублено мовчала, Сільвестіан Міллард вчасно підіграв:

— Прошу вибачення за те, що завдав Її Високості восьмій принцесі зайвого клопоту. Свою провину я спокутую вірною службою.

Сільвестіан взяв усю відповідальність на себе, дотримуючись бездоганного лицарського етикету. Він опустився на одне коліно і шанобливо поцілував руку Розеніт. Ця сцена, ніби зі сторінок казки, змусила молодих панянок у залі захоплено зітхнути. Заздрісний шепіт привів Розеніт до тями, і вона вдоволено всміхнулася.

«А він кмітливий. Правильно, саме таку роль він і має відігравати.»

Бенкет тривав. За годину гора мусових тістечок майже зникла, а черга з охочих привітати іменинницю розійшлася. Згідно з протоколом, Розеніт мала залишатися на своєму місці. Коли вона вже почала нудьгувати, залу сколихнув дивний шум.

— Гляньте, здається, сьома принцеса йде привітати сестру.

Розеніт не повірила власним вухам. Вона надіслала запрошення Івієнроуз лише заради ввічливості й не сподівалася її побачити. Проте просто перед нею, у супроводі Мікаеліса, з'явилася Ів.

Побачивши сестру у світлі розкішних люстр, Розеніт здригнулася. Хода Ів була неймовірно граційною.

Більше не було й сліду від похнюплених плечей та невпевненості принцеси, яку роками ігнорували.

Її постава, величні жести та прямий, чистий погляд — усе це виглядало так, ніби вона була досвідченою світською дамою. Розеніт сама лише намагалася імітувати таку гідність.

До неї долетіли неприємні коментарі гостей:

— Обидві принцеси отримали лицарів майже одночасно. Цікаво, про що вони розмовлятимуть?

— Так, це схоже на мовчазне протистояння.

— Подейкують, сер Агніто — гомункул не менш видатний за сера Мілларда. Його ж називають «Чудовиськом повітряної в'язниці»...

— Більше того, сьогоднішня поява сьомої принцеси вражає. До приходу Розеніт я взагалі думала, що вона головна зірка цього вечора.

Для Розеніт ці слова були неприпустимими. У день її народження, коли весь світ мав обертатися навколо неї, а її порівнюють із цією нікчемою! В рубінових очах «Білої Троянді» на мить спалахнула ворожість, яку помітив лише Сільвестіан.

Тим часом Ів підійшла ближче:

— Вітаю, Розі. З вісімнадцятиріччям та обранням лицаря. Бажаю тобі й надалі квітнути в імперії, немов найпрекрасніша квітка.

— Дякую за добрі слова, сестро Ів, — бездушно кинула Розеніт, простягаючи їй найменш привабливе мусове тістечко.

Ів не обмежилася вітанням сестри. Вона звернулася й до Сільвестіана, використовуючи офіційну форму звертання, оскільки тепер він був повноправним лицарем:

— Сере Мілларде, вітаю вас із призначенням особистим лицарем Білої Троянді Імперії. Нехай ваша лицарська честь завжди буде овіяна славою.

— Дякую, Ваша Високосте сьома принцесо, — відповів Сільвестіан, схиливши голову. Його голос звучав дещо приглушено, але ніхто не надав цьому значення.

Поки вони обмінювалися люб'язностями, Розеніт не зводила очей з Мікаеліса.

«Отже, це він... Чудовисько повітряної в'язниці.»

Він випромінював небезпечну, майже запаморочливу ауру. Можливо, справа було у відкритому парадному мундирі та мереживній пов’язці на очах, але серед гомункулів він явно вирізнявся. Розеніт навіть не намагалася приховати свій інтерес.

— До речі, сестро, ви ж теж обрали лицаря. Представите його?

Івієнроуз не хотіла цього робити, але не мала законних підстав для відмови.

— Звісно. Це мій особистий лицар, сер Мікаеліс Агніто.

— Мікаеліс Агніто вітає Її Високість восьму принцесу, — промовив він, бездоганно виконуючи стриманий уклін.

Розеніт мовчала.

— Розі? — здивовано покликала Ів.

Лише тоді принцеса відреагувала. Мовчки вона простягнула ліву руку до Мікаеліса. Це була вимога виконати повний ритуал вітання — поцілувати руку.

«Розі, що ти виробляєш?»

Не тільки Ів, а й усі присутні були приголомшені. Було загальновідомо, що Розеніт ніколи не пропонує руку першою, бо їй набридло, що кожен аристократ вважає її долоню «суспільним надбанням».

Ів напружилася.

Вона запідозрила, що Розеніт, яка в минулому житті була одержима Мікаелісом, знову закохалася в нього з першого погляду. Але, згадавши, що його вроду наразі приховує пов’язка, Івієнроуз заспокоїлася.

«Вона просто хоче пофліртувати.»

Це було в дусі Розеніт. Вона знала, як легко запаморочити голову чоловікам. Якщо лицар відчує смак «недосяжної честі» поцілувати руку Білої Троянді, власна господиня здасться йому нікчемною.

«Як же це підло, Розі.»

Ів відчула гнів. Тієї ж миті вона помітила, як Мікаеліс відпустив її руку, якою досі підтримував її.

Будучи гомункулом на службі імперії, він не мав права відмовити у вимозі члену імператорської родини.

Мікаеліс підійшов до Розеніт і став на одне коліно. Він дбайливо взяв її руку і підніс до своїх губ.