Розділ 39 — Розділ 39

— Кажи, — наказав Десмонд II.

— Бідноті понад усе потрібні дах над головою та робота. Пропоную заздалегідь звести будинки в районах переселення та дозволити купувати їх під низькі відсотки лише тим, хто добровільно погодиться на переїзд, — солодким голосом мовила Бріжіт.

— Гм...

— Оскільки незабаром розпочнеться реновація нетрів, знадобиться чимало робочих рук. Якщо зареєструвати цих людей у центрах імперських робіт і забезпечити їх працевлаштуванням, вони без жодних зусиль зможуть щомісяця виплачувати основну суму боргу за житло, — додала третя принцеса.

— Дати їм дім і роботу через реєстрацію на важких роботах? — перепитав імператор.

— Саме так, батьку. Отримавши житло та працю, вони перестануть бути злиднями й стануть гідними підданими Імперії Хаделамід. Нове поселення більше не називатимуть нетрями, а люди славитимуть Вашу милість за дарований прихисток, — підсумувала Бріжіт.

— Ого!

Десмонд II виглядав зацікавленим. Слова Бріжіт на перший погляд здавалися і милосердними, і раціональними. Проте в Івієнроуз так тремтіли руки, що вона ледь не впустила горнятко з чаєм.

«Щойно вони отримають будинки й зареєструють свої дані в центрах робіт, то вже ніколи не зможуть уникнути податків. Сто років тому їх використовували як живий щит, не стягуючи плати, а тепер хочуть і гроші забирати, і кидати в пащу смерті», — обурено думала Ів.

Хоча принцеса й намагалася уникати чвар із Бріжіт, вона більше не могла мовчати. Поставивши чашку, Івієнроуз промовила:

— Ні. За таких умов мешканці нетрів відмовляться від переселення.

— Що? — Бріжіт люто зиркнула на сестру.

Ів звернулася безпосередньо до імператора:

— Ваша Величносте, нетрі протягом століття слугували східним щитом столиці. Тепер, коли на сході стало безпечно, їх наче інструменти відправляють на південь виконувати ту саму роль. Навіть заради дому й роботи вони не захочуть ризикувати життям. Вони чинитимуть опір.

Почувши про те, що він намагався ігнорувати, Десмонд II спохмурнів. Але Ів вела далі:

— Ймовірно, Ви планували відправити імперську гвардію, щоб змусити їх переїхати силою наказу. Лицарі гвардії діятимуть суворо й принципово. Будь-який спротив призведе до негайних страт або звинувачень у державній зраді. Почнеться справжнє пекло.

У вітальні запала тиша, яку порушував лише чистий голос Івієнроуз:

— Гвардія — це символ імператора. Чутки про їхні розправи над бідняками миттєво розлетяться Імперією, і народна любов до Вас згасне. Навіть якщо загиблі — лише нужденні, вони все одно люди. Інші громадяни не заплющать очей на страждання тих, з ким ще вчора спілкувалися. Наважуся сказати, що це кине тінь на роки Вашого правління.

Десмонд II мовчав, міцно стиснувши губи. Ця тиша тиснула на Ів. Під столом її пальці дрібно тремтіли — спогади про минуле життя, коли вона впала в немилість через зауваження щодо видобутку магічних кристалів, досі ятрили душу.

«Цього разу все буде інакше», — переконувала вона себе.

— Хіба це не чудова думка, Івієнроуз? — почувся крижаний голос Бріжіт. — Не можна дозволяти тим мерзотникам, що нехтують волею імператора, сіяти хаос у Хаделуні. Треба наказати лицарям гвардії встановити жорсткий контроль над нетрями й не виявляти жодної пощади до втікачів. Чи не так?

Від такої жорстокості в Ів перехопило подих.

— Заборонами справі не зарадиш. До того ж, сестро, Ви ж самі казали, що бідних треба оберігати, наче польові квіти. Прошу, не забувайте про милосердя.

— Як можна милувати тих, хто не платить податків і порушує наказ? Правитель повинен вміти рішуче відсікати зайве, — відрізала Бріжіт.

— Хоч мешканці нетрів і не платять прямих податків, вони забезпечують Хаделун дешевою робочою силою, підтримуючи економіку. Якщо вони зникнуть, удар по фінансовій системі буде нищівним. Чи зможете Ви, сестро, взяти на себе відповідальність за таку кризу? — впевнено заперечила Ів.

Бріжіт роздратовано гримнула чашкою об блюдце:

— Критикувати без пропозицій може кожен. То що ж ти пропонуєш? Може, взагалі скасувати освоєння нових земель?

Ів на мить замовкла. Бріжіт переможно посміхнулася, а імператор зацікавлено підняв брову.

— Ні, — Івієнроуз подивилася батькові прямо в очі. — У мене є альтернатива.

— Кажи, Ів, — дозволив Десмонд II.

Його тон був холодним, проте гніву в ньому не відчувалося. Лише це дозволило Ів трохи розслабитися.

— Щоб люди зважилися на добровільний переїзд, перш ніж пропонувати пільги, необхідно гарантувати базову безпеку місця їхнього майбутнього проживання. Має бути створена така інституційна та інфраструктурна база, яка б дозволяла мешканцям нетрів не боятися нападів магічних звірів і спокійно переселятися.

— У нас немає вільних військ, які можна було б відправити на освоювання землі. Якби вони були, ми б не дозволяли 27-му округу щороку потерпати під час сезону дощів, — втрутилася Бріжіт зі зневажливим виглядом.

Івієнроуз не озирнулася в її бік, продовжуючи дивитися прямо на Десмонда II.

— Немає потреби зводити оборонні споруди чи виділяти додаткові війська. Є спосіб забезпечити захист колоній від магічних звірів без великих фінансових вкладень.

— Справді? Мерщій кажи, що це за спосіб!

— Облаштуйте приватні маєтки для лицарів імператорської гвардії на околицях нових районів.

— ......!

Попри наявність лицарських титулів, гомункули вважаються власністю імператорської родини, а тому не мають права на приватну власність. Відповідно, в історії ще не було гомункула, який би мав власний дім.

Через таку приголомшливу заяву всі присутні за столом затамували подих. Навіть Мікаеліс та лицарі, що стояли під стіною, дивилися на Ів украй здивовано.

— У палаці перебуває триста елітних бійців імператорської гвардії. Усі 365 днів на рік вони живуть виключно в казармах на території палацу. Таку надлишкову бойову силу необхідно розподілити ефективно. Якщо завдяки системі ротації хоча б десять відсотків із них перебуватимуть у своїх маєтках у колоніях, район отримає достатній рівень самооборони.

— Будівництво охоронних постів потребує значних витрат. До того ж використовувати імператорську гвардію, особисте військо монарха, для охорони окремого району — немислимо.

— Проте, якщо дати гомункулам власні домівки, вони, хочеш не хочеш, перебуваючи там, самі захищатимуть територію та протистоятимуть магічним звірам.

Закінчивши свою промову, Івієнроуз подивилася на Десмонда II. У напруженій тиші вона чекала на його реакцію.

— Ого, а це непогана ідея!

Десмонд II прихильно сприйняв влучну ідею Івієнроуз.

— Ми все одно збиралися будувати житло для бідноти в колоніях, як і пропонувала Бріжіт. Зведемо трохи кращі будинки для них — витрати будуть мінімальні. А після смерті гомункула це майно знову повернеться до корони.

— Саме так.

— Ів, твоя політична далекоглядність вражає. Дивовижно! Я й не знав, що моя сьома донька має такий хист до політики.

— Ви занадто добрі до мене, батьку.

Івієнроуз не показувала радості від того, що її пропозиція спрацювала, і відповідала спокійно.

Тим часом Бріжіт, у якої Ів щойно перехопила роль «політичного стратега» перед очима Десмонда II, не могла приховати свого справжнього обличчя. Її повіки ледь помітно здригнулися від люті.

— Дивно, Ів. Пропонувати лицарям власні маєтки в нетрях, де живе біднота... Це ж таке приниження. Не очікувала, що саме ти виступиш із такою негідною пропозицією — ти ж так палко захищала гомункулів.

Бріжіт виглядала розчарованою через те, що цього разу Ів не стала сліпо захищати гомункулів і не потрапила в немилість, як у минулому житті. Ів лише посміхнулася сестрі.

— Хіба вигода Імперії не важливіша за примарну честь гомункулів?

— Ти стала справжньою принцесою, — зауважила Бріжіт.

— Дякую, — відповіла Ів.

Івієнроуз майстерно вдала з себе типову принцесу. Про себе ж вона раділа, що Бріжіт засліплена власними упередженнями щодо лицарської честі. Для Ів права людини були значно важливішими за ефемерну славу.

Яка різниця, що це район для бідняків? Головне, що тепер гомункули отримають право на власне житло — одне з базових прав громадянина. Це був важливий крок, який мав спростити реалізацію подальших планів принцеси.

Десмонд II, цілком задоволений політичним хистом та «гідною» поведінкою доньки, не шкодував похвали:

— Ів, у цьому проєкті я буду часто звертатися до тебе за порадами.

— Я вдячна за можливість прислужитися Вашій Імперії, батьку.

— Добре. Чи є в тебе ще якісь думки щодо цього? — спитав імператор.

Він уже мимоволі нахилився вперед, усім тілом подавшись до Ів. Принцеса на мить замислилася, вдаючи, що зважує слова, а тоді мовила...

— Я вважаю, що нам потрібен ще сильніший стимул, ніж той, про який казала сестриця Бріжіт. Нові землі мають бути не лише місцем, де дають дім і роботу, а й територією, що надасть бідноті можливість стати справжніми вільними громадянами. І я вірю, що цю роль можуть відіграти освітні заклади.

— Хочеш заснувати Академію?

— Так. Освіта — це шанс на краще життя. Будь ласка, забезпечте безкоштовне навчання для дітей переселенців. Тоді батьки, які не бажають своїм дітям долі бідноти, охоче переїдуть заради їхнього майбутнього.

— Згода, згода. Це теж чудова думка!

Десмонд II був готовий підтримати буквально кожну ідею Ів. Принцесі довелося й надалі відповідати на його численні запитання, оскільки імператор прагнув почути від неї ще більше пропозицій.

Поки між батьком та донькою тривала жвава розмова, Ів відчувала на собі сповнені ненависті погляди Бріжіт та інших старших сестер.

Звісно, ці розлючені зирки не становили для неї жодної загрози. Ів просто вдавала, що нічого не помічає, і спокійно пила свій чай, насолоджуючись прихильністю Десмонда II до кінця зустрічі.