Розділ 44 — Розділ 44

— Охо-хо, не знаю, якої такої високоповажної пані ви покоївка, що так гордовито поводитеся, але наш пан — людина зовсім не вільна.

Поки Івієнроуз нишпорила по кишенях у пошуках чогось, що могло б засвідчити її особу, Мікаеліс виступив уперед.

— Моя шляхетна господиня бажає бачити голову вашої трупи, — промовив сер Мікаеліс, однією рукою розстібаючи ґудзик на сорочці та відтягуючи комір донизу.

Цей жест, що виставляв напоказ шию, ключиці та лівий великий грудний м'яз, збентежив найманця-охоронця.

— З-зваби солодкими чарами на мене не подіють! — вигукнув він.

Саме в цей момент у потоках навколишньої мани сталися ледь помітні зміни. Це сер Мікаеліс змусив ауру меча трохи заіскритися на кінчиках його пальців.

Найманці напружилися, проте Мікаеліс зовсім не мав наміру битися.

Коли гомункули використовують ману, на лівій стороні грудей, де розташоване серце, спалахує сяюче тавро.

Це тавро мало форму хреста, оповитого трояндою та змією, — герб Хаделамідів, що доводив приналежність до імператорської родини.

— Г-гомункул...! — вигукнув найманець.

Хто ж в Імперії не знав імператорського герба? З глибини намету, спостерігаючи за ситуацією, вискочив чоловік середніх років.

— Ой лишенько! Яка честь, що до такого скромного місця завітала вельмишановна гостя! Проходьте швидше всередину, аби не привертати зайвих очей!

Івієнроуз не стала відмовлятися і ввійшла. Рімона спостерігала за цим здалеку, почуваючись приголомшеною.

Попри те, що це був тимчасовий намет, всередині він виглядав доволі розкішно: підлогу встеляли кілька шарів дорогих килимів, а стіни прикрашали завіси.

— Ви голова цієї трупи? — запитала Івієнроуз.

— Так-так. Саме я є власником театральної трупи «Пегас». Звуть мене Кун Ларго.

Він і справді був схожий на того чолов’ягу, який щойно чіплявся до Рімони.

Ів також представилася:

— Я — Івієнроуз Клоель Хаделамід. А це мій особистий лицар, сер Мікаеліс Агніто.

— О-о, то ви і є Сьома принцеса! Щойно побачив ваше таємниче лаймове волосся, одразу про це здогадався.

— Не думаю, що в столиці про мене багато відомо.

— Та що ви, Ваша Високосте! Днів п'ять тому в «Хаделун Таймс» вийшов спецвипуск про обрання вашого особистого лицаря. Відтоді ви стали справжньою знаменитістю серед людей мистецтва.

— Прошу?

— Опис сцени церемонії таврування в інтерв'ю був настільки неймовірним, що митці, які прочитали «Хаделун Таймс», отримали колосальне натхнення. Зараз з’явилося чимало картин та скульптур, що зображують той момент.

— ...Ви ж жартуєте? — промовила Івієнроуз.

— Це щира правда! Навіть наша трупа обрала цю тему як мотив для наступної вистави. Чудовисько повітряної в'язниці з крижаним серцем! І принцеса, головна спадкоємиця престолу, яка таврувала це чудовисько! Їхнє неможливе кохання на зламі віків! Хіба ви вже не відчуваєте того щемкого трепету в серці?! О-о-о! — вигукнув Кун.

— .......

Поки голова трупи Кун хапався за серце і вдавав, ніби плаче, Ів не могла приховати свого збентеження.

«Ні, ну це вже занадто!» — подумала вона.

Лише через якийсь час вона оговталася і, згадавши, що не варто гаяти час, перейшла до справи.

— Годі порожніх балачок. Я прийшла, бо хочу стати покровителькою актриси з вашої трупи.

— Ох! — зойкнув він.

Івієнроуз наказала серу Мікаелісу дістати гаманець із золотими монетами, який довірила йому ще перед виходом.

Це була половина того, що залишилося від скрині з золотом, отриманої від Десмонда II, після всіх необхідних витрат.

— Невже... ви віддаєте все це?!

— Саме так. Як ви знаєте, пошук талановитих митців — це одна з громадських справ для підтримки гідності імператорської родини.

— Якій... якій саме акторці ви бажаєте надати підтримку?

— Рімоні Рунд.

— Що? Та дівчина ж із циган, тому вона не дуже... Можливо, звернете увагу на ту, що зараз співає?

— Рімона Рунд, — наполягла Івієнроуз.

— З-зрозумів вас!

Ів стиха прошепотіла:

— Ця сума дорівнює витратам великого алхіміка на дослідження за два місяці, оренді будівлі Гільдії купців за півроку або середнім витратам на життя простої сім’ї з чотирьох осіб протягом трьох років. Сподіваюся, цього достатньо, аби панна Рунд змогла вийти на сцену просто зараз?

— В-Ваша Високосте, ваша обізнаність в економіці аж лякає. Так-так, звісно. Проте є одна проблема...

— Яка саме? — запитала Івієнроуз.

— Чарівник, який відповідає за спецефекти на сцені, працює за наймом і категорично відмовляється працювати поза годинами, вказаними в контракті.

Чарівники-професіонали завжди були прискіпливими щодо часових рамок. Оскільки час підтискав, Ів довелося з цим погодитися.

— Просто підготуйте сцену та музику. А поки підпишімо договір про покровительство.

— Так, звісно. Я зараз же накажу Рімоні готуватися.

Підписуючи папери, Ів помітила крізь щілину, як Рімона йде за іншими артистами за лаштунки.

Часу на особливі вбрання чи грим не було. Їй доведеться вийти на сцену негайно.

Базовий договір мало чим відрізнявся від розписки, тому оформлення не зайняло багато часу. Івієнроуз швидко поставила печатку, завершуючи справу.

Вона вийшла з намету і попрямувала за лаштунки. Зусилля були не марними. За завісою вона зустріла Рімону, яка схвильовано ковтала слину.

— Ти будеш співати, чи не так? Вітаю, Рімоно.

— Мені нічого не пояснили. Просто інші артисти виштовхали мене сюди й сказали співати. Я зовсім нічого не розумію... Невже це справді твоя допомога?

— Так, це правда.

— Але як... А-а, я зрозуміла.

— Га? Що саме? — здивувалася Ів.

— Твоя господиня стала моєю покровителькою, так? Адже так?

— А? Ну, майже...

Тільки частина про покровительство була правдою. Ів ніяково посміхнулася, розуміючи, що зовсім не схожа на особу імператорської крові.

Рімона раптом схаменулася і вигукнула:

— Ой, не час посміхатися!

— Га?

— Мені вже треба виходити на сцену, тому швидше скажи своє ім'я!

— .......

Рімона вже встигла міцно схопити Івієнроуз за руки.

Для Ів це було незвичним досвідом. Вона вперше зустріла ровесницю, яка б отак безпосередньо йшла на контакт.

«Я навіть із Седеллою рідко трималася за руки...» — подумала вона.

Як і тоді, коли вона почула звертання на «ти», їй було ніяково, але це відчуття не було неприємним.

— Яке зухвальство. Ця панна... — почав був сер Мікаеліс.

— Тс-с, Мікаелісе.

Якщо зараз розкрити її статус, це лише налякає Рімону. Івієнроуз поспіхом зупинила свого лицаря.

Після коротких роздумів вона відповіла дівчині:

— Ів. Я — Івієнроуз Клоель.

— Ага, значить, Ів. Щиро тобі дякую!

Славетна співачка епохи назвала її на ім'я. Можливо, через почуття фанатки з минулого життя, кінчики вух Івієнроуз злегка почервоніли.

— Ів, ти ж послухаєш мою пісню?

— Звісно послухаю, — відповіла Івієнроуз.

— Розумієш, той чарівник уже пішов додому, тому доведеться співати без магічних спецефектів. Це буде не так яскраво, як в інших, але я дуже старатимуся. Слухай уважно.

— Ти зможеш зворушити людей одним лише своїм голосом.

— Ти ж мене ще ні разу не чула, а вже кажеш такі люб'язності. Але все одно дякую.

У цей момент один з артистів, що відповідав за постановку, різко покликав Рімону. Завіса почала повільно розсуватися.

— Я пішла! Обов'язково зустрінемося наступного разу, Ів!

Завіса, що повністю розкрилася, забрала Рімону на сцену.

Невдовзі залунав вступ до популярної в Імперії пісні. Це була композиція за мотивами міфу про Місячного Метелика, якому поклонялися південні кочові племена.

Коли Ів та сер Мікаеліс вийшли з-за лаштунків, голос Рімони вже почав сколихувати нічне небо над площею.

Попри переродження та плин часу, відчуття від співу Рімони залишалися незмінними.

Її голос був поривчастим, наче бив прямо в серце, але водночас теплим і ніжним, ніби огортав і захищав.

Хоча жодних спецефектів не було, глядачі не могли відірвати очей від Рімони.

— Неймовірно, — промовив сер Мікаеліс із захватом, і Івієнроуз відчула гордість.

Спів, що розливався темною площею, наближався до фіналу.

Ів тихо підняла руку. Завдяки своїй різнобічній, хоч і неглибокій освіті, вона колись вивчала магію ілюзій.

За помахом її руки в повітрі на сцені з'явилися спалахи білого та фіолетового світла.

Івієнроуз подарувала Рімоні крила метелика, що, здавалося, от-от злетять до місяця в небі.

— О-о-о! — пронеслося натовпом.

Для Івієнроуз це була проста магія ілюзій, але вона була на зовсім іншому рівні порівняно з магією світлового пилу, яку використовував звичайний найманець невеликої трупи.

Глядачі були в захваті від небаченої раніше краси. До того ж цей ефект ідеально пасував до міфу, про який йшлося в пісні.

Грім аплодисментів!

Щойно пісня закінчилася, пролунали шалені оплески. І це було ще не все. Вигуки «на біс!» прокотилися всією площею, наче справжня хвиля.

Це сталося вперше з того часу, як трупа «Пегас» почала виступати на святковому ринку.