Розділ 31 — Розділ 31

Зрештою, червоні вуста торкнулися білої та ніжної тильної сторони долоні.

— …

Це була сцена, прекрасна, наче картина, проте настрій Івієнроуз, яка спостерігала за цим, погіршився. Адже з її кінчиків пальців почало розливатися щось схоже на почуття втрати.

— Вітаю Її восьму Високість ще раз.

— Так. Рада зустрічі, сере Агніто.

Лише після того, як її руку поцілували, Розеніт яскраво всміхнулася та відповіла на вітання. Мікаеліс, який цілком задовольнив Розі, повернувся до Ів.

Коли принцеса поглянула на нього дещо пригніченим поглядом, вона помітила дивовижну річ. Вдаючи, ніби поправляє свою мереживну пов'язку на очах, Мікаеліс спритно витер власні вуста рукою.

«Він їх витер?!»

Ів була приголомшена. Помітивши її сповнений жаху погляд, Мікаеліс тихо прошепотів так, щоб чула лише вона:

— Мені огидно торкатися будь-кого, крім моєї принцеси.

— …

Ів уперше бачила чоловіка, який витирав рота після того, як мав честь поцілувати руку самої Білої Троянди Імперії. Якби це помітили, така зухвала зневага могла б призвести до дуелі. Однак, чесно кажучи, настрій Ів покращився, і вона мимоволі всміхнулася.

Саме тоді, коли Ів збиралася завершити розмову з Розеніт, на святі з'явилася особа, що додала напруги цій спокійній вечірці.

— Його Величність Імператор прибув!

— Благословення та слава Сонцю Хаделаміда!

Залу великих бенкетів Гіацинт наповнило офіційне імператорське вітання.

— Усі підніміть голови.

Десмонд II дозволив дворянам випрямитися і пройшов до центру зали. Розеніт підвелася і радісно зустріла батька.

— Благословення та слава Сонцю Хаделаміда! Вітаю вас, батьку. Ви все ж прийшли!

— З днем народження, Розі. Я зазирнув лише на хвилинку, що зайти й перевірити, як ти. Сподіваюся на твоє розуміння, адже через державні справи я не можу залишитися надовго.

— Що ви таке кажете, батьку. Ви не лише влаштували цей бенкет задля мене, а ще й викроїли дорогоцінний час. Я відчуваю таку радість, ніби на мене сиплються подарунки!

— Ха-ха, ну й дитина.

Коли восьма донька, прекрасна у кожному своєму слові, привітала його солов'їним голосом, обличчя Десмонда II не могло не засяяти від гордості. Ів, яка стояла поруч, також виявила повагу.

— Вітаю Вашу Величність. Благословення та слава Сонцю Хаделаміда.

— О? Ів, ти теж тут?

— Так, батьку. Я якраз вітала Розі зі святом.

— Молодчина.

Обличчя імператора було сповнене задоволення. Йому було приємно бачити, як дитина, що раніше була лише тягарем, тепер перебуває на бенкеті у бездоганному образі принцеси. Десмонд II знову звернувся до Розеніт:

— Розі, після завершення балу йди за слугою до східної частини окремого палацу. Там я облаштував сад із білих троянд. Це мій подарунок тобі на цей день народження.

— Боже мій! Я безмежно вдячна, батьку!

Те, що імператор дарує особистий простір у палаці, як-от сад чи бібліотеку, було символом особливої прихильності. Розеніт, попри те що це був уже її третій сад, щиро раділа. Зала сповнилася вигуками захоплення від дворян.

Ів опинилася у незручному становищі. Їй не пощастило стояти поруч саме в той момент, коли батько обсипав милостями її сестру. Порівняння було неминучим. Навіть якщо сама Ів так не вважала, було чимало пліткарів, готових обговорити цю різницю. Попри чутки про талант Ів до алхімії, вона не отримала навіть власної майстерні. Вона була ідеальною контрастною фігурою для улюблениці Розеніт.

«У такому разі, краще поводитися як нелюба принцеса з трагічною долею».

Якщо неможливо уникнути пліток, слід використати їх на свою користь.

Ів опустила очі з сумним виглядом, створюючи ідеальну картину для виклику співчуття. Через це вона не помітила, як Розеніт кидала на неї тріумфальні погляди. Натомість вона чітко відчула, як Мікаеліс міцно стиснув її руку, яку він тримав для її супроводу.

«Га? Мікаелісе?»

Оскільки він не був людиною, здатною на порушення етикету без причини, Ів одразу зрозуміла його жест.

«Ти даєш мені зрозуміти, що ти на моєму боці навіть у таких дрібницях».

Забувши, що має бути сумною, вона ледь помітно всміхнулася. Ця усмішка, хоч і ненавмисна, була сповнена щемкої та ніжної краси. Дехто з дворян у залі навіть тяжко зітхнув від захвату.

Раптом Десмонд II обернувся до Ів і сказав неочікуване:

— Івієнроуз.

— Так, батьку.

— Якщо ти чогось бажаєш, кажи. Я хочу нагородити тебе на честь призначення твого особистого лицаря.

— ……!

Ів не очікувала такого повороту і не змогла приховати здивування.

— Ха-ха, ну й ну. Не дивися на мене так, ніби почула щось неможливе. Мені стає ніяково, наче я досі зовсім не дбав про тебе.

— О, ні, батьку. Я не те мала на увазі. Я була настільки зворушена золотом, яке ви дарували минулого разу, що й уявити не могла ще більшої ласки.

— Отакої. Не личить моїй доньці бути настільки враженою якоюсь скринею з золотом. У будь-якому разі, кажи, чого хочеш. Якщо це занадто раптово, я дам тобі час подумати.

Трохи поміркувавши, Ів похитала головою.

— Ні. Якраз є дещо, що мені потрібно.

— О? Кажи ж.

— Я б хотіла змінити свої покої, батьку.

Вона не просила майстерню. Це було бажання з її минулого життя, коли вона жила як «кімнатна мудреця». Тепер її цілі змінилися.

— Хм? Покої? Тобі не подобається нинішнє помешкання?

— Вибачте мою зухвалість, але мені там дещо затісно. Я б хотіла кімнату з окремою гардеробною для суконь та прикрас, а також із сонячним балконом, щоб насолоджуватися красою імператорського палацу.

— Стій, що? Невже у твоїх покоях зараз немає гардеробної?

— Саме так.

— Що?! У покоях принцеси немає гардеробної? Чим займаються управителі палацу?!

Гнівний голос Десмонда II прогримів залою. Дворяни затремтіли і схилили голови перед його люттю. Ів розуміла, що імператор, імовірно, і раніше знав про її становище, але тепер йому стало соромно через власну недбалість, тому він зірвався на підлеглих. Знаючи це, Ів усе ж почала заспокоювати його:

— Будь ласка, не гнівайтеся так, батьку. Коли я жила лише з особистою служницею, це не було проблемою, тому в палаці могли не знати про мої обставини. Лише нещодавно, прийнявши особистого лицаря та збільшивши кількість персоналу, я вирішила, що нам потрібно більше простору.

— І все ж! Хіба може помешкання принцеси бути гіршим, ніж у доньки звичайного дворянина!

— Батьку……

Проковтнувши слова «цього вже достатньо», Ів навела вдалий аргумент:

— Сьогодні ж день народження Розі. Це радісний день, тож благаю вас, облиште гнів.

— Кхм. Твоя правда, Ів. Заради свята Розі я мушу стриматися.

Десмонд II, здавалося, лише чекав на привід заспокоїтися. Він виглядав задоволеним. Його сьома донька, яка раніше славилася невмінням жити при дворі, тепер демонструвала тактовність та красномовство досвідченої аристократки. Імператор покликав головного управителя палацу, що був на бенкеті, і після короткої розмови урочисто оголосив:

— Сьомій принцесі, Івієнроуз Клоель Хаделамід, я дарую «Смарагдову кімнату» у Східному палаці.

Зала знову загула. Настрій імператора явно вплинув на щедрість подарунка. Адже кімната, що мала власну назву, була символом ще більшої прихильності, ніж сади чи бібліотеки.

— Я безмежно вдячна, батьку.

Ів глибоко вклонилася, притримуючи поділ сукні. Те, що вона не почала відмовлятися, посилаючись на надмірність дарунка, також дуже сподобалося імператору.

— Коли переїдеш, я обов'язково завітав до тебе.

— Це буде величезною честю. Я підготую чай, який вам до вподоби, і чекатиму. Будь ласка, приходьте.

Ів палко привітала його намір завітати, хоча це було для неї обтяжливо. Вона розуміла, що Десмонд II, який ніколи не був хорошим батьком, імовірно, просто кинув пусті слова. З цією думкою вона щосили вдавала радість, і в очах оточуючих вони виглядали як надзвичайно гармонійна родина.

— Що ж, насолоджуйтеся святом і надалі.

— Благословення та слава Сонцю Хаделаміда!

Імператор покинув залу, вважаючи свій обов'язок виконаним. Ів також збиралася піти. Та коли вона повернулася до Розеніт, щоб попрощатися, вона побачила дещо несподіване. Обличчя іменинниці, яка мала б сяяти, наче квітка, застигло. В очах Розі, схожих на рожеві рубіни, на мить спалахнула образа.

У ту мить Ів усвідомила важливий факт: сьогодні Десмонд II розмовляв із нею набагато довше, ніж із самою Розеніт.