Розділ 38 — Розділ 38

Седелла, яка вирушила у справах за межі імператорського палацу, ще не повернулася. Ліан, Піона та Х’ю, хоч і були дещо збентежені раптовим візитом, вправно приготували чай та сервірували стіл.

— Вітаю Сонце Імперії, вельмишановного батька.

— О-о, так. Як справи, Ів?

— Завдяки вашій турботі, батьку, я жила спокійно. Чи здорові ви?

— Звісно. Живу якнайкраще.

Після короткого обміну люб’язностями Ів злегка вклонилася Бріжіт та іншим старшим принцесам.

— Вітаю вас, сестри.

— Вітаю.

Бріжіт лише ледь помітно кивнула у відповідь. Судячи з її зверхності, можна було подумати, що саме вона, а не Десмонд II, найближча до імператорського престолу.

— Ну ж бо, сідайте. Усі сідайте.

— Слухаємось, батьку.

Першим сів імператор, а за ним, згідно з ієрархією, за допомогою своїх особистих лицарів посідали Бріжіт, Хесія, Айсель та Стефанія. Ів також сіла у крісло, прийнявши допомогу Мікаеліса.

Зазвичай вітальня «Смарагдової кімнати» завдяки поєднанню сріблястих та смарагдових відтінків дарувала відчуття м’якості та затишку. Проте зараз, коли центр кімнати зайняли величний імператор та головна претендентка на титул кронпринцеси, а вздовж стін із незворушними обличчями завмерли незнайомі особисті лицарі, повітря, здавалося, стало гострим, мов лезо.

Скориставшись нагодою, Ів вирішила роздивитися особистого лицаря Бріжіт. Як і личило майбутній правительці, що згодом занапастить імперію своїм гаремом, Бріжіт мала слабкість до чоловіків і часто змінювала своїх охоронців. Ів уже почала плутатися в обличчях, тож мусила запам'ятати, хто це зараз.

Вона побачила лицаря-гомункула з темно-коричневим волоссям, лимонними очима та прикметною родимкою під лівим оком.

«Це Елайджа Хальштен».

Він добре закарбувався в її пам’яті. Бріжіт почала міняти лицарів чи не щороку, відколи у вісімнадцять вперше пройшла церемонію обрання. Але Елайджа Хальштен був винятком — він залишався на посаді особистого лицаря дивно довго. Подейкували, що секрет крився в тому, що Бріжіт була вельми задоволена ночами, проведеними з ним, хоча ніхто не знав напевно, чи це правда.

Здавалося, Елайджа відчув на собі погляд Ів. Звичайний гомункул опустив би очі, приховуючи емоції, але Елайджа був іншим. Він не відвів погляду, а натомість ледь помітно й зухвало всміхнувся краєчком вуст. Ів здригнулася, але, не подавши виду, знову відвернулася до столу.

У цей час Ліан та Піона почали розливати чай. Чарівна рубінова рідина наповнила білі порцелянові філіжанки, поширюючи довкола пахучий аромат. Ів коротко пояснила:

— Це суміш п'яти видів тропічних фруктів з дрібкою гібіскусу. Солодкий аромат якнайкраще пасує весні.

— О-о, цікаво. Нумо поглянемо... Хм, пахне справді солодко. А смак дещо кислуватий.

— Це характерна кислинка гібіскусу. Оскільки це на любителя, я додала його небагато. Як вам, батьку?

— Непогано.

— Тоді спробуйте додати трохи цукру. Так смак розкриється ще краще.

— Охо? Це і справді щось незвичайне. Солодко-кислий смак, що так приємно лоскоче язик. Мені дуже подобається.

— Я щаслива, що вам до вподоби, батьку.

Старші принцеси також підняли свої філіжанки. Спочатку вони сприймали похвали Десмонда II як порожні слова, але, зробивши ковток, не змогли приховати здивування.

— Що ж... не так уже й погано, — промовила п’ята принцеса Айсель, відома тим, що виконувала для Бріжіт усю брудну роботу.

— Хм. Такий напій не соромно подати й самому батькові, — додала четверта принцеса Хесія, рідна сестра Бріжіт.

Бріжіт ніколи не бруднила власні руки чи язик грубощами. Вона елегантно поставила філіжанку на стіл, і лише після цього Десмонд II, згадавши про мету візиту, запитав:

— Тобі подобається нове помешкання?

— Так, батьку. Я й раніше чула про красу «Смарагдової кімнати», але насправді вона перевершила всі мої сподівання. Особливо мене зачарували кришталеві гліцинії у вітальні. Я неймовірно рада, що можу приймати вас та моїх сестер у такому чудовому місці.

— Ха-ха-ха! Я радий, що ти задоволена. Отже, я не помилився, подарувавши тобі ці покої.

Серед присутніх принцес лише Бріжіт та Ів мали власні імениті покої. Це не могло не викликати заздрощів у інших сестер.

— Подарувати «Смарагдову кімнату»... Схоже, батько надзвичайно втішений тим, що Ів нарешті отримала особистого лицаря, — в’їдливо зауважила одна з них.

— І справді. Така милість лише через те, що вона обзавелася лицарем. Ми про таке могли лише мріяти, — підхопила інша.

— А я, почувши новини, грішним ділом подумала, що Ів здійснила якийсь прорив у своїх алхімічних дослідженнях! Хо-хо-хо!

Градус розмови зростав.

Коли ж Хесія дійшла до того, що почала дорікати Ів, мовляв, їй теж варто було зачекати рік перед обранням лицаря, Десмонд II спохмурнів. Помітивши це, Бріжіт поспішила взяти на себе роль розважливої старшої сестри.

— Досить уже, — суворо мовила вона.

— Слухаємось, сестро, — вмить притихли принцеси.

Бріжіт першою ж взялася розряджати напружену атмосферу.

— До речі, батьку, розмови про досягнення нагадали мені дещо. Кажуть, ви зараз зацікавлені в перебудові та освоєнні земель Хаделуна?

— Хіба й до твоїх вух це дійшло? У чиновників з департаменту церемоній надто довгі язики.

— Я давно цікавилася цією темою, тож дізналася сама собою.

— Охо, ось як?

— Так. Я з нетерпінням чекаю на те, як розквітне Хаделун після перебудови. Якщо будуть завдання, пов'язані з цим проєктом, я б дуже хотіла взяти в них участь.

Бріжіт майстерно вміла переводити розмову в потрібне їй русло. Ів одразу розкусила її задум.

«То ось навіщо вона підбурювала сестер — щоб заговорити про проєкт перебудови. Хоче продемонструвати батькові свою політичну кмітливість і водночас підкинути прибутковий підряд своєму гаманцю — маркізу Ченслі».

У минулому житті Ів уже бачила подібне. Тоді Бріжіт спекулювала на проблемі видобутку магічних кристалів, але оскільки минулого тижня імператор не захотів про це слухати, вона змінила тактику.

« Я тут лише для фону? » — подумала Ів.

Напевно, так і було. Проте, якщо вона зараз хоч словом обмовиться на захист гомункулів, Бріжіт вчепиться в неї мертвою хваткою, як і минулого разу, щоб остаточно знищити її репутацію.

Спогад про те, як вона втратила прихильність Десмонда II та була вигнана з ранкових аудієнцій, досі відгукувався гірким болем. Ів не збиралася повторювати цю помилку.

— Бетті, схоже, тобі справді цікаві подробиці проєкту, — звернувся імператор до Бріжіт.

— Так, батьку.

Десмонд II у багатьох питаннях довіряв Бріжіт і цінував її думку. Він охоче поділився планами:

— Я планую переселити мешканців нетрів зі сходу 14-го району до новоосвоєних земель на півдні 27-го району.

— О, справді! Ваша мудрість як правителя не має меж!

Бріжіт вигукнула це з таким захопленням, наче за кількома словами вже збагнула всю геніальність задуму. Ів же мовчки опустила очі в чашку.

«А, та сама провальна політика».

Не знаючи майбутнього, Десмонд II та Бріжіт продовжували захоплено обговорювати приречений на фіаско план.

— Охо, Бетті. Ти вже зрозуміла мій намір?

— Звісно, батьку. Теперішні нетрі виникли ще сто років тому, за часів тринадцятого імператора Зігфріда III. Тоді східна частина Хаделуна часто потерпала від нападів магічних звірів із лісу Легріон. Нетрі створювали своєрідний живий щит, який першим приймав удар на себе. Саме тому Зігфрід III дозволяв бідноті жити там безкоштовно, не сплачуючи податків.

— Саме так.

— Але тепер ситуація змінилася. Завдяки каральним експедиціям у ліс Легріон загроза зникла, а через розвиток східних регіонів земля під нетрями стала надзвичайно цінною для торгових шляхів. Це тепер справжній ласий шматок.

— Твоя правда. Ти добре обізнана, Бетті.

— Натомість на півдні Хаделуна напади звірів за останні десять років лише почастішали. Особливо після сезонів літніх та зимових дощів 27-й район буквально стогне від них. Переселивши туди мешканців нетрів, ми звільнимо цінну землю, створимо новий буфер для захисту 27-го району та ще й змусимо бідноту освоювати дикі землі. Хіба це не ідеальне рішення трьох проблем одним махом? Я була вражена вашим задумом, ледь почувши про нього.

— Ха-ха-ха! Ти справді моя донька, Бетті. Вмить збагнула мої думки. Ти — гідна спадкоємиця.

Слухаючи їх, Ів відчула, як у неї затремтіли пальці, що стискали філіжанку.

«Навіть якщо вони бідняки, що не платять податків... ви не просто відбираєте у них домівки, ви хочете використати їх як людський щит для освоєння пустки?»

Це нічим не відрізнялося від поводження з небезпечними злочинцями, яких відправляють на передову як приманку для звірів. У минулому житті Ів не чула цієї розмови, тому не знала справжньої природи цієї реформи. Вона вважала це просто політичною помилкою, а виявилося, що це був свідомий та жорстокий зговір батька й доньки.

Саме тоді Бріжіт, зі слабкою усмішкою на вустах, додала:

— Батьку, мешканці нетрів — теж піддані імперії. Я вважаю, що справжній правитель має дбати навіть про найнижчих, немов про польові квіти.

Ів кліпнула очима, не вірячи почутому. Тим часом Бріжіт вела далі:

— Є спосіб зробити так, щоб завдяки цьому переселенню вони перетворилися на гідних підданих. Чи не бажаєте ви вислухати мене?