Розділ 36 — Розділ 36. Причина, з якої принцеса прагне накопичити бали за заслуги

Минув тиждень після святкування дня народження Розеніт.

Ів переїхала до своїх нових покоїв — Смарагдової кімнати.

Смарагдова кімната з її ніжно-зеленими шпалерами та меблями зі світлої берези створювала атмосферу таємничого саду. Це помешкання неможливо було навіть порівняти з її попереднім житлом: тут були не лише всі необхідні зони, як-от гардеробна та їдальня, а й власний робочий кабінет, а також три окремі кімнати для слуг та лицарів.

Найбільше у Смарагдовій кімнаті Івієнроуз уподобала вітальню. Від чотирьох колон до самої стелі тягнувся декор у формі виноградної перголи, зробленої з кришталю, що неймовірно виблискував і милував око.

Цір-р-р.

У чашку лився чай. Наразі Ів перебувала в кабінеті: вона насолоджувалася ароматом напою та писала листа.

Після нещодавнього бенкету на честь дня народження Розеніт репутація Ів у світському товаристві стрімко пішла вгору. Доказом того був повний кошик запрошень на різноманітні заходи, що надходили щодня. Перегляд цих листів, прийняття рішень щодо участі та написання відповідей стали невід’ємною частиною її щоденного розкладу.

Здебільшого написання відповідей вона доручала Піоні, але на запрошення від поважних осіб Івієнроуз мала відповідати власноруч. Наприклад, як от зараз — одержувачку, якого вона означила як «Вельмишановна панно Амелос».

— Панна Амелос і справді надіслала листа, — зауважила Седелла.

— Так. Вона пропонує разом обрати сукню та прикраси для наступного бенкету в Імператорському палаці. Пише, що чекатиме на мене у своєму міському маєтку, куди вже запросила мадам із елітного салону та головного дизайнера ювелірного дому Амелос.

Седелла здивовано підняла свої каштанові брови.

— Це її перший лист до члена імператорської родини, і замість того, щоб просити дозволу на аудієнцію в палаці, вона одразу надсилає запрошення до себе? Ваша Високосте, це суперечить етикету.

— Це застарілі правила. Панна Амелос — людина волелюбна, тож ми маємо поставитися до цього з розумінням, — відповіла Ів, відчувши легку ніяковість від того, що настав день, коли вона почала захищати Джулію.

Седелла прийняла волю своєї господині й більше не сперечалася.

— Найближчий бенкет у палаці — це змагання з полювання на монстрів, чи не так?

— Саме так.

— Це найвеличніша подія серед весняних свят, тож я вважаю, що допомога панни Амелос не буде зайвою. Судячи з її поведінки на минулому бенкеті, хоч вона й дещо зухвала, але, здається, не має до Вашої Високості лихих намірів.

— Я теж так думаю, Седелло.

Кивнувши, Ів продовжила писати відповідь про згоду на запрошення. Блискуче зелене чорнило лягало на папір витонченим почерком.

Седелла виявила цікавість:

— Ваша Високосте, це чорнило дуже незвичайне.

— О, гарне, правда ж?

Це було «перламутрове чорнило», яке мало стати шалено популярним лише за півроку, після того як ним почала б користуватися Розеніт. Ів вирішила зіграти на випередження і сама започаткувати цю моду.

— Я створила його у кольорі, який полюбляє панна Амелос. Сподіваюся, їй сподобається.

З цими словами Ів старанно виписувала світські люб’язності. Седелла, краєм ока помітивши фразу «Моє серце, передане чорнилом кольору зеленого граната, що так нагадує ваші очі», серйозно промовила:

— Якби я отримала таке, я б зберігала цей лист усе життя.

— Ха-ха-ха!

Після тривалої боротьби з листом зап’ястя принцеси почало нити. Поки Ів відпочивала за чаєм, Седелла почала доповідати про справи.

— Вранці заходила служниця баронеси Панелло. Передала, що баронеса змушена терміново виїхати до свого маєтку. Вона обіцяла надіслати листа з вітаннями, щойно перевірить стан укріплень та дамб.

— Добре. Коли прийде лист, обов’язково передай мені. Я відповім особисто.

— Слухаюсь. Також барон Раплієр повідомив, що сьогодні не зможе завітати через нараду щодо бюджету на другий квартал. Він дуже перепрошував і пообіцяв наступного разу принести фірмові фінансьє* свого дому.

*Фінансьє — невеликий французький мигдалевий кекс, приправлений пряженим маслом, що зазвичай випікається у невеликій формі.

— Знову він... Хоча він і так заходить чи не щодня.

Завдяки скасуванню зустрічей пообіддя обіцяло бути напрочуд вільним. Седелла продовжувала звіт:

— Меч, замовлений у «Кузні Рібло», буде готовий наступними вихідними. Отже, ми встигнемо піднести дарунок серу Агніто до початку полювання на монстрів.

— Це втішно.

— Справи юної графині Анаїс Лучіард просуваються успішно. Завтра розпочнуться роботи зі встановлення водогону та резервуарів для гарячої води. Очікується, що будівництво завершать менш ніж за місяць. Тоді ж відбудеться й офіційне відкриття громадських лазень.

— Тоді і нам варто підготуватися. Як пройшла купівля алхімічної майстерні, про яку я казала?

— Так, справу владнала. Ми придбали майстерню «Зелене зілля».

— А, це те місце, де троє дітей господарюють замість батька?

Троє малих дітей намагалися втримати на плаву стару майстерню трав’яної алхімії замість хворого батька. Проте діти, недосвідчені ні у виготовленні зілля, ні в управлінні справами, не могли впоратися так само добре, як дорослий майстер. Лихі люди раз за разом ошукували їх на цінах інгредієнтів та готових товарів. Через проблеми з постачанням якість зілля впала, і покупці зовсім зникли. Зрештою, коли стан батька став критичним, діти вирішили продати майстерню Седеллі, щоб роздобути гроші на лікаря.

— Оскільки у сім’ї немає іншого дому, вони жили на горищі «Зеленого зілля». Я дозволила їм залишитися. Подумала, що Вашій Високості все одно знадобляться працівники... — Седелла зніяковіло замовкла.

Було очевидно, що вона просто хотіла допомогти цій родині. Звісно, Ів не збиралася її за це картати.

— Так, ти вчинила дуже правильно. Сподіваюся, ти виплачуєш дітям належну платню?

— Перепрошую?

— Хоча роботи поки що небагато, вони тепер наші співробітники. Дбай про них.

— О, так. Я обов'язково це запам'ятаю, Ваша Високосте. — Седелла радісно всміхнулася.

Ів дістала із шухляди стос паперів. Це був рецепт мила, яке вони мали постачати дому Лучіард.

— Першим завданням для маленьких алхіміків буде виготовлення мила, що не зовсім пов'язано з алхімією. Вони можуть через це засмутитися, тож, Седелло, переконай їх як слід.

— Ці діти врятовані завдяки Вашій милості. Вони будуть слухняно виконувати все без жодних скарг.

Ів переглянула замовлення на останній сторінці рецепта й висловила легке занепокоєння:

— Нам потрібно забезпечити три громадські лазні, обсяг чималий. Не впевнена, чи впораються самі діти.

— Не хвилюйтеся, вони дуже вправні. До того ж пану Раману... батькові трьох дітей, стає краще. Коли він одужає, то зможе допомагати з виробництвом, тож проблем не буде.

— Так, це добре... Що? Пан Раман? — Ів почула знайоме ім’я і здивовано перепитала: — Ти маєш на увазі Рамана Хевіола?

— Ой, так. Саме його.

— Боже мій!

Це було ім'я геніального алхіміка, який створював неймовірні речі з побічних продуктів полювання на монстрів — з того, що інші вважали непотребом. Його «універсальний розчинник», виготовлений зі слизу слаймів, став незамінним у дослідженнях алхіміків. А енергетичне зілля з нутрощів кам’яних червів перетворилося на безпечний афродизіак, ставши справжнім товаром першої потреби. Його винаходи принесли неоціненну користь як алхімії, так і повсякденному життю.

«Я якраз збиралася шукати Рамана Хевіола до початку цьогорічного полювання!»

Седелла була справжнім талісманом на удачу. Ів захоплено вигукнула:

— Седелло, ти просто неймовірна! Найкраща!

— Прошу? Ох, дякую, Ваша Високосте. Я рада, що ви задоволені моєю роботою. — Седелла зніяковіло всміхнулася, хоча й не зовсім розуміла причину такої радості. — Тоді я вирушаю до «Зеленого зілля», щоб передати завдання.

— Добре. Бережи себе.

Відправивши Седеллу з важливим дорученням, Ів згадала про іншу справу й подзвонила у маленький дзвіночок. До кабінету увійшла Ліан.

— Де Мікаеліс?

— Він має бути на тренуванні на Арені Колосо. Ви ж самі наказали йому тренуватися, поки Ви не покличете його до своїх покоїв.

— А й справді. Поклич, будь ласка, Мікаеліса.

— Слухаюсь, Ваша Високосте.

Минуло достатньо часу, щоб випити ще одну чашку чаю, коли двері кабінету відчинилися і зайшов Мікаеліс.

— Я прибув на ваш заклик, Ваша Високосте.

— Ми тут удвох, тож можеш говорити невимушено.

— Якщо ви так бажаєте, то охоче.

Ів помітила, що волосся Мікаеліса було злегка вологим.

— Ти мився?

— Після дуелей я був увесь у поті та пилу. Я не міг постати перед вами у такому неналежному стані.

— Дуелі? З ким?

— Їх було так багато, що я вже й не згадаю всіх.

Бурштинові очі Мікаеліса блиснули. Ів сприйняла це як добрий знак: те, що він уже проводить дуелі на мечах з іншими гомункулами, означало, що він добре адаптується до життя в палаці.

Однак наступна байдужа фраза Мікаеліса вщент розбила її очікування:

— Кілька осіб почали до мене чіплятися. Мені було ліньки сперечатися словами, тож я запропонував порозмовляти мечами.