Розділ 52 — Розділ 52. Захист принцеси

Гуп! Хруст!

— …!

Фізичний бар’єр Мікаеліса не витримав серії ударів, підсилених аврою меча, і врешті-решт розлетівся вщент.

Його відкинуло майже на десять метрів, аж поки він не врізався у в'яз. Глухий звук удару був важким. Однак сер Мікаеліс не мав часу навіть на те, щоб вигукнути від болю в спині. Йому довелося негайно підняти піхви обома руками, щоб заблокувати фронтальну атаку.

Дзинь!

Великий меч сера Рітбера, що летів горизонтальним ударом, був зупинений в останню мить. Від цього удару золоте оздоблення на піхвах розлетілося на друзки. Один із уламків тонко подряпав праву щоку Мікаеліса, залишивши червону лінію.

Довгий меч Мікаеліса, який він так і не витягнув із піхов, і великий меч сера Рітбера продовжували протистояння, зчепившись один з одним.

— З твоїми м'язами використовувати магію посилення сили — це вже занадто, — процідив Мікаеліс.

— Вибачай. Це ефект магічного каменю, вбудованого у великий меч, який мені подарували, — відповів сер Рітбер.

— Ха, хтось навіть меча вийняти не може, а хтось отримує додаткові ефекти. Як несправедливо.

— ...Мені та дамі Снорет також прикро через цю ситуацію, сере Агніто.

Оскільки розв'язка затягувалася, Дерек почав підганяти їх:

— Рітбере, чому світло на твоєму мечі зникло?! Снорет, а ти чого стоїш ззаду?! Ви обоє, не тягніть час, робіть усе як слід!

— Слухаюся, Ваша Високосте принце.

Відповівши, сер Рітбер змінив стійку, концентруючи синю авру на своєму великому мечі. Дама Снорет також випустила білу авру.

Стефанія втрутилася зі своїм фірмовим гугнявим голоском, вдаючи, що турбується про Мікаеліса:

— Ой, сере Агніто. Як довго ви збираєтеся не оголювати меч? На авру треба відповідати аврою. Так і до біди недалеко, розумієте?

— .......

Він не мав піддаватися на ці провокації. Якщо він хоч випадково оголить лезо або здійме авру, дама Снорет миттєво зніме бар'єр і залучить голема-наглядача. Тоді сценарій для звинувачення Мікаеліса у спробі замаху на члена імператорської родини буде завершений за мить.

Це означало, що він міг протистояти лише захисними бар'єрами, але, на жаль, Мікаеліс зосереджувався на атакуючій магії, тож захисна магія була його слабким місцем.

«Закони імператорського палацу справді повні дірок. І магія, і авра використовують ману, проте атакуюча магія повністю заборонена, тоді як авра дозволена вибірково».

Залежно від обставин, авра меча могла бути страшнішою за магію найвищого класу, але оскільки це була Імперія Хаделамід, де пріоритет надавався алхімії та магії, розуміння Шляху Меча було недостатнім.

— Добре, Рітбере, Снорет. Швидше відрубайте йому руку чи ногу, щоб він більше не міг бути лицарем.

Дама Снорет та сер Рітбер почали скорочувати дистанцію з обох боків від Мікаеліса.

«Це кепсько».

Навіть якщо кінцівку відсічуть, приєднати її назад або регенерувати було можливо лише триста років тому, коли ще існувала божественна сила. Зараз настала епоха лише зцілювальної магії, що прискорювала одужання, та алхімічних зіль.

Якщо Мікаеліс отримає тут непоправну травму і втратить свою цінність, незалежно від причини, його статус буде понижено. Життя гомункула нижчого рангу жахливе. Їх або відправляли на копальні магічних каменів, або просто вбивали під приводом «утилізації».

«Прокляття. Якби я тільки міг оголити меч... Ха. Справді, це той момент, коли я до нестями хочу бачити мою принцесу».

Гірка посмішка на мить промайнула на обличчі Мікаеліса. Тим часом сер Рітбер, що підійшов уже впритул, промовив:

— Втратити ліву руку буде найкращим варіантом.

— .......

Зараз у Мікаеліса було два варіанти.

Перший — сумирно віддати руку чи ногу, поїхати на копальні й там жалюгідно скінчити життя.

Другий — витягнути меч, уникнути миттєвої загрози, але бути підставленим під звинувачення у замаху на вбивство імператорської особи й бути страченим після катувань.

«Обидва варіанти жахливі, але другий принаймні дозволить випустити пару».

Навіть якщо через промивання мізків він не міг зашкодити імператорській родині, він міг розправитися з їхніми особистими лицарями.

Насправді Мікаеліс був упевнений: якби він міг використати меч, то розібрався б із дамою Снорет та сером Рітбером за десять хвилин, навіть якщо б вони напали вдвох на повну силу.

Зрештою, з часів розплідника небезпека завжди була поруч, і він готувався до цього, входячи до палацу.

Мікаеліс не боявся ні катувань, ні смерті.

«Проблема в тому...»

Попри все, Мікаеліс вагався. Його зупинила думка про те, що якщо він накоїть лиха, відповідальність повністю ляже на плечі Івієнроуз.

Звинувачення у вбивстві члена імператорської родини було надзвичайно важким і стало б чудовим приводом для її політичних ворогів. Для Ів це було б фатально.

Чи то тому, що він був пов’язаний контрактом таврування з Івієнроуз, але Мікаеліс понад усе хотів уникнути всього, що могло б закрити їй шлях у майбутнє.

«Один раз у житті вчинити як справжній лицар — не так уже й погано. Це вдячність за те, що ти хоч ненадовго вивела мене у зовнішній світ. Моя принцесо».

Він прийняв рішення. Навіть якщо це принизливо, він не чинитиме опору. Мікаеліс встромив свій довгий меч у землю, ніби відкидаючи його.

— Гаразд. Робіть, що хочете.

Мікаеліс виставив ліву руку вперед.

— Чого чекаєте?

— ...Я закінчу швидко.

Великий меч, оповитий синьою аврою, холодно блиснув лезом. У той самий момент, коли він мав впасти вертикально, наче лезо гільйотини...

Трісь...! Трі-і-ісь...!

На самій верхівці бар'єру з'явилася тріщина.

— Щ-що це?!

— Вторгнення?!

Невдовзі той, хто пройшов крізь бар'єр, з'явився в небі.

— .......

Пишний поділ сукні, що тріпотів, був схожий на квітку в повному розквіті. Принцеса Івієнроуз у вечірньому вбранні дивилася вниз.

Ів швидко приземлилася на землю. Вона стала точно між Мікаелісом та сером Рітбером.

Тап.

Івієнроуз без жодних вагань заступила шлях великому мечу сера Рітбера власним тілом.

«Х-хі-ік?! Івієнроуз?!»

Поки всі перебували в шоці, Ів вп'ялася поглядом у сера Рітбера, що стояв перед нею, і відкрила вуста:

— Як ти смієш.

— ...!

Тільки тоді сер Рітбер усвідомив, що великий меч, яким він збирався вдарити по лівій руці Мікаеліса, випадково був спрямований на Івієнроуз. Він негайно відвів меч і впав на коліна так швидко, що пролунав гучний звук. Дама Снорет, що стояла поруч, теж сховала меч у піхви й виявила повагу.

— Рітбер Берман вітає Її Високість Сьому принцесу!

— Снорет Вінт вітає Її Високість Сьому принцесу!

Ів була зовсім не в тому настрої, щоб відповідати на вітання. Не дозволивши дамі Снорет та серу Рітберу підвестися, вона обернулася назад. Там вона побачила Мікаеліса з обличчям, сповненим невіри.

— Принцесо?

— Ха...

Переконавшись, що Мікаеліс у безпеці, Івієнроуз мимоволі зітхнула з полегшенням. Але відчуття радості тривало недовго. Мікаеліс не виглядав неушкодженим. Побачивши його безладну форму, подряпину на щоці, а також закривавлене ліве коліно та праву руку, обличчя Ів застигло.

— .......

Чорний гнів, що піднявся з глибин душі, знову стер будь-які емоції з її обличчя. Погляд Івієнроуз зупинився на довгому мечі, що стирчав біля ніг Мікаеліса. Побачивши піхви з розбитим оздобленням, вона миттєво зрозуміла ситуацію.

«Я прийшла справді в дуже небезпечний момент».

Мікаеліс усе ще не міг оговтатися від подиву. Він дивився на Ів так, ніби вона була не реальністю, а видінням чи сном. Івієнроуз придушила бажання негайно підійти до нього, запитати, чи він у порядку, і оглянути рани. Замість цього вона заговорила офіційним тоном:

— Сере Агніто.

— Слухаю, Ваша Високосте.

Нарешті прийшовши до тями, Мікаеліс поспішно відповів і прийняв офіційну позу лицаря. Його закривавлене ліве коліно та права рука знову торкнулися землі. Побачивши, як рани притиснулися до землі, Ів на мить прикусила губу зсередини.

— Підведіться.

Через її стан голос прозвучав так, ніби вона зціпила зуби. Погляд Івієнроуз вп'явся у Стефанію, яка почала нервувати.

— Не очікувала побачити тут ту, хто мав би відпочивати у своїх покоях через застуду.

— А, ну, це... прогулянка! Так, королівський лікар сказав, що прогулянка корисна при застуді!

Ів пропустила це безглузде виправдання повз вуха.

— Я приблизно розумію, що тут відбувалося. Схоже, сестро Ніа та брате Дереку, ви заманили сера Агніто в затишне місце, щоб познущатися з нього. Цікаво, до чого ж ви прискіпалися цього разу?

— Прискіпалися? Я розумію, що ситуація виглядає двозначно, але як ти можеш так грубо висловлюватися, Івієнроуз!

— Саме так! Хтось почує і справді неправильно зрозуміє! Ми з сестрою просто давали урок твоєму особистому лицарю!

Як і очікувалося, Стефанія та Дерек безсоромно підвищили голос.

— Так. Урок. Це чудово.

Ів тихо повторила слова Дерека. Вона крадькома поглянула на Мікаеліса.

— Тоді погляньмо, як саме ви давали цей урок. Судячи з рук та колін сера Агніто, перше привітання від брата й сестри він отримав чомусь на гострому гравії...

— Ой! Це...

— Судячи зі слідів навколо, тут був бій із використанням мани. Двоє лицарів з того боку, і один сер Агніто з цього. Залишимо осторонь те, що це двоє проти одного, але сер Агніто, здається, навіть не виймав меча? Як так сталося, що понівечено піхви, а не лезо? З того ж боку навіть авру випустили, все було дуже серйозно.

— Це, розумієш...

— А, годі.

— Г-годі... що?!

Стефанія та Дерек, яких перервали на півслові, завмерли з приголомшеними обличчями. Ів знову вдала лагідність, щоб збити їх з пантелику.

— Так, мені все зрозуміло і без ваших слів. Тому — годі.

— Ну, добре... о, а, ні! Все ж послухай нас хоч раз!

— Та все ж очевидно. Ви збиралися звинуватити сера Агніто у спробі замаху на члена імператорської родини, щойно він оголить меч, чи не так?