Розділ 49 — Розділ 49

У запеклих міжусобицях імператорської родини було звичною справою використовувати особистих лицарів як посередників для знущань, аби досадити одне одному чи виплеснути емоції.

Це була ница боротьба за владу, проте самі члени імператорської родини, навпаки, вважали це чимось на кшталт шляхетного та вишуканого спорту.

Їхня логіка полягала в тому, що опосередковане завдання шкоди особистому лицарю є більш мирним способом, ніж вступати у пряму конфронтацію з родичем королівської крові.

Мікаеліс ще під час перебування в розпліднику чув подібні історії сотні разів. Завдяки такому багатому опосередкованому досвіду він відчув, як його розум стає холодним і розважливим перед обличчям небезпеки.

«Можливо, так навіть краще. Якщо я стану об'єктом їхнього гніву, то з принцесою, яка пішла на регулярне чаювання, нічого не станеться».

Захисна лісова смуга, густо засаджена в'язами та каркасами, справляла враження справжнього природного лісу. Дерева в охопленні, що здавалися міцнішими за колони в залі Головного палацу, створювали своїм листям та гілками дах, щільно закриваючи небо.

«У такому місці навіть наглядовим големам буде важко функціонувати належним чином».

Раптом Мікаеліс відчув дещо дивне. Навколо панувала надто глибока тиша. Гуркіт битви, що долинав з Арени Колосо, в якусь мить раптово урвався. Не було чути навіть співу птахів, який зазвичай мав би бути тут.

«Бар’єр».

Він припустив, що це комбінація бар’єра обмеження доступу та звукоізоляційного бар’єра.

Нарешті Мікаеліс помітив людські тіні серед чагарників. Він побачив золотоволосу принцесу з шістьма пасмами густих завитих локонів та дуже схожого на неї кучерявого принца. Це були шоста принцеса Стефанія та її рідний молодший брат, шостий принц Дерек. Поруч із ними також було двоє гомункулів — жінка та чоловік. Це були особисті лицарі, яких привела з собою імператорська пара брата й сестри.

— Ой, як же набридло. І чому сестра Бріжіт вічно змушує мене робити подібні речі?

— Заспокойтеся, сестро. Третя принцеса — та, хто в майбутньому стане кронпринцесою, тому ми маємо вислужитися перед нею.

Розмова Стефанії та Дерека дала Мікаелісу інформацію про того, хто стояв за цим.

«Третя принцеса... Схоже, вона затаїла образу на мою принцесу через нещодавній законопроєкт про переселення із нетрів».

Невдовзі Мікаеліс постав перед Стефанією та Дереком.

— Я привів його, як ви й наказували. Ваша Високосте принцесо, Ваша Високосте принце.

— О, добре попрацював. Вільно.

Гомункули заштовхнули Мікаеліса всередину і пішли.

Стефанія, схиливши голову набік, зміряла Мікаеліса поглядом згори вниз. Вдосталь надивившись на Мікаеліса, Стефанія та Дерек пирхнули та почали глузувати.

— Хм, то це і є той самий Мікаеліс Агніто?

— Ого, схоже, Ів теж ласа на гарні обличчя?

— ...

Мікаеліс чемно виказав лицарську шану. Хоча земля була встелена гострим гравієм, його поза на одному коліні була бездоганною.

— Вітаю Її Високість шосту принцесу та Його Високість шостого принца. Мене звати Мікаеліс Агніто.

— Ага. Так і стій. Не підводься.

Тук-тук!

Дерек двічі ляснув Мікаеліса по плечу правою рукою. Це виглядало як підбадьорливий жест, але насправді він сильно натиснув, переносячи всю свою вагу на Мікаеліса.

Ліве коліно Мікаеліса, що впиралося в гравій, втиснулося ще глибше. Крізь тонкий шар тканини гостре каміння врізалося в коліно. Мікаеліс і бровою не повів від болю.

— Цк.

Дерек розчаровано цокнув язиком, бо йому стало нецікаво. Потім він обернувся і з гордовитим жестом задерши підборіддя наказав:

— Гей, ви, тисніть на нього.

Наказ отримали двоє особистих лицарів, які супроводжували Стефанію та Дерека.

— Буде виконано, Ваша Високосте.

— Зрозуміло, Ваша Високосте принце.

Відповіли чоловік-лицар із міцною статурою кольору пшениці, який через лагідний вираз обличчя нагадував великого пса, та чорноволоса лицарка з блідою, безкровною шкірою. Це були особистий лицар Стефанії, сер Рітбер Берман, та особиста лицарка Дерека і майстриня бар’єрної магії, дама Снорет Вінт.

Снорет і Рітбер стали по обидва боки й поклали по руці на плечі Мікаеліса. Перш ніж застосувати силу, Снорет тихо промовила:

— Тобі краще опуститися на обидва коліна, Мікаелісе Агніто.

— Наказувати мені виявляти рабську покору можуть лише Імператор та моя Господиня.

— ...Зрозуміло.

Тієї ж миті плечі Мікаеліса були безжально притиснуті. Фізична сила гомункулів була непорівнянна з силою якогось принца, який був виплеканий у палаці.

Ліве коліно Мікаеліса швидко забарвилося кров'ю. Те саме сталося і з правою рукою, якою він, стиснувши в кулак, упирався в землю.

Стефанія, похитуючи кучерями, підійшла до Мікаеліса. Її коралові губи викривилися в глумі:

— Хм, то ти не можеш стати на обидва коліна перед іншими членами імператорської родини? Який же вірний пес.

— ...

Мікаеліс не реагував. Тоді Стефанія принизливо підняла його підборіддя кінчиком свого віяла.

— Знаєш, навіщо я тебе покликала?

— ...Не знаю.

— Кажуть, по палацу ходять чутки, ніби Ів має клопіт із вихованням свого особистого лицаря? Я не могла просто стояти осторонь, хвилюючись за свою невмілу сестру. Тож мені довелося виступити представницею від сестер-принцес.

— Якщо я в чомусь недостаньо добрий, служачи Її Високості сьомій принцесі, будь ласка, скажіть мені. Я негайно це виправлю.

— Невже?

Підступна посмішка Стефанії стала ще ширшою.

— Сер Мікаеліс Агніто.

— Слухаю, Ваша Високосте шоста принцесо.

— Кажуть, минув уже майже місяць, як ти став особистим лицарем нашої любої сестри Ів?

— Так, це правда.

— Але кажуть, що Ів щоночі відсилає тебе назад до гуртожитку? Хіба ти не нехтуєш своїм найголовнішим обов'язком особистого лицаря — «тілесними послугами»?

Він очікував, що до нього чіплятимуться без причини. Але він і уявити не міг, що це буде в такій формі.

«Ха».

Ображений Мікаеліс відчув, як у грудях зліва стрімко холоне.

— Чому мовчиш? Не зрозумів? Я запитала, ти що, не можеш її задовольнити?

— ...Її Високість сьома принцеса не вимагає від мене подібного служіння.

Хоча він розумів, що в цій ситуації це не найкраща відповідь, він не міг не заперечити. Стефанія та Дерек, отримавши зачіпку, зраділи.

— Ой, як дивно ти кажеш. «Вимагає»? Це ж обов'язок, який гомункул має виконувати сам!

— Саме так! Це ж ваша найголовніша робота.

Стефанія постукала віялом по долоні й мовила:

— Я чула, що навіть у день таврування вона відіслала тебе дуже рано. Невже ти досі навіть «перевірку» не пройшов?

— ...

— Що таке? Чому мовчиш? Невже це правда? Боже мій! Перевірка — це ж обов’язкова процедура, коли приймаєш особистого лицаря!

Стефанія перебільшено лементувала, наче вимога нічного служіння була чимось на кшталт першої шлюбної ночі. Дерек додав, удаючи, що заспокоює сестру:

— Та ну, не може бути. Хіба наш рід Хаделамідів не славиться своєю пристрасною кров’ю? Якщо Ів успадкувала кров нашого невтомного батька, такого просто не могло статися.

— І то правда. Ти правий, Дереку. Нехтувати перевіркою — це щось немислиме для нащадка імператорської крові! Або ж вона зовсім ні в що не ставить традиції імператорської родини!

Брат і сестра з імператорської родини поводилися так, ніби твердо вирішили звести наклеп на Ів. Було очевидно, що якщо Мікаеліс скаже їм «я не проходив жодних тестів на тілесні послуги», це лише погіршить ситуацію.

Мікаеліс обрав мовчання.

— Дивись-но. Сер Агніто теж нічого не каже. Якщо не заперечує, значить, перевірка все ж була.

— Тоді виходить, що вони швиденько впоралися вдень? Може, це закінчилося занадто швидко, і їй не вистачило?

— Ой, це звучить логічно. Схоже на правду!

— Жах. Як такий гомункул міг отримати вищий ранг і потрапити до палацу? Треба негайно наказати посилити навчання мистецтву покоїв у розпліднику.

Стефанія обернулася до Мікаеліса і запитала, наче на допиті:

— Маєш що сказати, сер Агніто?

— Не маю.

— То ти визнаєш, що ти нікчемний?

— ...Я присвячу всього себе служінню Її Високості сьомій принцесі як лицар.

— Ха! І куди це він пнеться, удаючи шляхетного лицаря! Ти ж усього лише гомункул!

— ...

Дерек втрутився, тицяючи пальцем. Це була образа, що заперечувала навіть його ідентичність як лицаря.