Розділ 32 — Розділ 32. Квітка світського товариства розквітає в кімнаті для таємних зустрічей

Як тільки Десмонд II привселюдно продемонстрував свою прихильність, багато аристократів зажадали будь-що поспілкуватися з Ів.

Івієнроуз тривалий час потерпала від натовпу дворян, що оточили її, немов у облозі, і лише згодом змогла нарешті вислизнути.

Мікаеліс супроводив Ів у куток бенкетної зали, виказуючи стурбованість:

— Ваші ноги сильно болять?

— Трохи.

— Нам варто знайти місце, де ви зможете спокійно відпочити.

— Місць для відпочинку чимало. Ходімо до «Кімнати перлової скойки*».

*Перлова скойка (або перлівниця) — це прісноводний двостулковий молюск, здатний утворювати перлини, відомий своєю здатністю фільтрувати воду та товстими, міцними черепашками . Вони живуть у чистих річках, де їхні личинки паразитують на рибах (лососевих), а стулки використовуються для створення перламутру.

Мікаеліс уперше чув таку назву, але одразу здогадався, про що йдеться.

— Схоже, так називають потаємні притулки для відпочинку при бальній залі.

— Ти, як завжди, миттєво все розумієш.

— Нас навчали цього в теорії.

На бенкетах та балах неминуче з’являються розпалені пристрастю чоловіки та жінки. Зважаючи на особливості імператорського палацу, де обожнювали розпусну й деградуючу культуру, любовні пригоди не вважалися табу, якщо тільки вони не були подружньою зрадою.

Тому в палаці, піклуючись про одружених, заручених, а подекуди й про неодружені пари, вздовж коридору Зали великих бенкетів встановили безліч маленьких кімнат. Офіційно їх називали «місцями для відпочинку», проте якщо неодружену пару застукували за входом до такої кімнати, наступного дня їм доводилося готуватися до появи у «Хаделун Таймс».

Інакше кажучи, «Кімната перлової скойки» була офіційно визнаним місцем для інтимних зустрічей у палаці.

— Не хвилюйся, я не збираюся переходити до «практичних занять», — пожартувала Ів.

— Розумію.

Обличчя Мікаеліса під пов’язкою залишалося безпристрасним, тож було неясно, чи він відчув полегшення, чи йому було байдуже.

Вони увійшли в глибокий темний коридор, де через певні проміжки висіли кілька шарів оксамитових штор. За цими шторами і ховалися «Кімнати перлової скойки».

— Іноді в коридорах запалюють збуджуючі пахощі, але сьогодні господиня балу — неповнолітня, тож, мабуть, вирішили обійтися без цього.

Коли Івієнроуз закінчила пояснення, до них підійшов лицар-гомункул, який ніс варту.

— Бажаєте увійти?

— Так.

Затишний куточок, облаштований у глибокій ніші стіни, більше нагадував ліжко, ніж повноцінну кімнату. На високому підвищенні, схожому на подіум, стояв великий м’який оксамитовий кауч у формі скойки. З низької стелі маленька люстра випромінювала тьмяне світло, створюючи романтичну, але дещо двозначну атмосферу.

Івієнроуз увійшла до кімнати й глибоко занурилася в подушки кауча. Мікаеліс усередину не зайшов. Він не міг ділити простір, що фактично був ліжком, разом із принцесою. Хіба що він мав би на меті виконувати потаємні обов’язки особистого лицаря.

— А ти, Мікаелісе?

— Мені зручніше зовні.

— Добре, я зрозуміла.

Ів теж розуміла ці нюанси, тому не наполягала. Залишивши оксамитову штору ледь прочиненою, вони продовжили розмову.

— Тут тихо. Окрім нас із Вашою Високістю, більше нікого немає?

— Ні, зараз багато хто ними користується. Золотий шнур — це знак того, що кімната зайнята.

— Але ж зовсім не чути звуків.

— Це тому, що в кожній кімнаті встановлено звукоізоляційний бар’єр. Межа проходить якраз там, де ти стоїш.

— Он як.

Тільки-но усвідомивши наявність магічного бар’єру, Мікаеліс трохи зніяковів. Івієнроуз розуміюче всміхнулася.

— Мікаелісе, ти ж спеціалізуєшся на атакуючій магії. Цілком природно, що ти можеш бути менш чутливим до бар’єрних заклять.

Мікаеліс здивувався, звідки принцеса так добре знає його сильні сторони, але, збентежений подальшими словами, поспішив змінити тему.

— До речі, Ваша Високосте, ви згадували, що вивчали побутову магію?

— Так, усе правильно. Моя особливість у тому, що я вивчаю різні сфери магії потроху і вмію їх комбінувати. Я непогано опанувала бар’єрну магію для захисту від пожеж чи води. Але з атакуючою магією нічого не вийшло — до неї в мене зовсім немає хисту.

— Шкода, що ваші академічні досягнення були обмежені.

— Це не критично. У побутовій магії застосування бойових заклять все одно не має сенсу.

— Тоді це на краще. Ба навіть добре.

— Що ти маєш на увазі?

— Тепер я став вашим мечем, тож вам більше ніколи не доведеться битися власноруч.

Слова, що обіцяли захист, зворушили її. Хоча Ів знала, що це могла бути лише суха фраза, яку зазвичай промовляє таврований лицар, їй стало приємно.

— Так, ти мусиш добре мене оберігати. Обов’язково.

— Безумовно.

Раптом Івієнроуз захотілося поставити йому підступне запитання.

— А точно, які твої враження від «Білої троянди імперії», коли ти побачив її на власні очі?

— Ви зовсім на неї не схожі.

— Це тому, що кожна з нас пішла в матір. У будь-якому разі, Розеніт красуня, чи не так?

— Вона виглядає так само, як на портретах. Визнаю, її слава цілком виправдана.

Відповіді Мікаеліса були миттєвими й сухими. Було очевидно, що врода Розі не справила на нього жодного враження. Ба більше, згадуючи їхню першу зустріч, він навіть виказав легке незадоволення.

— Тільки не розумію, навіщо вона підставляла мені руку для поцілунку на очах у власного лицаря.

Почувши це, Ів згадала, як Мікаеліс потайки витирав губи після того поцілунку. Ця сцена здалася їй надзвичайно кумедною. Схована за оксамитовою шторою, вона ледь стримувала сміх.

— Принцесо, з вами все гаразд?

— Так... усе добре...

Тієї миті з боку Зали великих бенкетів пролунали оплески, які було чутно навіть у глибині коридору. Івієнроуз здогадалася, що там відбувається: ймовірно, почалася церемонія розрізання велетенського іменинного торта та відкупорювання шампанського.

Ів підвелася й сіла рівніше.

— Настав час для останньої справи на сьогодні. Прошу тебе, Мікаелісе.

Лицар одразу зрозумів її, оскільки вони обговорювали це заздалегідь.

Час покликати найважливішу гостю.

Мікаеліс шанобливо вклонився Ів крізь штору й пішов. Залишившись наодинці, Івієнроуз згадала юну панну, на яку вона зрідка звертала увагу в бенкетній залі. Шатенка з роду графів ніяк не могла вписатися у святкову атмосферу. Вона сиділа в кутку зали з тривожним обличчям і один за одним спустошувала келихи з вином.

«Анаїс Лучіард, юна графиня».

Саме вона невдовзі мала стати людиною, яка допоможе Ів із фінансуванням.

***

На столі біля Анаїс накопичувалася гора порожніх келихів. Вона не відчувала ані смаку, ані аромату вина, проте не могла зупинитися, бо її мучила нестерпна спрага від нервів.

Анаїс була єдиною донькою в родині графа Лучіарда, який володів торговим домом будівельних матеріалів. У світському товаристві її вже шанували як майбутню графиню, і навколо неї завжди вистачало молодих дворян, що прагнули зблизитися з нею. Проте сьогодні Анаїс було не до розваг.

«Що ж мені робити? Як бути?»

Причина її відчаю полягала в тому, що бізнес, доручений їм імператорською родиною, поставив її дім на межу банкрутства.

Імперська столиця Хаделун настільки величезна, що імператор не в змозі особисто контролювати все. Тому, щоб полегшити тягар управління, прибуткові громадські проєкти часто дарували заслуженим підданим або передавали аристократичним родинам. Минулого року за порадою третьої принцеси Бріжіт дім Лучіард розпочав новий проєкт.

Це був бізнес із будівництва та експлуатації громадських лазень по всій столиці задля покращення гігієни підданих. Хоча очікуваний прибуток був невеликим, родина охоче погодилася на це заради почесної місії — служіння добробуту столиці.

«Батько надто легко піддався на солодкі промови третьої принцеси й поставив печатку нашого дому».

Проблеми почалися невдовзі після старту робіт. Ключовим моментом у лазневому бізнесі є забезпечення гарячою водою.

Для нагрівання води в Хаделуні заборонено використовувати вогонь через ризик пожеж, виняток становлять лише маленькі заклади харчування та майстерні, тому доводилося застосовувати магічні кристали.

Біда в тому, що з початку цього року ціни на магічні кристали стрімко зросли. Якщо продовжувати роботу лазень за тарифами, встановленими імператорською родиною, збитки зростатимуть як снігова куля. Навіть усіх доходів торгового дому Лучіард не вистачало, щоб покрити ці втрати.

«І при всьому цьому третя принцеса навіть не бажає нас бачити».

Анаїс неодноразово надсилала листи Бріжіт, прагнучи обговорити проблему, але відповіді так і не отримала. Вона намагалася потрапити на аудієнцію до Десмонда II, але канцелярія щоразу відмовляла.

Єдиною надією залишалася мовчазна Бріжіт. Анаїс прийшла на сьогоднішній бенкет саме заради зустрічі з нею, але третя принцеса демонстративно її ігнорувала.

«Третя принцеса збирається просто спостерігати за крахом нашого дому. Це справжнє безпросвіття».

Оскільки бізнес був дорученням імператора, невиконання зобов’язань каралося надзвичайно суворо. Звісно, можна спробувати виправдатися, але в процесі доведеться розпродати не лише торговий дім, а й землі та титул. Це означало повне знищення роду.

— Ха-а... — Анаїс знову потягнулася за міцним вином.

Тієї миті хтось підніс до її очей склянку з крижаною водою.

— Юна графине, коли мучить спрага, краще пити воду.

— Не зважай... гомункул?

Очі Анаїс розширилися, коли вона побачила чорноволосого лицаря з пов’язкою на очах. Поки вона розгублено тримала склянку з водою, лицар представився:

— Я — Мікаеліс Агніто, що служить Сьомій принцесі. Моя господиня бажає зустрітися з вами.