Розділ 46 — Розділ 46

«Срібна кімната» — покої третьої принцеси Бріжіт, що зазвичай нагадували витончений і чистий храм, зараз перетворилися на цвинтар квітів.

— Івієнроуз, мерзенне дівчисько...

Кік.

Від ножиць Бріжіт відлетіла голова розквітлої троянди. Сорт «Аппелоза», виведений в імператорських садах, мав пелюстки, що ближче до країв ставали ніжно-салатовими. Вони нагадували лаймовий блонд самої Ів. Мармуровий таз був уже вщент заповнений бутонами «Аппелози».

Але Бріжіт було замало просто стинати квітам голови. Вона почала згрібати з туалетного столика всі парфуми поспіль і виливати їх у таз. Нудотно-густі аромати змішалися, ледь не спричиняючи задуху. Повітря в кімнаті стало майже отруйним, але Бріжіт, здавалося, зовсім втратила нюх. Вона байдуже продовжувала свою справу, топлячи квіти в парфумах.

Елайджа, який спостерігав за цим, тяжко зітхнув.

«Яка ж вона навіжена... Навіть лютує якось моторошно тихо».

У спальні залишився тільки Елайджа. Він відчинив вікно, сподіваючись провітрити приміщення. Бріжіт навіть не глянула в його бік, продовжуючи свій мовчазний терор.

— Як вона посміла так мене зганьбити? Сиділа б собі тихенько в кутку, вдаючи мудрецю. Не знає свого місця...

Причиною її люті стала участь у засіданні Вищої ради. Вища рада — це надважливе зібрання під головуванням імператора, де зустрічаються канцлер, міністр фінансів, голова Імператорської консультативної ради, голова господарського управління палацу та інші очільники відомств імперії.

Канцлер, з яким у Бріжіт завжди були кепські стосунки, першим запропонував їй бути присутньою. Слід було здогадатися і відмовитися ще тоді, коли зазвичай прихильний до неї міністр фінансів занепокоєно на неї глянув.

Усе почалося, коли настала черга маркіза Лімітієлло звітувати про результати засідань Консультативної ради. Маркіз розповідав про родючі ґрунти, удобрені піщаними червами, на що Бріжіт висловила огиду до ідеї займатися землеробством на останках магічних істот.

Тоді маркіз почав майстерно атакувати Бріжіт, втягуючи її в суперечку. Навіть для фаворитки на престол язик цього старого хитрого лиса, що прожив пів століття, був нестерпним. Бріжіт не втримала роздратування і запитала:

— Та хто взагалі висунув таку відразливу ідею? Нехай автор прийде особисто і доводить свою думку, замість того, щоб ви, маркізе Лімітієлло, були йому речником.

— Авторка цієї ідеї — та сама особа, що подала проєкт закону про міграцію.

Очі Бріжіт розширилися, а присутні загомоніли. Адже вважалося, що ініціаторкою проєкту створення приватної гвардії та академії на землях освоєння була саме Бріжіт. Бріжіт сподівалася, що Ів, яка занурена лише в алхімію, не претендуватиме на політичні здобутки. Тому вона привласнила собі всю славу, розповідаючи, ніби цей проєкт народився під час її чаювання з Десмондом II, повністю викресливши Ів.

Проте якимось чином усе випливло назовні.

— Це все ідеї, висунуті Її Високістю Сьомою принцесою.

Слова маркіза Лімітієлло пролунали як судовий вирок. Серед шепоту обличчя Бріжіт зблідло.

— Оце так. А я весь цей час гадав, що це заслуга Третьої принцеси...

— Ох, і мене обвели довкола пальця... Кхм-кхм!

Бріжіт поспіхом спробувала виправдатися:

— Це... це результат наших спільних дискусій з Ів. Мій внесок також вагомий, тож не буде помилкою назвати це моєю заслугою.

Звісно, ніхто не повірив цим жалюгідним виправданням. Дехто навіть почав несхвально цокати язиком. До кінця засідання Бріжіт почувалася так, ніби сидить на стільці для катувань. Щойно вона змогла втекти до своїх покоїв, як одразу впала в цей стан. Вигнавши всіх слуг і залишивши тільки Елайджу, вона замкнула двері спальні.

Дзинь!

Не в силах стримати гнів, Бріжіт жбурнула флакон парфумів у мармуровий таз.

— Ха. Як це нікчемне створіння посміло всунути свого носа в політику?

— Ваша Високосте, заспокойтеся.

— Я спокійна.

— Те, що ваш голос звучить лагідно, ще не означає, що ви заспокої...

Ляпас!

— Не смій мені суперечити.

— ...Прошу пробачення.

Від удару Бріжіт ліва щока Елайджі почервоніла. Він покірно опустив свої лимонні очі.

«Краще б вона кинула той флакон».

Якби Бріжіт кинула річ, він би ухилився. Але від прямого ляпасу ухилитися неможливо.

Склавши присягу вірності, він не міг чинити опір насильству чи тортурам імператорської родини. Особливо неможливо було відмовити у фізичному контакті. Навіть якщо гомункул не був особистим лицарем, це була спільна риса для всіх них.

Однак, попри покірну поведінку, думки Елайджі були сповнені непокори.

«Я обрав не того господаря. Її мерзенний характер можна було терпіти, поки вона була головною претенденткою на трон. Але зараз, здається, імператорську прихильність здобула інша принцеса».

Елайджа був особливим гомункулом. У дев'ять років він ледь не був знищений, і після того дивовижного порятунку він більше не міг відчувати вірності до імператорської родини. Навіть промивання мізків під час ритуалу присяги не допомогло, і те саме стосувалося таврування.

«Чи є ще такі, як я?»

Першим на думку спав Мікаеліс Агніто, «Чудовисько повітряної в'язниці». Але Елайджі було неприємно, коли його з ним порівнювали. Він не вважав себе схожим на того дурня, який безглуздо відмовлявся від ритуалів і просидів у в'язниці три роки; себе він вважав куди розумнішим за те, як майстерно вдавав відданість.

«До речі, його господиня — Сьома принцеса».

Він згадав жінку, чию руку нещодавно просив для поцілунку. Згадка про її здивоване обличчя, коли він навмисне голосно цмокнув її руку, трохи покращила йому настрій.

— Елайджо.

— Слухаю, Ваша Високосте.

Низький поклик Бріжіт повернув його до реальності, просякнутої задушливим смородом парфумів. Бріжіт припинила лютувати й важко опустилася на ліжко. Оманливо задерши підборіддя, вона запитала:

— Яка роль особистого лицаря?

— Служити своєму господареві всім тілом і серцем.

— Зараз серце твоєї господині дуже неспокійне. Що ти маєш зробити?

— ...Втішити свою господиню.

— Ти добре це засвоїв.

Бріжіт скривила губи в посмішці. Побачивши це, Елайджа відчув, що ця ніч буде дуже довгою та виснажливою.

***

Сьогодні на Ів чекав дуже важкий графік. Їй потрібно було поїхати до міського маєтку родини Амелос, щоб разом із Джулією обрати сукню та прикраси для майбутнього полювання на монстрів.

Джулія посадила Ів у найбільшій вітальні маєтку маркіза, куди без упину заходили десятки дизайнерів одягу та ювелірів. Попри всі побоювання, Джулія прийняла Ів дуже гостинно. Здавалося, її минула поведінка у вищому світі була не злісними нападками, а радше в’їдливим бурчанням.

— Вашій Високості з вашим кораловим підтоном шкіри зовсім не личать срібні прикраси. Віддайте їх серу Агніто, у якого шкіра кольору сакури. Шкода тільки, що тут усе жіноче і призначене лише для вас.

— Дуже шкода.

— Що ви таке кажете! Вам слід думати не про сера Агніто, а про те, як самій стати квіткою вищого світу. Доки ви збираєтеся залишатися лише його «листячком»?

— Листячком...

Це явно було глузування з її золотавого волосся з відтінком лайму. Ів тихо зітхнула від передбачуваності цих кпинів. Помітивши це, Джулія, мабуть, відчула незручність і спробувала виправити ситуацію:

— Ла... лаймовий блонд — це дуже красиво! Я постійно звертала на вас увагу саме через цей незвичний колір волосся.

Щоб не створювати незручностей, Ів природно змінила тему:

— О, справді, панна Амелос же любить зелений колір. Тому я й написала вам відповідь на лист зеленим перламутровим чорнилом. Вам сподобалося?

— Так, так! Мені дуже сподобалося! То це називається перламутровим чорнилом? Я бачу таке вперше. Інші панночки теж казали, що ніколи такого не бачили, і були дуже заінтриговані.

— То ви хвалилися моїм листом перед іншими паннами?

Поки Ів раділа, що все йде за планом, Джулія злякалася і почала виправдовуватися:

— Во... вони самі випитували, я нічого не могла вдіяти! Обіцяю, я більше нікому не показуватиму ваші листи. Буду ховати їх і милуватися наодинці!

Цього не можна було допустити. Джулія мала допомогти зробити перламутрове чорнило популярним під егідою Ів.

— Дорогоцінними речами треба насолоджуватися разом.

— Але ж...

— Якщо вас турбує особистий зміст листа, не хвилюйтеся. Я привезла вам у подарунок смарагдове перламутрове чорнило. Я б хотіла, щоб панна Амелос розповіла про його красу й іншим паннам.

— Я... якщо Ваша Високість так каже.

Джулія, активна у світському житті та з чудовим почерком, була ідеальним послом для цієї справи. За розмовами Ів та Джулія змогли трохи зблизитися. Джулія була нещадною в оцінці почуття стилю Ів, але в інших темах поводилася досить щиро. Іноді вона навіть почала зважати на свої слова, що здалося Ів доволі милим.

— Ну що ж, Ваша Високосте, давайте повернемося до вибору прикрас.