Розділ 56 — Розділ 56

У той час, коли Дерек, затиснувши око, нехтував будь-якою гідністю й розливався слізьми та шмарклями, Ів та Мікаеліс уже встигли значно віддалитися від лісосмуги.

Ів тримала шлях до своїх покоїв. Дорога, що пролягала між живоплотами з бука, була настільки тихою й безлюдною, що чути було лише відлуння їхніх кроків, і це дарувало душевний спокій.

Івієнроуз, яка йшла попереду рівною стежкою, раптом різко зупинилася, не промовивши ні слова. Коли Мікаеліс, що йшов на два кроки позаду, також завмер, Ів заговорила, навіть не озираючись:

— Мікаелісе.

— Слухаю, Ваша Високосте.

Навіть будучи наодинці, Мікаеліс несвідомо перейшов на шанобливе звертання. Схоже, враження від недавньої величної постави Ів як справжньої принцеси виявилося сильнішим, ніж він очікував. Відчувши, що мимохідь порушив їхнє таємне правило спілкування, Мікаеліс запізніло схаменувся.

Ів повільно повернулася до нього. Її бурштинові очі, що зустрілися з його поглядом, незрозумілим чином похолоднішали.

— Чому, коли я прийшла, ти випустив меч із рук?

Її тон був лагідним, проте це був очевидний докір за помилку. Схоже, попри те, що Ів щойно добряче провчила брата та сестру, вона зовсім не виглядала задоволеною.

«Невже це через мене?»

Мікаеліс, який не очікував такого повороту подій, внутрішньо розгубився. Поки він шукав слова для відповіді, Ів запитала ще конкретніше:

— Ти ж сильний, Мікаелісе. Якби ти використав меч, то міг би цілком самостійно уникнути небезпеки. Але коли я прибула, ти був фактично беззахисним. Чому ти так вчинив?

— Хіба це не очевидно? Це було найкращим рішенням.

— Я хочу почути саме від тебе, чому ти вважаєш це найкращим рішенням.

Здавалося, Ів чудово знала, що він відповість, проте все одно наполягала на поясненні. Мікаеліс мав добру інтуїцію. Хоча він і не розумів до кінця, у чому його провина, він відчував: будь-яка його відповідь зараз виглядатиме радше як визнання провини, ніж як виправдання, і обернеться проти нього. Проблема була в тому, що навіть передбачивши це, він не міг знайти способу спритно викрутитися з ситуації.

Понад те, питала його саме Ів — та, хто стала об’єктом його таврування. Сукупність його лицарської чесності та обов’язку вже змусила його вуста ворушитися.

— Тобі теж відомо, що якби мене звинуватили у спробі замаху на членів імператорської родини, це неминуче призвело б до твоєї солідарної відповідальності.

— Так.

— До того ж ти маєш велику мету, а в палаці вже зараз повно ворогів, що прагнуть зламати твою волю.

— Так, це правда.

Ів двічі ствердно кивнула, що додало Мікаелісу впевненості продовжувати свою думку:

— Я не хотів давати твоїм ворогам привід, який став би перешкодою на твоєму шляху. Тому за тих обставин я вирішив, що найкраще — відмовитися від опору. Вважаю, це було рішення, гідне твого особистого лицаря.

У його словах звучав прихований протест: мовляв, за таке варто хвалити, а не докоряти. Проте цього разу Ів не кивнула. Навпаки, вона глибоко зітхнула і заговорила повчальним тоном:

— Мікаелісе, я вже казала тобі раніше: як принцеса, я зроблю все можливе, щоб захистити тебе.

— Казала.

— Моя обіцянка захищати тебе поширюється і на випадки, коли ти «наведеш галас» і виникне потреба розв'язувати проблеми. У хвилину небезпеки ти маєш право на рішучу відсіч. А з наслідками я розберуся сама.

— Але... хіба ти ще не позбавлена реальної влади в палаці?

Щире запитання Мікаеліса миттєво перетворилося на нищівну оцінку політичного впливу Ів.

— Це вже занадто. Я впораюся. Я все ж таки імператорська принцеса.

— Ох. Здається, я мимохідь образив твою гідність. Прошу вибачення... Мені шкода.

— Добре, проїхали.

Хоч на словах вона й прийняла вибачення, Мікаеліс бачив по її обличчю, що вона залишилася ображеною. Це змусило його діяти швидко, щоб довести свою щирість і не дати образі вкорінитися.

Гуп.

— Мікаелісе! Що ти робиш?

Ів рідко коли так підвищувала голос. Мікаеліс раптово опустився перед нею в офіційному лицарському поклоні. Побачивши, як його поранені права рука та ліве коліно знову притискаються до землі, Ів вжахнулася.

— Встань, негайно!

— Ваша Високосте.

— Так, і якщо я для тебе «Ваша Високість», то негайно підводься!

Мікаеліс зробив вигляд, що підкоряється, але лише для того, щоб знову прийняти шанобливу позу. З цим упертим майбутнім королем гомункулів нічого не можна було вдіяти. Щоб він не завдавав собі болю цим актом непокори, Ів довелося припинити наказувати.

Тим часом Мікаеліс із серйозним обличчям та опущеним поглядом промовив:

— Я вірю тобі. Справді вірю.

— Так, добре, я зрозуміла.

— Я кажу щиро. Визнаю, що моя поведінка була хибною. Ти — людина з великою метою, і те, що я наважився сумніватися у твоїх силах, переймаючись за наслідки для тебе, було зухвало й нерозумно з мого боку.

— ...Ти переймався за мене?

Ів зачепилася за цей несподіваний момент. Схоже, критична ситуація зробила Мікаеліса відвертим. Замість колишньої байдужості до долі членів імператорської родини, він тепер прямо підтвердив свої почуття:

— Мій намір був продиктований турботою, але зрештою це виглядало як образа. Я щиро благаю про прощення.

— Ох, ну добре. Я пробачаю тебе. Я все пробачаю, тільки підведися вже нарешті, добре?

— І ще...

Мікаеліс підняв голову. Його насичено-фіолетові очі зустрілися з очима Ів.

— Дякую, що врятувала мене.

— .......

Ів зовсім не очікувала почути ці слова, тому на мить оніміла. Мікаеліс повторив:

— Твоє заступництво врятувало мені життя.

— Я лише... дотрималася обіцянки захищати тебе. От і все.

— Це була складна обіцянка, але ти її виконала. Тому віднині я віритиму тобі.

Погляд його фіолетових очей був дивовижним. Вони випромінювали прекрасне світло, щиро демонструючи, наскільки глибоко він був зворушений вчинком Ів у лісосмузі.

Ів дещо розгублено подумала:

«Невже Мікаеліс завжди був таким відвертим?»

Його очі стали ніби вікнами в душу. Вона вперше бачила його таким відкритим, і здавалося, що зараз ним керувало почуття, цілком окреме від магії таврування.

Поки Ів стояла приголомшена, Мікаеліс, бажаючи надати їй ще більшої впевненості, продовжив:

— Сьогодні я збагнув, що стати твоїм особистим лицарем — це величезна удача. До того дня, коли ти зійдеш на престол, я хочу бути твоїм мечем, присвятити тобі все своє серце і все своє тіло. Чи дозволиш ти мені це?

— Звісно, дозволяю.

Це була мить, коли Мікаеліс цілком щиро й добровільно обрав бути її лицарем. Ів не могла не відчути хвилювання.

Мікаеліс, який у минулому житті був лідером повстання, у цьому житті обрав її. Це було наче підтвердження того, що вона все робить правильно, і від цього на очі накочувались сльози.

Раптом у пам'яті Ів пролунав голос:

— Краще б ти обрала мене тоді.

Вона подумала, що ті слова Мікаеліса, сказані в камері в останній день її минулого життя, могли бути не сарказмом, а чистою правдою.

— Твою руку.

— Га?

Тим часом реальний Мікаеліс обережно взяв ліву руку Ів і підніс її до своїх вуст. Лише після того, як він легко торкнувся губами її пальців, він підвівся. Цей невагомий поцілунок змусив Ів відчути дивне лоскотання, а кінчики її вух злегка почервоніли.

Проте вона швидко схаменулася, згадавши про головне:

— Ой, твоє коліно! Воно знову кровоточить. Я ж саме тому хотіла, щоб ти швидше встав.

— Все гаразд.

— Нічого не гаразд. Негайно йдемо лікуватися.

Вони пришвидшили ходу. Їхньою метою були покої Ів, де винахідлива Седелла вже приготувала все необхідне і викликала придворного лікаря.