Розділ 45 — Розділ 45. Обов’язки особистого лицаря

Івієнроуз подбала, щоб у договір про покровительство включили пункт про нерозголошення особи покровительки. Не було нічого хорошого в тому, щоб усюди розлетілася звістка про зв’язок беззахисної простолюдинки з представницею імператорської родини.

Рано чи пізно це все одно з’ясується, але на певний час вона хотіла зберегти це в таємниці.

Це було рішення, покликане не лише захистити Рімону від інших членів імператорської родини, які могли б тиснути на Ів, а й з огляду на те, що й сама Рімона могла б почуватися ніяково через високий статус своєї благодійниці.

По дорозі додому в кареті Мікаеліс ненароком згадав події дня.

— Ти казала, що дозволяєш звертатися на «ти» лише мені, але кількість винятків зростає.

— І справді. Можливо, це тому, що в мене вже є такий приклад, як ти, Мікаелісе. Дивно, але мені це не було неприємно.

— Здається, саме так виглядає спілкування серед простолюдинів.

— Спілкування серед простолюдинів?

На запитальний погляд Івієнроуз Мікаеліс відповів чіткіше:

— Хіба у тебе не з’явилася подруга?

— О...

Від цих незвичних слів Ів відчула легке запаморочення. З самого дитинства вона була в немилості, тож не мала жодного друга навіть для ігор.

Почувши слова Мікаеліса, вона замислилася: можливо, в тому, що вона не розкрила свій статус Рімоні, був і її власний особистий інтерес.

Їй було приємно, що співачка, яку вона так палко любила в минулому, ставилася до неї настільки приязно та невимушено. Івієнроуз сподівалася, що й при наступній зустрічі Рімона залишиться такою ж простою у спілкуванні з нею. Коли вона це усвідомила, її щоки почервоніли.

Раптом Ів стало цікаво, і вона запитала:

— Мікаелісе, а в тебе є друзі?

— Хтозна...

Мікаеліс опустив свої фіалкові очі. Здавалося, він замислився, тож Ів чекала, проте відповіді так і не почула. Карета вже прибула до імператорського палацу.

Мікаеліс провів Івієнроуз до її покоїв і попрощався згідно з етикетом:

— Тоді відпочивайте, моя принцесо.

— Так. Ти теж. До завтра, Мікаелісе.

Мікаеліс також повернувся до гуртожитку лицарів-гомункулів у палаці. Особисті лицарі, умови життя яких були кращими, ніж у звичайної гвардії, жили по двоє в кімнаті.

Коли Мікаеліс тільки прибув до палацу, він займав кімнату сам, але нещодавно був призначений ще один особистий лицар, який став його сусідом.

Відчинивши двері, Мікаеліс відчув присутність іншого лицаря.

Отже, його сусід уже тут.

— А-а, Мікаелісе...

Його сусідом по кімнаті був не хто інший, як Сільвестіан. Він лежав на ліжку прямо у формі, закривши очі передпліччям. У кожній рисі його розслабленої пози відчувалася сильна втома.

Мікаеліс зиркнув на механічний годинник.

— Ти вперше повернувся ще до півночі.

— Це тільки здається. Насправді я запізнився на цілу добу.

Це було зізнання, що він не ночував удома. Окрім випадків, коли лицар, як от Мікаеліс, вирушав у поїздку за межі палацу, була лише одна причина, чому особистий лицар міг запізнитися або не прийти на ночівлю.

Як і очікувалося, Сільвестіан промовив із рідкісною для нього самоіронією:

— Біла Троянда Імперії... теж виявилася не надто іншою.

— .......

— Мікаелісе, а як щодо тебе? Сьома принцеса теж вимагає від тебе подібного?

— Це зухвальство.

Щойно згадали про Ів, Мікаеліс виказав легкий гнів.

— ...Я обмовився.

— Відпочивай. Як розвидниться, схрестимо мечі.

— Згода.

Було очевидно, що цей шляхетний лицар, чия душа була такою ж чистою, як срібло його волосся, не міг змиритися з обов’язком «нічної служби». Мікаеліс не став більше дорікати Сільвестіану, який виглядав виснаженим морально.

Мікаеліс засмикнув штори на вікні, щоб той міг спокійно відпочити. Місячне світло зникло, і в кімнаті запала темрява. Потім Мікаеліс сперся на узголів'я свого ліжка й подивився на ліжко навпроти.

Його срібноволосий одноплемінник невдовзі почав рівномірно дихати уві сні. Дивлячись на сплячого, Мікаеліс злегка схилив голову набік. Він раптом пригадав слова Івієнроуз.

— Друзі, значить...

Це слово чомусь відгукнулося в ньому приємним відчуттям.

Примітка: ну які вони милі бесті…

***

Буденне життя Івієнроуз минало насичено й водночас злагоджено. Вона запрошувала дворян до вітальні для розважливих бесід і світських розмов, а час від часу виїжджала за межі замку для виконання офіційних обов’язків представниці імператорської родини.

Разом із тим, через Седеллу вона отримувала звіти про розвиток банного бізнесу юної графині Анаїс та про успіхи у виготовленні мила в алхімічній майстерні.

Попри все це, Ів не нехтувала обов’язковим навчанням, належним принцесі: вона ретельно збирала відомості та студіювала книжки в бібліотеці, аби максимально ефективно використати знання про майбутні події.

Іноді Десмонд II кликав Ів до себе під приводом спільного чаювання. Одного разу її навіть запросили на засідання Імператорської консультативної ради, де маркіз Лімітієлло та граф Райндель разом із іншими радниками обговорювали питання розвитку земель освоєння. Оскільки темою був розвиток цих територій, Ів також висловила свою думку щодо спеціалізації підприємств.

— ...Як і зауважив пан маркіз, я вважаю за доцільне зосередитися на підтримці сільського господарства. Адже землі, де з’являлися магічні звірі, зазвичай згодом ставали родючими житницями. Проте замість того, щоб покладатися лише на випадковість, я вважаю, що нам варто достеменно з’ясувати причини, чому цей ґрунт стає таким багатим.

— О? То ти, Івієнроуз, знаєш, чому землі після появи магічних звірів стають родючими?

— Це лише моє припущення, але чи дозволите ви мені його висловити, батьку?

— Звісно.

— Згідно з моїми дослідженнями, землі ставали тим родючішими, чим частіше там з’являлися піщані черви. Я припускаю, що саме їхні рештки, які протягом тривалого часу розкладалися під дією вітру, і є джерелом багатства цих ґрунтів.

— Охо-хо! Це варте детального вивчення. Якщо твоя здогадка правильна, ми зможемо за допомогою алхімії прискорити розпад решток піщаних червів для створення родючої землі, а потім очистити її та виготовляти високоякісні добрива.

— Саме так. До того ж піщані черви становлять понад п’ятдесят відсотків усіх магічних звірів, що нападають на південь столиці. Землі освоєння стануть чудовим місцем як для досліджень, так і для обробки.

— Це чудова нагода для розвитку індустрії добрив та культивації сільськогосподарських культур. Та що там, це шанс не лише для південних земель. Якщо такі добрива поширяться всією імперією, це може стати справжньою революцією в аграрному секторі.

— Я безмежно вдячна, що ви прислухалися до моїх скромних думок, батьку.

Родючий ґрунт із піщаних червів та очищені добрива — ці дві речі були винаходами, розробку яких Імператорська асоціація алхіміків завершила лише наприкінці її минулого життя. Успіх був гарантований.

До того ж земля, створена зі свіжих решток піщаних червів, була не лише поживною, а й мала властивості природного інсектициду. Не було кращого середовища для вирощування делікатних магічних трав, вразливих до шкідників.

Отже, на землях освоєння розвиватиметься високоприбуткове вирощування лікарських та магічних рослин. Це привабить туди не лише алхіміків, що працюють із магічними звірами, а й тих, хто спеціалізується на травах, що позитивно вплине на приплив населення.

Результати наради були надзвичайно плідними. Маркіз Лімітієлло, голова ради, який спочатку не покладав на Ів особливих надій, до кінця засідання кардинально змінив своє ставлення.

— Тепер зрозуміло, чому Його Імператорська Величність наполіг на присутності Сьомої принцеси. Яка дивовижна проникливість!

Проте Десмонд II відповів швидше за Ів:

— Атож! Хіба я не казав? Останнім часом я не можу нею натішитися. До речі, я вже згадував про політику створення приватних резиденцій для гомункулів та заснування академії на нових землях? Проєкт цього плану також народився в голові моєї Івієнроуз.

— Що?! Оскільки ви казали лише «Її Високість принцеса», я був певен, що йдеться про третю принцесу Бріжіт. Не лише я, а й усі дворяни так вважали. Невже це не так?

Очі членів консультативної ради округлилися. Те саме було й із секретарем, який занотовував слова позаду.

«Сестра Бетті таки доклала до цього руку» — Ів миттєво це збагнула.

На щастя, Десмонд II одразу спростував чутки прямо на місці.

— Охо-хо, і як тільки такі чутки ширяться? Ні, це була Ів.

— О-о-о!

Погляд маркіза Лімітієлло, який нарешті дізнався правду, змінився. Тепер він дивився на Ів не просто із захопленням, а з жадобою в очах.

— До слова, Вашій Високості принцесі цього року виповнюється дев’ятнадцять? У мене є троє статних синів...

— Гей! Я добре знаю про чесноти молодих панів Лімітієлло, але зараз у нас засідання. Зосередься, маркізе.

— Ох... Слухаюся, Ваша Величносте.

Маркіз Лімітієлло, попри зауваження імператора, не міг приховати свого жалю. Після цього він ще кілька разів намагався знайти нагоду, аби продовжити тему, але кожного разу його зупиняли або Десмонд II, або граф Райндель.

«У минулому житті ви продали мене старому королю, а в цьому — відмовляєте навіть дому маркіза Лімітієлло».

Поки Ів із новим зацікавленням спостерігала за Десмондом II, засідання ради завершилося в чудовій атмосфері. Секретарі поспіхом упорядкували протоколи й розіслали їх по всіх департаментах палацу.

На відміну від колишніх неофіційних суперечок під час чаювань, цього разу слова Ів будуть задокументовані та передані ключовим посадовим особам. Крім того, завдяки чуткам від радників та секретарів буде відновлено справедливість щодо заслуг, які Бріжіт приписала собі.

«Сестрі Бетті тепер буде несолодко через втрату репутації».

Повертаючись до своїх покоїв, Ів думала про це з хорошим настроєм. Це був по-справжньому плідний день.