Розділ 37 — Розділ 37

— Бійка? Невже сестри чи брати наказали своїм особистим лицарям напасти на тебе?

— Це були звичайні гвардійці. Не схоже на політичні ігри, тож тобі, принцесо, не варто про це турбуватися, — відповів Мікаеліс.

— Але ж…

— Просто ці гвардійці час від часу траплялися мені на очі ще з часів розплідника. Можна було б і проігнорувати, та останнім часом вони поводяться надто зухвало. У будь-якому разі, це дрібниці.

Мікаеліс швидко змінив тему, аби Ів не брала зайвого до голови.

— До речі, я маю дещо сказати тобі, принцесо.

— Що саме?

— Мені здається, час для вільних тренувань надто затягнувся. Я прагну належним чином виконувати обов'язки твого особистого лицаря, тому прошу скасувати наказ приходити до твоїх покоїв лише за покликом.

— Гаразд, нехай буде так. Відтепер приходь на службу до мого палацу щодня.

Мікаеліс вдячно вклонився і запитав:

— То яке буде перше завдання?

— Нічого надзвичайного. Виникла потреба завітати до Департаменту церемоній, а оскільки Седелла зараз відсутня, я вирішила покликати тебе. Заодно і побачимося зайвий раз.

— Виходить, я все ж таки на другому місці після панни Арпель? Прикро, — Мікаелісові фіалкові очі пустотливо зблиснули.

Ів не збентежилася і ствердно кивнула:

— Саме так. Тому мусиш старатися дужче, Мікаелісе.

— Наказ моєї принцеси — для мене закон.

Обмінявшись жартами, Ів та Мікаеліс покинули покої. Вони попрямували до кабінетів Департаменту церемоній у Головному палаці. Щойно принцеса ступила в коридор, де розташовувалися спільні робочі приміщення, її зустрів знайомий обличчям юнак.

— Алвен Редмон вітає Її Високість Сьому принцесу! — вигукнув він.

— Давно не бачилися, пане Редмоне.

— Я Ваш вірний слуга, принцесо. Прошу Вас, звертайтеся до мене на «ти», — наполягав він.

Ів трохи поміркувала і відповіла:

— Добре, Алвене.

Зверхнє звернення від особи вищого рангу в імперії вважалося ознакою прихильності, тож Алвен не тямив себе від радості.

— Пане Редмоне, мої вітання, — сухо додав Мікаеліс.

— А, так... сере Агніто... — Алвен відповів так само стримано.

Він провів Ів до невеликої вітальні, де вже чекали чай та солодощі.

— Я прийшла без попередження, але здається, ти на мене чекав, — зауважила Ів.

— Хе-хе, я підкупив... тобто, попросив вартових про маленьку послугу: попередити мене заздалегідь, щоб я міг гідно зустріти Вашу Високість.

Ймовірно, він домовився про подібні сигнали щодо кожного члена імператорської родини чи впливового аристократа. Ів бачила його наскрізь і лише усміхнулася.

— Що ж, хороші стосунки справді починаються з такої дрібної уваги.

— Саме так, Ваша Високість, лише маленька дещиця уваги, — Алвен улесливо посміхнувся і запропонував чаю. — Тож, у якій справі Ви завітали?

— Я хочу розпочати офіційну громадську діяльність імператорської родини.

Громадська діяльність, простіше кажучи, була волонтерством для членів монаршого дому. Через традиційну полігамію в імперії було надто багато дітей, і якщо всі вони будуть лише байдикувати, авторитет трону похитнеться. Тому імператор Десмонд II зобов'язав кожного нащадка щоквартально виконувати певний обсяг соціальних робіт.

Ці роботи варіювалися від простих пожертв до складних виїзних місій. Проте для виконання вагомих завдань потрібно було мати високий рейтинг попередніх заслуг. Це була сувора система кар'єрного зростання: високі досягнення дозволяли втручатися в політику.

Наприклад, Бріжіт, яка була головною кандидаткою на титул кронпринцеси, а також старші принцеси та перший принц, мали настільки високий рівень активності, що допомагали імператору керувати справами столиці. Натомість Ів, яка з головою поринула в алхімію, була далека від політики чи світського життя. Вона зазвичай обмежувалася благодійністю, щоб просто виконати квартальну норму, тож її бали були низькими.

— Охо-хо, то тепер Вас цікавить не лише світське життя, а й державні справи? — Алвен зацікавлено примружив свої карі очі.

— Для початку я б хотіла переглянути список доступних варіантів.

— Хвилинку, Ваша Високість, я зараз принесу перелік.

Ів почала гортати товстий фоліант із документами. Раптом її рука зупинилася на одному пункті:

«Інспекція умов праці на копальнях магічних кристалів».

Місії за межами столиці, Хаделуна, були доступні лише тим, хто мав солідний досвід. Звісно, нинішній Ів це було не під силу. На це вказав і Алвен:

— Даруйте мені за зухвалість, принцесо, але Ваші варіанти — на початку списку. Аби отримати право на виїзну місію, Вам потрібно організувати ще 16 благодійних заходів або зробити пожертву ще 38 разів.

— Це забере надто багато часу та коштів, — зітхнула Ів.

Алвен був кмітливим. Помітивши, що Ів не поспішає перегортати сторінку назад, він хитро запитав:

— Бажаєте швидко накопичити бали з мінімальними витратами?

— Хіба це можливо?

— Звісно. Можна скористатися методом «подвійної винагороди».

— Подвійної винагороди? — назва відгонила махінаціями.

— Ви одночасно виступаєте і організаторкою, і благодійницею одного заходу.

— Але ж організатору не зараховується участь у власному заході?

— Ви призначаєте іншого організатора, а самі анонімно фінансуєте витрати. В Імперії діє «пріоритет печатки»: голови шляхетних родів підтверджують особу в документах не іменем, а особистою печаткою. Тож навіть якщо вказати «анонім», через печатку це все одно будуть різні записи, що дозволить отримати бали і за організацію, і за участь.

— Розкажи детальніше, — зацікавилася Ів.

— Якщо сума підтримки перевищує третину витрат на організацію, це визнається частковою організацією, і ви отримуєте половину балів. Проте офіційно ви не є господинею вечора, тому можете отримати запрошення. За звичаєм, спонсор, що прийшов за запрошенням, не зобов'язаний робити додатковий внесок, бо вже профінансував захід. Так можна скоротити витрати до третини, майже не докладати зусиль і отримати бали, як у повноцінного організатора.

— Це ж лазівка, — зауважила принцеса.

— Так, це лазівка, але вона законна. Тому я і пропоную це Вашій Високості, — Алвен переможно посміхнувся. — Якщо накажете, я підшукаю відповідну кандидатуру на роль офіційного організатора.

— Гм, з моїм нинішнім бюджетом я зможу потягнути хіба що три такі заходи.

— Ой, коштів і справді замало. Тоді є спосіб повернути частину пожертв. Це вже трохи межує з...

Його кримінальне чуття почало розігруватися, тож Ів вчасно його зупинила.

— Зупинимося на легальних лазівках. Я не хочу, щоб мій підданий бруднив руки.

— О, Ваша Високосте! — Алвен був зворушений цією вдаваною турботою так сильно, що миттю забув про свій жаль через нереалізований «талант».

— Я вірю у твою вправність, Алвене, але боюся, що надмірна концентрація на благодійних вечорах викличе підозри. Треба додати іншої діяльності.

Ів знову заглибилася в папери. Її погляд зупинився на пункті: «Пошук та підтримка митців» .

— Підтримка художників чи музикантів — це теж дуже шляхетно, — втрутився Алвен. — Якщо митець стане відомим, ви отримаєте чимало додаткових балів. Проблема лише в тому, що на це потрібні роки. Це не найкращий варіант для швидкого результату.

— Гм...

В очах Ів зблиснув незвичайний вогник. Здавалося, вона мала іншу думку, ніж Алвен.

— Принцесо?

— Нічого. Давай-но краще подивимося твої рекомендації. Обери те, що принесе найбільше балів з доступного мені зараз.

— Зазвичай найбільше дають за особисті візити. Як Ви ставитеся до дітей?

— Діти? Не бачу в цьому жодної проблеми.

— Тоді найкращим варіантом буде інспекція сиротинця. Умова — особисто відвідати «Дім Лавра» у 14-му районі та надати фінансову допомогу для вирішення їхніх потреб.

— Завтра ж і вирушу.

— Я надішлю туди повідомлення через поштового голема, — додав Алвен. Раптом він згадав, що Сьома принцеса раніше лише сиділа в лабораторії або зрідка з’являлася на благодійних вечорах аби ледь набрати необхідні бали. Розуміючи, що це її перший подібний візит, він дав пораду: — Дозвольте порадити: краще вдягнути щось зручніше за пишну сукню.

— Розумію.

14-й район межував із нетрями, тож розкішне вбрання аристократки там було б недоречним.

— Тож, бажаю успіху, Ваша Високосте. І Вам, сере Агніто, — попрощався Алвен.

Ів вийшла з Департаменту з документами в руках. Коли вони опинилися на тихій стежці, що вела до Східного палацу, Мікаеліс заговорив:

— Ти хочеш накопичити бали, щоб отримати дозвіл на відвідування копалень магічних кристалів.

— Ти здогадався.

— Хіба ти не для того взяла мене з собою, щоб показати це? Здається, ти від самого початку збиралася йти зі мною, а не з панною Арпель.

— І про це ти теж здогадався, — усміхнулася Ів, але швидко стала серйозною. — Я планую відвідати копальні вже в першій половині року, щоб оглянути гомункулів. Хочу якомога швидше змінити ті жахливі умови, в яких вони перебувають.

— Ти... ти справді налаштована серйозно, — Мікаеліс пильно подивився на неї, і його погляд став глибшим.

Коли вони вже підходили до палацу, назустріч їм вибігла Ліан. Вона так поспішала, що ледь не збивала подих.

— Ваша Високосте, Ви нарешті повернулися! Сталася халепа!

— Ліан, що трапилося?

— Прийшла звістка, що Його Величність Імператор невдовзі завітає до Ваших покоїв! Він хоче розділити з Вами вечірній чай.

— Неймовірно. Невже він справді прийде? — Ів відчула певний дисонанс.

Десмонд II справді вирішив виконати обіцянку, дану в Залі великих бенкетів. Невже він завжди був таким турботливим батьком?

Однак наступні слова Ліан вмить розвіяли всі теплі почуття Ів до батька.

— Разом із ним прийде Третя принцеса та інші Ваші сестри!

— Бріжіт... ху-у... Ну звісно, як же без неї, — зітхнула Ів.

Ліан благала принцесу поспішити. Ів майже бігла, слухаючи пояснення служниці.

— Кажуть, Його Величність гуляв із Третьою принцесою, коли раптом згадав про Вас і вирішив зайти. Тоді принцеса Бріжіт зауважила, що чим більше компанія, тим краще, і порадила покликати інших.

— І хто ж іще буде, крім сестри Бетті?

— Усі — від Четвертої до Шостої принцеси.

Бріжіт зібрала всіх, хто був за рангом нижче за неї, але вище за Ів. Було очевидно, що ця зустріч не буде приємною дружньою розмовою.

« Бетті почала діяти », — подумала Ів, і її бурштинові очі потемніли.

Мікаеліс не зводив з неї очей, але вона навіть не помітила його погляду.

— Швидше!