Розділ 43 — Розділ 43

«Ха, ха-ха……………»

Івієнроуз озирнулася довкола.

Здавалося, лише вона та Мікаеліс відчували огиду до цієї вистави. Звичайні глядачі спостерігали за дійством із такою зосередженістю, що навіть втирали сльози рукавами. А коли принцеса та її особистий лицар відкрили одне одному серця і злилися в поцілунку, площа взагалі перетворилася на море сліз.

«Ох! Більше не можу!»

Не в силах це терпіти, Ів схопила Мікаеліса за зап’ястя.

— Історична достовірність просто жахлива, я не можу на це дивитися. Ходімо звідси, Мікаелісе.

— Ти завжди рятуєш мене цими словами — «ходімо звідси». Я йду за тобою.

Залишивши позаду ефекти рожевого магічного пилу, вони почали пробиратися крізь натовп глядачів. Людей зібралося так багато, що їм знадобилося чимало часу, аби просто дістатися краю площі.

Вони відійшли так далеко, що голоси акторів майже не були чутні. Завдяки цьому психічне здоров'я Ів було врятоване, хоча сама вона мала досить пригнічений вигляд.

— Казали, що наприкінці виступатиме найкраща співачка трупи. А я вивела нас звідти, так і не послухавши її.

— То ти хотіла побачити виступ співачки більше, ніж саму виставу?

— Ну, насправді...

Саме в ту мить, коли Ів збиралася пояснити свою «справу», яку вона відкладала, щось сталося. У кутку темного провулка зчинилася сварка.

— Відчепися! Відійди від мене!

Голос, що прорізав нічне повітря, належав дівчині в сукні червоній, як троянда. Вона була справжньою красунею з привабливою засмаглою шкірою кольору пшениці та кучерявим чорним волоссям.

«Хм? Хіба це не вона…?»

Обличчя видалося Ів знайомим.

— Та зачекай, просто послухай, що я скажу!

Шлях дівчині перегородив чоловік із підлим виразом обличчя, всіяним ластовинням.

— Мікаелісе.

Ів змусила Мікаеліса бути напоготові про всяк випадок. До них донеслися уривки розмови.

— Гей, ти ж знаєш, що я син власника трупи? Якщо будеш зі мною зустрічатися, я дозволю тобі знову співати у фінальній частині, як і завжди.

— То це твоїх рук справа! Невже тобі так подобається бути таким липким і неприємним?

— Хіба не кажуть, що сміливим підкорюються красуні? Я справді буду добре до тебе ставитися. Давай зустрічатися, га?

— Мама казала, що з такими людьми, як ти, котрі думають, ніби світ обертається навколо них, не варто навіть розмовляти. Нізащо!

— Ох, яка ж ти вперта! Хіба не бачиш, що вистава вже майже закінчилася? Часу обмаль, тож припини ламатися і... А-а-а-а! Моя нога!

Чоловік підскочив від болю — дівчина щосили вдарила його по гомілці.

— Тобі варто було відійти, поки я просила по-хорошому!

— Куди це ти зібралася, бісове дівчисько! Що мені тепер робити з моєю ногою? Відповідай за це!

— Що за маячня.

— Ти нікуди не підеш! Ти зробила мене калікою, тож за циганською традицією тепер мусиш стати моєю дружиною!

— Досить верзти дурниці, а-а-ай!

Чоловік, стрибаючи на одній нозі, простягнув руку, щоб схопити дівчину. Це стало фатальною помилкою: він вчепився їй у волосся і, втративши рівновагу, мало не потягнув її за собою на землю.

Лицарський дух Мікаеліса миттєво відреагував на небезпеку, що загрожувала дівчині. Він опинився поруч із ними в одну мить. Однією рукою він підхопив дівчину за талію, а іншою притиснув чоловіка за плече до стіни, знерухомивши його.

— Кхе! Що... хто ти такий?! — вигукнув чоловік, який хоч і не впав, але був безпорадно притиснутий до муру.

Мікаеліс глянув на нього холодним поглядом.

— Мені здалося, що ви потрапили в халепу, тож я допоміг. Маєш якісь претензії?

— Гик!

Хоча в погляді лицаря не було відвертої жаги до вбивства, чоловік злякано зіщулився. Тут втрутилася Ів.

— Якщо не хочеш, щоб тебе прийняли за вуличного нападника, краще забирайся звідси.

— Ви двоє, не втручайтеся не в свою справу! У мене з цією жінкою є розмова...

— Якщо ти так сильно хочеш отримати статус злочинця...

Щойно Ів промовила це, рука Мікаеліса лягла на руків’я меча. Чоловік, що стояв зовсім поруч, чітко це побачив.

— Хі-і-ік! Гаразд, гаразд! Я йду!

— Розумне рішення.

Чоловік дослухався до поради Ів. Проте, йдучи геть, він розлючено крикнув чорноволосій дівчині:

— Тепер пізно шкодувати! Ти сама змарнувала свій шанс, Рімоно!

Дівчина, яка до цього впевнено била кривдника по ногах, вперше здригнулася. Тим часом Ів зраділа, почувши ім'я, яке вимовив чоловік.

«Він назвав її Рімоною. Знайшла!»

Їй не здалося, що обличчя дівчини було знайомим.

Рімона Рунд. У найближчому майбутньому вона стане найулюбленішою співачкою столиці Імперії Хаделамід. Її голос мав силу зворушувати серця, за що вона отримала прізвисько «резонанс, що торкається душі».

Навіть Ів, яка мало цікавилася культурою, настільки любила пісні Рімони, що навіть мала записуючого голема з її виступами. У минулому житті, коли Ів страждала від знущань у палаці або почувалася самотньою, вона часто знаходила розраду в піснях Рімони.

І ось тепер вона зустріла цю людину вживу. Охоплена легким трепетом, Ів підійшла до Рімони.

— Ти в порядку?

— Так, усе добре. Дякую тобі за допомогу.

Ів на мить здригнулася. Сьома імператорська принцеса не звикла, щоб простолюдинка зверталася до неї на «ти». Але оскільки це прозвучало дуже природно, Ів не розсердилася, а відчула щось дивне.

«Ну, ми приблизно одного віку, та й я зараз у сукні служниці».

Раптом із боку площі пролунали гучні оплески та крики. Схоже, вистава закінчилася. Оркестр почав грати, щоб залишити приємний післясмак від фіналу. Мелодія відомої пісні рознеслася нічним небом. Почувши її, Рімона злякано підскочила.

— Мій виступ!

— Рімоно?

Рімона кинулася до площі. Але не встигла вона навіть наблизитися до сцени чи пробратися крізь натовп, як заціпеніла від шоку. На сцені вже співала інша жінка в такій самій сукні, як у неї.

— Ох... це мав бути мій виступ...

Можливість виступити на святковому ярмарку, що буває лише раз на сезон, випадає нечасто. В очах Рімони забриніли сльози, і невдовзі її схлипування перетворилися на гіркий дитячий плач. Вона ридала в голос, а потім, люто дивлячись у бік сцени, вигукнула:

— Ах ти, худорлявий, як зів'яла спаржа, і слизький, як гниле яблучне пюре! Думаєш, якщо ти син власника трупи, то тобі все можна?! Щоб ти в яму з нечистотами провалився! А власник теж оглух? Хто, крім мене, може виступати у фіналі! Випустити замість мене цю бездарність, яка верещить, як недорізана свиня?! Ви з глузду з'їхали?! Та щоб ви провалилися, як і вся ваша трупа «Пегас»!

Рімона ще довго сипала прокльонами. У минулому житті Ів вважала її чутливою та ніжною жінкою, але, схоже, цей образ був далеким від реальності. Витерши сльози рукавом, Рімона повернулася до Ів. Тепер, знаючи її характер, Ів помітила, що губи дівчини виглядають досить упертими.

Принцеса поспіхом витягла хустинку і подала їй. Рімона, не вагаючись, прийняла її і гучно висякалася.

— Дякую за все. Мене звати Рімона Рунд. Скажи, де ти живеш і як тебе звати, я обов'язково виперу хустинку і поверну її.

— Можеш не повертати.

— Ні. Мама казала, що цигани, отримавши допомогу, мають віддячити тим самим. Я не можу просто піти після того, як ви мені двічі допомогли.

— Хм.

Ів на мить замислилася, чи варто зізнаватися, що вона — Сьома принцеса Івієнроуз. Але вирішила, що зараз не час. Слід було уникати розкриття свого статусу під час прогулянок містом, якщо в цьому не було крайньої потреби.

Насамперед, в Імперії Хаделамід панує сувора класова система, і для звичайної дівчини зустріч із членом імператорської родини віч-на-віч може стати справжнім шоком.

«Пізніше. Зараз є важливіша справа».

Ів змінила тему:

— Рімоно, здається, тобі все ще потрібна допомога.

— Якщо ти про розраду, то не треба. У цій сфері таке трапляється... Я в нормі.

— Я не про втішання, а про реальну допомогу.

— Ти нічим не зможеш мені допомогти.

— Хтозна.

Для Ів було неприпустимим, щоб майбутній «діамант Хаделаміда» плакав через втрачену сцену в якійсь дрібній трупі. До того ж Ів мала завдання накопичувати бали державних досягнень, і одним зі способів була підтримка митців. Вона вже давно планувала стати покровителькою Рімони Рунд.

— Я допоможу тобі, Рімоно.

— Допоможеш? Ти хоч розумієш, у якій я ситуації?

— У тебе відібрали найбільшу сцену сезону, на якій могла виступити невідома співачка. І все через сина власника трупи.

— Саме так. Власник усе знає, і там уже співає інша. Як ти збираєшся допомогти?

— Не поспішай і просто зачекай хвилину.

— Та я не поспішаю... Гей! Ти куди?!

Оскільки часу було обмаль, Ів відклала пояснення. Разом із Мікаелісом вона попрямувала до тимчасового офісу трупи — великого намету.

— Власник не стане зустрічатися з ким-небудь! Не роби дурниць! — кричала навздогін Рімона, але Ів була непохитна.

Вона підійшла до двох найманців-охоронців біля входу:

— Я хочу бачити власника трупи «Пегас».